Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.08.2020 року у справі №164/1679/18

Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 164/1679/18

провадження № 61-10604св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - виконавчий комітет Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_3, на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області, у складі судді Корецької В. В., від 26-27 листопада 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Киці С. І., від 04 березня 2020 року.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до виконавчого комітету Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області, реєстраційної служби Маневицького районного управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про скасування розпорядження про передачу у власність та державну реєстрацію квартири.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона до 2008 року проживала у квартирі АДРЕСА_1. Право власності на вказану квартиру набула як член родини.

Зазначала, що у зв'язку з радіоактивним забрудненням території смт. Маневичі внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, вона та її донька ОСОБА_4 відповідно до рішення виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області від 28 лютого 2002 року були взяті на квартирний облік для отримання державного житла.

Також стверджувала, що її та доньку на підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області було знято з квартирного обліку з умовою звільнення квартири АДРЕСА_2 та надано двокімнатну квартиру АДРЕСА_3. Однак, надана квартира за висновком судової будівельно-технічної експертизи не відповідає вимогам ДБН. Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 вересня 2014 року визнано протиправним та скасовано відповідний пункт рішення виконавчого комітету Луцької міської ради щодо звільнення квартири по АДРЕСА_4.

ОСОБА_1 вказала, що рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області від 18 лютого 2015 року її поновлено на квартирному обліку для позачергово отримання житла у списку осіб, які переселяються з територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, з дати попереднього перебування 29 січня 2002 року. Вона звернулася до Маневицької селищної ради із заявою про повернення їй квартири АДРЕСА_2, однак їй було відмовлено, у зв'язку із тим, що у цій квартирі проживає ОСОБА_2 із сім'єю на підставі рішення виконавчого комітету Маневицької селищної ради Волинської області та ордеру на житлове приміщення від 06 березня 2008 року № 111.

Із урахуванням зазначеного, а також клопотання про уточнення позовних вимог, позивач просила визнати незаконним та скасувати розпорядження Маневицької селищної ради Волинської області від 11 лютого 2009 року № 5 про передачу у власність квартири АДРЕСА_2, ОСОБА_2; скасувати свідоцтво про право власності на житло від 11 лютого 2009 року, видане ОСОБА_2 та членам його сім'ї - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_2, згідно з розпорядженням Маневицької селищної ради № 5 від 11 лютого 2009 року; скасувати запис, здійснений у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 18 лютого 2009 року № 775 у книзі 7 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 26476225.

У вересні 2019 року від позивача до суду надійшла заява про залишення без розгляду позовної вимоги про скасування здійсненого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису від 18 лютого 2009 року № 775 у книзі 7 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 26476225.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 26-27 листопада 2019 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні підстави для скасування розпорядження виконавчого комітету Маневицької селищної ради Волинської області та свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно, виданого ОСОБА_2. До того ж ОСОБА_2, право власності на спірну квартиру якого оспорюється, не приймав участі в якості відповідача у справі. Суд першої інстанції послався на судове рішення, яким вирішено виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_2.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 04 березня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 залишено без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 листопада 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач втратила право користування спірним житлом, що підтверджується рішеннямМаневицького районного суду Волинської області від 30липня 2008 року у справі № 2-34, яке набрало законної сили, а тому надання цьогожитла третій особі не порушило право позивача на це житло.

Визнання судом протиправним рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 414-1 від 17 серпня 2006 року щодо надання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_5 та поновлення їх на квартирній черзі, само по собі не свідчить про порушення прав позивача наданням ОСОБА_2 та членам його сім'ї квартири АДРЕСА_2.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У липні 2020 року засобами поштового зв'язку до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_3, на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 26-27 листопада 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 04 березня 2020 року, в якій вона просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вказує відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України) та порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України). Також заявник посилається на пункт 1 частини 3 статті 411 ЦПК України та вважає, що суд не дослідив пояснення, які були надані позивачем при розгляді справи.

Заявник стверджує, що рішення Маневицького районного суду Волинської області від 30липня 2008 року у справі № 2-34, на яке посилалися суди попередніх інстанцій, було прийнято без урахування положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не відповідало порядку звільнення квартир на підставі Порядку надання додаткової житлової площі особам, які внаслідок Чорнобильської катастрофи перенесли променеву хворобу, будь-якого ступеня або стали інвалідами, дітям-інвалідам, які потребують особливого догляду, та сім'ям, що втратили годувальника з числа осіб, віднесених до категорії І, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1996 року № 1589. Окрім того, зазначеним судовим рішенням від 30 липня 2008 року не було встановлено обставин втрати права користування позивачем спірним житлом.

Розпорядження Маневицької селищної ради Волинської області від 11 лютого 2009 року № 5 про передачу у власність квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2 ґрунтується на тому, що така квартира була вільною у зв'язку із її здачею ОСОБА_1 при відселенні.

Однак у зв'язку із скасування рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 вересня 2014 року у справі № 161/11934/14-а відповідного рішення органу місцевого самоврядування, вказана квартира підлягала поверненню і не може вважатись вільною.

Позивач посилається також на те, що у відповідності до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 0-77 від 17 червня 2013 року надана їй квартира АДРЕСА_5 не відповідає вимогам ДБН. Права ОСОБА_2 на житло не є пріоритетними по відношенню до її прав.

При вирішенні спору суди попередніх інстанцій належним чином не здійснили дослідження обставин справи, зокрема пояснень, позивача, які вона надавала у всіх судових засіданнях. Не було забезпечено право позивача на належної якості правову допомогу. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди фактично позбавили її права на житло.

Також у касаційній скарзі заначено, що незалучення ОСОБА_2 в якості відповідача у справі не може виступати підставою для відмови у судовому захисті та відновленні прав позивача.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

06 листопада 2020 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 164/1679/18 розподілено судді-доповідачеві.

09 листопада 2020 року на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу, справу № 164/1679/18 передано судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про скасування розпорядження про передачу у власність та державну реєстрацію квартири призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що оскаржені судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 60 від 28 лютого 2002 року взято на квартирний облік громадян для отримання державного житла при міськвиконкомі у тому числі ОСОБА_1 та її дочку ОСОБА_4, що проживали по АДРЕСА_4.

Відповідно до пункту 5 рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 414-1 від 17 серпня 2006 року "Про заселення вільних квартир та виведення житлових приміщень зі складу службових" надано двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 житловою площею 28,9 кв. м потерпілій першої категорії внаслідок аварії на ЧАЕС ОСОБА_1 з сім'єю у складі 2 осіб (ОСОБА_4 - дочка). Також вирішено зняти з квартирного обліку ОСОБА_1, на якому вона перебувала з 29 січня 2002 року, і в списку сімей, у складі яких є діти-інваліди, інвалідність яких пов'язана з наслідками аварії на ЧАЕС, та в контрольному списку осіб; вирішено, що ОСОБА_1 звільняє двокімнатну квартиру АДРЕСА_2.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Маневицької селищної ради Волинської області № 8 від 18 січня 2007 року ОСОБА_1 надано дозвіл на продовження проживання у квартирі АДРЕСА_2 до 09 березня 2007 року.

Рішенням виконавчого комітету Маневицької селищної ради Волинської області № 87 від 21 лютого 2008 року вивільнене житлове приміщення - двокімнатну квартиру АДРЕСА_6 - надано ОСОБА_2, який перебував на обліку як особа, яка потребує поліпшення житлових умов і користується правом позачергового забезпечення житлом, та видано ордер на вселення ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 у вказану квартиру. Знято ОСОБА_2 з квартирного обліку.

На підставі розпорядження Маневицької селищної ради Волинської області № 5 від 11 лютого 2009 року ОСОБА_2 надано право на приватизацію квартири АДРЕСА_2 та видано свідоцтво про право власності на житло від 11 лютого 2009 року.

Рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 30 липня 2008 року у справі № 2-34, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 31 жовтня 2008 року, виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_2.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 вересня 2014 року у справі № 161/11934/14-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2014 року, визнано протиправним та скасовано пункт 5 рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 414-1 від 17 серпня 2006 року щодо надання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 двокімнатної квартири АДРЕСА_5. Судами встановлено, що згідно висновку № О-77 від 17 червня 2013 року судової будівельно-технічної експертизи, спірна квартира не відповідає вимогам ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення", в тому числі по санітарно-гігієнічним вимогам та інженерному обладнанню, а також вимогам ДБН В.2.5-20-2001 "Газопостачання", СНіП 2.04.05-91 "Опалення, вентиляція і кондиціонування" за наявністю димовентиляційного каналу котла опалення, який не забезпечує відвід продуктів згорання від опалювальних пристроїв квартири як станом на травень 2009 року, так і на час проведення експертизи. Пунктом 2 експертного висновку встановлено, що вказана квартира по наявності димовентиляційного каналу, який не забезпечує відводу згорання від опалювального котла, не придатна для проживання в зимовий період через неможливість здійснювати опалення квартири в зимовий період. У пункті 3 висновку вказано, що згідно проектної документації житловий будинок, у якому розміщена вказана квартира, обладнаний поквартирним опаленням від двоконтурного котла КС-ГВ-10, продуктивністю 10,15 кВт.

Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області № 97-1 від 18 лютого 2015 року "Про квартирний облік громадян" ОСОБА_1 з сім'єю у складі 2 осіб поновлено на квартирному обліку для позачергового отримання житла у списку осіб, які переселяються з територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, з дати попереднього перебування - 29 січня 2002 року.

Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 звернулася до Луцького міськрайонного суду Волинської області із адміністративним позовом про визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2015 року у справі № 161/12394/15-а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області про визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним було відмовлено. При цьому судом встановлено, що при прийняті рішення № 97-1 від 18 лютого 2015 року виконавчий комітет Луцької міської ради діяв у межах та спосіб наданих йому Законом повноважень, права та інтереси ОСОБА_1 (яка не є забезпеченою житлом та потребує його отримання) та членів її сім'ї не були порушені.

ОСОБА_1, вважаючи свої житлові права порушеними, звернулася до Маневицької селищної ради Волинської області із заявою про повернення їй квартири АДРЕСА_2.

Рішенням виконавчого комітету Маневицької селищної ради Волинської області № 92 від 12 жовтня 2016 року ОСОБА_1 було відмовлено у поверненні вказаного житла. На обґрунтування свого рішення селищна рада вказала, що на підставі рішення виконавчого комітету Маневицької селищної ради Волинської області від 21 лютого 2008 року № 87 "Про розподіл вивільненого житла", ордеру на житлове приміщення № 111 від 06 березня 2008 року у вказаній квартирі проживає ОСОБА_2 з сім'єю, за ним зареєстровано право власності на цю квартиру.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Згідно зі статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 8 Конвенції гарантовано право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

У статті 41 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений прававласності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Складовими права на житло є забезпечення умов з приводу можливості кожного громадянина мати житло і гарантовану непорушність права користування житлом.

Громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів (частина 1 статті 9 Житлового кодексу УРСР).

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Згідно з частинами 2 , 3 , 5 статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до частинами 2 , 3 , 5 статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Частиною 1 статті 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених статті 321 ЦК України.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постановиВеликої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача.

Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який він виконує під час розгляду справи (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені, зокрема, у постановах від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37,54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт63)).

Учасниксправи розпоряджається своїми правамищодо предмета спору навласний розсуд (частина1 та 3 13 ЦПК України). Позивачем і відповідачемможуть бути фізичніі юридичні особи, атакож держава, дояких звернуті матеріально-правові вимогипозивача (частина 2 статті48 ЦПК України). Заміна відповідача можлива лише за клопотанням позивача (частина 2 статті 51 ЦПК України).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов загалом обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 заявила позовні вимоги про скасування свідоцтва про право власності на житло від 11 лютого 2009 року, а також розпорядження органу приватизації, на підставі якого це свідоцтво було видано. Свідоцтво про право власності на житло від 11 лютого 2009 року засвідчує, що квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_2 та членам його сім'ї ОСОБА_5 й ОСОБА_6. Однак, ОСОБА_2 приймав участь у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не приймали участі у справі.

Отже, ОСОБА_1, оспорюючи право власності ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, не заявила до них позовних вимог про скасування (визнання недійсним) свідоцтва про право власності на житло від 11 лютого 2009 року, а також розпорядження органу приватизації, на підставі якого це свідоцтво було видано.

У зв'язку із вищезазначеним слід визнати обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку із пред'явленням позову до неналежного відповідача. Інші мотиви, викладені у судових рішеннях, не вплинули на правильність вирішення позовних вимог.

Колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій, з яким погодився суд апеляційної інстанції, норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина 2 статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 26-27 листопада 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 04 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович