Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.03.2023 року у справі №200/16898/13
Постанова КЦС ВП від 22.03.2023 року у справі №200/16898/13
Постанова КЦС ВП від 22.03.2023 року у справі №200/16898/13

Постанова

Іменем України

22 березня 2023 року

м. Київ

справа № 200/16898/13

провадження № 61-15887св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Дніпропетровська міська рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна», Товариство з обмеженою відповідальністю Магазин «Дозвілля»,

третя особа - реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у складі колегії суддів:

Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., до якої включено скаргу на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» (далі - ПАТ «СК «Універсальна»), Товариства з обмеженою відповідальністю Магазин «Дозвілля» (далі - ТОВ Магазин «Дозвілля»), третя особа - реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - реєстраційна служба Дніпропетровського МУЮ), про визнання права власності.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він, ПАТ «СК «Універсальна», ОСОБА_3 та ТОВ Магазин «Дозвілля» є власниками, відповідно:

нежитлового приміщення ІІІ загальною площею 305,9 кв. м;

приміщення І площею 143,5 кв. м;

нежитлового вбудованого приміщення ІІ загальною площею 162,6 кв.;

частини нежитлового приміщення ІІІ у підвалі житлового будинку, приміщення Іа на першому поверсі приміщення, ІІ загальною площею 194,7 кв. м;

приміщення І у підвалі будинку, приміщення на першому поверсі, приміщення на другому поверсі загальною площею 332,8 кв. м у житловому будинку літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_1 .

Горище у цьому житловому будинку є об`єктом загального майна співвласників будинку.

У 2012 році позивач за попередньою домовленістю з іншими співвласниками за власні кошти здійснив реконструкцію частини горища із зміною функціонального призначення. На час звернення з позовом до суду вказана частина горища використовується позивачем як нежитлове приміщення для зберігання його власних речей та інших матеріальних цінностей.

Відповідно до технічних розрахунків, здійснених 15 жовтня 2013 року

КП «Черкаське обласне об`єднання бюро технічної інвентаризації», горище в житловому будинку літ. А-3 складається з приміщення І площею 191,4 кв. м, приміщення ІІ площею 153,5 кв. м, приміщення ІІІ площею 15 кв. м.

Інші співвласники письмово відмовились від свого права на належні їм частки горища. Разом з цим позивач позбавлений можливості розпоряджатися допоміжними приміщеннями, оскільки не має відповідних правовстановлюючих документів.

ОСОБА_1 просив:

визнати за ним право власності на нежитлові приміщення ІІ площею

153,5 кв. м, приміщення ІІІ площею 15 кв. м із зміною їх функціонального призначення;

зобов`язати реєстраційну службу Дніпропетровського МУЮ здійснити реєстрацію прав власності на спірні приміщення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 грудня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано право власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення житлового будинку літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: приміщення ІІ площею 153,6 кв. м, приміщення ІІІ площею 15 кв. м, всього площею 168,6 кв. м.

Визнано право власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення житлового будинку літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: приміщення ІІ площею 153,6 кв. м, приміщення ІІІ площею 15 кв. м, всього площею 168,6 кв. м, таким, що підлягає державній реєстрації уповноваженим на те органом.

Суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими та підтверджуються належними, достатніми та допустимими доказами, які наявні в матеріалах справи.

Ухвалою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 30 квітня 2014 року виправлено описку в рішенні цього ж суду від 19 грудня 2013 року

у спосіб зазначення найменування приміщень «приміщення І площею 15 кв. м, приміщення ІІ площею 153,6 кв. м» замість «приміщення ІІ площею 153,6 кв. м, приміщення ІІІ площею 15 кв. м».

Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 квітня 2021 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Дніпровська міська рада оскаржила його в апеляційному порядку.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2021 року Дніпровській міській раді поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 грудня 2013 року та відкрито апеляційне провадження у справі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено.

Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 грудня 2013 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 у позовній заяві зазначав про самостійне здійснення реконструкції горища за адресою: АДРЕСА_1 зі зміною його функціонального призначення. Водночас позивач не надав жодних доказів, що підтверджують проведення будівельних робіт, а також документів про узгодження проведення будівельних робіт з власником допоміжних приміщень в особі балансоутримувача житлового будинку. Таким чином, апеляційний суд вважав, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, оскільки суд не вказав на підставі яких доказів прийняв саме таке рішення та чому спір вирішено саме у такий спосіб.

Суд першої інстанції також не встановив осіб, права яких може бути порушено, не з`ясував форму власності житлового будинку, яка відповідно до листа Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 01 лютого

2021 року № 4/10-166 є комунальною власністю територіальної громади міста Дніпро та перебуває на балансі Комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Бабушкінського району.

Крім цього, суд першої інстанції не вирішив питання щодо користування земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з рішенням Дніпропетровської міської ради від 15 червня 2011 року № 166/12 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 12101000000:02:393:0012., передано в оренду ОСОБА_5 .

Отже, оскаржуваним рішенням суду порушено права не лише територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, а й підприємства-балансоутримувача житлового будинку і користувача земельною ділянкою.

При цьому фактично в спосіб, який не передбачений законом, горище житлового будинку вибуло з комунальної власності зі зміною функціонального призначення без відповідних погоджень компетентних органів державної влади і отримання дозвільних документів. Це завдало шкоди територіальнім громаді, регіональному розвитку, призвело до збитків місцевого бюджету та в цілому підриває економічні засади місцевого самоврядування.

Суд не повинен підміняти органи, які зобов`язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудову і визнання права власності на самочинне будівництво, а має залишатись винятковим способом захисту права. Позивач має можливість вирішити спірне питання відповідно до норм законодавства, тому звернення до суду є передчасним.

Аргументи учасників справи

У вересні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

апеляційний суд необґрунтовано поновив строк на апеляційне оскарження рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 грудня 2013 року. Отже, ухвала Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2021 року про відкриття апеляційного провадження є незаконною, тому апеляційний перегляд справи відбувся неправомірно;

суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, що позивач не надав жодних документів, які підтверджують проведення будівельних робіт

і узгодження цих робіт з власником допоміжних приміщень в особі балансоутримувача житлового будинку;

докази, на які послався апеляційній суд, не були предметом дослідження в суді першої інстанції, оскільки вони були подані до суду через сім років після ухвалення рішення суду першої інстанції. При цьому відомості, зазначені у поданих Дніпровською міською радою документах, є неактуальними (застарілими);

висновок апеляційного суду про передачу в оренду земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок за адресою:

АДРЕСА_1 (наразі АДРЕСА_2 ),

є безпідставним. Будь-яких належних доказів з цього приводу до суду не надано, а факт передачі земельної ділянки мав місце вже після ухвалення спірного рішення;

при вирішенні справи апеляційний суд не залучив до участі у справі правонаступників - нових власників приміщень будинку за адресою:

АДРЕСА_2 .

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції. Цією ж ухвалою у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2022 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 2-3887/2009 (провадження

№ 14-36цс21).

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2023 року касаційне провадження

у справі поновлено.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі

№ 461/9578/15-ц. Крім того, вказано, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 належить на праві приватної власності нежитлове приміщення ІІІ загальною площею 305,9 кв. м у будинку літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_1 .

ПАТ «СК «Універсальна» належить на праві приватної власності приміщення І площею загальною площею 143,5 кв. м у будинку літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_6 належить нежитлове вбудоване приміщення ІІ загальною площею 162,6 кв. м в будинку літ. А-3 за адресою:

АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 належить частина нежитлового приміщення ІІІ у підвалі житлового будинку, приміщення Іа на першому поверсі приміщення ІІ, загальною площею 194,7 кв. м.

ТОВ Магазин «Дозвілля» є власником приміщення у підвалі будинку літ. А-3 приміщення І, приміщення на першому поверсі, приміщення на другому поверсі, загальною площею 332,8 кв. м.

Позиція Верховного Суду

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Європейський суд з прав людини зауважував, що:

«відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року)»;

«одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами» (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року)»;

«вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року)»;

«складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року)».

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) зазначено, що:

«відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц).

ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, у частині третій статті 3 передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (див. також частину третю статті 3 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний за змістом припис був передбачений у частині третій статті 2 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний припис є у частині першій статті 118 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, а також був передбачений у частині першій статті 72 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, застосовним досудових рішень, ухвалених судами першої інстанції перед набранням чинності цією редакцією кодексу, такі рішення набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу. Аналогічний припис передбачений у підпункті 13 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII. Порядок і строки оскарження судового рішення, ухваленого судом першої інстанції до 15 грудня 2017 року, були визначені у частині першій статті 294 й абзаці третьому частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII».

Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина друга статті 358 ЦПК України).

У частині першій статті 126 ЦПК України визначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження

№ 61-37352сво18) зазначено, що:

«оскільки апеляційна скарга учасниками справи була подана 03 квітня 2018 року на рішення суду першої інстанції, ухвалене 24 квітня 2013 року, то апеляційний суд правильно керувався нормами ЦПК України у редакції, що діяла з 15 грудня 2017 року. Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя стаття 3 ЦПК України).

При цьому ОСОБА_2 знала про існування заочного рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2013 року, копію якого їй було вручено 17 травня 2013 року (т. 1, а. с. 64). 31 травня 2013 року ОСОБА_2 подала заяву про перегляд заочного рішення, яку 11 вересня 2013 року судом було розглянуто та у задоволенні заяви відмовлено. Проте лише 03 квітня

2018 року, тобто майже через п`ять років з часу ухвалення та отримання відповідачкою заочного рішення, воно було оскаржено до апеляційного суду. У зв`язку з викладеним Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відійти від висновку, викладеному у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 369/8537/15-ц (провадження № 61-25773св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 635/8219/15-ц (провадження № 61-35336св18), згідно з якими процесуальний строк, зазначений у частині другій статті 358 ЦПК України при відсутності винятків, може бути поновлений і що процедура апеляційного оскарження визначається на момент ухвалення судових рішень, а не на момент подачі апеляційної скарги».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження

№ 61-14230сво18) зроблено висновок про те, що:

«апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Суд апеляційної інстанції не навів мотивів, за яких уважав причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції поважними. Сама по собі вказівка про наявність поважних причин для поновлення строку та/або погодження з доводами особи, яка подала апеляційну скаргу та відповідне клопотання, з урахуванням отримання представником ОСОБА_2 копії рішення 20 липня 2020 року, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції».

У справі, що переглядається:

рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська у цій справі ухвалене 19 грудня 2013 року;

05 березня 2021 року Дніпровська міська рада подала апеляційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 грудня 2013 року, в якій, серед іншого, просила поновити їй строк на апеляційне оскарження;

ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2021 року Дніпровській міській раді поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 грудня 2013 року. Апеляційний суд вказав, що «Дніпровська міська рада звернулась із апеляційною скаргою на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 грудня 2013 року та клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, посилаючись на поважність причин пропуску даного строку. Перевіривши матеріали справи та зважаючи на конкретні обставини, суд вважає, що клопотання про поновлення процесуального строку підлягає задоволенню».

при поновленні строку на апеляційне оскарження апеляційний суд не врахував, що Дніпровська міська рада подала апеляційну скаргу зі спливом одного року з дня ухвалення рішення суду першої інстанції, не зазначив виняткових обставин або причин для незастосування положень частини другої статті 358 ЦПК України, а тому не навів обґрунтування поновлення такого строку.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

В касаційній скарзі містяться доводи про незаконність ухвали Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2021 року щодо порушення норм процесуального права апеляційним судом при поновленні строку на апеляційне оскарження, які є обґрунтованими, оскільки судом вирішено питання про відкриття апеляційного провадження у цій справі без наведення належного обґрунтування можливості та підстав поновлення строку на апеляційне оскарження. Тому ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року належить скасувати.

Оскільки Верховний Суд зробив висновок про скасування ухвали Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2021 року про відкриття апеляційного провадження у справі, це має наслідком передачу справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені ухвала про відкриття апеляційного провадження та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову та ухвалу апеляційного суду про відкриття провадження скасувати, передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі

№ 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року скасувати.

Передати справу № 200/16898/13 до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції ухвала Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2021 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук