Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.10.2019 року у справі №710/1099/12

Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 710/1099/12

провадження № 61-31711св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Яремка В. В. (суддя-доповідач)

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - прокурор Свалявського району Закарпатської області, що діє в інтересах держави в особі Територіального управління Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України в Закарпатській області,

відповідачі: Солочинська сільська рада Свалявського району Закарпатської області, ОСОБА_1,

треті особи: міськрайонне управління Держкомзему у м. Свалява та Свалявському районі Закарпатської області, відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Свалявської районної державної адміністрації Закарпатської області, Свалявська районна екологічна інспекція Закарпатської області, Свалявська районна державна санітарно-епідеміологічна служба Закарпатської області,

особа, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2013 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Бондаренко Ю. О., Джуги С. Д.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У квітні 2012 року прокурор Свалявського району звернувся до суду в інтересах Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України з позовом до Солочинської сільської ради, ОСОБА_1, треті особи: міськрайонне управління Держкомзему у м. Свалява та Свалявському районі, відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Свалявської районної державної адміністрації, Свалявська районна санітарно-екологічна інспекція, Свалявська районна санітарно-епідеміологічна служба, про визнання незаконним рішення 41-ї сесії 2-го скликання Солочинської сільради від 27 вересня 2005 року "Про затвердження проекту зміни цільового призначення земельної ділянки" та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,4136 га від 25 жовтня 2005 року.

Позов мотивовано тим, що рішенням 41-ї сесії 2-го скликання Солочинської сільської ради Свалявського району від 27 вересня 2005 року затверджено проект зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,4136 га, яка перебувала у власності ОСОБА_1, що розташована у с. Солочин, урочище "Біласовиця" Свалявського району, із земель сільськогосподарського призначення на землі для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі цього рішення ОСОБА_1 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 057016 від 25 жовтня 2005 року на земельну ділянку площею 0,4136 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Зазначене рішення сільської ради суперечить вимогам статті 58 Кодексу України про надра, оскільки забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення допускається у виняткових випадках лише за погодженням із відповідними територіальними органами державного гірничого нагляду. Належна ОСОБА_1 земельна ділянка знаходяться у межах другої зони санітарної охорони Голубинського родовища мінеральних вод, проте зміну цільового призначення земельної ділянки не було погоджено з органом державного гірничого нагляду.

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що отримання погодження від Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України після встановлення гірничого відводу чинне законодавство не передбачає, прокурором не доведено, що відповідачами порушено порядок зміни цільового призначення земельної ділянки.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 18 грудня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсними рішення 41-ї сесії 2-го скликання Солочинської сільради від 27 вересня 2005 року у частині затвердження проекту зміни цільового призначення земельної ділянки, яка перебувала у власності ОСОБА_1, та державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,4136 га, від 25 жовтня 2005 року, виданий ОСОБА_1

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2013 року рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 18 грудня 2012 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2013 року рішення Свялявського районного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2012 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Рішення 41 сесії 2 скликання Солочинської сільської ради Свалявського району від 27 вересня 2005 року в частині затвердження проекту зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,4136 га, яка перебувала у власності ОСОБА_1, що розташована у с. Солочин, урочище "Біласовиця" Свалявського району, із земель сільськогосподарського призначення на землі для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд визнано незаконним та скасовано.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 25 жовтня 2005 року серії ЗК № 057016, виданий ОСОБА_1, кадастровий номер 2124085601:03:001:0087, площею 0,4136 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 0105070700336.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що Солочинська сільська рада на 41-ій сесії 2-го скликання прийняла рішення від 27 вересня 2005 року про затвердження проекту зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,4136 га, яка перебувала у власності ОСОБА_1, із земель сільськогосподарського призначення на землі для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, з порушенням вимог чинного законодавства та без погодження з органом державного гірничого нагляду, а тому таке рішення слід визнати незаконним та скасувати. Враховуючи, що державний акт на право власності на земельну ділянку від 25 жовтня 2005 року серії ЗК № 057016 виданий ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку площею 0,4136 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, на підставі незаконного рішення, то він є недійсним.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2013 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2013 року відмовлено.

Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ мотивована тим, що з матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У вересні 2017 року ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у справі, звернулась до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись нанеправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що заявнику на праві приватної власності належить земельна ділянка, яка знаходиться у с. Солочин, урочище "Біласовиця", Свалявського району, що підтверджується договором дарування, укладеним 13 вересня 2013 року. При ухваленні апеляційним судом рішення від 23 жовтня 2013 року ОСОБА_2 як власника земельної ділянки не було залучено до участі у справі, що позбавило заявника можливості взяти участь у розгляді справи з метою захисту її прав та законних інтересів. Крім того, зазначала, що зміна цільового призначення земельної ділянки станом на 2005 рік проводилась згідно з вимогами статті 20 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року № 502 (далі - Порядку), які не передбачають погодження проекту відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється, з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду, однак суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин зазначені норми. Суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив у рішенні, що земельна ділянка розміщена у другому поясі зон санітарної охорони, так як проект землеустрою щодо встановлення меж другої зони санітарної охорони взагалі не розроблявся та відсутній. Також суд апеляційної інстанції не взяв до уваги заяву про застосування позовної давності та не відмовив на цій підставі у задоволенні позову.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі та витребувано матеріали справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судами встановлено, що рішенням 41-ї сесії 2-го скликання Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 27 вересня 2015 року затверджено проект зміни цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,4136 га, що розташована у с. Солочин, урочище "Біласовиця", Свалявського району із земель сільськогосподарського призначення до земель житлової та громадської забудови (будівництво та обслуговування житлового будинку).

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 25 жовтня 2005 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 057016, площею 0,4136 га, у с.

Солочин, урочище "Біласовиця", Свалявського району із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Зазначена земельна ділянка до зміни її цільового призначення відносилась до земель сільськогосподарського призначення категорії - рілля.

Відповідно до статті 20 ЗК України у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення сільської ради, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюються відповідно до Порядку.

Пунктом 10 Порядку встановлено, що якщо зміна цільового призначення стосується земельних ділянок - ріллі, багаторічних насаджень для несільськогосподарських потреб, лісів першої групи, площею понад 10 гектарів, а також земельних ділянок природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та особливо цінних земель, що проводиться за рішенням Кабінету міністрів України, районна держадміністрація подає проектні матеріали разом із своїм висновком до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної держадміністрації.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що під час зміни цільового призначення земельної ділянки були порушені норми земельного законодавства, що відповідно до вимог пункту "а" частини 1 статті 21 ЗК України є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Крім того, судом встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_1 площею 0,4136 га у с.

Солочин, урочище "Біласовиця" Свалявського району розміщена у другому поясі зон санітарної охорони свердловини №4 та в зоні гірничого відводу.

Рішенням обласного виконавчого комітету Закарпатської обласної ради від 22 січня 1973 року № 27, затвердженим Постановою Ради Міністрів УРСР від 20 червня 1973 року № 282 (чинною на час виникнення спірних правовідносин та до теперішнього часу), з метою збереження Голубинського родовища мінеральних вод від передчасного псування та бактеріального забруднення, встановлені межі округу і зон гірничо-санітарної охорони санаторіїв "Поляна ", "Сонячне Закарпаття", "Квітка Полонини".

У листі від 17 грудня 2012 року № 04/902 Свалявської районної санітарно-епідеміологічної станції зазначено, що урочище "Біласовиця", в якому містяться три з п'яти свердловин мінеральної води, є площею залягання Голубинського родовища мінеральних вод і входить до першої та другої зон санітарної охорони.

Відповідно до висновку Свалявської районної екологічної інспекції від 04 вересня 2005 року № 289, держінспекція, розглянувши матеріали технічної документації землеустрою ОСОБА_1, погоджує зміну цільового використання власної земельної ділянки площею 0,4136 га в урочищі "Біласовиця" на території Солочинської сільської ради для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, - за умови отримання погодження Закарпатської ГРЕ та Держнаглядохоронпраці; виконання вимог законодавства щодо забезпечення режиму використання другої санітарної охоронної зони Голубинського родовища. Проект зміни цільового призначення земельної ділянки після отримання позитивних погоджень Закарпатської ГРЕ та Держнаглядохоронпраці подати на розгляд сесії Солочинської сільської ради.

Проте таке погодження ОСОБА_1 від Територіального управління Держгірпромнагляду у Закарпатській області не отримував і відповідно такого погодження Солочинська сільська рада на момент прийняття спірного рішення не мала.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року № 827 "Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення" мінеральні підземні води (лікувальні, лікувально-столові, природні столові) віднесено до переліку корисних копалин загальнодержавного значення.

Частинами першою та другою статті 58 Кодексу України про надра (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено заборону проектування та будівництво населених пунктів, промислових комплексів та інших об'єктів без попередньо геологічного вивчення ділянок надр, що підлягають забудові. Забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, допускаються тільки у виняткових випадках лише за погодженням з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду. При цьому повинні здійснюватися заходи, які б забезпечували можливість видобування з надр корисних копалин.

Згідно з пунктами 1,2 і 6 Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 1995 року № 33, встановлено єдиний порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення і є обов'язковим для всіх підприємств, установ, організацій та громадян, які здійснюють проектування і будівництво населених пунктів, промислових комплексів та інших об'єктів на території України. Забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення (надалі - забудова), а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, допускається тільки у виняткових випадках лише за погодженням з відповідними територіальним геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду на основі спеціальних дозволів, що видаються відповідними радами народних депутатів, на території яких знаходяться ці корисні копалини. Погоджені матеріали та заяву про надання спеціального дозволу на забудову розглядають у місячний термін відповідні ради народних депутатів та повідомляють заявника, інші заінтересовані підприємства, установи та організації про своє рішення. Наявність спеціального дозволу посвідчується на копії топографічного плану відміткою у вигляді дозвільного напису за формою згідно з додатком. Дозвіл на забудову реєструється відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що Солочинська сільська рада на 41-ій сесії 2-го скликання прийняла рішення від 27 вересня 2005 року про затвердження проекту зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,4136 га, розташованої у с. Солочин, урочище "Біласовиця", Свалявського району, яка перебувала у власності ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення на землі для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з порушенням вимог чинного законодавства та без погодження з органом державного гірничого нагляду, що є підставою для визнання рішення незаконним та його скасування та як наслідок визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 057016 від 25 жовтня 2005 року, виданого ОСОБА_1.

Доводи заявника про те, що пункт 6 Порядку не передбачає погодження проекту відведення земельної ділянки з відповідним територіальним геологічним підприємством та органом державного гірничого нагляду, є безпідставними, оскільки у цьому випадку підлягає застосуванню пункт 10 зазначеного Положення та стаття 58 Кодексу України про надра.

Доводи касаційної скарги про те, що прокурор пропустив строк на звернення до суду, не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи, оскільки з моменту отримання листа із Територіального управління Держгірпромнагляду у Закарпатській області прокурор звернувся до суду у межах трирічної позовної давності.

ОСОБА_2 також зазначає, що при ухваленні апеляційним судом рішення від 23 жовтня 2013 року, її як власника земельної ділянки не було залучено до участі у справі, чим було порушено її права. На підтвердження зазначеного надала договір дарування від 13 вересня 2013 року, де власником спірної земельної ділянки є заявник.

З приводу цих доводів необхідно зазначити таке.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 3 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 статті 27 ЦПК України 2004 року передбачено, що особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до положень статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії", заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany)).

У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує

Власність не тільки надає переваги тим, хто її має, а й покладає на них певні обов'язки.

Громадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Проте набувши право власності на спірну земельну ділянку у вересні 2013 року, ОСОБА_2 не повідомила суд апеляційної інстанції, де на той час розглядалась справа, про те, що вона є новим власником земельної ділянки, а відповідно не скористалася своїми процесуальними правами на залучення її до участі у справі як правонаступника.

Крім того, звернулась до суду касаційної інстанції лише через чотири роки після ухвалення оскаржуваного рішення.

Також судом враховано, що рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2013 року ОСОБА_1 оскаржував до суду касаційної інстанції та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 15 листопада 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження з підстав необґрунтованості касаційної скарги.

Отже, особа, щодо якої ухвалено рішення судом першої інстанції, а надалі й судом апеляційної інстанції, мала можливість як брати участь у розгляді справи у суді апеляційної інстанції, так і оскаржувати судове рішення у касаційному порядку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, є по суті правильним та справедливим, тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення апеляційної інстанцій - без змін.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2013 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Яремко

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

О. В. Ступак