Історія справи

Постанова

Іменем України

21 березня 2018 року

м. Київ

справа № 756/3500/14-ц

провадження № 61-4472св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М.

(суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Кредит Європа Банк»,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду міста Києва від 17 червня

2016 року у складі судді Волошиної В. М.,

встановив:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2014 року публічне акціонерне товариство «Кредит Європа Банк» (далі - ПАТ «Кредит Європа Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 24 червня 2008 року між закритим акціонерним товариством «Кредит Європа Банк» (далі - ЗАТ «Кредит Європа Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Кредит Європа Банк», та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 144 800 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,95 % строком користування 180 місяців.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 24 червня 2008 року між ЗАТ «Кредит ЄвропаБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1

У зв'язку з неналежним виконанням умов договору, станом на 05 березня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 920 305,74 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 840 317,24 грн; заборгованість за відсотками - 72 857,92 грн; пеня за прострочення погашення кредиту та відсотків - 7 130,58 грн.

На підставі наведеного, ПАТ «Кредит Європа Банк» просило звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 що належить на праві приватної власності відповідачу в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 24 червня 2008 року шляхом проведення прилюдних торгів, визначивши початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації на підставі оцінки майна, проведеної на стадії виконавчого провадження.

У судовому засіданні ПАТ «Кредит Європа Банк» заявило клопотання про зміну предмету позову, в якому позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором від 24 червня 2008 року, яка утворилась станом на 05 березня 2014 року у розмірі 920 305,74 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 840 317,24 грн; заборгованість за відсотками - 72 857,92 грн; пеня за прострочення погашення кредиту та відсотків - 7 130,58 грн.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року (у складі судді Кричиної А. В.) позов ПАТ «Кредит Європа Банк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредит Європа Банк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту

від 24 червня 2008 року станом на 05 березня 2014 року в розмірі:

за кредитом - 840 317,24 грн; за відсотками - 72 857,92 грн; пеня за прострочення погашення кредиту та відсотків - 7 130,58 грн та

3 654 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору є підставою для цивільно-правової відповідальності, яка передбачена статтями 530, 549, 1054, 1050 ЦК України.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, 31 травня 2016 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, вона є дружиною відповідача у справі, а ухвалене рішення суду першої інстанції порушує її права та інтереси та створює обов'язки для неї.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 17 червня 2016 року у прийнятті апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Оболонського районного суду від 09 грудня 2014 року відмовлено на підставі частини першої статті 292, статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали апеляційного суду).

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_3 участі у справі не приймала, не є стороною кредитного договору, а тому ухвалене рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року не впливає на її права та обов'язки, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає поверненню.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Також, договір, укладений одним із подружжя, створює обов'язки для другого з подружжя у разі, якщо його укладено в інтересах сім'ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім'ї. Отже, наявна заборгованість за кредитним договором одного з подружжя фактично породжує зобов'язання для іншого.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

01 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Апеляційним судом встановлено, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року позов ПАТ «Кредит Європа Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту задоволено.

Як вбачається з матеріалів справи, договір про надання споживчого кредиту від 24 червня 2008 року укладено між ЗАТ «Кредит ЄвропаБанк» та ОСОБА_2

Звертаючись до суду апеляційної інстанції з відповідною апеляційною скаргою, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 посилався на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 03 червня 2014 року перебувають у зареєстрованому шлюбі. Ухвалене судом першої інстанції рішення про стягнення з її чоловіка суми боргу за кредитним договором порушує право ОСОБА_3 як співвласниці майна, на яке може бути звернуто стягнення під час виконання рішення суду, а відтак суд першої інстанції, ухвалюючи 09 грудня 2014 року рішення, вирішив питання про її права та обов'язки, не залучивши її до участі у справі.

Відповідно до статті 292 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали апеляційного суду) особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15 та від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1844цс16.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статті 292 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою) права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, суддя-доповідач відповідно до цієї норми та частини третьої статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою) постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням місцевого суду питання про права та обов'язки ОСОБА_3, яка не брала участі у справі, не вирішувалося, оскільки остання не була стороною кредитного договору, який було укладено в 2008 році, тобто за шість років до укладення нею шлюбу з відповідачем у справі. Оскаржуваним рішенням місцевого суду стягнуто заборгованість за кредитним договором, а звернення стягнення на майно не є предметом вказаного спору, отже ОСОБА_3 не доведено порушення її права як співвласника майна подружжя.

Установивши зазначені обставини, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у прийнятті апеляційної скарги представника ОСОБА_3 -

ОСОБА_4 на підставі статей 292, 297 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали суду).

Отже, судове рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим й підстави для його скасування відсутні.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Посилання скаржника на те, що у подальшому судове рішення про стягнення боргу з її чоловіка буде виконане за рахунок реалізації їх спільного майна не заслуговують на увагу, оскільки частиною першою статті 73 СК України встановлено, що за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм процесуального права, а тому вказане судове рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду міста Києва від 17 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська