Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.06.2019 року у справі №511/922/18

Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 511/922/18

провадження № 61-10761 св 19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 жовтня 2018 року у складі судді Панчук А. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року у складі колегії суддів:

Комлевої О. С., Цюри Т. В., Гірняк Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна. Позивач просила суд встановити факт її сумісного проживання з відповідачем ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 12 лютого 2008 року по лютий місяць 2018 року, визнати квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 67,80 кв. м, жилою площею 38,70 кв. м спільною сумісною власністю сторін, визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частки у праві власності на зазначену квартиру.

Позов мотивований тим, що з 26 жовтня 2002 року по 12 лютого 2008 року сторони в справі перебували у зареєстрованому шлюбі.

З 12 лютого 2008 року по лютий місць 2018 року позивач і відповідач проживали разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

За час спільного проживання у сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Оскільки спільне життя у сторін не склалося, з лютого 2018 року вони припинили шлюбні стосунки.

За час проживання з відповідачем до реєстрації шлюбу, у зареєстрованому шлюбі та проживанні однією сім'єю без реєстрації шлюбу вони за спільні кошти придбали таке майно: квартиру АДРЕСА_2, яка продана позивачем ОСОБА_4 та на спільні кошти, отримані від продажу цієї квартири, сторони придбали квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується відповідним договором купівлі-продажу квартири, посвідченим 17 червня 2011 року приватним нотаріусом Роздільнянського районного нотаріального округу Одеської області, зареєстрованим у реєстрі за № 2136, яка оформлена на ОСОБА_2

Остання квартира є об'єктом спільної сумісної власності сторін, 1/2 частина якої належить позивачу.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна задоволено, встановлено юридичний факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 12 лютого 2008 року по лютий місяць 2018 року, визнано квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 67,8 кв. м, жилою площею 38,7 кв. м спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках, визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частку у праві власності (без виділення часток в натурі) на зазначену квартиру.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не надав доказів, на підставі яких можна було б встановити, що за кошти саме відповідача придбана квартира АДРЕСА_1. Свідок ОСОБА_5, яка є матір'ю відповідача, пояснила, що вона не могла надати допомогу у розмірі 23 000,00 доларів США. Відповідач не надав суду доказів на підтвердження джерел доходів, які могли б засвідчити його матеріальну спроможність оплатити вартість квартири. Придбана позивачем і відповідачем під час їх проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу квартира АДРЕСА_1, загальною площею 67,80 кв. м, жилою площею 38,70 кв. м є об'єктом спільної сумісної власності сторін і позивачу належить Ѕ частка даного майна.

Доводи ОСОБА_1 про те, що вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 на час укладення договору купівлі-продажу квартири відповідають обставинам справи та підтверджені доказами по справі, а саме: показаннями свідків, якими підтверджується джерело отримання такої суми коштів.

Проживання сторін однією сім'єю, ведення спільного бюджету та придання квартири за їхні спільні кошти підтверджуються наявними у справі доказами.

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Малиновського районного суду Одеської області від 24 жовтня 2018 року - залишено без змін.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року виправлено описку, допущену у другому абзаці резолютивної частини повного тексту постанови Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року, вказано як правильне у другому абзаці повного тексту постанови Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року: "Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 жовтня 2018 року - залишити без змін".

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції взяті до уваги показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 - матері позивача, ОСОБА_8, ОСОБА_5 - матері відповідача, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які пояснили, що подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживали в квартирі на АДРЕСА_3, яка була оформлена на ОСОБА_1. Після розірвання шлюбу сторони примирилися та проживали разом. Згодом квартира була продана та придбана квартира на АДРЕСА_4, яка оформлена на ОСОБА_2. Позивачем надані неспростовані докази законності та обґрунтованості позовних вимог. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що проживання в одній квартирі не свідчить про наявність у сторін усталених відносин, що притаманні подружжю, та наміру створити сім'ю, оскільки проживали вони окремо (в різних приміщеннях квартири - жилих кімнатах), спільного господарства не вели, спільного побуту не мали, взаємні права та обов'язки не виконували, сімейних стосунків не підтримували, є безпідставними, оскільки факт сумісного проживання та факт придбання в цей період квартири встановлений судом на підставі наданих доказів, а також тим, що у період проживання сторін без реєстрації шлюбу у ОСОБА_2 і ОСОБА_1 народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, батьківство якого ОСОБА_2 не оспорював, що свідчить про близькі стосунки у той час між сторонами та їх проживання разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу. ОСОБА_2 не надав до суду на спростування доводів позовних вимог доказів, ним не спростований факт сумісного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та не доведено, що спірна квартира придбана за особисті кошти відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

27 травня 2019 року ОСОБА_2 надіслав засобами поштового зв'язку уВерховний Суд касаційну скаргу на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати і направити справу на новий судовий розгляд.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною, визначеною законом, підставою для виникнення у них права спільної сумісної власності. Таким особам на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або в результаті спільної праці та за спільні кошти. Кожна сторона має довести свої вимоги і заперечення доказами, а суд має їх оцінити з дотриманням норм процесуального права.

Проте у справ відсутні докази ведення сторонами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї, виконання взаємних прав і обов'язків.

Проживання в одній квартирі не свідчить про наявність у сторін усталених відносин, що притаманні подружжю, та наміру створити сім'ю, оскільки сторони проживали окремо - у різних кімнатах квартири, спільного господарства не вели, спільного побуту не мали, взаємних прав і обов'язків не виконували, сімейних стосунків не підтримували. Проживання в одній квартирі було обумовлено відсутністю у позивача можливості забезпечити себе житлом.

Усі витрати щодо утримання спірної квартири ніс відповідач одноособово, докази чого наявні у матеріалах справи, мотиви відхилення яких суди у рішеннях не навели.

3 липня 2018 року позивач залишила спірну квартиру з власними речами та речами дітей, окремими речами, що належали відповідачу, що підтверджується повідомленням поліції щодо розгляду скарги від 19 липня 2018 року.

Відповідач надав суду докази наявності у позивача кредитних зобов'язань, що підтверджує відсутність у позивача коштів на придбання спірної квартири.

Довідки про заробітну плату позивача свідчать про відсутність у неї доходу у період з березень по грудень 2011 року, мотивів відхилення яких судами не наведено.

Апеляційний суд формально поставився до розгляду доводів відповідача, не вказав доказів, на підставі яких судом встановлено факт проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, факт одержання позивачем коштів від продажу квартири із додаванням до них 2-3 тисяч доларів США і те, що такі кошти витрачені спільно з відповідачем на придбання спірної квартири.

Позиції інших учасників

У серпні 2019 року позивач подала у Верховний Суд відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що після розірвання шлюбу 12 лютого 2008 року і по лютий 2018 рік сторони проживали однією сім'єю. За час спільного проживання сторони придбали квартиру АДРЕСА_2. Ця квартира продана позивачем та на отримані від продажу вищевказаної квартири та від матері позивача кошти сторонами наступного дня після продажу зазначеної квартири придбана спірна квартира, оформлена на відповідача. Ці обставини, зокрема, підтвердили допитані судом свідки - ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_8.

Судами надана належна оцінка наявним у справі письмовим доказам, які підтверджували той факт, що між сторонами склалися сімейні відносини, був наявний спільний бюджет і побут, народжено дитину. Відповідач будь-яких доказів протилежного не надав.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судом

З 26 жовтня 2002 року по 12 лютого 2008 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перебували у шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_4 у сторін народився син ОСОБА_12.

12 лютого 2008 року шлюб сторін розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народився син ОСОБА_3, батьківство щодо якого ОСОБА_2 визнав.

Сторони придбали квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 47,30 кв. м, жилою площею 20,10 кв. м, яка була продана 16 червня 2011 року.

На підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Роздільнянського районного нотаріального округу Одеської області, зареєстрованого в реєстрі за № 2136, за відповідачем зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 67,80 кв. м, жилою площею 38,70 кв. м.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 2 статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України), сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл.8 статті 74 СК України.

Стаття 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком і жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності в сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.

Отже, визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.

Згідно із частиною 4 статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди попередніх інстанцій правильно встановили факти придбання сторонами спірної квартири за спільні кошти, отримані від продажу квартири, що належала сторонам на праві спільної власності, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовано джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна (для спільного проживання), що дозволило судам визначити факт виникнення у сторін права спільної сумісної власності на спірну квартиру.

Аргументи касаційної скарги щодо наявності у позивача боргових зобов'язань перед іншими особами, утримання спірної квартири, залишення позивачем разом з дітьми спірної квартири у липні 2018 року не є обставинами, які впливають на правовий режим даної квартири.

Доводи касаційної скарги про відсутність доходів у позивача протягом кількох місяців напередодні придбання спірної квартири, не свідчать про неправильність висновків судів попередніх інстанцій, оскільки судами встановлено факти отримання коштів з інших джерел, зокрема, від продажу спільної квартири сторін за день до придбання спірної квартири. Заперечення відповідача щодо походження коштів з інших джерел для придбання квартири відповідачем не доведено.

Суд касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами.

Європейський суд з прав людини у справі "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89 рішення від 06 вересня 2005 року) наголосив на тому, що згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (пункт 30 рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99; ). Разом з тим, у рішенні звертається увага на те, що статтю 6 параграф 1 цієї Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (пункт 29 рішення від 9 грудня 1994 року у справі "Ruiz Torija v. Spain", заява серія A № 303-A).

У зв'язку з наведеним, колегія суддів не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вдається до вирішення питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими, зокрема, не переоцінює обставини і докази, на які посилалася в ході розгляду справи та посилається у касаційній скарзі відповідач.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами правильно встановлені фактичні обставини справи і застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова В. О. Кузнєцов