Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.07.2020 року у справі №154/1282/19

Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 154/1282/19

провадження № 61-11195св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач) - ОСОБА_2,

третя особа: виконавчий комітет Володимир-Волинської міської ради Волинської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 22 січня 2020 року у складі судді Каліщука А. А.

та постанову Волинського апеляційного суду від 30 червня 2020 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2

про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 02 березня 1984 до 22 серпня

1989 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2, який розірвано в судовому порядку.

Під час перебування в шлюбі у вересні 1986 року вони з відповідачем отримали однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

15 вересня 1986 року між будинкоуправлінням м. Володимир-Волинського

та ОСОБА_2 укладено договір житлового найму і зареєстровано

її та відповідача у вказаній квартирі, в якій вона проживає і на час звернення

до суду.

Після розірвання шлюбу, з 1989 року, відповідач ОСОБА_2 у спірній квартирі

не проживає; знявшись з реєстрації у цій квартирі, виїжджав на заробітки

до Російської Федерації. Однак з 09 жовтня 1999 року без її відома повторно зареєструвався у квартирі як наймач житла, проте ніякого інтересу до житла протягом усього періоду до моменту звернення до суду із цим позовом

не виявляв, комунальних платежів за користування жилим приміщенням

не сплачував. Відповідач з іншою сім'єю проживає у м. Нововолинську Волинської області.

Враховуючи наведені обставини, а також те, що реєстрація відповідача у спірній квартирі позбавляє її можливості отримати субсидію на сплату за надані житлово-комунальні послуги та впливає на розмір цих виплат, позивач ОСОБА_1 просила суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.

У липні 2019 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1

про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він не проживав у спірній квартирі

з поважних причин.

Вказував, що після розірвання шлюбу у них з ОСОБА_1 склались неприязні стосунки, вона чинить йому перешкоди у користуванні житлом, позбавила його доступу до квартири, з приводу чого 26 березня 2019 року він звертався

до правоохоронних органів з відповідною заявою.

Він не втратив інтересу до квартири, у якій зареєстрований, про що свідчить, зокрема, те, що 11 березня 2019 року він уклав з Управляючою житловою компанією новий договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, частково погашав заборгованість зі сплати витрат на утримання квартири на суму 2
435,00 грн, пропонував ОСОБА_1 спільно приватизувати квартиру з метою її подальшого відчуження.

У зв'язку з наведеним ОСОБА_2 просив суд зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні спірною квартирою шляхом вселення його

до житлового приміщення та відшкодувати йому понесені судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 22 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду

від 30 червня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме - квартирою

АДРЕСА_1. Стягнено з ОСОБА_2

на користь ОСОБА_1 768,40 грн судового збору. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що ОСОБА_2 втратив інтерес до спірного жилого приміщення, оскільки, будучи зареєстрованим у цьому приміщенні, фактично не проживає в ньому без поважних причин з 1989 року, більше ніж 30 років, добровільно залишивши квартиру після розірвання шлюбу з позивачем за первісним позовом ОСОБА_1. Увесь цей період ОСОБА_2 не брав участі в оплаті витрат на утримання квартири

та в оплаті комунальних послуг, а також в утриманні квартири в належному стані (ремонтні роботи тощо).

Узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та задоволення заявлених ним позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної правової оцінки обставинам справи та не врахували, що між сторонами у справі виникли тривалі неприязні відносини, які існували після розірвання шлюбу у 1990 році

та продовжують існувати на сьогодні. Існування таких обставин підтверджується поясненнями ОСОБА_1 та показами свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4.

Крім того, суди не враховали висновків щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 21 червня 2018 року у справі № 226/647/16-ц та від 22 листопада 2018 року

у справі № 760/13113/14-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними й обґрунтованими, та просила відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначала,

що ОСОБА_2 тривалий час не проживає у спірній квартирі, не цікавиться нею.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 154/1282/19, витребувано матеріали справи

з Володимир-Волинського міського суду Волинської області та зупинено дію рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 22 січня 2020 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2020 року справу призначено

до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 02 березня 1984 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Володимир-Волинського міського народного суду від 22 серпня 1989 року.

Під час перебування у шлюбі сторони отримали квартиру за адресою:

АДРЕСА_1,

що підтверджується копією ордера на жиле приміщення від 12 вересня 1986 року №
308.

15 вересня 1986 року ОСОБА_2 уклав договір найму жилого приміщення

в будинках місцевих Рад № 1824 з будинкоуправлінням № 1 про передання

в постійне користування зазначеної квартири для проживання наймача і членів його родини.

23 вересня 1986 року ОСОБА_1 зареєструвалась у спірній квартирі як дружина наймача (відповідача у справі ОСОБА_2) та постійно там проживає.

ОСОБА_2 у 1989 році виписався із спірної квартири, наймачем якої він є,

у зв'язку з виїздом на заробітки до Російської Федерації та більше у цьому приміщенні не проживає.

Повернувшись до України, 09 жовтня 1999 року ОСОБА_2 без відома

ОСОБА_1 та її згоди повторно прописався у спірній квартирі, після чого лише

11 березня 2019 року як основний квартиронаймач уклав з новим управителем багатоквартирного будинку договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком і після рішення суду про стягнення заборгованості

за надані комунальні послуги частково сплатив заборгованість з квартирної плати на загальну суму 2 435,00 грн.

18 березня 2019 року ОСОБА_2 звертався із заявою до Володимир-Волинського відділу поліції Головного управління Національної поліцій у Волинській області про неможливість потрапити у спірну квартиру, і йому було роз'яснено право звернення до суду з відповідним позовом.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин 1 , 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто

не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону

за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах

і в порядку, передбаченому законодавством.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї

за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач

або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців,

цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство

не встановлює, у зв'язку з чим це питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил щодо оцінки доказів.

Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним зі способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Результат аналізу статей 71, 72 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями, за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого непроживання.

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки

у житловому приміщенні без поважних причин.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до житлового приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Указана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду

від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18).

У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, в осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Такий висновок викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду

від 18 березня 2019 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19).

Установивши, що ОСОБА_2 добровільно у 1989 році виписався зі спірної квартири, наймачем якої був, добровільно припинив проживання у зв'язку

з виїздом на заробітки до Російської Федерації та понад 30 років у цьому приміщенні не проживав, а також ураховуючи те, що матеріали справи не містять беззаперечних та переконливих доказів на підтвердження поважності причин непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі протягом встановленого законом строку, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову та відмови в зустрічному позові. Сам факт повторної прописки 09 жовтня 1999 року ОСОБА_2 без відома

ОСОБА_1 та її згоди у спірній квартирі, не свідчить про збереження права користування спірної квартирою за ОСОБА_2.

Аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не втратив інтересу

до спірного житла, оскільки здійснював з лютого 2019 року оплату комунальних послуг та уклав 11 березня 2019 року договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, не заслуговують на увагу, оскільки факт укладення договору з ОСББ не впливає на набуття права проживання.

Доводи заявника про те, що факт непроживання у спірній квартирі зумовлений поважними причинами, не знайшли підтвердження під час розгляду справи

та спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 1 статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки

ці рішення прийняті з дотриманням вимог процесуального права та не можуть бути скасовані з підстав, викладених у касаційній скарзі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у цій справі рішення не змінюється та не ухвалюється нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених

у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 22 січня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 30 червня 2020 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 22 січня 2020 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В.

М. Коротун