Ухвала КЦС ВП від 24.09.2019 року у справі №323/3462/18

Друк

Пошук

207

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.09.2019 року у справі №323/3462/18

Державний герб України

Постанова

Іменем України

24 червня 2020 року

м. Київ

справа № 323/3462/18

провадження № 61-16979 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - ОСОБА_2 ;

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;

представник відповідача - Мельникова Яна Вікторівна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Запорізького апеляційного суду від 13 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про визнання договірних зобов`язань припиненими.

Позовна заява мотивована тим, що 28 листопада 2006 року між ним та банком було укладено кредитний договір, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 37 тис. доларів США строком до 27 листопада 2026 року для придбання житлового будинку по АДРЕСА_1 .

У той же день для забезпечення виконання ним своїх зобов`язань за кредитним договором між сторонами було укладено договір іпотеки, за умовами якого вказаний житловий будинок було передано в іпотеку банку.

Заочним рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2015 року з нього на користь банку було повністю стягнуто заборгованість за вказаним вище кредитним договором на суму 538 893 грн 63 коп., яке було ним виконане.

Вважав свої зобов`язання за кредитним договором повністю виконаними та внаслідок цього припиненими, у зв`язку з чим у червні 2018 року звернувся до відповідача з вимогою надати йому відповідну довідку про повну сплату заборгованості та зняти обтяження з належного йому житлового будинку, що виникло на підставі іпотечного договору. Однак відповідач в позасудовому порядку відмовився виконувати його вимоги, посилаючись на наявність заборгованості за кредитним договором.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати припиненими зобов`язання, що виникли на підставі кредитного договору від 28 листопада 2006 року у зв`язку з їх повним належним виконанням; визнати іпотеку, яка виникла на підставі іпотечного договору від 28 листопада 2006 року, припиненою у зв`язку з припиненням основного зобов`язання; скасувати запис в Державному реєстрі іпотек про обтяження житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 ; зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» повернути йому оригінали правовстановлюючих документів на вказаний житловий будинок.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 03 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано зобов`язання, що виникли на підставі кредитного договору від 28 листопада 2006 року, припиненими у зв`язку з їх виконанням, проведеним належним чином. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 14 квітня 2016 року задоволено вимоги кредитора про дострокове стягнення кредитної заборгованості, відтак, право банку нараховувати передбачені кредитним договором проценти припинилось на час звернення кредитора до суду, а у зв`язку з повним виконанням вказаного рішення позивач виконав й основне зобов`язання за кредитним договором, сплативши повністю суму кредиту, процентів та пені.

Отже, вимоги ОСОБА_1 про визнання іпотеки припиненою не підлягають задоволенню, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» може вимагати від боржника певних сум, передбачених статтею 625 ЦК України, та таке право повинно продовжувати забезпечуватися іпотекою.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 13 серпня 2019 рокуапеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 03 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано зобов`язання, що виникли на підставі кредитного договору від 28 листопада 2006 року, припиненими. Визнано іпотеку, яка виникла на підставі іпотечного договору від 28 листопада 2006 року, припиненою. Зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 оригінали правовстановлюючих документів на предмет застави - житловий будинок АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 14 квітня 2016 року задоволено вимоги кредитора про дострокове стягнення кредитної заборгованості, відтак, право банку нараховувати передбачені кредитним договором проценти припинилось на час звернення кредитора до суду, а у зв`язку з повним виконанням вказаного рішення позивач виконав й основне зобов`язання за кредитним договором, сплативши повністю суму кредиту, процентів та пені.

Оскільки позивач виконував рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 14 квітня 2016 року частинами, протягом травня 2016 року - червня 2018 року, у АТ КБ «ПриватБанк» виникло право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Проте можливі вимоги банку на підставі статті 625 ЦК України відповідно до чинного законодавства не обтяжуються іпотекою, повинні вирішуватися в окремому провадженні, а з позовними вимогами про стягнення з ОСОБА_1 будь-яких сум відповідно до статті 625 ЦК України банк на час розгляду справи не звертався.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 323/3462/18 з Оріхівського районного суду Запорізької області.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судовим рішенням про стягнення заборгованості кредитний договір достроково не розривався, його дія не припинялась, відтак, продовжувалось нарахування заборгованості, яка збільшилась. Позивач виконав рішення суду лише у 2018 році, тому у банка виникло право на отримання гарантій належного виконання зобов`язань відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим. Вважав висновки апеляційного суду такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи. Зазначав, що повне виконання боржником рішення суду, яким з нього достроково стягнуто на користь банку кредитні кошти та їх зарахування на банківський розрахунок кредитора свідчить про те, що кредитні правовідносини між сторонами припинились внаслідок виконання, проведеного належним чином. У той же час, Законом України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього закону; набуття іпотеко держателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди); з інших підстав, передбачених законом (стаття 17 Закону).

Вважав доводи касаційної скарги безпідставними.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 листопада 2006 року між публічним акціонерним товариством (далі - ПАТ КБ «Приватбанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким останньому надано кредит у сумі 37 тис. доларів США на придбання житлового будинку та 7 414,50 доларів США на сплату страхових платежів зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,0% на місяць та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця строком до 27 листопада 2026 року.

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 28 листопада 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Студенцовим О. В. за реєстровим номером 5192.

28 листопада 2006 року для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» та позивачем було укладено договір іпотеки, за яким позивач передав в іпотеку банку зазначений вище житловий будинок, вартість якого була оцінена сторонами у 189 070 грн.

Відповідно до пунктів 2, 4 договору іпотеки іпотекою забезпечуються вимоги банку щодо повернення основної суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, в тому числі при порушенні узгодженого сторонами графіку внесення щомісячних платежів, сплати винагороди на надання фінансового інструменту, пені у разі прострочення виконання договірних зобов`язань, а також щодо відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання і збереження предмету іпотеки, витрат на страхування предмета іпотеки, витрат по реєстрації іпотеки, збитків, завданих порушенням умов Іпотечного договору.

Пунктом 2.3.3 кредитного договору передбачено, що при порушенні позичальником зобов`язань за кредитним договором банк на власний розсуд має право, зокрема, змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й процентів за користування ним, інших зобов`язань за кредитним договором, у повному обсязі, шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому, згідно зі статтями 212, 611, 651 ЦК України щодо зобов`язань, строк яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену в повідомленні дату. На цю дату позичальник повинен повернути банку повну суму кредиту, винагороду й проценти за фактичний строк користування ним, а також повністю виконати інші зобов`язання за кредитним договором.

У лютому 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , яким просив стягнути з позивача суму заборгованості за кредитним договором станом на 21 січня 2015 року у розмірі 34 150 доларів 42 центів США, з яких: основна сума кредиту у розмірі 31692 доларів 41 цент США, проценти за користування кредитом у розмірі 1 881 долар 46 центів США, комісія за користування кредитом у розмірі 369 доларів 38 центів США, пеня у розмірі 207 доларів 17 центів США, що складало 538 893 грн 63 коп.

В обґрунтування того позову банк послався на те, що ОСОБА_1 не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитним договором, процентами, комісією та іншими витратами, що відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України надає право банку достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 14 квітня 2016 року, що набрало законної сили, у справі № 323/3560/16 позов банку до ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з нього на користь банку суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 538 893 грн 63 коп.

Станом на 11 червня 2018 року вказане рішення суду ОСОБА_1 було виконано повністю, що сторонами не заперечується.

12 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до банку з письмовою заявою, в якій порушив питання про визнання повністю виконаним зобов`язань за кредитним договором та про зняття обтяження з предмета іпотеки.

Листом від 03 липня 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» відмовило ОСОБА_1 у задоволенні його вимог з посиланням на те, що рішенням суду з позивача була стягнута заборгованість на певну дату, що не звільняє позивача від заборгованості, яка утворилась після цієї дати, а тому зобов`язання за кредитним договором та іпотечним договором продовжують існувати.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», використало право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, із чим погодився й суд, який задовольнив позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк».

У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною першою статті 1048 ЦК України, до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо рішенням суду заборгованість за кредитним договором стягнута у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно з частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом

У справі, що переглядається, апеляційним судом правильно встановлено, що позичальник належним чином умови кредитного договору не виконував, унаслідок чого утворилась заборгованість. При цьому, пред?явивши позов про стягнення заборгованості, банк змінив строк виконання основного зобов?язання, а тому нарахування процентів та неустойки після пред?явлення такого позову не відповідає вимогам закону.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про визнання припиненими зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором

від 28 листопада 2006 року, оскільки позивач виконав рішення суду про стягнення з нього кредитної заборгованості. Зобов`язання, встановлене за рішенням суду, виконано повністю, суму боргу сплачено. що сторонами не заперечувалось, а тому в силу частини першої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню. За таких обставин, у силу частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» у зв`язку з припиненням основного зобов`язання є вірним висновок апеляційного суду про визнання іпотеки припиненою.

Відповідач не надав доказів наявності невиконаних зобов`язань, що випливають за кредитним договором від 28 листопада 2006 року.

Доводи касаційної скарги про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, є необґрунтованими, оскільки у цій справі рішення суду боржником виконано.

Посилання банку на наявність у нього права на стягнення з позивача сум, передбачених статтею 625 ЦК України, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки таке право банк не реалізував, відповідних вимог не заявляв, а матеріали справи не містять судових рішень про стягнення таких коштів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.