Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.09.2022 року у справі №203/3184/20
Постанова КЦС ВП від 13.12.2023 року у справі №203/3184/20

Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 203/3184/20

провадження № 61-14161св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової В. С., від 16 червня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 по 2020 роки.

Свою заяву мотивував тим, що є уродженцем Грузинської РСР.

Влітку 1991 року на підставі паспорта громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_1 , виданого Горійським РВ 21 серпня 1990 року, з метою працевлаштування та постійного проживання прибув в Україну.

Із літа 1991 року по 1995 рік проживав у сім`ї свого дядька ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

До 2004 року був зареєстрований на АДРЕСА_2 , а в подальшому неодноразово змінював місце реєстрації на території Дніпропетровської області.

Із 2011 року проживає однією сім`єю із громадянкою України

ОСОБА_3 , з якою має спільних дітей - ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

29 жовтня 2004 року Покровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області взамін паспорта громадянина СРСР йому було видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , який у зв`язку з незаконними діями працівника відділу Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб був визнаний таким, що виданий незаконно, та знищений. Під час обміну на паспорт громадянина України його паспорт громадянина СРСР був знищений.

Посилаючись на те, що встановлення факту постійного проживання на території України йому потрібно для підтвердження належності до громадянства України, ОСОБА_1 , зокрема, на підставі пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-III), пункту 9 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента від 27 березня 2001 року № 215/2001, в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006

(далі - Порядок № 215/2001), просив суд встановити, що він постійно проживав на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 по 2020 роки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Горі Грузинської РСР, на території України із 1993 року до 2020 року. В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.

Частково задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з доведеності факту проживання ОСОБА_1 на території України в період із 1993 по 2020 роки, що відповідно до вимог статті 9 Закону № 2235-III є однією з умов прийняття до громадянства України, у той час як факт перебування заявника в Україні станом на 13 листопада 1991 року безспірного підтвердження за браком фактичних даних не знайшов, а засоби їх здобуття з належних і допустимих джерел суд вважав вичерпаними.

При цьому місцевий врахував заяву ОСОБА_1 , подану 18 лютого

2015 року до Кіровського РВ в м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, в якій заявник зазначав, що прибув до Україну у 1993 році із паспортом громадянина колишнього СРСР.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 .

Встановлено факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , постійно проживав на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 року по 2020 роки.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції безпідставно відхилив показання свідків, які вказували, що станом на 13 листопада 1991 року заявник постійно проживав у свого дядька ОСОБА_2 , починаючи з літа 1991 року відвідував секцію боротьби дзюдо у м. Дніпрі, що узгоджується з довідкою комунального позашкільного навчального закладу «Спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву № 6» Дніпровської міської ради

(далі - КПНЗ «СДЮСШОР № 6» ДМР) від 20 січня 2021 року № 10, на підставі чого вважав доведеним факт постійного проживання заявника на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 року по

2020 роки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі - ГУДМС), посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, а рішення суд першої інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

17 серпня 2021 року ГУДМС подало касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року у справі

№ 203/3184/20.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У жовтні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 21 липня 2021 року у справі

№ 740/4027/20.

ГУДМС вказувало, що апеляційний суд не надав оцінки заяві

ОСОБА_1 про продовження строку перебування в Україні, поданій

18 лютого 2015 року до Центрального РВ у м. Дніпрі ГУДМС України в Дніпропетровській області, у якій заявник зазначав, що проживає на території України з 1993 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2014 року у справі

№ 200/6631/14, яким встановлено факт, що ОСОБА_1 є особою без громадянства. Звертаючись до суду із заявою про встановлення вказаного факту, заявник не зазначав про свою належність до громадянства України в силу постійного проживання в України станом на 24 серпня 1991 року чи

13 листопада 1991 року, стверджуючи він до громадянства України ніколи не належав, а отриманий ним 29 жовтня 2004 року паспорт громадянина України був вилучений та знищений у 2013 році.

Обґрунтування факту постійного проживання ОСОБА_1 станом

13 листопада 1991 року спирається лише на показання свідків, які суперечать поясненням самого заявника.

При цьому ГУДМС вважає, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі документальні підтвердження факту проживання

ОСОБА_1 на території України станом на 13 листопада 1991 року.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві, поданому до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Коломієць В. А. посилається на відсутність підстав для відкриття касаційного провадження, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Вважає, що зміст касаційної скарги не дає підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, зводяться до незгоди з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою зібраних доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У додаткових поясненнях адвокат Коломієць В. А. просив врахувати, що після початку збройної агресії російської федерації проти України заявник не покинув територію України, а разом із членами своєї сім`ї надає значну матеріальну та фінансову допомогу Збройним Силам України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Горі

Грузинської РСР.

29 жовтня 2004 року ОСОБА_1 отримав паспорт громадянина України, виданий Покровським РВ УМВС України у Дніпропетровській області, серія НОМЕР_2 .

Вироком Покровського районного суду Дніпропетровської області

від 19 жовтня 2006 року, який набрав законної сили, засуджено працівника Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ОСОБА_6 за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК України. За встановлених у вироку обставин, спеціаліст імміграційного контролю Покровського РВ УМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_6 визнаний винним у службовому підробленні в період з лютого 2003 року по лютий 2005 року включно, яке виявилось у безпідставному внесенні в офіційні заяви форми № 1 завідомо неправдивих відомостей про період проживання на території України, досягнення 16-річного віку і зміни прізвища осіб, здебільшого з числа кавказької етнічної групи, які не мали права на громадянство України, після чого на підставі таких заяв форми № 1, були підготовлені та видані паспорта громадян України, серед яких і паспорт громадянина України серії

НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 .

Відповідно до обліків Покровського РС ГУДМС паспортний документ серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 вилучений 12 лютого 2013 року, як незаконно виданий та знищений у встановленому законом порядку.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2014 року у справі № 200/6631/14 заяву ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту задоволено. Встановлено факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою без громадянства.

18 лютого 2015 року ОСОБА_1 подав до ГУДМС України в Дніпропетровській області заяву про продовження строку перебування на території України, де в графі «Обґрунтовані підстави для подальшого перебування в Україні» зазначив: «із 1993 року проживаю на території України, маю сина громадянина України», а в графі «Громадянство» - «ОБГ» (особа без громадянства).

Того ж дня ОСОБА_1 надав спеціалісту ГУДМС України в Дніпропетровській області пояснення, в яких зазначав, що прибув в Україну у 1993 році.

Згідно з довідкою КПНЗ «СДЮСШОР № 6» ДМР № 10 від 20 січня 2021 року

№ 10 ОСОБА_1 із серпня 1991 року був вихованцем спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву.

В судовому засіданні були допитані свідки:

ОСОБА_2 , який вказав, що є дядьком заявника та навесні чи влітку

1991 року до нього у м. Дніпропетровськ приїхали племінники ОСОБА_1 із м. Горі після розпалу збройного конфлікту в Грузії. Вони декілька місяців побули в нього, потім поїхали до Грузії і через деякий час знов повернулись в Україну, де ОСОБА_8 залишився жити.

Показання свідка ОСОБА_2 підтвердила його дружина ОСОБА_9

ОСОБА_10 , який вказав, що із 1989 року працював тренером у спортивному клубі на базі ДЮСШ № 6 у м. Дніпрі, куди у 1990-1991 роках прийшов тренуватися заявник.

ОСОБА_11 , який пояснив, що із 1992 року займався дзюдо в ДЮСШ № 6 де познайомився із заявником.

ОСОБА_12 , який пояснив, що у 1990-1991 роках у спортивному клубі познайомився із ОСОБА_1 та тренувався в спортивному залі ДЮСШ № 6.

ОСОБА_13 , яка пояснила, що знайома із заявником з початку 90-х років, приблизно із 1991 року, та у жовтні 1992 року ОСОБА_1 був у неї на весіллі.

ОСОБА_14 , який пояснив, що товаришував із ОСОБА_2 , у зв`язку із чим на початку 90-х років, приблизно у 1991 році, познайомився із ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті

24 Конституції України.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме

провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України, ОСОБА_1 посилався, зокрема на пункт 2 частини першої статті 3 Закону № 2235-III та пункт 9 Порядку № 215/2001, стверджуючи, що станом на 13 листопада 1991 року та у період із 1991 по 2020 роки він проживав на території України.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону № 2235-III громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-XII «Про громадянство України» (далі - Закон № 1636-XII) (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 Закону № 2235-III є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, -

з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону № 2235-III).

Відповідно до підпункту «а» пункту 7 Порядку № 215/2001, встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

Пунктом 9 Порядку № 215/2001 передбачено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 2235-III особа, яка проживала на території України за станом на 13 листопада 1991 року і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її проживання в Україні на зазначену дату, подає:

а) заяву про встановлення належності до громадянства України;

б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 13 листопада 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);

в) судове рішення про встановлення юридичного факту проживання особи на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

Враховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону № 2235-III і може пов`язуватися із фактом проживання або постійного проживання на території України в певний час і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення.

Таким чином, з метою встановлення належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону

№ 2235-III, предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення фактів:

- постійного проживання особи на території України станом на

24 серпня 1991 року;

- проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 лютого

2021 року у справі № 522/20494/18, від 05 квітня 2021 року у справі

№ 523/14707/19, від 20 грудня 2021 року у справі № 499/700/19, від 17 травня 2022 року у справі № 127/26354/20.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи заяву ОСОБА_1 , вважав доведеним факт проживання заявника на території України станом

на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 року по 2020 роки.

Системний аналіз положень Закону № 2235-III та Порядку

№ 215/2001 свідчить, що судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на

24 серпня 1991 року або проживання за станом на 13 листопада 1991 року особа подає з метою встановлення належності до громадянства України (стаття 3 Закону № 2235-III, пункт 8, 9, 10 Порядку № 215/2001).

У судовому порядку підлягають встановленню юридичні факти, які мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Залежно від обставин юридичні факти за критерієм їх правових наслідків розрізняють на: правовиникаючі, правозмінюючі, правопризупиняючі, правовідновлюючі, правоприпиняючі. Така класифікація відповідає римській максимі ex facto ius oritur (право виникає з факту).

Факти, що підлягають встановленню судом, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи матиме він правові наслідки.

Схожі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 320/948/18 від 10 квітня 2019 року.

Юридичне значення для встановлення належності ОСОБА_1 до громадянства України може мати факт його постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або проживання на території України на момент набрання чинності Законом № 1636-ХІІ (13 листопада 1991 року), а отже встановлення із вказаною метою факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України в інший період не має правового значення, на що апеляційний суд уваги не звернув, встановивши факт проживання заявника на території України по 2020 рік.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 03 листопада 2021 року у справі № 947/26298/19,

від 17 травня 2022 року у справі № 127/26354/20.

Крім того, за змістом частини четвертої-п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до статті 1 Закону № 2235-III особа без громадянства це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

За змістом статей 6 та 9 Закону № 2235-III особа без громадянства може ініціювати питання набуття громадянства України або прийняття до громадянства України.

В матеріалах справи наявна, завірена представником Шемазашвілі К. Г., копія рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 08 травня 2014 року у справі № 200/6631/14-ц, яким встановлено, що ОСОБА_1 є особою без громадянства та суди посилались на вказане рішення, як таке, що набрало законної сили.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Однак в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня як інформація про розгляд в судах справи із номером 200/6631/14-ц (або 200/6631/14), так і текст рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 08 травня 2014 року в цій справі.

На вказане суди попередніх інстанцій під час розгляду справи уваги

також не звернули.

Оскільки висновок апеляційного суду про задоволення заяви

ОСОБА_1 є передчасним, Верховний Суд вважає за необхідне передати справу на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Дослідження і оцінка доказів та висновки по суті вирішення справи мають бути здійснені з урахуванням мети встановлення факту, зазначеної заявником.

Встановлення обставин справи та вирішення питання про оцінку доказів, за змістом частини першої статті 400 ЦПК України, виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Підстав для закриття касаційного провадження, передбачених пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України, про що зазначав представник ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу та відповідному клопотанні, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович