Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.05.2020 року у справі №330/1297/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2021 року

м. Київ

справа № 330/1297/18

провадження № 61-6064св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Крата В. І., Русинчука М.

М.,

учасники справи:

позивач - приватне підприємство "Біо-Т",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 02 жовтня 2019 року в складі судді Куценко О. О. та на постанову Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року в складі колегії суддів Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ПП "Біо-Т" звернулося з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позов мотивований тим, що ПП "Біо-Т" на підставі договору оренди від 27 листопада 2006 року, укладеного з Кирилівською селищною радою, є орендарем земельної ділянкою кадастровий номер 2320355400:01:003:0277 площею 0,3944 га за адресою: АДРЕСА_1, яка межує із земельною ділянкою кадастровий номер 2320355400:01:003:0302 площею 0,6511 га, що перебуває в користуванні ОСОБА_1.

У 2018 році відповідач на межі земельних ділянок побудував паркан із залізобетонних плит. Після винесення меж земельної ділянки, яка перебуває в користуванні позивача, в натурі на місцевості, з'ясувалося, що паркан розташований на земельній ділянці ПП "Біо-Т", що порушує права позивача як землекористувача та перешкоджає здійсненню будівництва на земельній ділянці.

За таких обставин ПП "Біо-Т" просило суд усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, зобов'язавши відповідача знести паркан із залізобетонних плит довжиною 70 метрів, встановлений на межі земельних ділянок.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 02 жовтня 2019 року позов задоволено: усунуто ПП "Біо-Т" перешкоди в користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 2320355400:01:003:0277 площею 0,3944 га за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язавши ОСОБА_1 знести паркан із залізобетонних плит довжиною 70 метрів, встановлений між земельною ділянкою кадастровий номер 2320355400:01:003:0277 та земельною ділянкою кадастровий номер 2320355400:01:003:0302.

Суд першої інстанції на підставі висновку земельно-технічної експертизи № 77 від 06 листопада 2018 року встановив факт знаходження побудованого відповідачем паркану саме на земельній ділянці кадастровий номер 2320355400:01:003:0277, чим порушуються права ПП "Біо-Т" як землекористувача.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 02 жовтня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що розташований на земельній ділянці позивача залізобетонний паркан, побудований відповідачем, порушує права ПП "Біо-Т".

Суд апеляційної інстанції зазначив, що не погоджуючись з висновком експерта, відповідач будь-яких доказів на його спростування не надав, з клопотанням про призначення повторної або додаткової експертизи до суду не звертався.

Аргументи учасників справи

У квітні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення й просив їх скасувати, закривши провадження в справі.

Вказує, що суди застосували норми процесуального права без урахування висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 127/2709/16-ц (провадження № 14-352цс18).

Зазначає, що договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 2320355400:01:003:0302 був укладений між Кирилівською селищною радою та ОСОБА_1 як приватним підприємцем, а тому спір виник між двома суб'єктами господарювання та підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ПП "Біо-Т" на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на законність і обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій.

Зазначає, що в судах попередніх інстанцій ОСОБА_1 не посилався на те, що користується земельною ділянкою як приватний підприємець, та договору оренди земельної ділянки, посилання на який міститься в касаційній скарзі, за весь час розгляду справи не надав.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28травня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

Аналіз змісту касаційної скарги та ухвали Верховного Суду від 28 травня 2020 року свідчить, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 389 ЦПК України та пунктом 6 частини 1 статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ПП "Біо-Т" володіє земельною ділянкою кадастровий номер 2320355400:01:003:0277 площею 0,3944 га за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору оренди від 28 листопада 2006 року, укладеного між ПП "Біо-Т" та Кирилівською селищною радою. Договір укладено на 49 років до 28 листопада 2055 року.

Зазначена земельна ділянка межує з земельною ділянкою кадастровий номер 2320355400:01:003:0302 площею 0,6511 га за адресою: АДРЕСА_2, що перебуває у користуванні ОСОБА_1.

Відповідач у 2018 році на межі земельних ділянок побудував паркан із залізобетонних плит довжиною 70 метрів.

Згідно з висновком земельно-технічного дослідження земельної ділянки № 77 від 06 листопада 2018 року паркан із залізобетонних плит, встановлений між земельною ділянкою кадастровий номер 2320355400:01:003:0277 та земельною ділянкою кадастровий номер 2320355400:01:003:0302 за адресою АДРЕСА_2 не перебуває у межах земельної ділянки кадастровий номер 2320355400:01:003:0302, тобто паркан із залізобетонних плит перебуває на території земельної ділянки кадастровий номер 2320355400:01:003:0277. Оскільки паркан із залізобетонних плит, встановлений між земельною ділянкою кадастровий номер 2320355400:01:003:0277 та земельною ділянкою кадастровий номер 2320355400:01:003:0302 за адресою АДРЕСА_2, перебуває на території земельної ділянки кадастровий номер 2320355400:01:003:0277, має місце порушення межі земельної ділянки кадастровий номер undefined.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищеЗакону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 6 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, по-друге, таким критерієм є суб'єктний склад спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року в справі № 663/1738/16-ц (провадження № 14-355цс19) зроблено висновок, що "фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус "ФОП" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх. Правовий статус ФОП надає людині з повною цивільною дієздатністю право займатися підприємницькою діяльністю. Набуття такого статусу не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи.."; "..тобто для встановлення факту користування відповідачами земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема, підприємницької діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності як ФОП на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру".

Посилаючись на порушення судами правил предметної юрисдикції, ОСОБА_1 зазначав, що договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 2320355400:01:003:0302 був укладений між Кирилівською селищною радою та відповідачем як приватним підприємцем.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_1 документів на підтвердження власного правового статусу як фізичної особи-підприємця та договору оренди вказаної земельної ділянки до судів попередніх інстанцій не надав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 127/2709/16-ц (провадження № 14-352цс18), на яку посилається відповідач, зроблено висновок, що "за загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб'єктного складу їх учасників. Земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові спори, зокрема про оренду землі, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами.

Характер правовідносин, що виникли між сторонами, свідчить про те, що він пов'язаний з використанням спірної земельної ділянки відповідачкою для здійснення підприємницької діяльності, спір пов'язаний з правом оренди земельної ділянки, яке позивачем не визнається, а позовні вимоги стосуються прав та інтересів сторін саме як учасників господарських відносин".

Тобто, спір щодо права користування земельними ділянками, який виник між юридичною особою та фізичною особою-підприємцем, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства за умови доведення такою особою факту використання земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності.

За встановлених судами обставин оскаржені судові рішення не суперечать висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 127/2709/16-ц (провадження № 14-352цс18).

Інших доводів щодо незаконності оскаржених судових рішень касаційна скарга ОСОБА_1 не містить.

За змістом пунктом 3 частини 6 статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції, крім випадків, якщо Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

З урахуванням того, що Велика Палата Верховного Суду вже викладала в постановах від 16 жовтня 2019 року в справі № 663/1738/16-ц (провадження № 14-355цс19) та від 14 листопада 2018 року в справі № 127/2709/16-ц (провадження № 14-352цс18) висновок щодо предметної юрисдикції спору про користування земельною ділянкою за участі юридичної особи та фізичної особи-підприємця, підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною 3 статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 02 жовтня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Крат

М. М. Русинчук