Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.05.2018 року у справі №344/12325/17

Постанова

Іменем України

30 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 344/12325/17

провадження № 61-17428св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Леверідж",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Леверідж" на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у складі судді Островського Л. Є. від 12 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Горейко М.

Д., Томин О. О., від 12 березня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Леверідж" (далі - ТОВ "ФК Леверідж") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2014 року стягнуто з ОСОБА_1 як поручителя товариства з обмеженою відповідальністю "Екстім" (далі - ТОВ "Екстім", попередня назва - товариство з обмеженою відповідальністю - "Передмістя 2000 ", далі - ТОВ "Передмістя 2000") на користь публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" (далі - ПАТ "Укрсиббанк") заборгованість за кредитними договорами від 28 грудня 2006 року та 23 березня 2007 року у розмірі 21 844 465 грн.

У зв'язку з непогашенням боржником вказаної заборгованості ТОВ "ФК "Леверідж", яке набуло право вимоги до ОСОБА_1 на підставі договору про відступлення прав вимоги, просило суд стягнути з ОСОБА_1 5 950 372,62 грн, з яких 5 133 449,44 грн інфляційні втрати за період з 01 квітня 2015 року до 31 березня 2016 року та 816
923,17 грн - 3 % річних за період з 01 січня 2015 року до 31 березня 2016 року, нараховані позивачем на підставі положень статті 625 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2017 року у задоволенні позову ТОВ "ФК "Леверідж" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ухвалою господарського суду від 09 листопада 2012 року порушено провадження у справі про банкрутство боржника за вказаними кредитними договорами ТОВ "Передмістя 2000", а тому відповідно до положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" діє мораторій на задоволення вимог кредиторів цього товариства.

Правовідносини, які виникають з виконання судових рішень, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження", і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2018 року відхилено апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Леверідж", рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження", а тому до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ТОВ "ФК "Леверідж" просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що припинення основного зобов'язання внаслідок ліквідації юридичної особи - боржника за цим зобов'язанням не припиняє поруки, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи - боржника. Положення статті 625 ЦК України визначають загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширюється на всі види зобов'язань, у тому числі й ті, що виникли в процесі виконання судових рішень.

У червні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою з її доводами та законністю й обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 17 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 грудня 2006 року та 23 березня 2007 року між ПАТ "Укрсиббанк" та ТОВ "Екстім ", яке було переіменоване у ТОВ "Передмістя 2000", укладено кредитні договори, відповідно до яких останнє отримало кредитні кошти у розмірі 2 130 797
швейцарських франків, що еквівалентно 8 817 894,27 грн, а також 428 036
швейцарських франків, що еквівалентно 1 782 527,09 грн.

На забезпечення виконання цих договорів банк уклав із ОСОБА_1 договори поруки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09 листопада 2012 року порушено провадження по справі про банкрутство ТОВ "Передмістя 2000", а постановою цього суду від 13 червня 2013 року ТОВ "Передмістя 2000" визнано банкрутом.

Відповідно до укладених між ПАТ "Укрсиббанк", товариством з обмеженою відповідальністю "Інформаційно-консультаційний центр розвитку підприємництва у Печерському районі" та ТОВ "ФК Леверідж" 16 липня 2014 року договорів відступлення права вимоги, останнє набуло права вимоги за вказаними кредитними договорами від 28 грудня 2006 року та 23 березня 2007 року.

У результаті порушення позичальником та поручителем умов вказаних кредитних договорів утворилася заборгованість у розмірі 21 844 465,74 грн.

У березні 2010 року ПАТ "Укрсиббанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2014 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсиббанк" заборгованість за кредитними договорами від 28 грудня 2006 року та від 23 березня 2007 року у розмірі 21 844 465,74 грн.

Відомостей про виконання цього судового рішення матеріали справи не містять.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам судове рішення апеляційної інстанції не відповідає з таких підстав.

Щодо висновків судів про неможливість застосування цивільно-правової відповідальності до боржника у виконавчому провадженні.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статей 525, 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень статей 610, 611, 625 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошових зобов'язань.

У справі, що переглядається права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Пред'являючи позов, ТОВ "ФК Леверідж" зазначало, що у зв'язку з непогашенням боржником ТОВ "Екстім" (ТОВ "Передмістя 2000") заборгованості за кредитними договорами від 28 грудня 2006 року та 23 березня 2007 року, яка стягнута судовим рішенням від 14 травня 2014 року з поручителя ОСОБА_1 на користь кредитора ПАТ "Укрсиббанк", слід стягнути з відповідача на користь нового кредитора ТОВ "ФК "Леверідж", яке набуло право вимоги до ОСОБА_1 на підставі договору про відступлення прав вимоги від 16 липня 2014 року, інфляційні втрати та 3 % річних, нараховані позивачем на підставі положень статті 625 ЦК України.

За змістом статей 524, 533, 534, 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Враховуючи викладене, висновки суду про те, що правовідносини, які виникли між сторонами щодо виконання судового рішення, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження", а тому до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, є помилковими.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд на зазначені вище вимоги закону уваги не звернув; не врахував, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання у зв'язку із стягненням заборгованості за кредитними договорами, невиконання якого зумовлює застосування положень частини 2 статті 625 ЦК України та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Правовою підставою цього позову є застосування до ОСОБА_1 відповідальності за порушення грошового зобов'язання на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, яке виникло у зв'язку з невиконанням ним судового рішення від 14 травня 2014 року, що набрало законної сили.

Враховуючи принцип обов'язковості виконання судових рішень (пункт 9 частини 2 статті 129 Конституції України, стаття 14 ЦПК України 2004 року) та можливість виникнення цивільних прав та обов'язків з рішення суду (стаття 11 ЦК України), застосування до боржника цивільно-правової відповідальності за невиконання судового рішення про стягнення грошових сум може бути предметом окремого позову.

Щодо висновку суду про неможливість застосування до поручителя цивільно-правової відповідальності у зв'язку з припиненням особи боржника.

За частиною 1 статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Згідно із частиною 1 статті 598, статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 609 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Таким чином, положення статті 559 ЦК України стосовно припинення поруки з припиненням забезпеченого нею зобов'язання не може застосовуватися до правовідносин, у яких обов'язок поручителя щодо виконання зобов'язання за основним договором виник з рішення суду, а не лише з договору поруки.

Правовий аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що припинення основного зобов'язання внаслідок ліквідації юридичної особи - боржника за цим зобов'язанням не припиняє поруки, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи - боржника.

Оскільки за захистом свої прав ПАТ "Укрсиббанк" як кредитор звернувся до суду у березні 2010 року, а юридичну особу боржника за спірними кредитними зобов'язаннями - ТОВ "Екстім" (ТОВ "Передмістя 2000") припинено у 2013 році, висновок суду про те, що відповідно до положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" діє мораторій на задоволення вимог кредиторів цього товариства, а тому пред'явлені до поручителя вказаної юридичної особи вимоги є безпідставними, не відповідає наведеним вище вимогам закону.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову зроблений з порушенням норм матеріального права, рішення підлягає скасуванню в силу положень статті 411 ЦПК України.

Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.

Заявляючи про застосування до ОСОБА_1 цивільно-правової відповідальності у зв'язку з невиконанням боргових зобов'язань, зокрема й які виникли внаслідок невиконання судового рішення від 14 травня 2014 року, позивач, вказавши про це невиконання, надав при цьому розрахунок заборгованості, передбаченої статтею 625 ЦК України, за періоди з 01 квітня 2015 року до 31 березня 2016 року (інфляційні втрати) та з 01 січня 2015 року до 31 березня 2016 року (3 % річних).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції у порушення статей 12, 89, 263 ЦПК України не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, зокрема обставини щодо виконання рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2014 року, а саме, чи звертався боржник із заявою про його примусове виконання, з якого саме часу ОСОБА_1 як боржник за виконавчим провадженням прострочив виконання грошового зобов'язання, враховуючи, що матеріали справи таких даних не містять.

Суд не дослідив та не надав належної правової оцінки як розміру заборгованості відповідача перед позивачем, так і періоду, протягом якого мало місце невиконання відповідачем грошового зобов'язання, зокрема, не з'ясував чому позивачем вказані періоди заборгованості з 01 квітня 2015 року до 31 березня 2016 року та з 01 січня 2015 року до 31 березня 2016 року, враховуючи, що судове рішення про стягнення із боржника заборгованості набрало законної сили 14 травня 2014 року.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зазначене вище перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору та перевірити правильне застосування судами положень статті 625 ЦК України.

Згідно з пунктами 1, 2 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, а тому судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 411, 415, 416, 417, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Леверідж" задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В.

Шипович