Історія справи

Постанова

Іменем України

21 листопада 2018 року

місто Київ

справа № 752/22847/17

провадження № 61-17624св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 01 грудня 2017 року у складі судді Ладиченка С. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д., Кравець В. А.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк», банк), в якому посилаючись на те, що працівниками банку порушено банківську таємницю та розголошено його персональні дані третім особам, просив визнати дії Філії ЗАТ «ОТП Банк» протиправними; стягнути із ЗАТ «ОТП Банк» суму прибутку банку у розмірі 15 719 330, 73 грн; стягнути із ЗАТ «ОТП Банк» суму кредитних договорів № СМ-500/007/2005, № СМ-500/013/2006 та договору овердрафту

№ ОD-SME 500/035/2006 у розмірі 33 525 000, 00 грн; стягнути з ЗАТ «ОТП Банк» 94 722 552, 03 грн - суму вартості договору іпотеки в розмірі, рівному вартості майна, що є предметом іпотеки за договорами № РСМ-500/007/2005 та № РМ-500/013/2006, а всього стягнути з ЗАТ «ОТП Банк» 143 966 882, 76 грн.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 08 листопада 2017 року позовну заяву ОСОБА_3 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків протягом трьох днів з дня отримання копії ухвали, а саме зобов'язано надати докази сплати судового збору у розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір», та надати позовну заяву, яка за формою та змістом відповідатиме вимогам цивільного процесуального закону.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 01 грудня 2017 року у зв'язку з усуненням позивачем недоліків не у повному обсязі позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року ухвалу суду першої інстанції від 01 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції правомірно виходив з того, що позов є таким, що не пов'язаний з порушенням права, коли право стягнення коштів передбачено положеннями Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого у позовній заяві має бути викладено, яке саме право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; способи захисту, яких суд може вжити, тощо. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Відповідно до змісту позовної заяви ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення коштів у розмірі 143 966 883, 76 грн з підстав порушення банком банківської таємниці. Позивач в позовній заяві не зазначив, яке його право порушено як споживача.

ОСОБА_3 у квітні 2018 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову апеляційного суду та ухвалу суду першої інстанції, справу направити на розгляд до Голосіївського районного суду міста Києва.

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що протягом певного періоду часу відповідач надавав заявнику банківські послуги як фізичній особі, на споживчі цілі, відповідачем обтяжено його особисте майно. Договори іпотеки № РСМ-500/007/2005, № РСМ-500/013/2006 є невід'ємною частиною кредитного договору № СМ-500/007/2005, кредитного договору № СМ-500/013/2006, договору овердрафту № OD-SME 500/035/2006. Унаслідок протиправних дій банку щодо розголошення третій особі інформації стосовно його місця проживання, діяльності, контактних даних, матеріального становища та інформації щодо наведених договорів, що є об'єктом банківської таємниці, йому завдано шкоду як фізичній особі-споживачу фінансових послуг. На переконання заявника, сам характер фінансово-кредитних відносин, стороною в якій є фізична особа, а також використані у Законі України «Про захист прав споживачів» та Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» терміни «споживчий кредит», «фінансова установа», «фінансова послуга» дають підстави вважати, що правовідносини, які виникають із кредитних договорів, договорів банківського вкладу, страхування підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів». Заявник зазначає, що відповідач порушив умови підпункту 2.1.2 кредитного договору № СМ-500/007/2005 та підпункту 2.1.2 кредитного договору № СМ-500/013/2006 (цільове використання кредиту: споживчі цілі - пункт 2 договору), підпункту 2.1.2 договору овердрафту

№ OD-SME 500/035/2006, зміст договорів іпотеки № РСМ-500/007/2005, № РМ-500/013/2006, якими встановлено зобов'язання відповідача не розголошувати третім особам інформацію про позичальника, яка складає банківську таємницю.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 08 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначено за правилами статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналогічні положення містяться у статті 263 ЦПК України.

Залишаючи без руху та повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, є Закон України «Про судовий збір». У позовній заяві позивач ототожнює дії відповідача по відношенню до себе як до фізичної особи та як директора юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехнопроект».

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення грошових коштів у розмірі 143 966 883, 76 грн з підстав порушення банком банківської таємниці, проте не зазначив, яке його право порушено як споживача, передбачене Законом України «Про захист прав споживачів».

Верховний Суд не погоджується із наведеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Зазначений Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - це вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Верховний Суд в оцінці оскаржуваних судових рішень врахував, що ОСОБА_3 є споживачем фінансових послуг, що надавалися йому ЗАТ «ОТП Банк», вважаючи протиправними дії банкуіз розголошення банківської таємниці, він звернувся до суду з цим позовом, керуючись повноваженням згідно із положеннями Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, ОСОБА_3 є споживачем фінансових послуг за кредитним договором від 10 травня 2006 року № СМ-500/013/2006, укладеним між ним та банком, цільовим використанням якого визначено споживчі цілі.

Відповідно до підпункту 2.1.2 цього кредитного договору банк зобов'язаний не розголошувати третім особам інформацію про позичальника, яка складає банківську таємницю, за винятком випадків, коли розкриття банківської таємниці є обов'язком для банку відповідно до чинного законодавства чи необхідне банку для захисту його прав та інтересів.

За змістом частини першої статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею.

Згідно з частиною другою статті 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» службовці банку при вступі на посаду підписують зобов'язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов'язків.

За приписами частин першої та другої статті 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність. У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди

Підставою пред'явлення ОСОБА_3 позову до ЗАТ «ОТП Банк», за його наполяганням, було розголошення банком банківської таємниці, отриманої під час укладення договору споживчого кредиту, тому Верховний Суд дійшов переконання, що на зазначені спірні правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про захист прав споживачів» в частині невиконання зазначеного договору, що має споживчий характер.

В іншій частині позовних вимог заяви підлягає оплаті судовий збір у встановленому законом розмірі.

Помилковим є посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_3 не зазначив у позовній заяві особу, якій, на його переконання, відповідачем розголошено банківську таємницю, оскільки це правове питання стосується доведення обґрунтованості позовних вимог, що підлягає з'ясуванню під час розгляду спору по суті, а не вирішується на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Подання доказів є можливим на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред'явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику. Пред'явлення позову до неналежного відповідача також не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України 2004 року.

У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік категорій позивачів, які звільняються від сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз норм зазначеного Закону та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави для висновку, що відсутність такої категорії, як споживачі у цьому переліку не може безумовно означати, що для споживачів така пільга не запроваджена, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист їхніх прав.

Зазначена норма права не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору. Спеціальним законом звільнено споживачів від сплати судового збору за подання позову, в якому зазначено, що вони звільняються від сплати в разі їх звернення з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав. Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору». Отже, при ухваленні Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» під час визначення пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

Відповідно до частини п'ятої статті 119 ЦПК України 2004 року до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без сплати судового збору, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали (частина перша статті 121 ЦПК України).

Залишаючи позовну заяву ОСОБА_3 без руху для сплати судового збору, суд першої інстанції на наведені обставини уваги не звернув, не врахував, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав. Такі порушення норм процесуального права залишились поза увагою апеляційного суду, який помилково залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.

Під час нового розгляду справи судом необхідно врахувати наступне.

Одночасно поза увагою судів залишилось те, що за правилом пункту 1 частини першої статті 12 ГПК України, в редакції Закону України від 15 грудня 2006 року № 483-V, чинного на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, господарським судам підвідомчі, в тому числі, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

За правилами пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України 2017 року господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Позовні вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення грошових коштів за кредитним договором від 06 червня 2005 року № СМ-500/007/2005 та договором овердрафту від 03 листопада 2006 року № OD-SME500/035/2006, укладеними між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртехнопроект», відповідно до правил предметної юрисдикції не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки ці договори укладені суб'єктом господарювання при здійсненні господарської діяльності.

За змістом пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України 2017 року суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд цивільної справи.

Зважаючи на наведене, доводи касаційної скарги Верховний Суд вважає обґрунтованими, а ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва

від 01 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва

від 26 лютого 2018 року постановленими з порушенням норм процесуального права та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 01 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С.О.Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик