Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.11.2019 року у справі №456/1771/19

Постанова

Іменем України

02 липня 2020 року

м. Київ

справа № 456/1771/19

провадження № 61-20581св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Стрийська міська рада Львівської області в особі голови Шрамов'ята Романа Євстаховича, Державна архітектурно-будівельна інспекція України в особі директора Желиха Романа Степановича, комунальне підприємство "Надія" в особі директора Левко Ольги Михайлівни, відділ Державного архітектурно-будівельного контролю у м. Стрий в особі начальника відділу,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 травня 2019 року у складі судді Янів Н. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Стрийської міської ради Львівської області в особі голови Шрамов'ята Романа Євстаховича, Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі директора Желиха Романа Степановича, комунального підприємства "Надія" в особі директора Левко Ольги Михайлівни, відділу Державного архітектурно-будівельного контролю у м. Стрий в особі начальника відділу про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що вона зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1. Влітку 2018 року власник квартири НОМЕР_1 за вказаною адресою, яка є сусідньою з її квартирою, у порушення вимог державних будівельних норм здійснив самовільну добудову свого зовнішнього балкону, при цьому захопивши половину площі належного їй балкону.

З метою перевірки законності вказаних дій з перепланування фасаду житлового будинку власником квартири АДРЕСА_4 вона зверталася до різноманітних підприємств, установ і організації державної і комунальної власності, однак жодних дій з припинення порушення її житлових прав ними здійснено не було.

Вказувала, що особа власника квартири АДРЕСА_4, який здійснив незаконне будівництво, їй не відома, а тому вона позбавлена можливості пред'явити до нього відповідний позов.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд: визнати незаконною і такою, що не відповідає Конституції України та частині 1 статті 1, статті 13 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод бездіяльність Стрийської міської ради Львівської області в особі голови Шрамов'ята Р. Є., Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі директора Желиха Романа Степановича, комунального підприємства "Надія" в особі директора Левко Ольги Михайлівни, відділу державного архітектурно-будівельного контролю у м.

Стрию в особі начальника відділу; зобов'язати Стрийську міську раду вчинити наступні дії: своїми силами і засобами відселити осіб, котрі через бездіяльність відповідача самовільно поселилися на її балконі, в споруді без визначеного будівельного статусу; зобов'язати Стрийську міську раду Львівської області, Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, комунальне підприємство "Надія", відділ Державного архітектурно-будівельного контролю у м. Стрию своїми силами і засобами вчинити дії з демонтажу невизначеної державно-будівельними нормами України споруди і відновити її балкон до попереднього стану.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року, відмовлено у відкритті провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 до Стрийської міської ради Львівської області в особі голови Шрамов'ята Р. Є., Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі директора Желиха Р.

С., відділу Державного архітектурно-будівельного контролю у м. Стрий в особі начальника відділу про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити дії, оскільки вказані вимоги не належить розглядати у порядку цивільного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Стрийської міської ради Львівської області в особі голови Шрамов'ята Р. Є., Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі директора Желиха Р.

С., відділу Державного архітектурно-будівельного контролю у м. Стрий в особі начальника відділу про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити дії, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що з урахуванням вказаного суб'єктного складу учасників справи, які є суб'єктами владних повноважень, і характеру спірних правовідносин, що склались між ними, цей спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у відкритті провадження в частині її вимог до Стрийської міської ради Львівської області в особі голови Шрамов'ята Р. Є., Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі директора Желиха Р. С., відділу Державного архітектурно-будівельного контролю у м. Стрий в особі начальника відділу про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити дії, суди першої та апеляційної інстанцій помилково вважали, що вказані вимоги підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року її позовну заяву за аналогічними вимогами до вказаних осіб було повернуто. Вказане свідчить, що судом були обмежені її конституційні гарантії на судовий захист порушених прав на вільне володіння і користування майном.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Стрийської міської ради Львівської області в особі голови Шрамов'ята Романа Євстаховича, Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі директора Желиха Романа Степановича, комунального підприємства "Надія" в особі директора Левко Ольги Михайлівни, відділу Державного архітектурно-будівельного контролю у м. Стрий в особі начальника відділу, в якому просила суд: визнати незаконною і такою, що не відповідає Конституції України та частині 1 статті 1, статті 13 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод бездіяльність Стрийської міської ради Львівської області в особі голови Шрамов'ята Р. Є., Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі директора Желиха Романа Степановича, комунального підприємства "Надія" в особі директора Левко Ольги Михайлівни, відділу державного архітектурно-будівельного контролю у м.

Стрию в особі начальника відділу; зобов'язати Стрийську міську раду вчинити наступні дії: своїми силами і засобами відселити осіб, котрі через бездіяльність відповідача самовільно поселилися на її балконі, в споруді без визначеного будівельного статусу; зобов'язати Стрийську міську раду Львівської області, Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, комунальне підприємство "Надія", відділ Державного архітектурно-будівельного контролю у м. Стрию своїми силами і засобами вчинити дії з демонтажу невизначеної державно-будівельними нормами України споруди і відновити її балкон до попереднього стану.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

У статтях 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною 1 статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Одним зі складових цього права є право на розгляд справи "судом, встановленим законом", тобто судом, наділеним повноваженнями розглядати такий спір з дотриманням правил предметної та суб'єктної, територіальної та функціональної юрисдикції.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 4 ЦПК , звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі частини 1 статті 19 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

При визначенні юрисдикційності спору слід ураховувати, що критеріями розмежування між цивільною та іншими юрисдикціями є, по-перше, суб'єктивний склад сторін, однією з яких у спорі є здебільшого фізична особа; по-друге, характер спору про право (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами інших видів судочинства).

Тобто критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників справи та характер спірних правовідносин.

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання у належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними), незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.

Захист права власності на майно, речового права на чуже майно регулюється цивільним законодавством. Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України), а особа, якій належить право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі й від власника майна, відповідно до положень глави 29 ЦК України ( ЦК України), тому такі спори з урахуванням вимог статті 15 ЦПК України підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо однією зі сторін є фізична особа, незалежно від участі у них органу державної влади та/або органу місцевого самоврядування (суб'єкта владних повноважень).

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 688/2940/16-ц, провадження № 14-76цс19.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 фактично пред'явила вимогу про усунення порушень її права власності на квартиру та усунення їй перешкод у вільному користуванні і розпорядженні цим майном.

Суть і характер описаних спірних правовідносин, їхній суб'єктний склад, спрямованість заявлених вимог і механізми (засоби) їх задоволення в своїй сукупності підводять до того, що справжнім предметом спору у цій справі є вимоги про захист права власності на нерухоме майно або захист житлових прав, або/та захист кожним із цього складу учасників справи свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цього права можна здійснити одним із способів, передбачених цивільним законом, за правилами цивільного судочинства.

Спір про захист права конкретної особи на майно чи житло є не публічним, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних правовідносин, але їхня участь у цих відносинах не змінює характеру (суті) спірних правовідносин, не перетворює такий спір на публічно-правовий і не дозволяє поширювати на них положення адміністративної юрисдикції.

Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 826/15287/17, провадження № 11-863апп19.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, дійшов помилкового висновку про те, що цей спір належить до компетенції адміністративних судів.

Крім того, судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року повернуто позовну заяву за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Стрийської міської ради Львівської області в особі голови Шрамов'ята Р. Є., Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі директора Желиха Р. С., комунального підприємства "Надія" в особі директора Левко О. М., відділу Державного архітектурно-будівельного контролю у м. Стрий в особі начальника відділу про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити дії.

Разом з тим, у частині 1 статті 32 ЦПК України визначено, що спори між судами про підсудність не допускаються.

Відповідно до частини 3 та 4 статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої та апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Частиною 6 статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права призвело до ухвалення незаконних судових рішень, оскаржувані судові рішення відповідно до статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 травня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року скасувати, справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В.

Шипович