Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.12.2018 року у справі №345/2022/17

Постанова

Іменем України

19 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 345/2022/17-ц

провадження № 61-47478св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Ріпянська сільська рада Калуського району Івано-Франківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 липня 2018 року у складі судді Сухарник І. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Ріпянська сільська рада Калуського району Івано-Франківської області (далі - Ріпянська сільська рада), про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3, яка проживала у домоволодінні на АДРЕСА_1. Вказане домоволодіння належало їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11 березня 2011 року. Для обслуговування домоволодіння її матері відведено земельну ділянку орієнтовною площею 0,21 га. Рішенням Ріп'янської сільської ради від 27 вересня 2013 року ОСОБА_3 передано у приватну власність земельні ділянки загальною площею 0,92 га, у тому числі для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,21 га, та для ведення особистого селянського господарства площею 0,71 га. Після смерті матері вона прийняла спадщину на домоволодіння, і одночасно їй перейшло право користування земельною ділянкою для обслуговування цього домоволодіння. Рішенням Ріп'янської сільської ради від 03 березня 2017 року № 4-10/2017 їй надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування житлового будинку площею 0,21 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,28 га. При обмірах земельної ділянки встановлено, що частину земельної ділянки (виступ) самовільно використовує ОСОБА_2, яку вона огородила дерев'яними стовпами із дерев'яними латами. Ця частина землі була предметом спору ще за життя її матері, яка у 2014 році зверталася до сільської ради із заявою про усунення їй перешкод у користуванні вказаною частиною земельної ділянки, про що свідчить відповідь сільської ради від 23 жовтня 2014 року № 297.10 червня 2016 року та 16 травня 2017 року комісією складені акти, згідно з якими для вирішення спірного питання сторонам рекомендовано звернутися до суду. Оскільки відповідач не бажає погоджувати розмір суміжної земельної ділянки згідно з технічною документацією та демонтувати самовільно встановлену нею огорожу, вона змушена звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що розташована на АДРЕСА_1, шляхом демонтажу встановленої огорожі із опорних дерев'яних стовпів та дерев'яних лат, відновивши за власний рахунок межовий знак у вигляді одного опорного дерев'яного стовпа, місце розташування якого зазначено згідно з актом прийому-передачі межових знаків та додатку до нього (точка "Д").

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 липня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 правомірно користується спірною частиною земельної ділянки, так як межі спірної частини землі із ОСОБА_1 проходять згідно з технічною документацією та кадастрового плану на земельну ділянку площею 0,13 га, що також підтверджується схемою розташування цієї земельної ділянки.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 жовтня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не доведено протиправність набуття ОСОБА_2 права на спірну частину земельної ділянки, а отже, вимоги про усунення перешкод у користуванні цією ділянкою є безпідставними.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 липня 2018 рокута постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 жовтня 2018 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суди проігнорували архівні дані щодо рішень Ріп'янської сільської ради за 1993 рік та 1997 рік. Ці рішення не скасовані, а отже, є чинними і у них зазначені зовсім інші дані щодо розміру земельної ділянки для обслуговування домоволодіння на АДРЕСА_1. Відповідач порушила її право користування земельною ділянкою і фактично чинить перешкоди у користуванні її частиною, постійно збільшуючи розмір захопленої частини земельної ділянки.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником домоволодіння, яке знаходиться на АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10 грудня 2015 року та копією витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10 грудня 2015 року № ~organization0~. Вказане домоволодіння позивач успадкувала після смерті матері ОСОБА_3, якій домоволодіння належало на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11 березня 2011 року.

Відповідно до архівного витягу від 17 червня 2016 року № 11-33/344 рішенням Ріп'янської сільської Ради народних депутатів від 23 грудня 1993 року ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,49 га. Площа по угіддях не зазначена. Також у цьому рішенні вказано, що при видачі державного акта можливі незначні зміни загальної площі.

Рішенням Ріп'янської сільської ради від 27 вересня 2013 року № 10-22/2013 "Про передачу земельних ділянок у власність" ОСОБА_3 передано у власність земельні ділянки загальною площею 0,92 га, у тому числі для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,21 га, для ведення особистого селянського господарства - 0,71 га.

Згідно з відповіддю сільського голови Іваськіва М. М. від 03 січня 2017 року № 9 на адвокатський запит від 21 грудня 2016 року № 645/16, розмір земельної ділянки ОСОБА_2 на АДРЕСА_1, становить: для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,13 га, для ведення особистого селянського господарства - 0,57 га; розмір земельної ділянки ОСОБА_1 на АДРЕСА_1, становить для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,21 га, для ведення особистого селянського господарства - 0,81 га. Межові знаки встановлено по паркану, який багато років не змінювався.

16 лютого 2017 року позивач звернулася із заявою до Ріп'янської сільської ради про надання їй дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Ріп'янської сільської ради від 03 березня 2017 року № 4-10/2017 ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування житлового будинку площею 0,21 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,28 га.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1. У технічній документації в акті прийому-передачі межових знаків на зберігання відсутнє погодження суміжного землекористувача - ОСОБА_2.

Згідно з договором дарування від 02 березня 1994 року ОСОБА_2 подаровано домоволодіння на АДРЕСА_1.

У зв'язку з оформленням договору дарування, рішенням Ріп'янської сільської ради від 23 грудня 1993 року їй передано земельну ділянку площею 0,13 га.

Рішенням Ріп'янської сільської ради від 21 липня 2016 року № 3-6/2016 ОСОБА_2 наданий дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,13 га, яка знаходиться у с. Ріп'янка.

Частина земельної ділянки (виступ), якою користується ОСОБА_2, вже була предметом спору ще за життя матері позивача - ОСОБА_3, яка 02 вересня 2014 року зверталася до сільської ради із заявою про усунення перешкод у користуванні спірною частиною земельної ділянки, на що сільським головою Ріп'янської сільської ради Іваськівим М. М. надано відповідь від 23 жовтня 2014 року № 297, згідно з якою спір виник за виступ земельної ділянки зі сторони господарства ОСОБА_5, але цей виступ є і в схематичному плані земельної ділянки ОСОБА_5, який розроблено 25 років тому. Встановити розмір виступу неможливо через відсутність інформації, є загальна кількість землі.

Відповідно до технічного паспорта від 08 листопада 1991 року на житловий будинок на АДРЕСА_1, який містить схематичний план земельної ділянки відповідача, земельна ділянка під будинком має виступ, по межі якого встановлена спірна огорожа, що відповідає схемі розташування цієї земельної ділянки площею 0,13 га, виготовленій у 2016 році, а також кадастровому плану цієї ж земельної ділянки.

Згідно з актом земельної комісії від 10 червня 2016 року про розгляд спірного питання між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, комісією встановлено, що спірну частину земельної ділянки батьки ОСОБА_1 добровільно віддали батькам ОСОБА_2, яка користується ним близько сорока років, що зафіксовано у технічному паспорті ОСОБА_2.

Відповідно до акта від 16 травня 2017 року земельною комісією розглянуто заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у яких вони просили встановити межу між їхніми господарствами для приватизації земельних ділянок. Комісією запропоновано декілька варіантів встановлення межі, проте ні на один із варіантів вони не погодились, у зв'язку з чим комісія рекомендувала сторонам звернутися до суду.

Вказаний акт від 16 травня 2017 року затверджений рішенням Ріп'янської сільської ради від 19 травня 2017 року № 13-11/2017.

Нормативно-правове обґрунтування

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено ЦК України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Крім того, відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

За змістом частини 3 статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У частині 2 статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Згідно із положеннями частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що ОСОБА_2 користується спірною частиною земельної ділянки згідно з технічною документацію та кадастрового плану на земельну ділянку площею 0,13 га, що також підтверджується схемою розташування земельної ділянки, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 не надала суду доказів протиправності набуття відповідачем права на спірну частину земельної ділянки.

Доводи заявника про те, що рішенням Ріп'янської сільської ради від 18 грудня 1997 року внесено зміни у рішення від 23 грудня 1993 року "Про передачу земель у приватну власність", згідно з якими її матері передано у приватну власність 0,92 га землі, у тому числі для обслуговування житлового будинку - 0,25 га, тобто саме ту земельну ділянку, яка постійно перебувала в користуванні її сім'ї, спростовуються доказами, які підтверджують, що площа земельної ділянки, призначеної для обслуговування житлового будинку позивача становить 0,21 га, а саме: випискою із погосподарської книги ОСОБА_3 за 1996-2000 роки, витягом із рішення Ріп'янської сільської ради від 27 вересня 2013 року № 10-22/2013 "Про передачу земельних ділянок у власність", листом-відповіддю сільського голови Іваськіва М. М. від 03 січня 2017 року № 9, рішенням Ріп'янської сільської ради від 03 березня 2017 року № 4-10/2017 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Касаційна скарга ОСОБА_1 є ідентичною її позовній заяві та апеляційній скарзі, а отже, Верховний Суд аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Доводи касаційної скарги, які значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції, не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 липня 2018 рокута постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик