Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.10.2018 року у справі №334/1338/17

Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 334/1338/17

провадження № 61-13139св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Міністерство аграрної політики та продовольства України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державне підприємство «Дніпровське»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду

м. Запоріжжя, у складі судді Добрєва М. В., від 17 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області, у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С., від 04 вересня

2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

В березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України про визнання недійсним наказу про звільнення, визнання контракту продовженим на невизначений строк, стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу та компенсації моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі протоколу конкурсної комісії з відбору суб`єктів господарювання державного сектору економіки, що належить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 грудня 2015 року № 3/2 з ним було укладено контракт № 9 від 01 лютого 2016 року.

Згідно наказу Міністра аграрної політики та продовольства України

від 12 лютого 2016 року № 16-п його було призначено на посаду директора державного підприємства «Дніпровське» (далі - ДП «Дніпровське»).

Наказом від 30 січня 2017 року № 14-п його було звільнено з посади директора ДП «Дніпровське» на підставі пункту 2 частини першої

статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), тобто в зв`язку із закінченням строку дії трудового договору. Копію наказу про звільнення він не отримував.

Вважає своє звільнення незаконним, оскільки є розбіжності у даті підписання контракту та даті наказу про його призначення на посаду директора ДП «Дніпровське».

Копію контракту та наказу про призначення на посаду було отримано ним в департаменті роботи з персоналом Міністерства аграрної політики та продовольства України 19 лютого 2016 року. Саме в цей день ним і було підписано контракт № 9 від 01 лютого 2016 року.

Зміст контракту № 9 від 01 лютого 2016 року не відповідає типовій формі контракту, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України № 597

від 02 серпня 1995 року. В тексті контракту значно звужено права працівника та відсутні пункти, що передбачають порядок продовження дії контракту.

30 листопада 2016 року, тобто за два місяці до закінчення строку дії контракту, він звернувся із заявою на ім`я Міністра аграрної політики та продовольства України щодо продовження дії контракту на наступний період, а 08 лютого 2017 року із заявою про надання відповіді щодо розгляду заяви на продовження дії контракту та інформацію щодо існування наказу № 14-п від 30 січня 2017 року про звільнення, проте відповіді не отримав.

Вважає, що припинення трудового договору після закінчення строку можливе тільки протягом одного дня. Якщо в останній день строку трудового договору працівник не був звільнений, а трудові відносини фактично тривають, договір вважається продовженим на тих же умовах, але вже на невизначений строк.

Із 31 січня 2017 року по 09 лютого 2017 року він перебував на лікарняному, а з 13 лютого 2017 року по 22 березня 2017 року - у щорічній відпустці.

23 березня 2017 року - в перший робочий день було реалізовано наказ про його звільнення та видано трудову книжку.

Він не отримував від Міністерства аграрної політики та продовольства України копію наказу № 14-п від 30 січня 2017 року про звільнення та іншої кореспонденції. Ніякого заперечення, у належній формі щодо продовження строку дії контракту від Міністерства також не надходило.

Наказ про звільнення підписано неуповноваженою особою, а після 31 січня 2017 року фактично продовжуються його трудові відносини.

Зазначає, що через незаконні дії посадових осіб змінився уклад життя його родини та рівень достатку, він вимушений був стати на облік до Центру зайнятості та шукати нову роботу. Внаслідок тривалого стресу погіршився стан його здоров`я. У грошовому виразі розмір завданої моральної шкоди оцінює у 100 000 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням поданих уточнень, просив суд визнати недійсним наказ № 14-п про звільнення від 30 січня

2017 року, визнати контракт від 01 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та Міністерством аграрної політики та продовольства України, в особі Міністра аграрної політики та продовольства України Павленка О. М. продовженим на невизначений строк, стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України на його користь середній заробіток за період вимушеного прогулу, починаючи з 24 березня 2017 року в розмірі 178 502, 05 грн та компенсацію моральної шкоди у розмірі 100 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області

від 04 вересня 2018 року, позов залишено без задоволення.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що за відсутності укладення між сторонами до дня закінчення строку дії контракту від 01 лютого 2016 року угоди щодо продовження його дії на новий строк, роботодавець згідно умов контракту та у зв`язку з припиненням строку його дії правомірно припинив трудові відносини з позивачем на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Контракт від 01 лютого 2016 року не визнавався недійсним в цілому або в окремих пунктах та розділах.

Продовження позивачем роботи після закінчення дії контракту належними доказами не підтверджено.

Також позивачем не підтверджено факт заподіяння йому моральних страждань та втрат немайнового характеру, не доведено, якими саме діями відповідача вони завдані.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У вересні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що постанова апеляційного суду містить необґрунтовані висновки, які не відповідають матеріалам справи, натомість доведені обставини незаконно визнані судом невстановленими.

Внаслідок неправильної оцінки наявних у матеріалах справи доказів суд першої інстанції невірно встановив дати початку та закінчення дії контракту.

Суди не взяли до уваги наявні докази відсутності повноважень у директора департаменту правової та законопроектної роботи ОСОБА_3 на підписання наказів після 01 січня 2017 року, та не врахували, що наказ про звільнення від 30 січня 2017 року, підписаний неуповноваженою особою.

Суд не розглянув його заяву від 03 березня 2017 року про виклик свідків, зокрема ОСОБА_4 , яка виконувала обов`язки директора ДП «Дніпровське».

Із 31 січня 2017 року по 09 лютого 2017 року він перебував на лікарняному, 10 лютого 2017 року приступив до роботи, а з 13 лютого 2017 року перебував у щорічній відпустці. Із наказом про звільнення ознайомився 23 березня 2017 року.

Вважає, що припинення трудового договору після закінчення строку можливе тільки протягом одного дня. Якщо в останній день строку трудового договору працівник не був звільнений, трудові відносини фактично тривають, договір вважається продовженим на тих же умовах, але вже на невизначений строк.

Апеляційний суд у мотивувальній частині постанови посилається на

лист- повідомлення відповідача про звільнення. Однак, у судовому засіданні не було досліджено ані сам лист, ані поштовий конверт від нього.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшли відзиви Міністерства аграрної політики та продовольства України та ДП «Дніпровське» на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в яких посилаючись на правильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, відповідач та третя особа просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що наказом Міністра аграрної політики та продовольства України від 12 лютого 2016 року № 16-п, ОСОБА_1 призначено на посаду директора ДП «Дніпровське» згідно контракту № 9

від 01 лютого 2016 року, як переможця конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки.

Наказом Мінагрополітики від 30 січня 2017 року № 14-п ОСОБА_1 звільнено з посади директора ДП «Дніпровське» відповідно до підпункту «а» пункту 5.2 розділу 5 контракту у зв`язку із закінченням строку дії контракту № 9 від 01 лютого 2016 року (далі - Контракт), згідно пункту 2

частини першої статті 36 КЗпП України.

Згідно з пунктом 6.1 Контракту № 9 від 01 лютого 2016 року він діє

з 01 лютого 2016 року до 31 січня 2017 року.

Судами встановлено, що Контракт не визнавався недійсним в цілому або в частині окремих його пунктів та розділів.

Наказом Мінагрополітики від 28 грудня 2016 року № 549-к «Про покладення обов`язків Державного секретаря Міністерства аграрної політики та продовольства» виконання обов`язків Державного секретаря Міністерства аграрної політики та продовольства України із 01 січня 2017 року до призначення в установленому порядку Державного секретаря Міністерства покладено на директора Департаменту правової та законопроектної роботи ОСОБА_3.

Наказом Мінагрополітики від 23 грудня 2016 року № 968-в заступнику Міністра аграрної політики та продовольства України - керівнику апарату Осійчуку М. С. надана відпустка з 30 грудня 2016 року.

Судами встановлено, що Міністерство аграрної політики та продовольства України направляло рекомендовані листи ОСОБА_1 за адресою місця проживання вказаною у контракті та ДП «Дніпровське» за адресою місцезнаходження юридичної особи з копіями наказу від 30 січня 2017 року № 14-п «Про звільнення ОСОБА_1 ». Рекомендований лист, направлений Міністерством на адресу ОСОБА_1 , повернувся із відміткою - «адресата не знайдено за зазначеною адресою», а рекомендований лист, направлений на адресу ДП «Дніпровське» вручений уповноваженій особі.

31 січня 2017 року працівником Департаменту роботи з персоналом Міністерства на мобільний телефон позивача було направлено повідомлення про необхідність ознайомлення з наказом від 30 січня 2017 року № 14-п

«Про звільнення ОСОБА_1 ».

На звернення ОСОБА_1 щодо продовження дії контракту, Міністерство аграрної політики та продовольства України в листі від 17 січня 2017 року № 37-27-3-13/684 повідомило, що враховуючи необхідність додаткового вивчення наведеної інформації, про результати розгляду звернення Міністерство проінформує заявника додатково.

В доповнення до листа від 17 січня 2017 року № 37-27-3-13/684 Міністерство в листі від 13 лютого 2017 року № 37-27-3-16/3752 на адресу

ОСОБА_1 повідомило про звільнення його з посади директора

ДП «Дніпровське».

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Таким чином, виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їх права, обов`язки та відповідальність, зокрема, як передбачені нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника, та додаткові підстави розірвання договору.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Свою волю на укладення строкового трудового договору працівник висловив під час укладання контракту та подання заяви про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. При цьому, працівник висловив свою волю і на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.

Власник не зобов`язаний попереджати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Відповідно до пункту 5.2 Контракту, укладеного з позивачем, Контракт припиняється після закінчення терміну дії, а згідно з пунктом 6.1 - Контракту строк його дії з 01 лютого 2016 року по 31 січня 2017 року.

Доводи касаційної скарги в частині того, що контракт продовжив свою дію на невизначений строк є необґрунтованими.

Міністерство аграрної політики та продовольства України, видавши наказ № 14-п від 30 січня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 » висловило своє волевиявлення не продовжувати контракт із ОСОБА_1 .

Позивачу, який підписав Контракт № 9 від 01 лютого 2016 року було відомо про те, що Контракт діє до 31 січня 2017 року.

Контракт № 9 від 01 лютого 2016 року не визнавався недійсним в цілому або в окремих його частинах.

Наявність підстав для звільнення позивача відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору (контракту) доведена відповідачем під час розгляду справи та не спростована позивачем.

Отже наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України № 14-п від 30 січня 2017 року, є правомірним та обґрунтованим, а правові підстави для визнання його недійсним відсутні.

Підстави для визнання контракту від 01 лютого 2016 року, укладеного між Міністерством аграрної політики та продовольства України, в особі Міністра аграрної політики та продовольства України Павленка О. М. та ОСОБА_1 продовженим на невизначений строк судами не встановлені.

Доводи позивача щодо підписання наказу про звільнення неповноважною особою обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій, з урахуванням того, що наказ про звільнення ОСОБА_1 підписано директором Департаменту правової та законопроектної роботи Міністерства ОСОБА_3 , на якого станом на 30 січня 2017 року було покладено виконання обов`язків Державного секретаря Міністерства аграрної політики та продовольства України до призначення в установленому порядку Державного секретаря.

Наказами Мінагрополітики від 28 грудня 2016 року № 549-к «Про покладення обов`язків Державного секретаря Міністерства аграрної політики та продовольства» та від 23 грудня 2016 року № 968-в підтверджено наявність у ОСОБА_3 повноважень на підписання наказу про звільнення ОСОБА_1

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо продовження ним роботи після закінчення строку дії контракту, підписання наказу про звільнення неповноважною особою, підписання контракту 19 лютого 2016 року, аналогічні доводам апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, були предметом розгляду апеляційного суду, який надав цим доводам належну оцінку.

Щодо тимчасової непрацездатності (лікарняного) позивача із 31 січня

2017 року, то необхідно врахувати, що наказ «Про звільнення

ОСОБА_1 » видано 30 січня 2017 року.

При цьому, сам позивач у Заяві про уточнення та доповнення до позову

(а.с. 80-86) не заперечував, що наказ про звільнення від 30 січня

2017 року був фактично реалізований 23 березня 2017 року в перший робочий день після його виходу із відпустки та просив середній заробіток за час вимушеного прогулу стягувати із 24 березня 2017 року.

Вимог про зміну дати звільнення позивач у даній справі не заявляв.

Касаційним судом відхилені доводи ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції не розглянуто його заяву від 03 березня 2017 року про виклик свідків, оскільки факт розгляду судом такої заяви підтверджується журналом та технічним записом судового засідання від 30 жовтня 2017 року, в якому суд задовольнив вказану заяву ОСОБА_1 , про що постановив відповідну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати, та запропонував ОСОБА_1 забезпечити явку зазначених ним свідків.

Однак в наступні судові засідання свідки не з`явились, а ОСОБА_1 не заперечував проти завершення розгляду справи на підставі наявних в ній доказів, чим реалізував свої процесуальні права на власний розсуд.

Таким чином доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, переважно зводять до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до

статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 04 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович