Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.09.2018 року у справі №280/1311/17

Постанова

Іменем України

30 жовтня 2019року

м. Київ

справа №280/1311/17

провадження №61-44696св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Олійник А. С. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

Коростишівська міська рада Житомирської області, орган реєстрації Коростишівської міської ради Житомирської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 23 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Григорусь Н. Й., Галацевич О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Коростишівська міська рада Житомирської області, орган реєстрації Коростишівської міської ради Житомирської області, про виселення без надання іншого житла та зняття з реєстрації.

Позов обґрунтований тим, що рішенням Коростишівської міської ради Житомирської області від 18 вересня 1996 року на ім'я позивача виданий ордер, на підставі якого вона разом зі своїм чоловіком ОСОБА_2 та дітьми ОСОБА_3, ОСОБА_4 вселились у квартиру АДРЕСА_1.

31 січня 1997 року шлюб між нею та відповідачем розірвано, проте він продовжує проживати за вказаною адресою.

Протягом тривалого часу відповідач зловживає алкогольними напоями, щоденно вчиняє бійки та скандали, створюючи для неї та дітей нестерпні умови проживання.

Діти змушені проживати за іншою адресою та не відвідують спірну квартиру.

Її неодноразові звернення до правоохоронних органів та притягнення відповідача до відповідальності за вчинення насильства у сім'ї були безрезультатними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 14 травня 2018 рокуу позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів систематичного порушення ОСОБА_2 правил співжиття.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 23 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 14 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове про задоволення позову частково. Виселено Лазаренка І. Д. з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 620,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що постановою Коростишівського районного суду Житомирської області від 15 листопада 2016 року відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення ним 05 вересня 2016 року та 06 вересня 2016 року насильства у сім'ї. Вказані обставини свідчать про те, що своїми систематичними діями відповідач робить неможливим проживання з ним у вказаній квартирі.

Вимоги про зняття відповідача з реєстраційного обліку не підлягають задоволенню, оскільки до участі у справі як відповідача не залучено орган реєстрації Коростишівської міської ради.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 23 серпня 2018 року, просить її скасувати та залишити в силі рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 14 травня 2018 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

22 жовтня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

03 жовтня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що відповідач проживає з 1996 року у спірній квартирі. Ордер на заселення до квартири виданий на сім'ю з чотирьох осіб: дружина, чоловік та дві доньки. Після розірвання шлюбу сторони продовжували проживати разом, вели спільне господарство. Позивач має на меті приватизувати квартиру без участі відповідача, провокуючи конфлікти та викликаючи поліцію.

Суд не взяв до уваги, що з моменту ухвалення постанови Коростишівським районним судом Житомирської області 15 листопада 2016 року про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності до оцінення судом подій минуло два роки.

Квартира АДРЕСА_1 є єдиним житлом відповідача.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Він не порушує правила співжиття, сплачує комунальні послуги.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що Виконавчий комітет Коростишівської міської ради розглянув протоколи спільного засідання адміністрації і профспілкового комітету спиртзаводу від 08 серпня 1996 року № 34 та на підставі рішення від 18 вересня 1996 року вирішив видати ОСОБА_1 ордер на заселення двокімнатної квартири АДРЕСА_1 на другому поверсі, житловою площею 27,00 кв. м, загальною площею 49,53 кв. м склад сім'ї чотириособи, працює на спиртзаводі (а. с. 8).

ОСОБА_1 видано ордер № НОМЕР_4 на право зайняття житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1, склад сім'ї: ОСОБА_1, чоловік - ОСОБА_2, доньки: ОСОБА_3, ОСОБА_4 (а. с. 10).

31 січня 1997 року шлюб між ОСОБА_1 та відповідачем розірвано. Після розірвання шлюбу сторони продовжують проживати у вказаній квартирі.

Відповідно до листа Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 20 жовтня 2016 року відповідач притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення насильства у сім'ї, а саме: 02 грудня 2005 року, 27 лютого 2006 року, 28 серпня 2006 року, 23 листопада 2006 року, 14 серпня 2007 року, 20 травня 2008 року, 22 лютого 2009 року.

За наслідками звернення ОСОБА_1 до Коростишівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області 06 жовтня 2016 року з приводу неправомірних дій ОСОБА_2 щодо неї та дочки ОСОБА_4 співробітники поліції провели профілактичну бесіду з відповідачем щодо недопущення подібних випадків у майбутньому. Ця обставина підтверджується листом від 25 жовтня 2016 року.

Постановою Коростишівського районного суду Житомирської області від 15 листопада 2016 року відповідач притягнений до адміністративної відповідальності за вчинення ним 05 вересня 2016 року та 06 вересня 2016 року насильства у сім'ї.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Спір між сторонами стосується виселення колишнього чоловіка позивача з підстав порушення ним правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ним в одній квартирі.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами 1 , 3 статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частинами 4 , 5 статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до статті 157 ЖК Української РСР членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених статті 157 ЖК Української РСР. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Згідно з частиною 1 статті 116 ЖК Української РСР, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ними, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичними порушеннями правила співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського спливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Результат аналізу статті 116 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, необхідно виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що постановою Коростишівського районного суду Житомирської області від 15 листопада 2016 року відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення ним 05 вересня 2016 року та 06 вересня 2016 року насильства у сім'ї. За наслідками звернення ОСОБА_1 06 жовтня 2016 року до Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській області з приводу неправомірних дій ОСОБА_2 з ним проведено профілактичну бесіду щодо недопущення подібних випадків у майбутньому.

Законом України "Про попередження насильства в сім'ї" (Розділ ІІІ) передбачено систему спеціальних заходів з попередження насильства в сім'ї, що належать до запобіжних заходів та виступають формою реагування з боку держави на вчинення особою актів сімейного насильства з метою індивідуальної профілактики насильницької поведінки та запобігання вчинення сімейного насильства в особливо тяжких формах

Статтею 15 Закону України "Про попередження насильства в сім'ї" встановлено, що члени сім'ї, які вчинили насильство в сім'ї, несуть кримінальну, адміністративну чи цивільно-правову відповідальність відповідно до закону

Верховний Суд зазначає, що до особи, яка вчинила насильство в сім'ї, може бути застосована цивільно-правова відповідальність у формі виселення на підставі статті 116 ЖК Української РСР.

Водночас на підставі статті 116 ЖК Української РСР можна виселити особу за наявності двох умов: систематичне порушення правил співжиття, вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Верховний Суд зауважує, що домашнє насильство визнається грубим порушенням прав людини, у цій справі необхідно вирішити питання розумного балансу між правом позивача на особисту недоторканість та правом відповідача на житло.

Вирішуючи цей спір, Верховний Суд бере до уваги, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" від 13 травня 2008 року, пункт 50, (рішення у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02 грудня 2010 року).

Для вирішення питання виселення на підставі статті 116 ЖК Української РСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, необхідно виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить із встановлених судами обставин справи та оцінки доказів судами.

На обґрунтування своїх вимог позивач надала суду довідку Коростишівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Житомирській області від 10 жовтня 2016 року про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення у 2005,2006,2007,2008,2009 роках та статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення у 2008 році (а. с. 9), акт від 09 грудня 2016 року № 1092 за підписом депутата Коростишівської міської ради та свідків про вчинення відповідачем перешкод для нормального проживання у квартирі, створення ним неможливих умов співіснування (а. с. 12), лист Коростишівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Житомирській області від 25 жовтня 2016 року про проведення з відповідачем профілактичної бесіди щодо недопущення подібних випадків у майбутньому та притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а. с. 20).

Суд першої інстанції надав усім доказам у справі оцінку, зазначивши, що показання свідків суперечать один одному, показання окремих свідків грунтуються на показаннях інших свідків. Притягнення відповідача до адміністративної відповідальності у 2005-2009 роках, та у листопаді 2016 року суд визнав недостатнім для висновку про систематичне порушення відповідачем правил співжиття.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі "Садов'як проти України" зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене "згідно із законом", не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається "необхідним у демократичному суспільстві ". Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні арґументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Правова підстава для виселення особи внаслідок порушення правил співжиття визначена статтею 116 ЖК Української РСР.

Верховний Суд зауважує, що є обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що притягнення відповідача до адміністративної відповідальності у 2005-2009 роках є недостатнім для твердження про систематичне порушення правил співжиття, оскільки такі факти мали місце за тривалий період до звернення до суду - вересень 2017 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що постановою Коростишівського районного суду Житомирської області від 15 листопада 2016 року відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення ним 05 вересня 2016 року та 06 вересня 2016 року насильства у сім'ї. За наслідками звернення ОСОБА_1 06 жовтня 2016 року до Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській області з приводу неправомірних дій з ОСОБА_2 проведено профілактичну бесіду щодо недопущення подібних випадків у майбутньому.

Крім того, суд апеляційної інстанції не надав оцінки обставині, що спірне житло - це єдине житло відповідача, який тривалий час у ньому проживає, поведінці заявника після притягнення його до адміністративної відповідальності: чи є його поведінка такою, що порушує правила співжиття та не виклав мотивів і висновків, чи після проведення з відповідачем профілактичної бесіди 06 жовтня 2016 року його поведінка свідчить про порушення правил співжиття у спірній квартирі.

Суд апеляційної інстанції не спростував встановлених судом першої інстанції обставин та наданої оцінки доказам у справі.

Верховний Суд також зазначає, що висновок апеляційного суду про відмову в позові не ґрунтується на достатній доказовій базі про систематичне порушення правил співжиття відповідачем у розумний період звернення до суду.

У контексті цієї справи з урахуванням встановлених обставин та наданих доказів Верховний Суд дійшов висновку, що немає необхідності втручання в право відповідача на житло шляхом його виселення.

Ухваливши рішення про виселення відповідача, суд апеляційної інстанції мав оцінити, чи було таке конкретне втручання у право відповідача "необхідним у демократичному суспільстві", оцінити у контексті всієї справи надані докази на підтвердження порушення відповідачем правил співжиття, які роблять неможливим проживання позивача у спірній квартирі.

Верховний Суд виходить з того, що позбавлення особи житла має ґрунтуватися на належних та допустимих доказах, достатніх для ухвалення відповідного рішення.

Рішення суду апеляційної інстанції не ґрунтується на достатній доказовій базі, а позивач не довела, що на час вирішення спору право на її особисту недоторканість має пріоритет перед правом відповідача на житло.

З огляду на зазначене Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки суд неправильно витлумачив статтю 116 ЖК Української РСР в контексті встановлених обставин справи, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України скасовує постанову Апеляційного суду Житомирської області від 23 серпня 2018 року і залишає в силі рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 14 травня 2018 року.

Відповідно до підпункту в) пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції судові витрати у розмірі 2 560,00 грн, сплачені ОСОБА_2 за перегляд справи у суді касаційної інстанції, підлягають стягненню з ОСОБА_1.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Житомирської області від 23 серпня 2018 року скасувати, рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 14 травня 2018 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 (ін. НОМЕР_2) на користь ОСОБА_2 (ін. НОМЕР_3) 2 560 (дві тисячі п'ятсот шістдесят) грн 00 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. С. Олійник

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко