Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.01.2020 року у справі №127/5943/17

Постанова

Іменем України

20 липня 2020 року

м. Київ

справа № 127/5943/17

провадження № 61-1151св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2019 року у складі судді Антонюка В. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Марчук В. С., Матківської М. В., Міхасішина І. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочину удаваним та перевід права покупця.

Позовна заява мотивована тим, що йому та відповідачу ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належало по Ѕ частки в будинковолодінні АДРЕСА_1.

01 липня 2016 року між позивачем та ОСОБА_3, було укладено договір про порядок користування житловим будинком, господарськими будівлями та спорудами.

Відповідно до пункту 1.6 зазначеного договору, у його володінні та користуванні знаходяться: сіни 1-1, кухня 1-2, кімната 1-3, санвузол 1-4, загальною площею 24,8 кв. м, житловою - 11,4 кв. м, коридор 3-1, кімната 3-2, кухня 3-3, санвузол 3-4, загальною площею 27,3 кв. м, житловою 13,1 кв. м та господарські будівлі: убиральня Ж, сараї Б, б, б1, погріб п/б, вигрібна яма № 6.

Відповідно до пункту 1.5 цього ж договору, у користуванні та володінні ОСОБА_3 знаходились: коридор 2-1, санвузол 2-2, кухня 2-3, кімнати 2-4,2-5,2-6 загальною площею 52,8 кв. м, житловою 39,3 кв. м та господарські будівлі: гараж Г, літня кухня Г1, убиральня Д, вигрібна яма № 5. Огорожею № 1-4 сторони користувались спільно.

У грудні 2016 року в частині будинку, якою володіла та розпоряджалась ОСОБА_3, почала проживати ОСОБА_2, яка повідомила позивачу, що вона придбала частку у ОСОБА_3, про що є відповідний договір.

На звернення позивача від 03 січня 2017 року до державного реєстратора, він отримав інформаційну довідку з державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 77670307, з якої дізнався, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2,16 грудня 2016 року уклали між собою договір дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Радіоновою Н. В., згідно якого ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 свою Ѕ частку спірного будинковолодіння.

Позивач посилався на те, що правочин, який уклали відповідачі між собою, являється таким, що не відповідає внутрішній волі його учасників, не спрямований на реальне настання правових наслідків та вчинений ними з метою приховування іншого правочину, а саме договору купівлі-продажу частини будинку, тим самим, він є удаваним. ОСОБА_3 не мала наміру дарувати свою Ѕ частку будинковолодіння так, як в засобах масової інформації та на сайті "dom. ria. ua" нею було розміщене оголошення про продаж будинку АДРЕСА_1.

Крім цього відповідачі по справі не є між собою родичами.

Також, позивач зазначав, що відповідачі аби позбавити його переважного права купівлі-продажу частки спірного будинковолодіння, за ініціативою ОСОБА_3 оформили між собою договір дарування частини будинковолодіння, хоча між ними насправді було укладено договір купівлі-продажу.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати договір дарування 1/2 частки будинковолодіння АДРЕСА_2 від 16 грудня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Родіоновою Н. В. удаваним та застосувати до нього правила договору купівлі-продажу. Перевести на нього переважне право купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування житлового будинку, тому відсутні підстави для визнання зазначеного договору недійсним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 11 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 27 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної уваги тому, що ОСОБА_3 відчужила частку будинку, який знаходився у спільній частковій власності з позивачем, уклавши удаваний договір дарування, який в дійсності приховує договір купівлі-продажу. Позивача не повідомлено про продаж частки спірного будинку, позивач не відмовлявся від купівлі Ѕ частки будинку.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_3, в якому вона просила залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з'ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 лютого 1978 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-113, спадкоємцями майна ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, є в рівних долях кожен: дружина - ОСОБА_4, син - ОСОБА_5 та син - ОСОБА_1 Спадкове майно складається із половини житлового будинку з відповідною часткою службових приміщень та розташоване по АДРЕСА_3, а. с. 5).

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 30 вересня 2002 року, зареєстрованого за № 2-3533, спадкоємцями майна ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, є діти: ОСОБА_1 та ОСОБА_5, в рівних частках кожний. Спадкове майно складається з 2/3 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель під АДРЕСА_1.1, а. с. 6)

Рішенням виконкому Вінницької міської ради від 04 червня 1987 року № 200 затверджено матеріали по перенумерації будинковолодінь у м. Вінниці, відповідно до яких будинковолодіння під АДРЕСА_1 отримало новий № 1 (т. 1, а. с. 14).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 грудня 2015 року, ОСОБА_3 отримала у спадщину Ѕ частку житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 після смерті батька - ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 7) Спадкове майно зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19 грудня 2015 року (т. 1, а. с. 8)

01 липня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір про порядок користування житловим будинком, господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1. Зазначений договір посвідчений нотаріально (т. 1, а. с. 9)

16 грудня 2016 року ОСОБА_3 за договором дарування частки житлового будинку передала безоплатно у власність ОСОБА_2 Ѕ частку житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1. Договір посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Родіоновою Н. В. (т. 1, а. с. 80), що також підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 10).

Відповідно до фотокопій оголошень з веб сайту з продажу нерухомості, була інформація про продаж частини будинку в районі Старого міста в м. Вінниці. В зазначених оголошеннях адреса об'єкта продажу не зазначена. У зазначених оголошеннях вказана загальна площа об'єкта продажу 60 кв. м, житлова 42 кв. м, що не відповідає спірному об'єкту, оскільки відповідно до інвентаризаційної справи домоволодіння АДРЕСА_1 має загальну площу будинку - 104,9 кв. м, житлову 63,8 кв. м. Крім того, одне з оголошень опубліковане 23 грудня 2016 року, тобто після укладення між відповідачами договору дарування (а. с. 11,12,13).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог статті 6 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Частиною 1 статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини 5 даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до частини 1 статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями статті 235 ЦК України визначається, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

~law22~ судам роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Таким чином, позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 761/12145/17 (провадження № 61-11495св19), від 14 серпня 2019 року у справі № 369/11750/15-ц (провадження № 61-21383св18).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши та оцінивши усі надані учасниками процесу докази й надавши правову оцінку усім їх доводам та запереченням, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено своїх позовних вимог, оскільки ним всупереч вимог статті 81 чинного ЦПК України не надано належних та допустимих доказів того, що оспорюваний ним договір дарування є удаваним.

Перевіривши матеріали справи та доводи сторін, колегія суддів вважає, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування житлового будинку, та, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними оспорюваним договором.

Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій, врахували пояснення відповідачів та їх представника про те, що між сторонами було укладено саме договір дарування, а не договір купівлі-продажу, що також підтверджується письмовими доказами, а саме: договором дарування від 16 грудня 2016 року, відповідно до якого ОСОБА_3 передала безоплатно у власність ОСОБА_2 Ѕ частку житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1. Договір посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Родіоновою Н. В. (т. 1, а. с. 80); Інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 10).

Отже, матеріали справи не містять інформації та позивачем не доведено, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором дарування.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 відчужила частку будинку, який знаходився у спільній частковій власності з позивачем, уклавши удаваний договір дарування, який в дійсності приховує договір купівлі-продажу є безпідставними.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судами, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк