Історія справи

Постанова

Іменем України

21 січня 2019 року

м. Київ

справа № 755/1900/18

провадження № 61-35328св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_6, яка підписана представником ОСОБА_7, на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 квітня 2018 року у складі судді: Мараєва Н. Є.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 07 лютого 2018 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 07 лютого 2018 року задоволено заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову.

07 березня 2018 року ОСОБА_6 через представника ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 07 лютого 2018 року та клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження. Клопотання мотивоване тим, що строк на подання апеляційної скарги пропущений з поважних причин, оскільки, копію оскаржуваної ухвали було отримано лише 17 лютого 2018 року, проте, відповідач була позбавлена можливості вчасно подати апеляційну скаргу через важкий стан здоров`я, оскільки, перебувала на стаціонарному лікуванні у період часу з 29 січня 2018 року по 05 лютого 2018 року та після виписки з медичної установи потребувала проходження додаткового курсу реабілітації.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2018 року апеляційну скаргу на підставі частини третьої статті 357 ЦПК України було залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме, для звернення із заявою про поновлення строку апеляційного оскарження із зазначенням інших (поважних) підстав для його поновлення, з долученням відповідних доказів.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що доказів на підтвердження отримання копії ухвали саме 17 лютого 2018 року відповідач не надала.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 квітня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 07 лютого 2018 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що представник ОСОБА_6 надав докази на підтвердження отримання оскарженої ухвали 17 лютого 2018 року, проте, не надав належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 07 лютого 2018 року, оскільки, скаргу було подано 07 березня 2018 року, лікування було завершено 27 лютого 2018 року, а договір про надання правової допомоги з ОСОБА_6 був укладений 22 лютого 2018 року.

У травні 2018 року ОСОБА_6 через представника ОСОБА_7 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену ухвалу і направити справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. При цьому посилалася на те, що апеляційним судом порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_6 перебувала на стаціонарному лікуванні з 29 січня 2018 року по 05 лютого 2018 року, а 06 лютого 2018 року лікування було продовжене до 27 лютого 2018 року. Відповідач не могла сплатити судовий збір до 07 лютого 2018 року через складний фінансовий стан. Вважає, що оперативно вчинила дії щодо оскарження ухвали суду першої інстанції після відновлення становища.

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У липні 2018 року ОСОБА_4 через представника ОСОБА_8 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити оскаржену ухвалу без змін, а скаргу без задоволення.

Заперечення мотивовані безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки строк на апеляційне оскарження ухвали ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 07 лютого 2018 року пропущений без поважних причин.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).

Згідно пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Апеляційний суд встановив, що на виконання вимог ухвали Апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2018 року про залишення апеляційної скарги без руху 05 квітня 2018 року ОСОБА_6 через представника ОСОБА_7 звернулася із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Заява мотивована тим, що лише 22 лютого 2018 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 був укладений договір про надання правової допомоги у приміщенні КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги «Русанівка», що стан здоров`я відповідача не дозволяв надати їй повноцінну правову допомогу, тому, належним чином реалізувати її права було фактично неможливо аж до початку березня 2018 року. Обґрунтовуючи заяву ОСОБА_7 також зазначав, що 06 лютого 2018 року за наслідками спостереження лікар КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги «Русанівка» рекомендував продовжити лікування ОСОБА_6, і зазначене лікування було завершено 27 лютого 2018 року. Також посилався на те, що ОСОБА_6 мала матеріальні складнощі, а тому до 07 березня 2018 року не могла сплатити судовий збір. Інших доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суду не надано.

Апеляційний суд встановив, що представник ОСОБА_6 надав докази на підтвердження отримання оскаржуваної ухвали 17 лютого 2018 року, проте не надав належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку, оскільки, скаргу було подано 07 березня 2018 року, лікування було завершено 27 лютого 2018 року, а договір про надання правової допомоги ОСОБА_6 був укладений 22 лютого 2018 року.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що 28 лютого 2018 року ОСОБА_6 через представника ОСОБА_7 зверталася із клопотанням про часткове скасування забезпечення позову (а. с. 26-28), клопотанням про зустрічне забезпечення (а. с. 29-31), відзивом на позовну заяву (а. с. 32-34).

Оскільки вказані в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження підстави для поновлення строку є неповажними, апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена ухвала постановлена без додержання норм процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену ухвалу без змін.

Оскільки оскаржена ухвала залишена без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6, яка підписана представником ОСОБА_7, залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н.О. Антоненко

В.І. Журавель