Історія справи

Постанова

Іменем України

21 травня 2020 року

м. Київ

справа № 204/219/17

провадження № 61-46729св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко Ірина Анатоліївна, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної в м. Дніпрі ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня

2017 року в складі судді Самсонової В. В. та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «ПУМБ»), ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А., Орган опіки та піклування виконкому Чечелівської районної у місті Дніпрі ради про визнання договору іпотеки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що його мати ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 21 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А., зареєстрованого в реєстрі за № 2465, придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

21 березня 2007 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ЗАТ «ПУМБ»), правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», був укладений кредитний договір

№ 5303754.

Цього ж дня між ОСОБА_2 та ЗАТ «ПУМБ» був укладений договір іпотеки № 5303764, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. зареєстрованим в реєстрі за № 2469, згідно якого ОСОБА_2 передала в іпотеку нерухоме майно - квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час укладання договору іпотеки іпотекодавець - ОСОБА_3 мала на утриманні малолітню дитину, позивача у справі, яка проживала разом з нею та мала право користування цією квартирою. Оскільки договір іпотеки був укладений з порушенням його прав, як малолітньої дитини - без згоди органів опіки та піклування, цей договір має бути визнаний недійсним з моменту укладення. На час укладання спірного договору ОСОБА_2 була власником квартири, а тому позивач, як член сім`ї власника квартири, мав право користуватися цим жилим приміщенням.

Посилаючись на викладене, з урахуванням наданих уточнень, позивач просив договір іпотеки від 21 березня 2007 року № 5303764, укладений між

ОСОБА_2 та ЗАТ «ПУМБ», визнати недійсним з моменту укладення, а саме з 21 березня 2007 року.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від

04 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що не доведено належними та допустимими доказами, що права позивача на проживання у квартирі на час укладання спірного договору іпотеки були порушені.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2018 рокуОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити у справі нове рішення, яким його позов задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу на те, що на час укладання договору іпотеки на утриманні іпотекодавця - ОСОБА_3 перебувала малолітня дитина, яка мала право користування цією квартирою про що банк був повідомлений. Крім того, при придбанні квартири були залучені його кошти, які були отримані від продажу квартири, що належала на праві спільної власності його мамі, бабі та йому. Договір іпотеки був укладений без попередньої згоди органів опіки та піклування. Відсутність реєстрації у квартирі не є підставою для відмови у позові.

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що 21 березня 2007 року між ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 5303754, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати ОСОБА_2 кредит у розмірі 87 825,00 дол. США,

а остання зобов`язалася використати кредит за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути банку кредит частинами в розмірах, в порядку та в строки, визначені кредитним договором.

Згідно пункту 1.2. кредитного договору, кредит (цільове призначення) надавався ОСОБА_2 для придбання квартири АДРЕСА_2 .

На забезпечення виконання ОСОБА_2 за кредитним договором зобов`язання, 21 березня 2007 року між ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки № 5303764, відповідно до умов якого,

ОСОБА_2 було передано в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 . Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. та зареєстрований в реєстрі за № 2469.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований у квартирі

АДРЕСА_2 )

з 14 червня 2013 року, а його мати - ОСОБА_2 - з 30 жовтня 2012 року

Частиною першою статті 15 та частиною першої статті 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнаннясудом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним

у судовій практиці.

У частині шостій статті 203 ЦК України передбачено, що правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі

№ 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів

є недопустимим».

У постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі

№ 6-2940цс15 зроблено висновок, що: «правочин, що вчинений стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним».

Згідно з частинами першою - четвертою статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши, що ОСОБА_4 не довів порушення своїх майнових та/або житлових прав внаслідок укладення спірного договору іпотеки, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення

ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від

04 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

В. І. Крат