Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.09.2025 року у справі №536/1302/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 536/1302/24

провадження № 61-9329 св 25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Дашко Максим Володимирович,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дашка Максима Володимировича, на постанову Полтавського апеляційного суду

від 25 червня 2025 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І.,

Триголова В. М.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області (далі - орган опіки та піклування), в якому просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також вирішити питання понесених нею судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 05 вересня 2014 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , від якого у них народилися діти:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочним рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області

від 08 липня 2019 року у справі № 536/2057/18 шлюб, укладений між ними, розірвано, місце проживання дітей визначено з нею.

Вказувала, що ОСОБА_2 із самого народження дітей умисно і свідомо ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків, він не брав участі в утриманні дітей, їхньому вихованні, не піклувався про їхній фізичний і духовний розвиток.

При цьому ОСОБА_2 фактично покинув сім`ю, коли дітям було 1 рік і 2 місяці. Він виїхав з України до Польщі ще до введення на території України правового режиму воєнного стану. З того часу він не приїжджав на територію України, не намагався зустрітися з дітьми, не цікавився їхніми справами.

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 грудня

2023 року у справі № 536/1326/21 позов ОСОБА_2 до неї про встановлення способу участі у спілкуванні з дітьми задоволено частково. Визначено наступний спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з дітьми: кожної першої

та третьої суботи місяця з 16 год 00 хв до 18 год 00 хв, у її присутності; кожної другої та четвертої неділі місяця з 09 год 00 хв до 11 год 00 хв, у її присутності. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Проте, ОСОБА_2 жодного разу не спілкувався та не зустрічався з дітьми,

що підтверджує факт не виконання ним своїх батьківських обов`язків, а тому просила позбавити його батьківських прав відносно дітей.

Діти за станом свого віку та здоров`я потребують постійного медичного нагляду

та лікування, проходження процедур, прийняття ліків. У ОСОБА_2 наявна заборгованість зі сплати аліментів на утримання дітей, яка відповідно до розрахунку державного виконавця станом на 01 січня 2024 року становила 83 027,10 грн.

Крім того, вона користувалася правничою допомогою, витрати на яку складаються з підготовки та написання позовної заяви (9 689,40 грн), участі адвоката у судових засіданнях (1 000,00 грн за одне судове засідання), які просила стягнути на свою користь з ОСОБА_2 .

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 листопада 2024 року у складі судді Колотієвського О. О. позов ОСОБА_1 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина - ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки - ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну

правничу допомогу, що складаються з підготовки та складання позовної заяви

у розмірі 9 689,40 грн, а також участі у призначених судом судових засіданнях

у розмірі 5 000,00 грн, із розрахунку 1 000,00 грн за одне судове засідання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані позивачем докази підтверджують факт свідомого систематичного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дітей.

При цьому ОСОБА_2 виїхав з України до Польщі до введення на території України правового режиму воєнного стану і з того часу він не приїжджав на територію України, не бачився з дітьми і не намагався зустрітися з ними. У відповідача наявна заборгованість зі сплати аліментів, він не надає фінансової допомоги матері

на утримання дітей, не проявляє зацікавленості щодо виховання дітей, тобто

не приймає участі в утриманні й вихованні сина та дочки, які мають проблеми

зі здоров`ям.

Крім того, судом заслухано думку дітей, яким станом на 2024 рік виповнилося

7 років. Діти не впізнають батька на фотознімках. На думку суду, зв`язок

між батьком та дітьми втрачено, ОСОБА_2 свідомо самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, а тому позбавлення його батьківських прав відносно дітей не буде суперечити інтересам дітей, які мають перевагу над інтересами відповідача, як біологічного батька дітей.

Суд першої інстанції застосував положення Конвенції про права дитини, відповідні норми Конституції України СК України, Закону України «Про охорону дитинства». Судом ураховано прецедентну практику Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ) щодо забезпечення якнайкращих інтересів дитини.

Розподіл судових витрат здійснено з урахуванням статей 133 141 ЦПК України,

на підставі оцінки доказів, наданих на підтвердження витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 25 червня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гузь Т. О., задоволено.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 листопада

2024 року скасовано, ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відсутні правові підстави для застосування такого крайнього заходу впливу щодо відповідача як позбавлення його батьківських прав.

Надані позивачем докази не свідчить про те, що відповідач остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків із виховання дітей. Позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей не відповідатиме інтересам дітей, оскільки судом не встановлено обставин остаточного й свідомого ухилення батька від виконання своїх батьківських обов`язків.

Апеляційний суд застосував відповідні норми національного та міжнародного законодавства, прецедентну практику ЄСПЛ щодо забезпечення якнайкращих інтересів дитини, правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у побідних справах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У липні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дашко М. В., звернулася

до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, рішення районного суду залишити в силі.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2025 року відкрито провадження у справі, витребувано справу з суду першої інстанції.

У серпні 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

У вересні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дашко М. В., подала

до Верховного Суду додаткові пояснення до касаційної скарги, які по суті

є доповненням до касаційної скарги. Проте, їх подано до Верховного Суду

з пропуском строку на касаційне оскарження, а тому вказані додаткові пояснення залишаються без розгляду (див.: пункти 41-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, провадження

№ 14-184цс20).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Дашко М. В., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки по суті спору,

так як наявні правові підстави для позбавлення відповідача батьківських прав.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, не забезпечив захист інтересів дітей. Наявні у матеріалах справи докази вказують на те, що ОСОБА_2 самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дітей, діти не впізнають батька на фотознімках, зв`язок між ними остаточно втрачено, а тому слід позбавити його батьківських прав.

Діти проживають у повноцінній сім`ї, де створені належні умови для їхнього розвитку. Новий чоловік матері замінив для дітей батька, він займається утриманням і вихованням дітей.

Відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини,

що є підставою для позбавлення його батьківських прав відповідно до пункту 2

частини першої статті 164 СК України. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував вказану норму права.

При цьому ОСОБА_2 знаходиться за кордоном, зокрема в Польщі, куди він виїхав майже одразу після народження дітей. Відповідач не може і не намагається брати участь у вихованні й утриманні дітей, він не турбується про безпеку дітей

в умовах збройної агресії росії проти України.

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду, прецедентну практику ЄСПЛ щодо забезпечення якнайкращих інтересів дитини.

Крім того, у касаційній скарзі вказано про те, що ОСОБА_1 користувалася правничою допомогою адвоката в суді касаційної інстанції. Розмір витрат

на правничу допомогу склав 15 000,00 грн, на підтвердження чого надано відповідні докази, а тому просить вирішити питання розподілу вказаних судових витрат.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб,

від якого у них народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочним рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області

від 08 липня 2019 року у справі № 536/2057/18 шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано. Місце проживання дітей визначено разом

із ОСОБА_1 .

Згідно з судовим наказом Кременчуцького районного суду Полтавської області

у справі № 536/1047/21 від 29 липня 2021 року ОСОБА_2 має сплачувати аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 із моменту видачі судового наказу про стягнення аліментів на дітей, тобто з 29 липня 2021 року, тривалий час не подавала його на виконання

до державної виконавчої служби.

ОСОБА_1 подала вказаний судовий наказ на виконання у травні 2023 року,

що призвело до нарахування державним виконавцем суми заборгованості (з липня 2021 року по травень 2023 року).

17 квітня 2021 року ОСОБА_1 вийшла заміж за ОСОБА_6 , вони разом

із дітьми проживають однією сім`єю.

У липні 2021 року ОСОБА_2 подав до Кременчуцького районного суду Полтавської області позовну заяву до ОСОБА_1 про встановлення часу, способів участі у спілкуванні з дітьми.

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 грудня

2023 року у справі № 536/1326/21 позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визначено наступний спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні

з дітьми: кожної першої та третьої суботи місяця з 16 год 00 хв до 18 год 00 хв,

у її присутності; кожної другої та четвертої неділі місяця з 09 год 00 хв

до 11 год 00 хв, у її присутності. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Вказане судове рішення набрало законної сили 25 січня 2024 року.

ОСОБА_2 у зв`язку із роботою знаходиться у Польщі у місті Вроцлаві, де постійно працює за договором про надання послуг, укладеним із товариством з обмеженою відповідальністю «SAMI GROUP» від 29 листопада 2021 року, зокрема, надає послуги

з перевезення осіб легковим автомобілем.

ОСОБА_2 виїхав до Польщі до введення на території України правового режиму воєнного, де й продовжує перебувати.

З того часу ОСОБА_2 жодного разу не приїжджав на територію України, що ним ним заперечується.

Діти, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за станом здоров`я потребують медичного нагляду

та лікування, проходження процедур, прийняття ліків, що встановлено рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 грудня 2023 року

у справі № 536/1326/21.

Діти з часу народження спостерігаються дитячими лікарями-неврологами.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права

без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1

частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Дашко М. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414

цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частинами першою та другою статті 10 ЦПК України регламентовано, що суд

при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України,

та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено,

що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними

чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права

й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням

та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно

до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право

і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний

і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку

її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя

у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні

і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування

не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину

з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують

її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див.: постанову Верховного Суду

від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони

не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку

до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних

та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (див.: постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року

у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)).

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати

як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням

її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей)

і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес

до дитини (параграфи 57, 58).

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів

та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі,

що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року

у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті

їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини

на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі

№ 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах:

від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18),

від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20),

від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21 (провадження № 61-10098св23),

та багатьох інших.

Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише

від фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає

її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою

є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних

в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він

є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста

статті 19 СК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення

для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися

на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність

або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судом апеляційної інстанції надано правову оцінку поданим сторонами доказам, показанням дітей, психолога

і встановлено, що відсутні правові підстави для застосування такого крайнього заходу впливу щодо ОСОБА_2 як позбавлення його батьківських прав відносно дітей.

Судом апеляційної інстанції не встановлено обставин остаточного й свідомого ухилення батька від виконання своїх батьківських обов`язків. Позивачем відповідних доказів суду не надано.

Верховний Суд ураховує, що ОСОБА_2 працює й проживає за кордоном, а саме у Польщі, що впливає на можливість бачитися з дітьми, брати активну участь

в їхньому вихованні, проте, вказане не свідчить про остаточне й свідоме ухилення батька від виконання своїх батьківських обов`язків.

Верховний Суд ураховує й те, що ОСОБА_2 звертався до суду з позовом

до ОСОБА_1 про встановлення способу участі у спілкуванні з дітьми (справа

№ 536/1326/21). Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області

від 20 грудня 2023 року зазначений позов ОСОБА_2 задоволено частково

й визначено спосіб його участі у вихованні та спілкуванні з дітьми.

Проживання дітей на час розгляду справи разом із матір`ю та її новим чоловіком, які займається вихованням і розвитком дітей, не свідчить про те, що біологічний батько дітей не бажає брати участь в утриманні і вихованні дітей, тобто свідомо

й умисно нехтує своїми батьківськими обов`язками.

Крім того, у спірних правовідносинах не встановлено, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив із ним сімейних відносин не відповідає інтересам дітей.

З урахуванням усіх обставин справи та на підставі оцінки доказів у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України), апеляційним судом зроблено обґрунтовані висновки

про те, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу

й відсутня необхідність у його застосуванні.

При цьому не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дітьми та брати участь у їхньому вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дітей.

Отже, у даній справі позбавлення батьківських прав відповідача відносно дітей

не відповідає їхнім якнайкращим інтересам, оскільки обставини ухилення батька

від виконання своїх батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження,

що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Верховний Суд уважає, що питання щодо належного виховання дитини можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання дітей з батьком.

Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька, так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21 травня

2025 року у справі № 645/1592/24, провадження № 61-3978св25.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення районного суду

і відмовивши у задоволенні позову ОСОБА_1 , зробив правильний висновок

про відсутність правових підстав для задоволення позову останньої.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 16 липня 2025 року у справі № 542/342/24 (провадження № 61-5926св25), від 23 липня

2025 року у справі № 638/3925/24 (провадження № 61-5125св25), від 30 липня

2025 року у справі № 279/1536/24 (провадження № 61-8256св25).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Колегія суддів не вбачає неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, так і порушень норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Зроблені судом апеляційної інстанції висновки узгоджуються з судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), чинним на час ухвалення судового рішення законодавством,

що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. При цьому у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Судом апеляційної інстанції було враховано норми міжнародного та національного законодавства, а також правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду,

щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей.

Апеляційним судом всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування

чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України), а тому відповідні доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом.

Таким чином, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, вони

не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, по суті зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України

не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують,

на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове

рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 402 410 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дашка Максима Володимировича, залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 25 червня 2025 року залишити

без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць