Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.12.2020 року у справі №490/2750/17

Постанова

Іменем України

17 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 490/2750/17

провадження № 61-17729св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Душейко Олеся Михайлівна,

треті особи: державний реєстратор прав на нерухоме майно Департаменту надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Риженко Олексій Сергійович, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Біцюк Тетяна Євгеніївна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2020 року в складі судді Гуденко О. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року

у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Лівінського І. В., Колосовського С. Ю.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Душейко О. М. (далі - приватний нотаріус Душейко О. М. ), ОСОБА_2, треті особи: державний реєстратор Департаменту надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Біцюк Т. Є. (далі - приватний нотаріус Біцюк Т. Є.), в якому, з урахуванням уточнення вимог, просив скасувати державну реєстрацію прав на нерухоме майно за ОСОБА_2, проведену приватним нотаріусом Душейко О. М., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 червня 2016 року та визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на квартиру АДРЕСА_1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину за заповітом та отримав свідоцтво про право на спадщину на грошові кошти після смерті свого брата - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Але отримати свідоцтво про право на спадщину на квартиру не може, у зв'язку

з її незаконним переоформленням ОСОБА_2 та відсутністю оригіналу правовстановлюючого документу.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва ухвалене від 27 грудня 2016 року витребувано на його користь з володіння ОСОБА_2 спірну квартиру та скасовано державну реєстрацію права власності на неї, здійснену приватним нотаріусом Душейко О. М.

Разом з тим, рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 23 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції в частині витребування майна залишено без змін, а в частині скасування державної реєстрації скасовано й у цій частині ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог у зв'язку з участю приватного нотаріуса у справі в якості третьої особи, а не відповідача.

На підставі зазначених судових рішень він декілька разів звертався до державного реєстратора та приватного нотаріуса з метою повернути реєстрацію належної спадкодавцю та отриманої ним у спадок квартири № 58 або зареєструвати право власності на неї за собою, але йому в здійсненні таких реєстраційних та нотаріальних дій відмовлено. Тому захист порушених прав можливий виключно у судовому порядку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 8 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалено скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, проведену приватним нотаріусом Душейко О. М., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від

03 червня 2016 року.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

Стягнено з приватного нотаріуса Душейко О. М. та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по 320 грн судового збору з кожного.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції виходив із того, що обставини щодо припинення речових прав ОСОБА_2 на спірну квартиру № 58 встановлені рішеннями судів, внаслідок чого у неї витребувано це майно, яке вибуло із володіння власника (спадкодавця) поза його волею, а положення статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до цих правовідносин повинні бути застосовані у редакції, чинній на момент виникнення таких спірних відносин між сторонами. Незважаючи на зміни, що відбулися у сфері державної реєстрації речових прав, є підстави для застосування до даних правовідносин статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній на момент їх виникнення.

Підстав для визнання за позивачем права власності на спірну квартиру немає, оскільки вимог за статтею 392 ЦК України ним не заявлено, а вимоги у порядку спадкування ним заявлені до неналежних відповідачів, що не позбавляє позивача ще раз звернутися до суду із відповідним позовом до належних відповідачів.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про визнання права власності скасовано та в цій частині ухваленонове рішення.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1,

в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_4.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що доводи представника відповідача

в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав для скасування державної реєстрації внаслідок не припинення речового права ОСОБА_2 на спірну квартиру спростовується змістом рішень судів по цивільній справі щодо витребування майна та не підлягають доказуванню у відповідності до частини 4 статті 82 ЦПК України.

Апеляційний суд не взяв до уваги також твердження про необхідність застосування до правовідносин Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній на момент ухвалення судового рішення, оскільки вони суперечать положенням статті 5 ЦК України щодо дій актів цивільного законодавства (норм матеріального права)

у часі.

На момент витребування з володіння ОСОБА_2 спірної квартири колишній власник і спадкодавець помер, що не дає можливості здійснити відповідні реєстраційні дії державним реєстратором на підставі рішення суду про витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_2 або зареєструвати таке право власності за позивачем, на користь якого таке майно витребувано. Позивачу відмовлено у вчиненні зазначених реєстраційних дій на підставі декількох рішень державних реєстраторів (а. с. 16,30,61-62, т. 1).

Позивач просив визнати за ним право власності на спірну квартиру у зв'язку

з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документу та протиправними діями ОСОБА_2 (статті 328, 392 ЦК України), а також у зв'язку із прийняттям ним спадщини за заповітом після смерті колишнього власника квартири та спадкодавця у порядку спадкування (статті 1216, 1218 ЦК України).

Тому право власності спадкоємця на спадкове майно може бути захищено

в судовому порядку у спосіб його визнання в разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України), та за наявності перешкод для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Якщо документи, що засвідчують право власності на нерухоме майно, існували, проте були втрачені власником та не можуть бути відновлені в передбаченому законом порядку, застосуванню підлягає стаття 392 ЦК України. Належним відповідачем у таких справах є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно. Якщо втрачено документ, то у справі може брати участь орган, який такий документ видає або реєструє права, в якості як відповідача, так і третьої особи.

За таких обставин ОСОБА_1 як єдиним спадкоємцем за заповітом, який прийняв спадщину та отримав свідоцтво на один вид спадкового майна (грошові кошти), не може оформити право власності у нотаріальному порядку на інший вид спадкового майна - спірну квартиру, оскільки оригінал правовстановлюючого документу на квартиру втрачено не з його вини, а його речове право на це спадкове майно оспорюється іншою особою - ОСОБА_2, яка вважає, що її речове право на квартиру не

є припиненим. Тому позивачем пред'явлено вимоги до належного відповідача, яка хоча і не є спадкоємцем після смерті спадкодавця, але оспорює право позивача на цей вид спадкового майна.

Висновок суду першої інстанції щодо необхідності притягнення до участі у справі інших спадкоємців, як б прийняли спадщину, або представника територіальної громади, суперечить матеріалам справи та нормам матеріального права, оскільки порушення права та інтересу у таких осіб немає, спадщина прийнята та частково оформлена позивачем, а за таких обставин відумерлою визнана бути не може, як і частково оформлена на будь-яку іншу особу. Єдиною підставою для розгляду цього спору у судовому порядку є наявність реєстрації прав на іншу особу - ОСОБА_2 та відсутність оригіналу правовстановлюючого документу.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності та постанову апеляційного суду й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог

у повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що при ухваленні рішення в частині відмови

у задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності в порядку спадкування суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивачем заявлені вимоги про визнання за ним права власності на спірну квартиру до приватного нотаріуса Душейко О. М. та ОСОБА_2, які не є належними відповідачами за даними вимогами, що є самостійною підставою для відмови

у задоволенні позову в цій частині.

Обрання неналежного способу захисту порушеного права також є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Тому позовні вимоги не можуть бути задоволені, оскільки позивач не ставить питання про припинення речових прав на спірне нерухоме майно, що зареєстровані відповідно до законодавства за ОСОБА_2.

Оскільки оскаржене судове рішення ухвалено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", яким внесено зміни до статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", то і виконуватись має в порядку Закону в новій редакції. Судами мала бути застосована та редакція Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", яка діяла на час ухвалення оскарженого рішення, що

з огляду на вимоги статті 26 Закону є підставою для відмови в задоволенні позову в частині скасування державної реєстрації речових прав. Посилання суду апеляційної інстанції на неможливість застосування до правовідносин Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній на момент ухвалення судового рішення, оскільки це суперечить положенням статті 5 ЦК України є помилковим, оскільки при розбіжності між загальним (яким є ЦК України) і спеціальним (яким

є Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") нормативно-правовим актом, перевага надається спеціальному закону, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом. У постанові Верховного Суду України від 23 квітня 2014 року у справі № 6-26цс14 зроблено висновок, що стосовно судового процесу та його учасників застосовується норма, яка була чинною на момент здійснення відповідної процесуальної дії. Більш пізня норма права скасовує дію попередньої норми, отже, стара норма права перестає діяти, оскільки замінена пізнішою, яка регулює ті самі процесуальні відносини. При цьому, суд повинен враховувати вимоги процесуального закону, згідно з якими при зміні такого закону забороняється встановлювати нові обов'язки, скасовувати чи звужувати права, належні учасникам судового процесу, чи обмежувати їх використання. Аналогічні підходи застосовані Верховним Судом, зокрема, у постановах від

19 червня 2018 року у справі № 826/12868/17 та від 18 вересня 2019 року

у справі № 826/12479/14. Схожий висновок зробив Європейський суд з прав людини, зауваживши, зокрема, що процесуальні зміни мають застосовуватись одразу, навіть якщо справа перебуває в процесі розгляду; проте це має відбуватись у відповідності з принципом правової визначеності, тобто чітко та прогнозовано. За таких обставин висновки судів щодо можливості скасування державної реєстрації права та застосування процесуальних норм на момент виникнення спірних правовідносин є помилковими, а судові рішення в цій частині підлягають скасуванню.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції в матеріалах справи була відсутня постанова приватного нотаріуса Біцюк Т. Є. від 06 квітня 2017 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Зазначену постанову позивачем долучено як додаток до поданої адвокатом Рябець Г. Я. апеляційної скарги від 25 серпня 2020 року. Хоча позивач мав фактичну можливість під час розгляду справи

в суді першої інстанції долучити до матеріалів справи зазначену постанову.

Позивач, долучаючи до матеріалів справи постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, яка не була предметом дослідження під час розгляду справи

в суді першої інстанції, фактично змінив підстави позову на стадії перегляду рішення суду.

Зверненню до суду з позовом про визнання за ОСОБА_1 права власності па спірну квартиру мало передувати вирішення питання про видачу йому нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину. Відомостей про вчинення таких дій позивачем суду не надано. Установивши, що позивач не надав суду доказів того, що він в установленому законом порядку подав нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину та що нотаріус відмовив йому

у видачі указаного свідоцтва, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову. Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 16 січня 2019 року у справі № 2-390/2006, від 26 серпня 2020 року у справі № 636/4329/16-ц.

Позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивач визначив співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колеги суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 357/7734/18.

У лютому 2021 року представник позивача - ОСОБА_5 подала до суду відзив,

у якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.

Відзив мотивовано тим, що на підставі ухвалених судових рішень 28 січня

2021 року за ОСОБА_1 вже зареєстровано право власності на спірну квартиру та отримано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Судовими рішеннями у справі № 490/5862/16-ц вже встановлено обставини про вчинення всіх необхідних дій спадкоємцем ОСОБА_1 щодо прийняття спадщини як у нотаріуса, так

і в судовому порядку. Посилання скаржника на той факт, що приватний нотаріус Душейко О. М. не може бути відповідачем у справі про визнання права власності є безпідставним, оскільки в справі ставилося питання про скасування рішення реєстрації права власності, яку проводила приватний нотаріус Душейко О. М., виконуючи функції реєстратора, про що зазначено в судових рішеннях у справі № 490/5862/16-ц.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 січня

2019 року у справі № 2-390/2006, від 26 серпня 2020 року у справі № 636/4329/16-ц, від 30 липня 2020 року у справі № 357/7734/18, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 грудня

2016 року, рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 23 лютого 2017 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року (провадження № 61-19308св18) у справі № 490/5862/16-ц за позовом ОСОБА_1 до

ТОВ "ПН "Аль Вір", ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Душейко О. М., встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від

06 червня 1997 року ОСОБА_4 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_3.

За життя ОСОБА_4 склав заповіт від 06 травня 2010 року, за яким заповів усе майно, що належатиме йому на день смерті та на яке за законом він матиме право, ОСОБА_1

ОСОБА_4 та позивач є рідними братами по материнській лінії,

а ОСОБА_2 - їх двоюрідною сестрою.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер та після його смерті у передбачений законом строк за прийняттям спадщини звернувся позивач, як спадкоємець за заповітом, та тітка померлого, яка є матір'ю ОСОБА_2 - ОСОБА_6.

Постановами приватного нотаріуса Біцюк Т. Є. від 15 вересня 2016 року ОСОБА_6 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а позивачу ОСОБА_1 28 жовтня 2016 року видано свідоцтво на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 на грошові вклади з процентами. На квартиру АДРЕСА_3 свідоцтво не видавалося, оскільки вона не включена до спадкової маси у зв'язку з реєстрацією права власності за

ТОВ "ПН "Аль Вір".

Вказаними судовими рішеннями визнано недійсним рішення загальних зборів ТОВ "ПН "Аль Вір" від 19 лютого 2016 року щодо передачі до статутного капіталу товариства належної на праві власності ОСОБА_4 квартири та витребувано на користь ОСОБА_1 спірну квартиру з володіння ОСОБА_2.

У задоволенні вимоги про скасування державної реєстрації речового права на квартиру відмовлено у зв'язку з пред'явленням позивачем цієї вимоги до неналежного відповідача, оскільки приватний нотаріус Душейко О. М. як реєстратор брала участь у справі як третя особа, а не як відповідач.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Глушак О. О. від 28 березня 2017 року відмовлено у скасуванні запису про право власності за номером 14807187 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки подані документи (рішення судів у справі № 490/5862/16-ц) не дають змогу встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження (а. с. 16, т. 1).

Постановою приватного нотаріуса Біцюк Т. Є. від 06 квітня 2017 року відмовлено у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 за заповітом на майно, яке складається з квартири АДРЕСА_1, оскільки ОСОБА_1 не має можливості надати документи, які підтверджують право власності спадкодавця на майно. Роз'яснено представнику спадкоємця

ОСОБА_5 право на звернення до суду з відповідним позовом (а. с. 31, т. 1).

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Риженка О. С. від 14 червня 2017 року відмовлено представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_5 у державній реєстрації права власності на вказану квартиру. Підстава: відповідно до пункту 67 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності у разі витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння на підставі рішення суду подаються необхідні для відповідної реєстрації документи, передбачені статтею 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком, що підтверджують право власності належного власника на нерухоме майно (а. с. 62, т. 1).

Згідно довідки КП ММБТІ вказана квартира належала ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 06 червня 1997 року, посвідченого ТОВ Південною товарною біржею, зареєстровано КП ММБТІ 21 липня 1997 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

У частині 1 статті 15 та частині 1 статті 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина 1 та 2 статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються

у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У частині першій статті 13 визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частина 1 та 2 статті 5 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частина 1 та 2 статті 5 ЦПК України випадках.

Відповідно до частин 1 -4 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року у справі № 520/6366/13-ц (провадження № 61-12030св20) вказано, що "належними відповідачами

у справах про спадкування є спадкоємці, які прийняли спадщину, а за їх відсутності - відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини".

Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови

у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання права власності на спірну квартиру у порядку спадкування, оскільки така вимога пред? явлена до неналежних відповідачів? приватного нотаріуса Душейко О. М. та ОСОБА_2, які за встановлених судами обставин не є спадкоємцями ОСОБА_4.

Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1,2,

3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених судових рішень) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Згідно частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тому з урахуваннямустановлених судами обставин справи, а також судових рішень у справі № 490/5862/16-ц, висновок судів про те, що вимоги позивача про скасування державної реєстрації прав є ефективним способом захисту,

є правильним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що "спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяженнятакого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем

у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 357/7734/18 (провадження № 61-19170св19) зазначено, що "позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від

17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада

2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37,54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)".

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами обставини справи підтверджують, що спір у ОСОБА_1 щодо права на спірну квартиру є з ОСОБА_2. Натомість приватний нотаріус Душейко О. М. є неналежним відповідачем, тому у задоволенні позовних вимог до нього судам необхідно було відмовити.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що під час розгляду справи

в суді першої інстанції в матеріалах справи була відсутня постанова приватного нотаріуса Біцюк Т. Є. від 06 квітня 2017 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки зазначена постанова була предметом дослідження під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року у справі № 520/6366/13-ц (провадження № 61-12030св20), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду

в частині задоволення вимоги про визнання права власності на квартиру скасувати та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції; судові рішення в частині стягнення судового збору та задоволених вимог до приватного нотаріуса скасувати, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову, а в іншій частині оскаржені судові рішеннязалишити без змін.

Відповідно до підпунктів "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами 10 , 13 статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Судові витрати ОСОБА_1 на сплату судового збору у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції в розмірі 640,00 грн підлягають стягненню

з ОСОБА_2, судові витрати ОСОБА_2 на сплату судового збору у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції в частині вимоги, у задоволенні якої відмовлено, в розмірі 1 280,00 грн, підлягають стягненню

з позивача. Різниця судових витрат, що підлягає сплаті сторонами, становить 640,00 грн на користь відповідача.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 410, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року

в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування скасувати.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2020 року

в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування залишити в силі.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року

в частині стягнення судового збору та задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Душейко Олесі Михайлівни скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на сплату судового збору у розмірі 640,00 грн.

В іншій частині рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2020 рокута постанова Миколаївського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року в скасованій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук