Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.02.2018 року у справі №761/34009/14ц

Постанова

Іменем України

23 січня 2018 року

м. Київ

справа № 761/34009/14-ц

провадження № 61-830 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Київська міська державна адміністрація,

відповідач - комунальне підприємство «Київський центр нових технологій в стоматології»,

представник відповідача - Магратій Яна Василівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу комунального підприємства «Київський центр нових технологій в стоматології» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Сіромашенко Н. В. від 8 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Соколової В. В. від 4 серпня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 пред'явила позов до Київської міської державної адміністрації, комунального підприємства «Київський центр нових технологій в стоматології» (далі - КП «Київський центр нових технологій в стоматології»), в якому просила стягнути з КП «Київський центр нових технологій в стоматології» середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду з урахуванням суми індексації в розмірі 314 352 грн 31 коп. та відкоригувати вказану суму на коефіцієнт підвищення заробітної плати директора КП «Київський центр нових технологій в стоматології» за період часу з 13 липня 2009 року до вирішення справи, стягнути з КП «Київський центр нових технологій в стоматології» лікарняні у сумі 11 204 грн 20 коп., стягнути з КП «Київський центр нових технологій в стоматології» грошову компенсацію за невикористані відпустки з урахуванням індексу споживчих цін у сумі 33 633 грн 15 коп., стягнути солідарно з Київської міської державної адміністрації та КП «Київський центр нових технологій в стоматології» моральну шкоду у сумі 250 000 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідно до розпорядження Київського міського голови № 183 з 11 липня 2005 року вона обіймала посаду директора КП «Київський центр нових технологій в стоматології», з займаної посади її було звільнено з 5 липня 2007 року розпорядженням Київського міського голови № 348 від 26 червня 2007 року, однак вона продовжувала працювати на займаній посаді, а фактично припинила виконувати функції директора у липні 2009 року, коли розпорядженням Київського міського голови від 6 липня 2009 року № 341 на посаду директора КП «Київський центр нових технологій в стоматології» було призначено ОСОБА_3, який наказом № 78-к від 8 липня 2009 року по особовому складу перевів її з 13 липня 2009 року з посади директора комунального підприємства на 0,75 ставки лікаря і на 0,25 ставки лікаря стоматолога-ортопеда, а згодом звільнив її з посади 0,25 ставки лікаря стоматолога - терапевта і 0,25 ставки лікаря-стоматолога-ортопеда, на підставі наказу № 11-к від 5 лютого 2010 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2011 року, яке набрало законної сили 19 липня 2012 року, її було поновлено на посаді директора КП «Київський центр нових технологій в стоматології» з 5 липня 2007 року.

Однак, до цього часу рішення суду не виконано, у зв'язку з чим позивач просила позов задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суд м. Києва від 8 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 до КП «Київський центр нових технологій в стоматології» задоволено частково.

Стягнуто з КП «Київський центр нових технологій в стоматології» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду з урахуванням суми індексації в розмірі 229 924 грн 61 коп., моральну шкоду в розмірі 3 000 грн, а всього 232 924 грн 61 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позов ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації про стягнення моральної шкоди залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки рішення Шевченківського районного суду від 18 лютого 2011 року, яким ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді на момент розгляду даної справи не виконано, то вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду з урахуванням суми індексації та відшкодування моральної шкоди є обґрунтованими.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 8 лютого 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено на підставі повного об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та відповідає вимогам закону, а доводи апеляційної скарги щодо відсутності у рішенні суду розрахунків середнього заробітку за індекс інфляції, його правильність не спростовують, оскільки такий розрахунок було перевірено у судовому порядку за участю сторін. Крім того, доводи КП «Київський центр нових технологій в стоматології» щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди не знайшли свого підтвердження у судовому порядку.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, КП «Київський центр нових технологій в стоматології», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 8 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про переведення позивача на нижче оплачувану роботу, оскільки вона не виконувала нижче оплачувану роботу, вона працювала за сумісництвом згідно наказу № 1-к від 4 січня 2009 року. Також вказує, що при ухваленні рішення суд в резолютивній частині рішення не вказав детального розрахунку середнього заробітку та який індекс інфляції було застосовано, та чи враховувався прибутковий податок, не визначив, яка сума підлягає стягненню як середній заробіток за час вимушеного прогулу та яка сума підлягає стягненню за час затримки виконання рішення суду з урахуванням суми індексації; неправомірно застосував положення частини другої статті 235 КЗпП України, всупереч вимогам абзацу 2 частини 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» та статті 236 КЗпП України «при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час» суд першої та апеляційної інстанцій не врахували. Вказує, що відповідно до положень діючого законодавства у КП «Київський центр нових технологій в стоматології» відсутні будь-які визначені законом підстави для допущення позивача до виконання посадових обов'язків, так як судове рішення від 18 лютого 2011 року потребує виконання у вигляді розпорядження про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. Судом першої та апеляційної інстанцій також не враховано клопотання відповідача, яке було викладено в доповненні № 161 від 7 вересня 2015 року «до заперечення на позовну заяву» про пропущення позивачем строків звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, та не застосовано вимоги частини першої статті 233 КЗпП України, так як на думку відповідача середня заробітна плата за час невиконання рішення суду не відноситься до структури заробітної платити, яка не обмежується строком. Крім того, вважає необґрунтованими вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки несвоєчасне поновлення на роботі позивача виникло не з його вини.

17 листопада 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації, КП «Київський центр нових технологій в стоматології» про стягнення середнього заробітку, суми лікарняних, грошової компенсації за невикористані відпустки з урахуванням індексу споживчих цін, моральної шкоди призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-7111 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 частини першої Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

26 грудня 2017 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Згідно вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України (частина п'ята статті 124 Конституції України).

Згідно статті 116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частин першої, другої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Частиною шостою статті 95 КЗпП України передбачено, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Згідно статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1999 року, індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру

Статтею 33 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року визначено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Згідно статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1999 року та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням внесених до них змін.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Частинами першою, другою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно статті 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (стаття 237-1 КЗпП України).

Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2011 року було задоволено частково позов ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації, Головного управління охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи: Київський міський голова Черновецький Л. М., ОСОБА_5, ОСОБА_3, КП «Київський центр нових технологій в стоматології», про визнання недійсними розпоряджень, поновлення на роботі. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора КП «Київський центр нових технологій в стоматології» з 5 липня 2007 року; визнано недійсним пункт 1 Розпорядження № 348 від 26 червня 2007 року «Про звільнення директора КП «Київський центр нових технологій в стоматології»; в решті позовних вимог відмовлено.

Відповідно до ухвали Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2012 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2011 року набрало законної сили.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2011 року встановлено, що ОСОБА_1 була призначена директором КП «Київський центр нових технологій в стоматології» Розпорядженням Київського міського голови Черновецького Л. М. за № 183 від 11 липня 2005 року.

7 грудня 2005 року Київською міською державною адміністрацією з ОСОБА_1 було укладено контракт, як з керівником підприємства, що є у комунальній власності територіальної громади м. Києва, відповідно до якого її було призначено на посаду директора КП «Київський центр нових технологій в стоматології» на термін з 11 липня 2005 року по 31 грудня 2006 року.

Відповідно до пункту 1 Розпорядження Київського міського голови Черновецького Л. М. за № 348 від 26 червня 2007 року позивача було звільнено з займаної посади директора КП «Київський центр нових технологій в стоматології» на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України та підпунктів «б», «в» пункту 23 контракту з 5 липня 2007 року.

Судами встановлено, що позивачці не було надано копію Розпорядження № 348 від 26 червня 2007 року про її звільнення із займаної посади з 5 липня 2007 року, а трудову книжку було їй видано лише 9 липня 2009 року, вже після того, як нею було подано позов до Шевченківського районного суду м. Києва про поновлення на роботі.

Звільнення позивачки з роботи з посади директора КП «Київський центр нових технологій в стоматології» з 5 липня 2007 року проведено з порушенням положень трудового законодавства: в силу трудового договору, укладеного між Київською міською державною адміністрацією та позивачем, 7 грудня 2005 року, його дія продовжилась на невизначений термін на підставі статті 39-1 КЗпП України.

За положеннями частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Також встановлено, що ОСОБА_1 до 13 липня 2009 року працювала на посаді директора КП «Київський центр нових технологій в стоматології».

Відповідно до наказу директора КП «Київський центр нових технологій в стоматології» ОСОБА_3 № 18 від 10 червня 2009 року ОСОБА_1 була переведена з посади директора на посаду лікаря стоматолога на 1,0 ставки.

Наказом директора КП «Київський центр нових технологій в стоматології» ОСОБА_3 № 78-к від 8 липня 2009 року ОСОБА_1 було переведено з 13 липня 2009 року з посади директора підприємства на

0,75 ставки лікаря-стоматолога-терапевта і на 0,25 ставки лікаря-стоматолога-ортопеда у відділенні № 1 з оплатою згідно положення.

Відповідно до наказу директора КП «Київський центр нових технологій в стоматології» ОСОБА_3 № 11-к від 5 лютого 2010 року ОСОБА_1

5 лютого 2010 року, у зв'язку з закінченням терміну тимчасової роботи на посаді 0,25 ставки лікаря-стоматолога-терапевта і 0,25 ставки лікаря-стоматолога-ортопеда, згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України було звільнено.

Незважаючи на те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2011 року, яке набрало законної сили 19 липня 2012 року, з 5 липня 2007 року ОСОБА_1 було поновлено на роботі, вказане рішення на час розгляду даної справи не виконано.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, виходив з наявності правових підстав для стягнення з КП «Київський центр нових технологій в стоматологи» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду з урахуванням суми індексації в розмірі 229 924 грн 61 коп. та моральної шкоди в розмірі 3 000 грн, оскільки право на вказані види виплат виникло у позивачки внаслідок невиконання рішення суду про її поновлення на роботі.

Вказані висновки судів попередніх інстанцій відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Так, посилання заявника у касаційній скарзі на те, що судом першої інстанції у рішенні не відображено розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки розрахунку при звільненні не вказують безпосередньо на його неправильність. Судом здійснено розрахунок середнього заробітку, що підлягає стягненню на підставі середньоденної заробітної плати у розмірі 168 грн 30 коп., визначеної згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, на підставі наявних у матеріалах справи відомостях, що є вихідними даними для вказаного розрахунку, прийнявши за основу наданий позивачем розрахунок з відповідними коригуваннями.

Правильність вказаного розрахунку підтвердив і апеляційний суд.

Доводи заявника про те, що судами не враховано довідки про розмір заробітної плати, надані позивачем з іншого місця роботи під час визначення різниці у заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи з урахуванням її індексації, спростовуються матеріалами справи, зокрема наданим позивачем відповідним довідками, з урахуванням їх даних під час розрахунку, а посилання на те, що позивач не виконувала нижчеоплачувану роботу, а працювала за сумісництвом, на законність рішень не впливає та під час касаційного перегляду правового значення не має.

Доводи касаційної скарги щодо пропущення позивачем строків звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду на увагу не заслуговують, оскільки рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на момент розгляду даної справи не виконано, тобто порушене право особи не відновлено, а тому не може бути обмежено строком, визначеним статтею 233 КЗпП України.

Інші доводи та обставини, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами першої і апеляційної інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги зазначене вище, колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанції визначилися із характером спірних правовідносин учасників справи, встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, а тому дійшли обґрунтованого висновку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду з урахуванням суми індексації у визначеному розмірі, а також наявності підстав для відшкодування моральної шкоди.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів, що згідно зі статтею 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини першої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу комунального підприємства «Київський центр нових технологій в стоматології» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 8 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є.В. Синельников

С.Ф. Хопта

Ю.В. Черняк