Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.11.2018 року у справі №335/8514/15

Постанова

Іменем України

22 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 335/8514/15

провадження № 61-21996св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

представники позивача: Біллерис ЮрійОлексійович, Ременюк Тетяна Олександрівна,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2016 року у складі судді Апаллонової Ю. В. та рішення апеляційного суду Запорізької області від 13 квітня 2017 року у складі суддів Кочеткової І. В., Гончар М. С., Дашковської А. В.,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, в якому просило в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору, станом на 27 липня 2015 року у розмірі 1 695 321,83 грн, яка складається з заборгованості: за кредитом - 1 059 525,43 грн, по відсотках - 413 888,43 грн, пеня 221 907,97 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру, загальною площею 55,12 кв.м, житловою площею 38,51 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Відстрочити виконання рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки до закінчення дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року.

Позов мотивовано тим, що 29 травня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «СведБанк» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 60 000 доларів США, зі сплатою 11,9% річних на строк до 29 травня 2028 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між сторонами договору 29 травня 2008 року укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_6 передала в іпотеку банку нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Відповідач порушила взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та з грудня 2008 року припинила вносити щомісячні платежі по кредиту, у зв'язку з чим, станом на 27 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 66 749,29 доларів США і 221 907,97 грн пені, нарахованої за 12 місяців, всього загальний розмір заборгованості за курсом Національного банку України становить 1 695 321,83 грн, з яких за тілом кредиту 47 999,84 доларів США, що за курсом Національного банку України становить 1 059 525,43 грн, по відсотках 18 750,45 доларів США, що за курсом Національного банку України становить 413 888,43 грн, пеня 221 907,97 грн.

Посилаючись на те, що за договором купівлі-продажу прав вимоги ПАТ «Альфа-Банк» у 2012 році набув право вимоги за вказаним кредитним і іпотечним договором, позивач просив суд на підставі статті 33 Закону України «Про іпотеку», статей 625,626 ЦК України в рахунок погашення вищевказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2016 року позов задоволено.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором від 29 травня 2008 року, яка станом на 27 липня 2015 року становить 1 695 321,83 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 1059 525,43 грн, по відсотках - 413 888,43 грн, пеня - 221 907,97 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки трикімнатну квартиру, загальною площею 55,12 кв.м, житловою площею 38,51 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6 та є предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору від 29 травня 2008 року, укладеного між ВАТ «СведБанк» та ОСОБА_6

Звернення стягнення на предмет іпотеки вирішено провести із застосуванням процедури, передбаченої статтею 41 Закону України «Про іпотеку», шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, але не нижче 380 568,30 грн, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Відстрочено виконання рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки до закінчення дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ПАТ «Альфа-Банк» набув право вимоги за кредитним і іпотечним договорами, укладеними відповідачем з ВАТ «Сведбанк». Оскільки позичальник з грудня 2008 року припинила вносити платежі на погашення кредиту, банк обґрунтовано просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів і погашення кредитної заборгованості за рахунок коштів, виручених від реалізації іпотечного майна.

Початкову ціну продажу іпотечного майна суд визначив виходячи з вартості квартири, яку сторони обумовили при укладанні договору іпотеки - в сумі 380 568,30 грн (п.5 договору іпотеки).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на спірні правовідносини, які склалися між сторонами у справі, розповсюджується дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», в зв'язку з чим відстрочив виконання рішення суду на період дії вказаного Закону.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 13 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції змінено, шляхом визначення початкової ціни продажу предмету іпотеки не нижче 381 651 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів і погашення кредитної заборгованості за рахунок коштів, виручених від реалізації іпотечного майна є правильним.

Разом з тим, апеляційний суд не погодився з визначеною судом першої інстанції початковою ціною продажу іпотечного майна для реалізації та виходив з того, що на момент вирішення спору у суді ринкова вартість предмету іпотеки змінилася, тому при її визначенні слід виходити з наданого позивачем звіту про оцінку майна, складеного суб'єктом оціночної діяльності станом на 31 березня 2017 року, відповідно до якого вартість предмету іпотеки становить 381 651 грн.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені у справі рішення з направленням справи на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушено безпідставно не зупинено провадження у справі до розгляду іншої справи за позовом ОСОБА_6 про визнання кредитного договору недійсним, що призвело до передчасних висновків у справі. Крім того, зупинення провадження у справі забезпечило б врахування судом висновку судової почеркознавчої експертизи від 25 липня 2016 року, проведеної під час розгляду іншої справи про визнання кредитного договору недійсним.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не взято до уваги що в матеріалах справи не містяться докази направлення відповідачу - ОСОБА_6 письмової вимоги, передбаченої статтею 35 Закону України «Про іпотеку», а виконання вимог зазначеної статті закону не досліджувалось та не перевірялось.

Мотивувальна частина оскаржуваних рішень містить помилкові висновки щодо односторонньої відмови відповідача від виконання обов'язків за кредитним договором, оскільки відповідач виконувала свої зобов'язання за кредитним договором по оплаті до моменту відмови банком приймати кошти.

Вирішуючи даний спір суди першої та апеляційної інстанції не витребували у сторін усіх доказів у справі, зокрема: письмової вимоги дострокового погашення зобов'язання за кредитним договором та доказів направлення такої вимоги, що потягло прийняття незаконних і передчасних судових рішень.

Апеляційний суд безпідставно не визнав поважними причини неявки в судове засідання відповідача та не задовольнив її клопотання про відкладення розгляду справи, що позбавило останню особисто приймати участь у судових засіданнях, надати докази відкриття кримінального провадження за її заявою за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 358 КК України щодо підроблення її підпису в додатку до кредитного договору.

Cуди попередніх інстанцій формально підійшли до всебічного вивчення та аналізу всіх доказів по справі, неправильно застосували положення статей 7, 5, 33, 35 Закону України «Про іпотеку», що потягло ухвалення рішень, які не грунтуються на повному та всебічному дослідженні всіх обставин справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення судів першої та апеляційної інстанції. Справу витребувано із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано Верховному Суду.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «Альфа-Банк» не погодився з доводами відповідача та просив залишити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Інші учасники судового процесу не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом установлено, що 29 травня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк») та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 60 000 доларів США, строком повернення до 29 травня 2028 року зі сплатою 11,9% річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 29 травня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки, за яким позичальник передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

У пункті 5 іпотечного договору сторони оцінили предмет іпотеки у 380 568,30 грн.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким ПАТ «Сведбанк» уступив свої права вимоги ПАТ «Дельта Банк», у тому числі за вищевказаними договорами, укладеними з ОСОБА_6

15 червня 2012 року ПАТ «Дельта Банк» уклало договір купівлі-продажу прав вимоги з ПАТ «Альфа-Банк», відповідно до якого ПАТ «Альфа-Банк» набуло право вимоги за зобов'язаннями ОСОБА_6 та є новим кредитором у зобов'язанні.

ОСОБА_6 порушила взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та з грудня 2008 року припинила вносити щомісячні платежі на погашення кредиту, у зв'язку з чим, станом на 27 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 1 695 321,83 грн, яка складається з: заборгованість за кредитом - 47 999,84 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України складає 1 059 525,43 грн, заборгованість по відсоткам - 18 750,45 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України складає 41 388,43 грн та пеня за останні 12 місяців у розмірі 221 907,94 грн.

10 серпня 2015 року ПАТ «Альфа-Банк» направило позичальнику і поручителю досудову вимогу про дострокове погашення кредиту протягом 30 днів з дня отримання вимоги, але не нізніше тридцяти семи днів з моменту відправлення вимоги.

Вказану вимогу ОСОБА_6 не виконана.

Частиною першою статті 1054 ЦК Українивизначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК Українивстановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настала після прострочення.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку»визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»)

Відповідно до статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, установив, що розмір заборгованості за кредитним договором підтверджується наданим позивачем розрахунком, у якому зазначено розмір виданого кредиту, суми сплачених позичальником платежів на виконання кредитного зобов'язання, розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, періоди і суми виникнення заборгованості. При цьому ОСОБА_6 вказаних розрахунків не спростувала, власного розрахунку боргу не надала.

У справі, яка розглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановивши наявність заборгованості за кредитним договором та факт порушення взятих на себе зобов'язань іпотекодавцем, дійшов обґрунтованого висновку про набуття банком права на звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням процедури, передбаченої статтею 41 Закону України «Про іпотеку», шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, визначеної Законом України «Про виконавче провадження».

При цьому суд у рішенні зазначив усі складові, які, відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку», мають міститись у ньому, зокрема усі складові заборгованості, опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя, початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації та спосіб реалізації предмета іпотеки.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції на предмет законності і обґрунтованості, апеляційний суд, з урахуванням того, що на момент вирішення спору ринкова вартість предмету іпотеки змінилася, правильно керувався наданим позивачем звітом про оцінку майна, складеного суб'єктом оціночної діяльності станом на 31 березня 2017 року та обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції в частині визначення початкової ціни продажу предмету іпотеки та встановив, що така ціна не може бути нижчою 381 651 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що банк не набув права звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки не довів факт направлення іпотекодавцю та отримання ним письмової вимоги, передбаченої частиною першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», є необґрунтованими, оскільки направлення вимоги про усунення порушень, передбаченої цією нормою, стосується позасудового врегулювання звернення стягнення. При цьому, частиною другою вказаної статті встановлено, що положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Досудове врегулювання є правом, а не обов'язком кредитора.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002 визначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Банк не позбавлений права звернутися до суду безпосередньо з позовом про стягнення боргу.

В даному випадку, позивач скористався своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.

Мотиви касаційної скарги, що невиконання сторонами кредитного договору, який є неукладеним, недійсним, або нікчемним не може породжувати наслідків, передбачених Законом України «Про іпотеку» є необґрунтованими, оскільки суд дослідив, як кредитний договір, так і договір іпотеки, які є чинними та не визнані недійсними.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 23 лютого 2017 року, у справі 331/7656/15-ц, на розгляд якої є посилання у касаційній скарзі, ОСОБА_6 відмовлено у задоволенні позову до публічного акціонерного товариства «Сведбанк», публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору недійсним.

З інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вказане рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду постановою Верховного Суду від 04 червня 2018 року залишені без змін.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставного незупинення судами провадження у справі до розгляду іншої справи - 331/7656/15-ц за позовом ОСОБА_6 про визнання кредитного договору недійсним, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки відповідне клопотання ОСОБА_6 було розглянуто судом першої інстанції під час розгляду справи у встановленому процесуальному законом порядку та вирішено ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 28 січня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2016 року, якими перевірено правомірність та обґрунтованість відмови у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Також не беруться до уваги доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом порушено процесуальне право відповідача на захист та участь у розгляді справи, оскільки апеляційним судом не було встановлено виняткових підстав для подовження апеляційного розгляду справи, а причини повторної неявки відповідача і її представників визнано неповажними і такими, що не перешкоджають перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції. З аналізу фактичних обставин, апеляційним судом встановлено, що відповідач і її представники не заінтересовані у якнайшвидшому вирішенні справи, оскільки їх дії спрямовані не на захист порушеного права, а на тяганину судового розгляду, що сприяє порушенню як розумних строків розгляду справи, так і принципу рівності сторін.

В даному випадку, завдання цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні цивільних справ з метою ефективного захисту порушених прав, досягнуто, спір вирішено, а тому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення лише з формальних підстав.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2016 року у незміненій апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду Запорізької області від 13 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. М. Сімоненко

І. М. Фаловська