Постанова

Іменем України

21 травня 2020 року

м. Київ

справа № 587/2134/17

провадження 61-37492св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Сумської міської ради,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сумського районного суду Сумської області від 14 березня 2018 року у складі судді Степаненка О. А. та постанову апеляційного суду Сумської області від 21 травня 2018 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І. Біляєвої О. М., Кононенко О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Сумської міської ради про встановлення (визначення) місця проживання дитини.

Позов обґрунтовує тим, що вона має неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з нею.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 січня 2016 року батьком дитини ОСОБА_3 було визнано ОСОБА_2 .

Сторони відносини не підтримують, живуть окремо, мають самостійні бюджети, спільне господарство ними не ведеться, донька перебуває на утриманні позивача.

Домовленості між нею та відповідачем про участь останнього в утриманні дитини не досягнуто.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 14 березня 2018 року визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянкою України, уродженкою та мешканкою АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що доцільнішим є проживання ОСОБА_3 з матір`ю, з огляду на вік дитини, тривалий строк її проживання саме з матір`ю та це відповідатиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, принципу рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини.

Крім того, зазначеним рішенням не будуть ущемлені і права відповідача як батька, оскільки його право спілкуватися з дитиною і брати участь у її утриманні та вихованні було підтверджено рішенням Ковпаківського районного суду м. Сум від 22 червня 2016 року та від 03 серпня 2017 року, якими були захищені його батьківські права: ОСОБА_4 зобов`язано не чинити перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною у визначений судовими рішенням час; встановлені дні, години та порядок спілкування з дитиною; порушені права відповідача були захищені в судовому порядку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Сумської області від 21 травня 2018 року рішення Сумського районного суду Сумської області від 14 березня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що недоведеними є доводи відповідача про неможливість проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки в матеріалах справи відсутні буд?які докази які б підтверджували факт загрози здоров`ю або життю ОСОБА_3 під час проживання з матір`ю.

Також зазначено, що наявність кримінальних проваджень відносно ОСОБА_1 не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки вину позивача не доведено, обвинувальних вироків щодо неї не встановлено.

Наявність кримінального провадження, зокрема, щодо ознак в діях позивача кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 146 КК України (Незаконне позбавлення волі або викрадення людини) та частиною третьою статті 149 КК України (Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини), в яких відповідач та його дочка є потерпілою стороною, також не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки підозра позивачу не оголошена, тобто підстав для оголошення підозри органами слідства не встановлено і достатніх доказів вини позивача не здобуто.

Крім того, зазначено, що твердження ОСОБА_2 про вчинення матір`ю ОСОБА_1 пеприпустимих дій по відношенню дитини є недоведеними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не встановлено всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, в результаті чого ОСОБА_3 проживає з матір`ю, що є небезпечним для життя і здоров`я дитини.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому остання вказує на відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Обґрунтовуючи своє заперечення позивач зазначає, що доводам ОСОБА_2 , на які він посилається як на підставу касаційного оскарження судових рішень, суди попередніх інстанцій вже надали правову оцінку та врахували їх при вирішенні спору.

Позивач зазначає, що задовольняючи позовні вимоги судами першої та апеляційної інстанцій було враховано сталі соціальні зв`язки дитини з матір`ю та психологічний стан дитини, ставлення дитини до батьків, судимість батька, відсутність у нього житла та засобів для існування, заборгованість батька зі сплати аліментів на дитину.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

15 листопада 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 має неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.

Батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є відповідач ОСОБА_2 , що підтверджується копією рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 січня 2016 року та копією свідоцтва про народження дитини, а також поясненнями сторін по справі.

З копії свідоцтва про шлюб від 09 вересня 2017 року, виданого Білопільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області, вбачається, що позивач з 09 вересня 2017 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5

Донька сторін ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю, чого не оспорювали в судовому засіданні сторони.

17 травня 2018 року службою у справах дітей Сумської міської ради проведено обстеження умов проживання дитини сторін за фактичним місцем проживання позивача, про що складено відповідний акт, за результатами якого зроблено висновок про можливість визначення проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір`ю.

За інформацією з Єдиного реєстру судових рішень відомо, що вироком Ковпаківського районного суд м. Суми від 17 вересня 2019 року ОСОБА_6 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину передбаченого частиною першою статті 382 КК України та виправдано.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року вирок Ковпаківського районного суду м. Суми, від 17 вересня 2019 року, відносно ОСОБА_6 , скасовано та призначено новий судовий розгляд матеріалів кримінального провадження.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-ІХ) України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Судом взято до уваги, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про визначення місце проживання ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_4 , виходили з найкращих інтересів самої дитини в розумінні ЄСПЛ, зокрема, врахували її психологічний стан, ставлення дитини до батьків, наявність в батька судимості, його матеріальне становище, врахували баланс між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах, а тому дійшли вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Вірними є висновки судів попередніх інстанцій, що необґрунтованими є доводи ОСОБА_2 про небезпечні умови проживання дитини разом з матір`ю, посилаючись на наявне кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 , що не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки на даний час вирок суду не постановлений, а у відповідності з статті 62 Конституції України, статті 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_2 про інші кримінальні провадження щодо ознак в діях позивача кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 146 КК України та частиною третьою статті 149 КК України, в яких відповідач та його дочка є потерпілою стороною, які б підтверджували небезпечні умови проживання дитини разом з матір`ю, з огляду на те, що підозра позивачу не оголошена.

Посилання відповідача на рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року «М. С. проти України» як на підставу обмеження його, як батька, у спілкуванні з дитиною, є безпідставними, оскільки рішеннями Ковпаківського районного суду м. Сум від 22 червня 2016 року та від 3 серпня 2017 року ОСОБА_4 зобов`язано не чинити перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною у визначений судовими рішенням час, встановлені дні, години та порядок спілкування з дитиною. Виконання вказаного рішення є обов`язком Державної виконавчої служби відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Недотримання ОСОБА_4 обов`язків передбачених вказаним рішенням не є підставою для скасування рішення про встановлення місця проживання дитини з матір`ю. Окрім того, ОСОБА_2 не звертався із позовом про встановлення місця проживання доньки ОСОБА_3 з батьком. Проти встановлення проживання дитини з матір`ю в судових засіданнях не заперечував.

Не заслуговують на увагу доводи відповідача про тотожність обставин справи «М. С. проти України» обставинам даної справи, посилаючись на недостатнє дослідження національними судами серйозності заяви про ризик фізичного насильства дитини під час її перебування з матір`ю та необхідності більш ретельного вивчення питання безпеки дитини, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які заяви ОСОБА_2 щодо вчинення з боку матері або її чоловіка фізичного насильства по відношенню до ОСОБА_3 .

Крім того, у противагу вказаному рішенню ЄСПЛ в даній справі не порушується стабільне середовище дитини, оскільки ОСОБА_3 як проживала разом з матір`ю до ухвалення оскаржуваних судових рішень так і буде проживати. Також судами попередніх інстанцій враховане приязне відношення до дитини з боку ОСОБА_5 та його матері.

Також слід зазначити, що не заслуговують на увагу твердження відповідача, що, встановлюючи місце проживання дитини з матір`ю, суди попередніх інстанцій недостатньо ретельно дослідили обставини справи. Так, апеляційним судом було зобов`язано позивача посприяти у дослідженні Службою у справах дітей Сумської міської ради місця проживання дитини, в результаті якого третьою особою складено висновок про те, що матір`ю створені належні умови для проживання, виховання, розвитку та відпочинку ОСОБА_3 .

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 14 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Сумської області від 21 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська А. І. Грушицький В. В. Сердюк