Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.01.2020 року у справі №441/322/18

Постанова

Іменем України

15 липня 2020 року

м. Київ

справа № 441/322/18-ц

провадження № 61-23016 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,

Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2;

представник позивачів - ОСОБА_3;

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_7 - ОСОБА_3 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 11 грудня 2018 року

у складі судді Малахової-Онуфер А. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П.,

Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договорів дарування

та купівлі-продажу недійсними, скасування їх державної реєстрації права власності.

Позов мотивовано тим, що вони є спадкоємцями ОСОБА_8, ОСОБА_5

та власниками домоволодіння, що розташоване по

АДРЕСА_1, на підставі рішення Городоцького районного суду Львівської області від 05 червня 2008 року (справа № 2-323/2008). Складовими частинами зазначеного будинку також є сарай "Б " та стодола "В".

ОСОБА_6 є власником житлового будинку АДРЕСА_2, згідно з договором дарування від 25 квітня 2014 року серії ВТМ № 634962, якому передували укладені 24 квітня 2014 року договори дарування 1/2 частини будинку за реєстровим № 310 та купівлі-продажу 1/2 частини цього ж будинку за реєстровим № 312.

Укладаючи спірні договори, відповідачами порушено їх право власності

на господарські приміщення, а саме стодолу та комірку, які зазначені у витягу про право власності ОСОБА_6 як сарай "В", а у витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_1

та ОСОБА_2 як стодола "В " та комірка "Д".

Зазначали, що згідно інвентаризаційної справи на домоволодіння

по АДРЕСА_2 до 1968 року до складу будинку відносилися сарай "Б", що має суміжну стіну з будинком та сарай "Б1", площею 55 кв м. і 94,9 кв м. Станом на 1974 рік до будинковолодіння відносився лише один сарай площею 53,7 кв м. та колодязь.

При цьому

у технічному описі та оцінці службових споруд визначено, що стіни сараю цегляні, а спірний сарай дерев'яний і його площа становить 49,67 кв м. На ескізі від 08 квітня 1974 року відображено будинок "А1" та сарай "Б1", що має суміжну

з цим будинком стіну, іншого сараю, який на генеральному плані 1946 року знаходився на території будинковолодіння, не значиться. Таке вилучення сараю площею 94,9 кв м. з будинковолодіння по

АДРЕСА_2 пов'язують з тим, що після 1946 року сарай перебудовувався, зменшувався у розмірах, а після побудови у 1968 році будинку по АДРЕСА_1 використовувався його власниками, спадкодавцями ОСОБА_8 та ОСОБА_5, а згодом і ними. Шопа "В", що незаконно зареєстрована за відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_6, ніколи не значилась у документах на будинковолодіння по АДРЕСА_2.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили суд визнати: договір дарування 1/2 частини будинку АДРЕСА_2 від 24 квітня 2014 року, укладений між ОСОБА_5

та ОСОБА_4, у частині дарування ОСОБА_4 господарських споруд - сараю (стодоли) та сараю (шопи); договір купівлі-продажу 1/2 частини будинку АДРЕСА_2 від 24 квітня 2014 року, укладений між ОСОБА_10 ОСОБА_4, у частині відчуження ОСОБА_4 господарських споруд сараю (стодоли) та сараю (шопи); договір дарування будинку укладений 25 квітня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, у частині дарування ОСОБА_4 господарських споруд сараю (стодоли) та сараю (шопи), недійсними; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6

на сарай (стодолу), позначений на плані літерою "Б" та сарай (шопу) позначений на плані літерою "В", зареєстрований у Державному реєстрі речових прав

на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 квітня 2014 року № 5479276.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 11 грудня

2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачами не надано належних та допустимих доказів, що є їх процесуальним обов'язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, на підтвердження їхніх прав на спірні господарські споруди, а тому відсутні правові підстави для визнання договорів дарування

та купівлі-продажу частково недійсними та скасування їх державної реєстрації права власності. На час укладення спірних правочинів права позивачів порушені не були, оскільки до складу спадкового майна після смерті

ОСОБА_8 і ОСОБА_5 входило лише будинковолодіння

по АДРЕСА_1, інших господарських будівель чи споруд у власності або ж користуванні останніх, у тому числі

і по АДРЕСА_2, не перебувало. Крім того, спірні господарські будівлі зведені по АДРЕСА_2 і не входили до складу будинковолодіння по

АДРЕСА_1, що встановлено рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 11 жовтня

2017 року (справа № 441/1492/16-ц) за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Городоцького районного нотаріального округу Львівської області Тимофєєва А. М., комунальне підприємство "Городоцьке районне бюро технічної інвентаризації" про виключення запису з технічного паспорта, визнання договору дарування частково недійсним; зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1,

ОСОБА_2 про визнання права власності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_7 - ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Городоцького районного суду Львівської області

від 11 грудня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні спору судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, встановлено обставини справи, яким надана належна оцінка. Заначено, що зі змісту договору дарування 1/2 частини будинку за реєстровим № 310 та договору купівлі-продажу 1/2 частини цього ж будинку за реєстровим АДРЕСА_5 від 24 квітня 2014 року вбачається, що предметом таких був виключно житловий будинок по АДРЕСА_2, тому відсутні підстави для визнання їх недійсними у частині господарських приміщень.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 та ОСОБА_7 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення їхнього позову.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 28 грудня 2019 року касаційне провадження у зазначеній справі відкрито

та витребувано її з суду першої інстанції.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 та ОСОБА_7 - ОСОБА_3 мотивована тим, що позивачі є спадкоємцями ОСОБА_8, ОСОБА_5

та власниками домоволодіння по АДРЕСА_1. Спірні договори у частині належності до будинку господарських споруд, порушують їх право власності на такі, оскільки частина з них належить

їм на праві приватної власності, а саме - стодола та комірка, які зазначені

у витягу ОСОБА_6 як сарай "В", а у витягу ОСОБА_1 та ОСОБА_2,

як стодола "В " та комірка "Д". Судами не враховано, що ними ставилося питання про відсутність права власності на частину спірних господарських приміщень у відповідачів, а не про визнання за ними права власності на такі. Вважають необґрунтованим висновок суду про те, що спірні господарські будівлі, право власності на які просять визнати позивачі, зведені по

АДРЕСА_2 і ніколи не входили до складу будинковолодіння по АДРЕСА_1, тому що за життя спірні приміщення використовували власники ОСОБА_8 та ОСОБА_5.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що судові рішення

є законними та обґрунтованими і підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи

28 листопада 1988 року ОСОБА_8 на випадок своєї смерті належну їй

на праві власності 1/2 частину житлового будинку з відповідними господарськими спорудами, що розташовано по АДРЕСА_1, заповіла своєму сину ОСОБА_2

10 лютого 1999 року ОСОБА_5 на випадок своєї смерті належну йому на праві приватної власності 1/2 частину жилого будинку з відповідними до цієї частини будинку господарськими спорудами, що розташовано по АДРЕСА_1, заповів ОСОБА_2

ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а ОСОБА_5-14 липня 1999 року.

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 05 червня

2008 року (справа № 2-323/2008) за ОСОБА_2 визнано право власності

на 1/2 частку будинковолодіння АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті

ОСОБА_8, а за ОСОБА_1-1/2 частку цього будинковолодіння у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 (том 1, а. с. 16,17).

Згідно з витягами Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_1 і ОСОБА_11 зареєстровано право власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1, по 1/2 частин за кожним (том 1, а. с. 18-21).

04 липня 2008 року комунальним підприємством "Городоцьке районне бюро технічної інвентаризації" з переліку інвентарної справи

АДРЕСА_6 вилучено дерев'яну стодолу "В " та комірку "Д", з підстав, що зазначені господарські споруди зведені на земельній ділянці, які відносяться до будинковолодіння по

АДРЕСА_2 відповідно

до генерального плану земельної ділянки, розробленого на підставі рішення Городоцького міського виконавчого комітету від 05 вересня 1955 року

та відносяться до цього будинковолодіння (том 1, а. с. 26,156).

Постановою Городоцького районного суду Львівської області від 20 листопада 2012 року (справа № 1305/1976/2012) у задоволенні позову ОСОБА_1

та ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності комунального підприємства "Городоцьке бюро технічної інвентаризації" щодо відмови здійснити за позивачами державну реєстрацію стодоли "В" та зобов'язання зареєструвати стодолу, що входить до складу будинковолодіння по

АДРЕСА_1 згідно техпаспорту

від 30 листопада 2007 року, відмовлено (том 1, а. с. 175-176). Судове рішення набрало законної сили.

Згідно з договором дарування 1/2 частини будинку від 24 квітня 2014 року

за реєстровим № 310, договору купівлі-продажу 1/2 частини будинку по

АДРЕСА_2 від 24 квітня

2014 року № 312, договору дарування будинку по

АДРЕСА_2, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6,

від 25 квітня 2014 року, а також витягу із Державного реєстру речових прав, ОСОБА_6 є власником житлового будинку по

АДРЕСА_2, до будинку належить сарай "Б ", сарай "В ", огорожа та криниця "К" (том 1, а. с. 12-15,85-127).

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 11 жовтня

2017 року (справа № 441/1492/16-ц) у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Городоцького районного округу Львівської області Тимофєєва А. М., про виключення запису про належність стодоли "Б " та шопи "В" з технічного паспорта на домоволодіння АДРЕСА_2, визнання недійсним договору-дарування, укладеного між ОСОБА_4

та ОСОБА_6, від 25 квітня 2014 року у частині відчуження господарських споруд, зокрема сараю (стодоли) та сараю (шопи), що на плані позначені літерою "Б" і "В", по АДРЕСА_2, скасування реєстрації права власності ОСОБА_6 від 25 квітня

2014 року на спірні споруди та визнання права власності на 2/3 частини сараю, позначеного у витягу як стодола "В" та право власності на 1/1 частку шопи, позначеної у витягу як комірка "Д" у складі домоволодіння,

що розташовані по АДРЕСА_1 відмовлено. Судовим рішенням встановлено, що до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_8 та ОСОБА_5 входило лише будинковолодіння по

АДРЕСА_1, інших господарських будівель чи споруд у власності або ж користуванні останніх, у тому числі

і на АДРЕСА_2 не перебувало

(том 1, а. с. 159-164).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 та ОСОБА_7 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із вимогами частини 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У частині 1 статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право

у порядку, встановленому частині 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним

з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб,

а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 16 ЦК України.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частини 1 стаття 203, частина 1 статті 215 ЦК України).

Згідно із частинами 2 та 3 статті 215 ЦК України недійсним

є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до положень статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

У частинах 1 , 5 та 6 статті 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частинах 1 , 5 та 6 статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування

не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскількипозивачами не надано належних та допустимих доказів того, що при укладенні спірних правочинів відповідачами порушено їх право власності на господарські приміщення.

Також судом правомірно враховано преюдиційний характер рішення Городоцького районного суду Львівської області від 11 жовтня 2017 року (справа № 441/1492/16-ц), який залишений без змін постановою апеляційного суду Львівської області від 15 січня 2018 року, у якому встановлено, що

до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_8 і ОСОБА_5 входило лише будинковолодіння по АДРЕСА_1, інших господарських будівель чи споруд у власності або ж користуванні останніх, у тому числі і по АДРЕСА_2 не перебувало.

Господарські будівлі - стодола "Б " та шопа "В" є складовою будинку по АДРЕСА_2 і право власності на них зареєстровано у Державному реєстрі речових прав 25 квітня 2014 року.

Згідно частини 1 статті 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

Відповідно частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі,

що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Незгода з преюдиційним судовим рішенням не є підставою для задоволення позову.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, зводяться до переоцінки доказів, що згідно

з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 11 грудня

2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

І. А. Воробйова

Д. Д. Луспеник