Історія справи

Постанова

Іменем України

22 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 583/2740/17-ц

провадження № 61-42035св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

третя особа - служба у справах дітей Охтирської міської ради,

представник третьої особи - ОСОБА_8,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 квітня

2018 року в складі судді Ільченко В. М. та постанову Апеляційного суду Сумської області від 16 липня 2018 року в складі колегії суддів: Кононенко О. Ю.,

Левченко Т. А., Криворотенка В. І.,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа - служба у справах дітей Охтирської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_6 перебували у шлюбі, який рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 30 грудня 2015 року розірвано. Від шлюбу мають дочку - ОСОБА_11,

ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу з відповідачем дочка проживає разом із нею та знаходиться на її утриманні. Відповідач вихованням дочки та її розвитком не займається, проживає окремо, свої батьківські обов'язки не виконує.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_4просила суд позбавити відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 квітня

2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Сумської області від 16 липня 2018 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що позивачем не надано доказів того, що відповідач навмисно ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини та свідомо нехтував своїми батьківськими обов'язками.

У серпні 2018 рокуОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно досліджено всі обставини справи, не взято до уваги доводи та докази позивача у справі та неправильно застосовано норми матеріального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що батьками ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_4 та ОСОБА_6, шлюб між якими рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 30 грудня

2015 року було розірвано.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05 березня 2015 року стягнуто з ОСОБА_6 аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно на утримання неповнолітньої дочки - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення нею повноліття, які повинні сплачуватися на користь матері.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Охтирської міської ради Сумської області від 14 вересня 2017 року № 498, ОСОБА_4 проживає разом з дочкою - ОСОБА_11 по АДРЕСА_1.

Згідно з висновком органу опіки та піклування Охтирської міської ради

від 29 грудня 2017 року № 0113/3901 щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 по відношенню до малолітньої ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, орган опіки та піклування Охтирської міської ради вважає недоцільним позбавляти батьківських прав громадянина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, по відношенню до малолітньої дитини ОСОБА_11 Позбавлення батьківських прав не відповідає інтересам дитини, яка має право на сімейне виховання та спілкування із батьком.

Відповідно до частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

У пунктах 15, 16 постанови Пленум Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 89, 12, 81 ЦПК України, враховуючи те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, що не виконують батьківських обов'язків та те, що позивачем не надано доказів того, що відповідач навмисно ухилявся від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини та свідомо нехтував своїми батьківськими обов'язками, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 квітня

2018 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 16 липня

2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

В. П.Курило

М. Є.Червинська