Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 31.03.2019 року у справі №235/4699/18

Постанова

Іменем України

19 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 235/4699/18

провадження № 61-5789св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - ОСОБА_3

за зустрічною позовною заявою

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 грудня 2018 року в складі судді: Величко О. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 21 лютого 2019 року у складі суддів:

Агєєва О. В., Канурної О. Д., Санікової О. С.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

Позов мотивовано ти, що з 10 березня 2006 року по 12 червня 2017 року вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі. Від сумісного проживання мають неповнолітню доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 12 червня 2017 року шлюб між ним та відповідачкою розірваний. За час сумісного проживання ними, за спільні кошти, було придбано наступне майно: житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку, що розташована за вищевказаною адресою та придбана на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 червня 2010 року. Враховуючи уточнені позовні вимоги просив суд:

- визнати спільну сумісну власністю подружжя житловий будинок АДРЕСА_1 з усіма будівлями та спорудами, ринковою вартістю 275620грн. та земельну ділянку площею 0,06га, кадастровий номер 1413200000:17:075:0375, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, ринковою вартістю 34780 грн.,

- визнати за ним, ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1, з усіма будівлями та спорудами, ринковою вартістю 137810грн. та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,06га, кадастровий номер 1413200000:17:075:0375, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, ринковою вартістю 17390грн. ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1, з усіма будівлями та спорудами, ринковою вартістю 137810 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,06 га кадастровий номер 1413200000:17:075:0375, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ринковою вартістю 17390грн. ;

- стягнути з ОСОБА_2 на його користь понесені судові витрати.

В серпні 2018 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, стягнення витрат на утримання будинку.

Позов мотивувала, що під час сумісного проживання у шлюбі з ОСОБА_1 придбали житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Під будівництво будівлі нею за особисті кошти була та приватизована земельна ділянка площею 0,600 га, кадастровий номер 14113200000:17:075:0375, про що виданий державний акт на право власності на землю.

В жовтні 2016 року за сумісні кошти вони з позивачем за первісним позовом, придбали мікроавтобус марки Mercedes Benz модель 312Д, об'єм двигуна 2874куб. см., 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований на її ім'я, вартість автомобіля на той час складала 130500грн. На початку квітня 2017 року ОСОБА_1 запропонував їй оформити генеральну довіреність на третю особу по справі ОСОБА_3, якому він здавав автомобіль в оренду, з метою отримання коштів на користь сім'ї, на що вона надала свою згоду.

18 квітня 2017 року нею (ОСОБА_2) була видана нотаріальна довіреність на ім'я ОСОБА_3. Після передачі автомобіля третій особі, 19.04.2017 року у них з відповідачем фактично припинились шлюбні відносини, відповідач особисто користувався коштами від здачі вказаного автомобіля в оренду. 02 жовтня 2017 року приватним нотаріусом була засвідчена її заява про анулювання довіреності.

Окрім того, за період з 25 квітня 2017 року по 26 липня 2018 року нею було сплачено комунальні платежі у розмірі 31756,98грн., платежі на охорону спірного будинку за період з 24 квітня 2017 року по 31 грудня 2017 року в розмірі 2250грн., та сплачено 43291,20грн. за матеріали для збереження будинку.

Вважає, що відповідач повинен їй відшкодувати 50% сплачених нею платежів, зокрема 50% комунальних платежів у розмірі 15878,49грн., 50% коштів, сплачених для охорони будівлі - у розмірі 1125грн. та 50 % вартості матеріалів, придбаних нею для збереження будинку - в розмірі 21645,60грн. Всього ОСОБА_1 повинен відшкодувати їй понесених витрат на суму 39774,09 грн.

Також, ОСОБА_2 зазначала, що має право на збільшення своєї частки в спільному майні подружжя, оскільки відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 не переймався матеріальним забезпеченням сім'ї, отримані кошти від використання сумісного майна, а саме мікроавтобуса Mercedes Benz, використав не на користь інтересів сім'ї, укрив від розподілу транспортний засіб, як спільне нажите майно, їх неповнолітня дитина проживає з нею.

Враховуючи наведене, просила суд здійснити розподіл майна наступним чином:

- визнати спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 з встановленням їй збільшеної долі в частині виділення 3/4 долі будинку;

- ОСОБА_1 виділити 1/4 частину вказаного будинку, вартість 1/4 частини якого, за згодою відповідача покласти на депозитний рахунок суду;

- визнати земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 14113200000:17:075:0375, площею 0,06га, її (ОСОБА_2) особистою власністю;

- мікроавтобус Mercedes Benz модель 312 Д, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 130500грн., передати відповідачу ОСОБА_1, провівши взаємозалік зустрічних вимог з урахуванням вартості долі відповідача в частині виділеної йому долі будинку і половини вартості автобуса Mercedes Benz, що належить їй (ОСОБА_2);

- відшкодувати кошти від вартості виділеної долі будинку ОСОБА_1 на її користь у розмірі 50% за понесені витрати на утримання будинку та на його охорону в розмірі 39774,09грн. ;

- стягнути з ОСОБА_1 на її користь судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішення Красноармійського міськрайонного суду від 12 грудня 2018 року, яке залишене без зміни постановою Донецького апеляційного суду від 21 лютого 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,06га, кадастровий номер undefined, яка розташована за цією ж адресою.

Поділено спірні житловий будинок та земельну ділянку, що є спільною сумісною власністю подружжя, наступним чином: - визначено за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частини житлового будинку та земельної ділянки.

Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано спірний житловий будинок спільною сумісною власністю подружжя. Визнано право власності за сторонами по 1/2 частині вказаного житлового будинку з надвірними спорудами. Визнано рівними ідеальні частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в транспортному засобі - мікроавтобусі MERCEDES BENZ реєстраційний номер НОМЕР_1, який є сумісно нажитим майном і залишити транспортний засіб у їх спільній частковій власності.

Визнано за сторонами право власності по 1/2 частині мікроавтобуса MERCEDES BENZ реєстраційний номер НОМЕР_1.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати щодо оплати комунальних послуг та утримання будинку в сумі 29699,97грн., понесені судові витрати у розмірі 3990,07грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою від 17 грудня 2018 року виправлено описку у резолютивній частині оскаржуваного рішення, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати щодо оплати комунальних послуг та утримання будинку в сумі 37754,35грн., а також понесені судові витрати у розмірі 6074,76грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи частково у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з встановлених ним обставин справи, фактичних правовідносин, що виникли між сторонами та застосував норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини. Зокрема з того, що спірне майно (житловий будинок, земельна ділянка та автомобіль) придбано в період шлюбу, є сумісно нажитим майном подружжя, яке належить їм на праві спільної сумісної власності і виходячи з принципу рівності часток чоловіка та дружини, визначив ідеальні частки подружжя в цьому майні по 1/2 за кожним. Пославшись на ст.70 СК України, та проаналізувавши доводи сторін та надані ними докази щодо наявності (відсутності) обставин, які мають значення для вирішення питання відступу від засади рівності часток подружжя при поділі майна, прийшов до висновку про недоведеність позивачем за зустрічним позовом її вимог в частині обґрунтування збільшення її частки в спірному будинку до 3/4, та зменшенню частки колишнього чоловіка до 1/4.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано справу з Красноармійського міськрайонного суду Донецької області № 235/4699/18.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди послалися на ч.ч.2, 3 ст.70 СК України, згідно якої при вирішенні спору про поділ майна суд може відступати від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищів чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї; за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Проте ця обставина залишилась поза увагою суду.

Разом з тим, суди не врахували фактичні обставини справи і не надали належної оцінки доказам, наданим на їх підтвердження. А саме, не враховано, що відповідачем не заявлено та фактично скрито від розподілу спільне майно, а саме автомобіль MERCEDES-BENZ, реєстраційний номер НОМЕР_1, придбаний ними у жовтні 2016 року за 130500грн. (5000 дол. США) і зареєстрований на її ім'я. На вказаний автомобіль нею (ОСОБА_2), на прохання позивача, 18 квітня 2017 року було видано нотаріальну довіреність на ім'я третьої особи ОСОБА_3, нібито для отримання прибутку ввід оренди в інтересах родини. Але 17 квітня 2017 року, ОСОБА_1, одноосібно, отримав від ОСОБА_5 за вказаний автомобіль 5700 дол. США (що за курсом НБУ станом на 17 квітня 2017 року складало 152817грн. ), про що свідчить розписка, яка є в матеріалах справи. При цьому ОСОБА_1 про отримані гроші за автомобіль нічого не сказав, привласнивши їх.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

24 квітня 2019 року надійшов відзив від ОСОБА_3, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а судові рішення без змін так як постановленні з додержанням норми матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 березня 2006 року (а. с.8 т.1).

Від сумісного проживання мають неповнолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с.9 т.1).

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 15.06.2017 року шлюб між сторонами розірвано. В рішенні суду зазначено про те, що фактично шлюбні відносини між подружжям припинено з травня 2017 року (а. с.10 т.1).

Судами встановлено, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, ОСОБА_2 є власником житлового будинку, загальною площею 117,3кв. м., житловою площею 63,3кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с.12 т.1), та земельної ділянки, площею 0,06га, кадастровий номер 1undefined, що розташована за вищевказаною адресою (а. с.11 т.1).

На підтвердження права власності на земельну ділянку суду першої та апеляційної інстанції надано копію договору купівлі-продажу від 16 червня 2010 року, за яким земельна ділянка придбана ОСОБА_2 у гр. ОСОБА_6, та копію державного акту на право власності на землю серії НИ №439263, якого також вбачається, що власником земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, є ОСОБА_2 (а. с.70,133-134 т.1).

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції на зазначеній земельній ділянці подружжями було здійснено перебудову житлового будинку, та видано свідоцтво про право власності на нього від 30 березня 2013 року (а. с.203 т.1).

Згідно звіту про оцінку майна оціночна вартість спірного житлового будинку становить 275620грн., оціночна вартість 1/2 ідеальної частки об'єкту оцінки становить 137810грн. (а. с.33 т.1).

Згідно звіту з експертної грошової оцінки земельної ділянки оціночна вартість земельної ділянки становить 28836 грн., оціночна вартість 1/2 ідеальної частки становить 14418грн., а згідно звіту з експертної оцінки земельної ділянки оціночна вартість земельної ділянки становить 34780грн., оціночна вартість 1/2 ідеальної частки об'єкта оцінки складає 17390грн. (а. с.34,126 т.1).

Крім того, судом встановлено, що відповідно до наявних в ТСЦ №1444 РСЦ МВС в Донецькій області баз даних, за ОСОБА_2, станом на 13 вересня 2018 року, зареєстрований транспортний засіб Mercedes Benz, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_2,1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а. с.100,180 т.1).

Відповідачкою ОСОБА_2 18 квітня 2017 року було надано довіреність на розпорядження вказаним транспортним засобом Mercedes Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1, на ім'я третьої особи по справі ОСОБА_3 (а. с.74,166 т.1).

Дану довіреність, нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_2 від 02 жовтня 2017 року, скасовано, та внесений запис про припинення дії вищевказаної довіреності до Єдиного реєстру довіреностей (а. с.75-77 т.1).

Судами встановлено, що відповідно до розписки від 17 квітня 2017 року ОСОБА_1 продав ОСОБА_3 спірний автомобіль, реєстраційний номер НОМЕР_1, за 5700 доларів США, які ним отримані в повному обсязі в присутності свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а. с.165 т.1).

Судами встановлено, що наведені вище обставини визнані та не оспорюються сторонами по справі.

Крім того, суд першої інстанції встановлено, що сторони в судовому засіданні дійшли згоди щодо вартості спірного майна - будинку, земельної ділянки та автомобілю.

Так, сторони визначили вартість житлового будинку в розмірі - 275620грн., земельної ділянки - 28836грн., транспортного засобу - 5700 доларів США (що дорівнює за даними НБУ -152817грн. на дату продажу).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до положень частини 1 статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

ОСОБА_2 в своєму зустрічному позові просила збільшити її частку в спільному майні подружжя, посилаючись на те, що оскільки відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 не переймався матеріальним забезпеченням сім'ї, отримані кошти від використання сумісного майна, а саме мікроавтобуса Mercedes Benz, використав не на користь інтересів сім'ї, укрив від розподілу транспортний засіб, як спільне нажите майно, їх неповнолітня дитина проживає з нею.

Відповідно до частини 3 статті 70 СК України передбачено, що ри вирішенні спору про поділ майна, суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2,3 ст.70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч.1 ст.60 СК).

Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні.

Згідно вимог ст.ст.76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд першої та апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, на підставі наданих сторонами доказів, що виникли між сторонами та застосував норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, та вірно виходив з того, що спірне майно (житловий будинок, земельна ділянка та автомобіль) придбано в період шлюбу і тому є сумісно нажитим майном подружжя, яке належить їм на праві спільної сумісної власності і виходячи з принципу рівності часток чоловіка та дружини, визначив ідеальні частки подружжя в цьому майні по 1/2 за кожним.

Пославшись на ст.70 СК України, та проаналізувавши доводи сторін та надані ними докази щодо наявності (відсутності) обставин, які мають значення для вирішення питання відступу від засади рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України, прийшов до обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем за зустрічним позовом її вимог в цій частині.

Доводи касаційної скарги про те, що судом першої та апеляційної інстанції не враховано факту знаходження неповнолітньої доньки на її (Федорової) утриманні, наявність у позивача за первісним позовом аліментних зобов'язань, які виконуються не в повному обсязі (наявність заборгованість по аліментам станом на 02 січня 2019 року в розмірі 8661,30грн. ), спростовані судом першої та апеляційної інстанції.

Доводи ОСОБА_2 в касаційній скарзі про привласнення ОСОБА_1 коштів, отриманих за автомобіль від третьої особи ОСОБА_3 в розмірі 5700 дол. США, що дає підстави суду відступити від засади рівності часток подружжя, не були предметом дослідження в апеляційному суді та їм дана правильна правова оцінка.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 грудня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 21 лютого 2019 року без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

С. Ю. Мартєв

Є. П. Петров