Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.09.2018 року у справі №442/118/18

Постанова

Іменем України

15 травня 2019 року

м. Київ

справа № 442/118/18

провадження № 61-42251св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересована особа - Старосамбірський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 березня 2018 року у складі судді Крамара О. В. та постанову апеляційного суду Львівської області від 10 липня 2018 року у складі суддів: Ніткевича А. В., Копняк С. М., Савуляка Р. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на дії начальника відділу Старосамбірського районного відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Павлова Ю. В. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження.

Вимоги обґрунтовувала тим, що постановою начальника Старосамбірського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 27 грудня 2017 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-730, виданого 30 листопада 2004 року Дрогобицьким міськрайонним судом про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у користуванні земельною ділянкою, закріпленою за будинковолодінням АДРЕСА_1, та знести самовільно побудовану на вищезгаданій земельній ділянці веранду. Винесену постанову державний виконавець мотивував тим, що протягом одного місяця з дня відновлення виконавчого провадження до Старосамбірського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції не надійшов виконавчий документ. Посилаючись на те, що закінчення виконавчого провадження без виконання рішення суду є неправомірним, оскільки порушує її майнові права, просила скаргу задовольнити.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 березня 2018 року у задоволенні скарги відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що 02 листопада 2017 року державним виконавцем на підставі ухвали Дрогобицького міськрайонного суду від 06 липня 2017 року винесено постанову про відновлення виконавчого провадження. Із наданих сторонами пояснень та із досліджених матеріалів справи вбачається, що стягувач ОСОБА_1 недобросовісно ставиться до покладених на неї обов'язків, а навпаки зловживає процесуальними правами. Відповідно до статті 41 Закону України "Про виконавче провадження" у разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов'язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред'явити його до виконання про, що було зазначено в постанові про відновлення виконавчого провадження від 02 листопада 2017 року, яку отримав Дрогобицький міськрайонний суд та ОСОБА_1 Оскільки станом на 27 грудня 2017 року ні Дрогобицьким міськрайонним судом, ні стягувачем ОСОБА_1 виконавчий документ до Старосамбірського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області пред'явлено не було, то державний виконавець правомірно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, тобто дії державного виконавця повністю відповідають вимогам статей 39, 40, 41 Закону України "Про виконавче провадження", так як вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця, а тому підстав для задоволення скарги немає.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Львівської області від 10 липня 2018 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, отримавши постанову про відновлення виконавчого провадження від 02 листопада 2017 року, ні ОСОБА_1, так і Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області, станом на 27 грудня 2017 року не пред'явили виконавчий документ до Старосамбірського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, відтак державний виконавець обґрунтовано, відповідно до пункту 13 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, тобто дії державного виконавця повністю відповідають вимогам Закону України "Про виконавче провадження", підстав для задоволення скарги немає.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 рокудо Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оригінал виконавчого листа № 2-730 зберігається в матеріалах цивільної справи, а тому вона позбавлена можливості пред? явити його до виконання. Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області не надіслав виконавчий лист на адресу відділу виконавчої служби протягом місяця з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження, що спростовує доводи судів про зловживання нею процесуальними правами.

Згідно частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суди установили, що на примусовому виконанні у Старосамбірському районному відділі ДВС перебувало виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа № 2-730, виданого 30 листопада 2004 року Дрогобицьким міськрайонним судом про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в користуванні земельною ділянкою, закріпленою за будинковолодінням АДРЕСА_1, та знести самовільно побудовану веранду.

02 листопада 2017 року начальник відділу ДВС Старосамбірського району виніс постанову про відновлення виконавчого провадження у зв'язку з ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у справі № 442/4533/17 про визнання незаконною постанови державного виконавця від 30 грудня 2016 року про закінчення виконавчого провадження. Пунктом 3 постанови визначено, що стягувач, суд або орган (посадову особу), яким повернуто виконавчий документ, зобов'язаний у місячний строк з дня надходження постанови пред'явити його до виконання.

27 грудня 2017 року начальник відділу ДВС Старосамбірського району виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 440906 на підставі пункту 13 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".

Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у пункту 13 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених пункту 13 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до пункту 13 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до пункту 13 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").

Статтею 7 Закону визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження". Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження" (стаття 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах.

Згідно із статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статтею 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно із статтею 41 Закону України "Про виконавче провадження" у разі, якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов'язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження, пред'явити його до виконання.

Непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 Закону України "Про виконавче провадження", є підставою для закінчення виконавчого провадження за пунктом 13 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

Перевіряючи правильність вирішення справи судом першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що, отримавши постанову про відновлення виконавчого провадження від 02 листопада 2017 року, ні ОСОБА_1, ні Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області станом на 27 грудня 2017 року не пред'явили виконавчий документ до відділу виконавчої служби, тому державний виконавець обґрунтовано відповідно до пункту 13 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, тобто дії державного виконавця повністю відповідають вимогам Закону України "Про виконавче провадження", підстав для задоволення скарги немає.

Погодитися із такими висновками не можна.

Зміст оспорення заявником дій державного виконавця полягає у тривалій бездіяльності щодо виконання виконавчого листа № 2-730, виданого 30 листопада 2004 року Дрогобицьким міськрайонним судом про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в користуванні земельною ділянкою, закріпленою за будинковолодінням АДРЕСА_1, та знести самовільно побудовану веранду.

ОСОБА_1 неодноразово пред? являла виконавчий документ до виконання, проте державний виконавець закінчував виконавче провадження. Такі дії державного виконавця визнавалися у судовому порядку протиправними, що мало наслідком відновлення виконавчого провадження.

Зокрема, постановою державного виконавця від 30 грудня 2016 року виконавче провадження було закінчено у зв'язку із смертю боржника.

За змістом статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній станом на 30 грудня 2016 року) виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті боржника. У такому випадку виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Таким чином, у зв'язку з винесенням постанови від 30 грудня 2016 року виконавчий лист № 2-730 повернуто до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 липня 2017 року у справі № 442/4533/17 визнано незаконною постанову державного виконавця від 30 грудня 2016 року про закінчення виконавчого провадження.

02 листопада 2017 року начальник відділу ДВС Старосамбірського району виніс постанову про відновлення виконавчого провадження. Пунктом 3 постанови визначено, що стягувач, суд або орган (посадову особу), яким повернуто виконавчий документ, зобов'язаний у місячний строк з дня надходження постанови пред'явити його до виконання.

Апеляційний суд встановив, що оригінал виконавчого листа № 2-730 перебуває у Дрогобицькому міськрайонному суді Львівської області, який у розумінні статті 41 Закону України "Про виконавче провадження" є органом, який зобов'язаний у місячний строк з дня надходження постанови державного виконавця про відновлення виконавчого провадження пред'явити виконавчий лист до виконання.

Разом з тим, суд вказаного обов'язку не виконав, у зв'язку з чим рішення суду 2004 року фактично не виконано, а стягувач позбавлена можливості пред? явити виконавчий лист до виконання повторно, оскільки виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову (частина 1 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно із статтею 126 Конституції України вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Тобто, ОСОБА_1 позбавлена процесуальної можливості оскаржити бездіяльність суду щодо пред? явлення до виконання виконавчого листа, який повернуто до цього суду, а також позбавлена можливості в інший спосіб отримати виконання судового рішення.

Відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

За змістом статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У своїй практиці ЄСПЛ підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler
v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat. com S.r. l. проти Молдови" (Megadat. com S.r. l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Враховуючи надмірну тривалість виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа № 2-730, неодноразове визнання у судовому порядку дій державного виконавця щодо закриття цього провадження протиправним, фактичне невиконання судового рішення, бездіяльність суду щодо пред? явлення виконавчого листа до виконання та відсутність процесуальної можливості для стягувача відновити порушені права, колегія суддів дійшла висновку про непослідовний і некоординований підхід державних органів до ситуації заявника, що призвів до невизначеності її права на виконання судового рішення та свідчить про недотримання принципу "належного урядування".

При вирішенні справи апеляційний суд не перевірив за доводами апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції гарантій судового захисту прав ОСОБА_1, що перебувають у межах правового поля Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

На підставі викладеного постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Львівської області від 10 липня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

В. В. Пророк

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик