Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.11.2025 року у справі №990/178/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 990/178/24

провадження № 11-316заі25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Кривенди О. В.,

суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішенняКасаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 липня 2025 року (судді Дашутін І. В., Васильєва І. А., Гімон М. М., Гончарова І. А., Хохуляк В. В.) у справі № 990/178/24 за її позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді та

ВСТАНОВИЛА:

1. У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просила визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 23 квітня 2024 року № 1220/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України» (далі - Спірне рішення) та поновити її на посаді судді цього суду.

2. На обґрунтування позовних вимог зазначала, що склад ВРП, який ухвалив Спірне рішення, не мав повноважень його ухвалювати, оскільки до початку засідання ВРП позивачка подала мотивовану заяву про відвід члену ВРП Бондаренко Т. З. , але відповідач безпідставно відмовив у задоволенні такої заяви, не дослідивши, не оцінивши та не спростувавши належним чином доводи щодо наявності підстав для відводу.

3. У зв`язку із цим позивачка переконана, що участь члена ВРП Бондаренко Т. З., яка підлягала відводу за вмотивованою та обґрунтованою заявою, тягне нелегітимність складу ВРП, що розглядав подання Дисциплінарної палати про звільнення та, відповідно, незаконність Спірного рішення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 09 липня 2025 року відмовив у задоволенні позову.

5. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що наявні в матеріалах справи документи, зокрема витяг з протоколу засідання ВРП від 23 квітня 2024 року № 36 та копія Спірного рішення ВРП, свідчать про те, що це рішення ухвалене і підписане повноважним складом ВРП та всіма її членами, які брали участь у його ухваленні.

6. Доводи ОСОБА_1 про те, що склад ВРП, який ухвалив Спірне рішення, не відповідав конвенційному стандарту «суд, встановлений законом» через формальне, на її думку, відхилення ухвалою Ради від 23 квітня 2024 року № 1219/0/15-24 заяви про відвід члену ВРП Бондаренко Т. З. , не знайшли підтвердження під час судового розгляду.

7. Суд першої інстанції із посиланням на вимоги статті 33 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) зазначив, що обставини, на які вказувала заявниця для обґрунтування свого клопотання про відвід, належать до оціночних. Відповідно до правового регулювання та усталеної судової практики щодо відводів, зокрема й практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), особа, яка заявляє відвід, зобов`язана довести, що відповідні обставини дійсно мають істотний вплив на об`єктивність та неупередженість члена ВРП.

8. У цьому випадку, як зазначив суд першої інстанції, позивачка посилалася на те, що, на її думку, член ВРП свідомо не відкрила дисциплінарне провадження стосовно іншого судді, чим сприяла уникненню ним відповідальності.

9. Проте такі доводи зводяться до оціночних тверджень про незгоду із процесуальними діями та рішеннями члена ВРП, які, на думку заявниці, є неправильними чи несправедливими. Водночас законодавство та практика застосування норм щодо відводу (самовідводу) вимагають більш ґрунтовного рівня доказування - необхідно довести реальну, а не гіпотетичну або припущену заінтересованість чи упередженість. Зокрема, посилання позивачки на те, що стосовно іншого судді не було відкрито дисциплінарне провадження, не може само по собі свідчити про існування особистої заінтересованості члена ВРП.

10. З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка не надала належних доказів, які б обґрунтовано засвідчили наявність особистої, прямої чи побічної зацікавленості члена ВРП Бондаренко Т. З. або будь-яких інших обставин, що викликають сумнів у її неупередженості. Відтак твердження про упередженість ґрунтуються на рівні припущень, а тому не можуть бути підставою для відводу.

11. Оцінюючи рішення ВРП від 23 квітня 2024 року № 1220/0/15-24 на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, суд першої інстанції виходив із того, що обставини вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку як підстави звільнення за пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України були перевірені судом та підтвердилися під час розгляду адміністративної справи № 990SCGC/7/24 (провадження № 11-74сап24), рішення в якій набрало законної сили.

12. Рішення ВРП про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише ухвалюється на його підставі.

13. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Спірне рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, тому підстав для його скасування немає.

Короткий зміст та обґрунтування заявлених в апеляційній скарзі вимог

14. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на допущені, на її думку, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

15. Зокрема, скаржниця мовить про те, що у засіданні ВРП, на якому було ухвалено рішення про звільнення її з посади судді, брала участь член Ради Бондаренко Т. З. , що була доповідачем у дисциплінарній справі щодо неї ( ОСОБА_1 ). Під час здійснення дисциплінарного провадження, йдеться далі у скарзі, Бондаренко Т. З. продемонструвала певну прихильність до ініціатора цього провадження - голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Бурхана С. М .

16. Зазначає, що раніше оскаржувала рішення ВРП про притягнення її до дисциплінарної відповідальності. Постановою Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) від 30 вересня 2021 року (провадження № 11-98сап21) за скаргою ОСОБА_1 скасовано рішення ВРП від 02 лютого 2021 року № 197/0/15-21, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 30 жовтня 2020 року № 2993/1дп/15-20.

17. ОСОБА_1 звертає увагу на те, що Велика Палата у зазначеному рішенні встановила, що голова Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Бурхан С. М. своїми діями щодо неї допустив порушення положень Кодексу суддівської етики та Конституції України.

18. Вважає, що такі дії Бурхана С. М. мають ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), та є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Вона ( ОСОБА_1 ) зверталася 21 січня 2024 року до ВРП із запитом про те, чи розпочато дисциплінарне провадження щодо дій / бездіяльності Бурхана С. М. , проте Рада відповіла (лист від 01 лютого 2024 року № Т-524-3499/0/9-24), що на це звернуто увагу члена ВРП Бондаренко Т. З. , яка аналізує матеріали дисциплінарної справи.

19. Разом із тим член Ради Бондаренко Т. З. так і не передала матеріали для вирішення питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Бурхана С. М. за фактами, встановленими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2021 року.

20. На думку ОСОБА_1 , цим член ВРП Бондаренко Т. З. фактично сприяла Бурхану С. М. уникнути відповідальності, чим продемонструвала прихильність до нього.

21. Ці обставини були викладені у заяві про відвід члену ВРП Бондаренко Т. З. від 04 квітня 2024 року. Проте вони взагалі не були предметом розгляду та оцінки з боку ВРП. Також ВРП не спростувала та не виправдала дії члена ВРП Бондаренко Т. З. щодо її сприяння Бурхану С. М. уникнути відповідальності. Тому, як зазначає скаржниця, заява про відвід не була належним чином розглянута, що у свою чергу призвело до ухвалення Спірного рішення незаконним складом ВРП.

22. На порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд першої інстанції не надав оцінку її (позивачки) аргументам щодо дій відповідача під час розгляду заяви про відвід та змісту ухвали ВРП від 23 квітня 2024 року.

23. Не передавши матеріали до Дисциплінарної палати ВРП для вирішення питання щодо відкриття дисциплінарного провадження відносно ініціатора дисциплінарної скарги - судді Бурхана С. М. , член ВРП Бондаренко Т. З. фактично звільнила його від можливої дисциплінарної відповідальності, оскільки у лютому 2024 року сплинув трирічний строк для притягнення до дисциплінарної відповідальності, передбачений Законом № 1402-VIII.

24. Скаржниця наголошує, що іншою підставою для відводу члена ВРП Бондаренко Т. З. зазначено те, що під час дисциплінарного провадження у Першій Дисциплінарній палаті ВРП та під час розгляду її ( ОСОБА_1 ) скарги на рішення Дисциплінарної палати вона подала пояснення від 02 липня 2020 року та 19 січня 2021 року, до яких двічі додала службову записку на ім`я голови суду Бурхана С. М. та керівника апарату суду Чуприни О. А. від 10 січня 2020 року, відеофрагмент розмови між нею та головою суду щодо призначення їй секретаря або іншої відповідальної особи для подальшої передачі справ до канцелярії. Наявність цих доказів, як зазначає позивачка, підтверджена під час розгляду справи за її скаргою Великою Палатою Верховного Суду 30 вересня 2021 року (провадження № 11-98сап21).

25. Водночас член ВРП Бондаренко Т. З. надала іншим членам Ради недостовірну інформацію, зазначивши, що вона (позивачка) не надала наведені вище докази.

26. На думку ОСОБА_1 , надання завідомо неправдивої інформації іншим членам ВРП свідчить про протиправну поведінку з боку Бондаренко Т. З. , а враховуючи, що така поведінка була спрямована на залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати щодо притягнення її ( ОСОБА_1 ) до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення з посади, то такі дії мають ознаки упередженості щодо неї.

27. Звертає увагу, що підставою для відводу було зазначено надання членом ВРП Бондаренко Т. З. іншим членам Ради недостовірної інформації, а не окремий самостійний факт недослідження ВРП зазначених доказів. Тому суд першої інстанції необґрунтовано на спростування цього аргументу зазначив, що доводи позивачки стосовно недослідження відеофрагменту розмови були предметом розгляду у Великій Палаті Верховного Суду.

28. До того ж постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2025 року у справі № 990SCGC/7/24 не містить посилання на дослідження цього відеофрагменту, відтак відсутні підстави вважати, що він був предметом дослідження в суді.

29. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове - про задоволення позову.

Позиція інших учасників справи

30. У відзиві на апеляційну скаргу ВРП просить залишити скаргу без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду - без змін.

31. Рада вважає, що, ухвалюючи Спірне рішення, вона діяла в межах повноважень та у спосіб, визначені законодавством України.

32. Основним доводом апеляційної скарги є твердження позивачки про неправомірну відмову у задоволенні заяви про відвід члена ВРП Бондаренко Т. З., що, на її думку, зумовлює неповноважність складу Ради при ухваленні Спірного рішення.

33. Рада твердить, що доводи ОСОБА_1 про нібито «прихильність» члена ВРП Бондаренко Т. З. до Бурхана С. М. не підтверджені жодними доказами. Сама лише незгода скаржниці з процесуальними діями члена ВРП у попередніх провадженнях не свідчить про наявність особистої заінтересованості або упередженості.

34. Звертає увагу на те, що рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП від 02 квітня 2025 року № 694/2дп/15-25 суддю Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Бурхана С. М. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього стягнення у виді подання про звільнення судді з посади. Зазначене рішення залишено без змін рішенням ВРП від 03 червня 2025 року № 1192/0/15-25. 26 червня 2025 року ВРП ухвалила рішення № 1372/0/15-25 «Про звільнення Бурхана С. М. з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».

35. «За» прийняття рішень ВРП від 03 червня 2025 року № 1192/0/15-25, від 26 червня 2025 року № 1372/0/15-25 проголосувала, зокрема, Бондаренко Т. З .

36. З огляду на викладене твердження позивачки про «прихильність» члена ВРП Бондаренко Т. З. до судді Бурхана С. М. або про її упередженість є надуманими та такими, що не відповідають дійсним обставинам.

37. Ухвалою ВРП від 23 квітня 2024 року № 1219/0/15-24 було відмовлено в задоволенні заяви позивачки про відвід члена Ради.

38. Спірне рішення ухвалено повноважним складом, підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні, та містить посилання на визначені законом підстави звільнення судді ОСОБА_1 та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Рух апеляційної скарги

39. Велика Палата ухвалою від 28 серпня 2025 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 липня 2025 року.

40. Ухвалами від 23 жовтня 2025 року Велика Палата відвела суддю Дашутіна І. В. від участі у розгляді цієї справи та призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження на 20 листопада 2025 року.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції

41. ОСОБА_1 . Указом Президента України від 24 лютого 2011 року № 246/2011 призначена на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області строком на п`ять років. Строк повноважень судді закінчився 25 лютого 2016 року.

42. Рішенням ВККС від 30 травня 2018 року № 837/ко-18 суддю ОСОБА_1 визнано такою, що не відповідає займаній посаді.

43. Рішенням ВККС від 21 вересня 2018 року № 1662/ко-18 до ВРП внесено подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області.

44. Уважаючи рішення ВККС від 30 травня 2018 року № 837/ко-18 незаконним, ОСОБА_1 оскаржила його в судовому порядку.

45. За результатами судового розгляду Велика Палата постановою від 29 вересня 2021 року у справі № 9901/668/18 провадження у справі закрила.

46. Рішенням ВРП від 11 березня 2021 року № 613/0/15-21 залишено без розгляду подання з рекомендацією ВККС від 21 вересня 2018 року № 1662/ко-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. На обґрунтування такого рішення ВРП послалася на своє рішення від 23 лютого 2021 року № 428/0/15-21, яким ОСОБА_1 звільнено з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

47. За обставинами справи 10 вересня 2019 року до ВРП надійшла скарга голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Бурхана С. М. на дії судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1.

48. У скарзі голова суду зазначив, що суддя ОСОБА_1. систематично допускає прогули без поважних причин; привласнила або втратила 142 судові справи різних категорій, що унеможливлює отримання громадянами копій судових рішень у цих справах; грубо порушує право громадян на доступ до правосуддя; систематично допускає бездіяльність щодо виготовлення копій судових рішень для їх внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень.

49. Перша Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 03 липня 2020 року № 2033/1дп/15-20 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 .

50. 23 вересня 2020 року Рада постановила ухвалу, якою з власної ініціативи відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 та об`єднала її з дисциплінарною справою, відкритою ухвалою Першої Дисциплінарної палати ВРП від 03 липня 2020 року № 2033/1дп/15-20 стосовно вказаної судді за скаргою голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Бурхана С. М .

51. Рішенням від 30 жовтня 2020 року № 2993/1дп/15-20 Перша Дисциплінарна палата ВРП притягнула суддю Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, та застосувала до судді дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади.

52. Указане рішення оскаржувалося позивачкою до ВРП, яка рішенням від 02 лютого 2021 року № 197/0/15-21 залишила його без змін.

53. Рішенням Ради від 23 лютого 2021 року № 428/0/15-24 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

54. Постановою Великої Палати від 30 вересня 2021 року у справі № 11-98сап21 скасовано рішення ВРП від 02 лютого 2021 року № 197/0/15-21, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 30 жовтня 2020 року № 2993/1дп/15-20.

55. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі № 9901/94/21, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 березня 2023 року, визнано протиправним та скасовано рішення ВРП від 23 лютого 2021 року № 428/0/15-21 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».

56. За змістом частини третьої статті 52 Закону № 1798-VIII у випадку скасування судом рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, ВРП розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно у пленарному складі.

57. За результатами повторного розгляду дисциплінарної справи ВРП рішенням від 14 березня 2024 року № 766/0/15-24 змінила рішення Першої Дисциплінарної палати від 30 жовтня 2020 року № 2993/1дп/15-20 про притягнення судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності в частині обґрунтування підстав притягнення до дисциплінарної відповідальності, а в частині накладення дисциплінарного стягнення - залишила без змін.

58. Не погодившись із рішенням ВРП від 14 березня 2024 року № 766/0/15-24, ОСОБА_1 звернулася до Великої Палати зі скаргою.

59. Велика Палата постановою від 16 січня 2025 року у справі № 990SCGC/7/24 (провадження № 11-74сап24) скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення ВРП від 14 березня 2024 року № 766/0/15-24 - без змін.

60. 15 березня 2024 року до ВРП надійшло подання Першої Дисциплінарної палати ВРП від 18 липня 2024 року № 10423/0/9-24 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

61. 23 квітня 2024 року ВРП ухвалила рішення № 1220/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».

62. Вважаючи рішення ВРП від 23 квітня 2024 року № 1220/0/15-24 протиправним, ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

63. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

64. За статтею 55 Конституції України права і свободи громадян захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

65. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції [стаття 1 розділу І Конвенції].

66. Так, пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

67. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1).

68. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2).

69. Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

70. Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

71. За правилами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

72. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

73. На підставі частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка здійснює повноваження, визначені цією Конституцією та законами України, і серед іншого, ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

74. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначає

Закон № 1798-VIII.

75. Так, частиною першою статті 1 Закону № 1798-VIII визначено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

76. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон № 1402-VIII.

77. Статтею 108 Закону № 1402-VIII передбачено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному

Законом № 1798-VIII, з урахуванням вимог цього Закону.

78. Відповідно до статті 109 Закону № 1402-VIII до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді, зокрема, подання про звільнення судді з посади.

79. Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

80. Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнано, зокрема, факт, що суддя допустив поведінку, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

81. Згідно зі статтями 112, 115 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.

82. Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади. Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП (її відповідним органом).

83. Так, за змістом пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

84. У цій справі позивачка оспорює рішення ВРП від 23 квітня 2024 року № 1220/0/15-24, яким її звільнено з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

85. Абзацом другим частини третьої статті 56 Закону № 1798-VIII передбачено, що суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

86. Відповідно до частини шостої статті 56 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

87. Частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIII встановлено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Ради, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Рада дійшла відповідних висновків.

88. Наявні в матеріалах справи документи, зокрема витяг з протоколу засідання ВРП від 23 квітня 2024 року № 36 та копія Спірного рішення, свідчать про те, що це рішення ухвалене і підписане повноважним складом ВРП та всіма її членами, які брали участь у його ухваленні.

89. Відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання щодо неповноважності складу ВРП, який ухвалив Спірне рішення, Велика Палата виходить з такого.

90. Позивачка стверджує, що склад ВРП, який ухвалив Спірне рішення, не мав повноважень його ухвалювати, оскільки не була належним чином розглянута її заява про відвід члену ВРП Бондаренко Т. З .

91. Заяву про відвід умотивовано тим, що Велика Палата, скасовуючи перше рішення ВРП від 02 лютого 2021 року № 197/0/15-21, встановила у діях голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Бурхана С. М. порушення, які мають ознаки дисциплінарного проступку та є підставою для притягнення Бурхана С. М. до дисциплінарної відповідальності. Проте, як вказує ОСОБА_1 , член ВРП Бондаренко Т. З. не вирішила питання про відкриття дисциплінарного провадження стосовно судді Бурхана С. М. та сприяла уникненню ним відповідальності, оскільки сплинув строк для застосування дисциплінарного стягнення до судді.

92. Крім того, ОСОБА_1 зазначила, що 19 січня 2021 року направила на офіційну адресу ВРП пояснення з додатками, а саме: копію службової записки, скриншот електронної поштової скриньки, який підтверджує направлення службової записки на офіційну електронну адресу Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, відеофрагмент розмови між нею та головою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Бурханом С. М. Наголосила, що питання отримання ВРП її пояснень від 19 січня 2021 року разом з документами та відеофайлом з`ясовувалося Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду її скарги на рішення ВРП від 02 лютого 2021 року та представник Ради підтвердив наявність цих доказів у матеріалах дисциплінарного провадження. Однак член ВРП Бондаренко Т. З. проігнорувала це та приховала докази, які виправдовують ОСОБА_1 , надала іншим членам ВРП недостовірну інформацію, зазначивши, що ОСОБА_1 не надала копію службової записки та відеофрагмент розмови між нею та головою суду.

93. Зазначені обставини, на думку ОСОБА_1 , викликають сумнів в неупередженості члена ВРП Бондаренко Т. З. стосовно неї.

94. Частиною другою статті 131 Конституції України, якій кореспондує частина перша статті 5 Закону № 1798-VIII, визначено, що ВРП складається з двадцяти одного члена, з яких десятьох - обирає з`їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці, двох - призначає Президент України, двох - обирає Верховна Рада України, двох - обирає з`їзд адвокатів України, двох - обирає всеукраїнська конференція прокурорів, двох - обирає з`їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ.

95. За правилами статті 18 Закону № 1798-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

96. Частиною першою статті 26 Закону № 1798-VIII визначено, що ВРП діє у пленарному складі, якщо інше не встановлено цим Законом.

97. За змістом частини другої статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

98. Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 1798-VIII рішення ВРП ухвалюється більшістю членів ВРП, які беруть участь у засіданні ВРП, якщо інше не визначено цим Законом.

99. Водночас за правилами статті 33 Закону № 1798-VIII член ВРП не може брати участі в розгляді питання і підлягає відводу, якщо буде встановлено, що він особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті справи, є родичем особи, стосовно якої розглядається питання, або якщо будуть встановлені інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. За наявності таких обставин член ВРП повинен заявити самовідвід (частина перша).

100. За наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, відвід члену ВРП може заявити особа, за поданням якої розглядатиметься питання, а також особа, стосовно якої вирішується питання, чи особа, що подала заяву, скаргу (частина друга).

101. Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і заявленим до початку розгляду відповідного питання, справи. Заявляти відвід (самовідвід) після початку розгляду питання, справи дозволяється лише у виключних випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) не могло бути відомо до початку розгляду (частина четверта).

102. Рішення про відвід (самовідвід) ухвалюється більшістю членів ВРП, які беруть участь у засіданні ВРП чи її органу, шляхом голосування в нарадчій кімнаті, за відсутності члена ВРП, питання про відвід (самовідвід) якого вирішується (частина п`ята).

103. Аналіз наведених вище правових норм дозволяє дійти висновку, що повноважність ВРП як колегіального органу Законом № 1798-VIII пов`язується безпосередньо з якісним (складення присяги, неупередженість, безсторонність) та кількісним (число призначених членів і тих, які беруть участь у розгляді питання) критеріями.

104. Неможливість будь-якого члена ВРП брати участь у розгляді певного питання через його відвід (самовідвід) вирішується відповідно до частини п`ятої статті 33

Закону № 1798-VIII більшістю членів Ради, якщо буде встановлено обставини, визначені частиною першою цієї статті.

105. Як видно з матеріалів справи, ВРП ухвалою від 23 квітня 2024 року відмовила в задоволенні заяви судді ОСОБА_1. про відвід члена Ради Бондаренко Т. З. , оскільки не встановила, що вона особисто, прямо чи побічно заінтересована у результаті розгляду справи, або інших обставин, що викликають сумнів у її неупередженості. Доказів, які б свідчили про такі факти, не надано.

106. З приводу мотивів, якими ОСОБА_1 обґрунтовує свої сумніви у повноважності складу ВРП, який ухвалив Спірне рішення, Велика Палата вважає, що наведені скаржницею обставини за відсутності конкретних доказів чи фактів, які б давали обґрунтовані підстави стверджувати про небезсторонність Бондаренко Т. З. , вочевидь є недостатніми для висновку про неможливість її участі в розгляді у складі Ради будь-якого питання щодо ОСОБА_1 , зокрема й питання її звільнення з посади судді.

107. З огляду на викладене Велика Палата погоджується з мотивами, з яких суд першої інстанції відхилив доводи позивачки про неналежний та формальний розгляд порушеного нею питання про відвід члена ВРП Бондаренко Т. З.

108. Таким чином, Велика Палата, надавши оцінку доводам позивачки про те, що це рішення було прийняте неповноважним складом ВРП, вважає, що немає підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування Спірного рішення.

109. Оцінюючи Спірне рішення в аспекті його відповідності пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Велика Палата виходить з такого.

110. Підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді стало рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 30 жовтня 2020 року № 2993/1дп/15-20, залишене без змін рішенням ВРП від 14 березня 2024 року № 766/0/15-24, про притягнення судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом застосування дисциплінарного стягнення у виді внесення подання до ВРП про звільнення її з посади судді.

111. Зазначене рішення ВРП було предметом судового розгляду в порядку, визначеному частиною сьомою статті 266 КАС України, і Велика Палата постановою від 16 січня 2025 року у справі № 990SCGC/7/24 (провадження № 11-74сап24) відмовила в задоволенні скарги ОСОБА_1 , а рішення ВРП від 14 березня 2024 року № 766/0/15-24 залишила без змін.

112. Велика Палата погодилася з тим, що зазначені у рішенні від 14 березня 2024 року № 766/0/15-24 висновки ВРП щодо вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, є належним чином умотивованими, ґрунтуються на доказах, а застосований вид дисциплінарного стягнення є пропорційним.

113. Водночас рішення Ради від 23 квітня 2024 року № 1220/0/15-24 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише ухвалено на його підставі.

114. Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

115. Згідно з положеннями частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

116. Таким чином, у силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України факт вчинення позивачкою істотного дисциплінарного проступку та, як наслідок, правомірність рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її дисциплінарного органу про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про її звільнення з посади, не потребують доказування.

117. Під час перегляду рішення Ради про звільнення судді за особливими обставинами суд не може давати оцінку обставинам та фактам, які були підставою для ухвалення рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

118. Подібний висновок Велика Палата викладала, зокрема, у постановах від 06 березня 2025 року у справі № 990/223/24, 21 липня 2025 року у справі № 990/283/24.

119. Оскільки рішення Дисциплінарної палати ВРП та рішення Ради, якими кваліфіковано дії ОСОБА_1 як істотний дисциплінарний проступок, переглянуті у судовому порядку та визнані законними і обґрунтованими, Велика Палата погоджується із висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що оскаржуване в межах цієї справи рішення відповідача від 23 квітня 2024 року № 1220/0/15-24 про звільнення цієї судді з посади судді ухвалено на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, тому підстав для скасування вказаного рішення, у тому числі відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, немає.

120. Отже, Велика Палата погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Спірне рішення містить конкретну підставу звільнення позивачки, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.

121. Підсумовуючи викладене, оцінивши обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів, наведених позивачкою в апеляційній скарзі, Велика Палата висновує, що суд першої інстанції при розгляді цієї справи повно та всебічно встановив обставини справи, що мають значення для її вирішення, і дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду скарги

122. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

123. На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

124. Частиною четвертою статті 317 КАС України встановлено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

125. Оскільки суд першої інстанції розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 243 266 311 315 316 322 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 липня 2025 року у справі № 990/178/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. В. Кривенда

Судді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв

О. В. Білоконь К. М. Пільков

О. Л. Булейко С. О. Погрібний

І. А. Воробйова Н. С. Стефанів

О. А. Губська Т. Г. Стрелець

А. А. Ємець І. В. Ткач

Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук

В. В. Король В. Ю. Уркевич

М. В. Мазур Н. В. Шевцова