Історія справи

Постанова

Іменем України

24 травня 2023 року

м. Київ

справа № 296/7717/21

провадження № 61-7974св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Олійник А. С.

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Шарнопільський В`ячеслав Леонідович, на постанову Житомирського апеляційного суду від 18 липня 2022 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Галацевич О. М., Григорусь Н. Й.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 24 лютого 2021 року у розмірі 1 404 000,00 грн та про визнання недійсним договору дарування садового будинку і земельної ділянки, укладеного 21 квітня 2021 року між ОСОБА_2 та його матір`ю ОСОБА_3 , припинення його державної реєстрації.

На обґрунтування позову посилався на те, що договір позики оформлений шляхом складання розписки. На письмову вимогу про повернення боргу від 24 липня 2021 року, за якою строк повернення боргу спливав 24 серпня 2021 року, відповідач позику та відсотки за користування нею не повернув. З метою уникнення відповідальності за невиконання умов договору позики ОСОБА_2 21 квітня 2021 року подарував матері ОСОБА_3 належне йому нерухоме майно (садовий будинок та земельну ділянку), такий правочин є фіктивним.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 22 лютого 2022 року позов задоволено частково.

Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 404 000,00 грн.

Визнано недійсним договір дарування садового будинку та земельної ділянки з кадастровим номером 1822083200:01:000:0827, з цільовим призначенням - для ведення садівництва, за адресою: садівницьке товариство «Транспортник» (далі - СТ «Транспортник»), Оліївська сільська рада, Житомирський район, Житомирська області, що укладений 21 квітня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Слюсар Л. А. та зареєстрований у реєстрі за № 43.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами укладений договір, за яким ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 40 000,00 дол. США у платне строкове користування та не повернув, а тому вимоги про стягнення основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також підлягають задоволенню вимоги про визнання недійсним договору дарування, оскільки відчуження спірного майна свідчить про дійсні наміри ОСОБА_2 уникнути відповідальності за взятими на себе зобов`язаннями.

Водночас суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для припинення права власності на спірне майно у зв`язку із неправильно обраним способом захисту порушених прав.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 18 липня 2022 року рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 лютого 2022 року в частині задоволення позову про визнання договору дарування недійсним скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 була обізнана про боргові зобов`язання сина і уклала договір дарування умисно, для виду, без наміру створити реальні наслідки.

Договір дарування був укладений за три місяці до пред`явлення ОСОБА_4 вимоги до ОСОБА_2 про повернення боргу.

Суд першої інстанції не дотримався правил оцінки доказів, визначених статтею 89 ЦПК України, та зробив неправильний висновок про фіктивність договору дарування. Відчуження ОСОБА_2 іншого нерухомого майна жодним чином не підтверджує умисел ОСОБА_3 на укладення фіктивного договору.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У серпні 2022 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Шарнопільський В. Л., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог про визнання недійсним договору дарування житлового будинку скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанцій не врахував, що ОСОБА_2 здійснив відчуження спірного нерухомого майна після виникнення боргу перед позивачем, що фактично підтверджує вчинення ним недобросовісних дій задля неповернення боргу та уникнення стягнення такого боргу за рахунок майна відповідача.

Спірний будинок та земельна ділянка були відчужені ОСОБА_2 на користь близького родича на підставі безоплатного договору - договору дарування.

Після відчуження спірного майна у ОСОБА_2 відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед позивачем. Тому є всі підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 263/16179/18 та Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17.

У вересні 2022 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Шарнопільський В. Л., надіслав додаткові пояснення у справі, в яких зазначив, що у касаційній скарзі, посилаючись на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Великої Палата Верховного Суду, помилково вказано неправильний номер справи - 263/16179/18, замість - 369/11268/16-ц.

У вересні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Павліченко М. С., просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які посилається заявник як на підставу касаційного оскарження, стосуються обставин які не є подібними із обставинами у цій справі.

Зокрема, у зазначених заявником висновках відповідачі відчужили майно після пред`явлення до них вимог про стягнення заборгованості. Водночас у цій справі позивач звернувся до суду значно пізніше (02 вересня 2021 року) ніж було укладено договір дарування між відповідачами (21 квітня 2021 року).

Оспорюваний договір не є фіктивним. Спірний будинок є єдиним місцем проживання та реєстрації ОСОБА_3 .

У жовтні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_3 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які посилається заявник як на підставу касаційного оскарження, стосуються обставин, які не є подібними із обставинами у цій справі. ОСОБА_3 не була обізнана про боргові зобов`язання сина і уклала договір дарування з наміром створити реальні наслідки для себе і забезпечити себе житлом у старості.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Шарнопільський В. Л., на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2023 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Суди встановили, що 24 лютого 2021 року ОСОБА_2 дав позивачу розписку про отримання в борг грошей у розмірі 40 000,00 дол. США під 5 % на місяць із сплатою їх кожного місяця з 1 до 3 числа.

24 липня 2021 року позивач звернувся до відповідача із вимогою про повернення коштів та відсотків.

21 квітня 2021 року ОСОБА_2 подарував матері ОСОБА_3 садовий будинок та земельну ділянку, кадастровий номер 1822083200:01:000:0827, з цільовим призначенням - для ведення садівництва, за адресою: СТ «Транспортник», Оліївська сільська рада, Житомирський район, Житомирська область.

ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та знятий з реєстрації 08 квітня 2021 року. Станом на день звернення до суду із цим запитом він не мав зареєстрованого місця проживання.

ОСОБА_3 має зареєстроване місце проживання у спірному садовому будинку з 14 липня 2021 року.

Керівництво садового кооперативу, де розташований спірні садовий будинок та земельна ділянка, на звернення адвоката повідомило про те, що ОСОБА_2 став членом садового товариства 11 квітня 2009 року. У 2010 році приватизував земельну ділянку. З 2006 року в цьому будинку проживає ОСОБА_3

30 квітня 2021 року відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та громадянка ОСОБА_5 як спільні власники продали квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з частиною п`ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Позивач має право звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підстави визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження

№ 14-260цс19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором (постанова Верховного Суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов у частині вимог про визнання недійсним договору дарування, виходив із того, що дії ОСОБА_2 з відчуження належного йому спірного будинку та земельної ділянки своїй матері, за наявності непогашеної заборгованості за договором позики, вказують на те, що спірний правочин вчинено ним без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором, дії сторін цього договору спрямовані на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича та з метою приховати спірне майно від можливого відчуження для погашення грошових зобов`язань.

Сукупність наведених обставин доводить той факт, що при укладенні договору дарування спірного будинку та земельної ділянки воля відповідачів не відповідала зовнішньому прояву та не мала на меті реального настання правових наслідків, обумовлених оспорюваним правочином. Зокрема, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 після отримання коштів у борг відчужив належні йому об`єкти нерухомості, тобто у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором, спірне майно відчужено на підставі безвідплатного договору близькому родичу - матері.

Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Суд апеляційної інстанції не навів доводів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин та мотивів, а лише послався на те, що висновок суду першої інстанції про те, що оспорюваний правочин укладений з метою уникнення боргових зобов`язань, є помилковим, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 була обізнана про боргові зобов`язання сина та уклала спірний договір без наміру створити реальні наслідки.

Суд апеляційної інстанції, переоцінивши вищевказані обставини та наявні у справі докази, не навів підстав для такої переоцінки та вмотивованих обґрунтувань на спростування наведених судом першої інстанції висновків, а дійшов протилежного висновку про відмову в задоволенні позову.

Тому постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог про визнання недійсним договору дарування підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

Доводи відзиву ОСОБА_2 про те, що оспорюваний договір дарування був укладений раніше ніж позивач пред`явив до нього вимогу про повернення боргу, а тому відсутні підстави для задоволення позову, Верховний Суд відхиляє, оскільки відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Отже, безплатне відчуження майна на користь близької особи за наявності непогашеної заборгованості за договором позики свідчить про те, що оспорюваний правочин є фраудаторним договором та вчинений на шкоду позивачеві.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених судом першої інстанції, та вдався до переоцінки доказів, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то постанова суду апеляційної інстанції в частині вимог про визнання недійсним договору дарування підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив 1 816,00 грн судового збору.

Тому із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1 816,00 грн - витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400 409 413 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Шарнопільський В`ячеслав Леонідович, задовольнити.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 18 липня 2022 року в частині вирішення вимог про визнання недійсним договору дарування скасувати.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 лютого 2022 року в частині вирішення вимог про визнання недійсним договору дарування залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 816,00 грн - витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко