Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.07.2019 року у справі №638/16691/17

Постанова

Іменем України

19 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 638/16691/17

провадження № 61-11841св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Харківська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2019 року у складі судді Штих Т. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 14 травня 2019 року у складі колегії суддів: Бурлака І.

В., Бровченка І. О., Колтунової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Харківської міської ради про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_2,після смерті якої відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1, яка належала їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 30 квітня 1998 року № Н10-596.

Зазначала, що її мати була громадянкою Російської Федерації, проте фактично постійно проживала на території України у спірній квартирі. Заповіту померла не залишила, а рідна сестра ОСОБА_3 відмовилась від спадщини, тому спадкоємцем першої черги є лише вона.

Вказувала, що з травня 2001 року вона зареєстрована та постійно проживала разом із своєю матір'ю ОСОБА_2 у вказаній квартирі, а тому, відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України, вважається такою, що прийняла спадщину. Проте у нотаріальній конторі спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилась.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт прийняття нею спадщини від померлої матері ОСОБА_2 та визнати за нею право власності на спадкове майно, а саме квартиру АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2019 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довела належними та допустимими доказами факт її спільного проживання із ОСОБА_2 на час відкриття спадщини та існування перешкод для оформлення спадщини у нотаріуса.

Районний суд вказав, що позивачем невірно обрано спосіб захисту права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання права власності на спірну квартиру, районний суд виходив із того, що позивачем не доведено що вона є власником вказаної квартири і що її право оспорюється, не визнається іншою особою, або вона втратила документ, який засвідчує її право власності.

Суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 не зверталася до нотаріуса з приводу оформлення права власності на квартиру, а тому звернення до суду з вимогою про визнання права власності є передчасним.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 14 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2019 року - без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що районний суд, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд вказав, що районний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо встановлення факту прийняття спадщини, оскільки позивачем не доведено постійного проживання із ОСОБА_2, а тому, вона не може вважатися такою, що прийняла спадщину на підставі частини 3 статті 1268 ЦК України.

Апеляційний суд зазначив, що вимоги про визнання права власності є передчасними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та справу та ухвалити нове судове рішення, яким її позовну заяву задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку обставинам справи та поданим сторонами доказам.

Зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли до уваги надані копії квитанцій про сплату комунальних платежів, копію виписки з амбулаторної карти ОСОБА_1 від 27 жовтня 2010 року та довідку про реєстрацію її місця проживання у спірній квартирі, які у сукупності підтверджують факт її проживання з померлою.

Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із частиною 2 статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у частиною 2 статті 1223 ЦК України.

Частиною 1 статті 1261 ЦК України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого частини 3 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Місцем проживання фізичної особи згідно із частиною 1 статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

При цьому місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.

Місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Встановлення зазначених обставин є необхідним для вирішення питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень частини 3 статті 1268 ЦК України.

За змістом норм статей 1268 1269 ЦК України факт прийняття спадщини тісно пов'язується з постійним проживанням разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини, проте окремо встановити факт прийняття спадщини без встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини чинним законодавством не передбачено.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 2-844/2008 (провадження № 61-1424св18), від 25 квітня 2018 року у справі № 145/1480/14-ц (провадження № 61-4170св18), від 01 квітня 2019 року у справі № 127/1149/17-ц (провадження № 61-21375св18) та від 05 червня 2019 року у справі № 554/3192/16-ц (провадження № 61-10720вс18).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах 1 та 2 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо встановлення факту прийняття спадщини, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту проживання із ОСОБА_2 у спірній квартирі на час відкриття спадщини.

Сам по собі факт належності квартири на праві власності ОСОБА_2 не свідчить про її постійне проживання за цією адресою.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли до уваги надані копії квитанцій про сплату комунальних платежів, копію виписки з амбулаторної карти ОСОБА_1 від 27 жовтня 2010 року та довідку про реєстрацію її місця проживання у спірній квартирі є безпідставними, оскільки суди ухвалили рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, дослідивши та оцінивши докази у справі щодо їх належності, допустимості та достатності.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, щоз вимогами про визнання права власності на спадкове майно спадкоємець може звернутися до особи, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно.

У разі, коли спір виникає у зв'язку з неможливістю документального оформлення права на спадщину, за відсутності спору про безпосереднє право на неї, спадкоємець може оскаржити відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій у судовому порядку.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" судам роз'яснено, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Отже, зверненню позивача до суду з указаним позовом як особи, яка, на її думку, в силу вимог частини 3 статті 1268 ЦК України прийняла спадщину, мало передувати вирішення питання щодо отримання нею у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину, що у випадку відмови у вчиненні нотаріальної дії - видачі цього свідоцтва, вказувало б на наявність підстав для вирішення питання про порушення або невизнання його права у судовому порядку.

За відсутності відмови нотаріуса про видачу свідоцтва про права на спадщину, вирішення спору в судовому порядку є неможливим.

У разі, якщо відсутність умов для одержання у нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.

Апеляційний суд, встановивши з поданих сторонами доказів, що ОСОБА_1 не зверталася до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину і рішення щодо відмови у видачі їй свідоцтва нотаріус не приймав, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог про визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку.

При цьому у разі доведення своїх вимог ОСОБА_1 не позбавлена можливості захистити свої права в інший, передбачений законом спосіб.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями, зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі позивача доводи є аналогічними із доводами його апеляційної скарги, які були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, що ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк