Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.09.2023 року у справі №201/7637/22
Постанова КЦС ВП від 20.09.2023 року у справі №201/7637/22

Постанова

Іменем України

20 вересня 2023 року

м. Київ

Справа № 201/7637/22

провадження № 61-3384св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Дніпровська міська рада Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2022 року, постановлену у складі судді Антонюк О. А., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпровської міської ради Дніпропетровської області (далі - Дніпровська міська рада) про визнання бездіяльності незаконною, зобов`язання вчинити певні дії, визнання пункту рішення та відповідей незаконним та стягнення моральної шкоди.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що у лютому 2021 році двічі звертався з клопотаннями до відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельних ділянок по фактичному розміщенню гаражів № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 в кооперативі з будівництва та експлуатації колективних гаражів «Кипарисний», розташованого: АДРЕСА_1.

При цьому позивач посилався на вимоги частини сьомої статті 118 ЗК України, статті 15, 20 Закону України «Про звернення громадян» та вказував, що відповідач не надав йому відповідь у визначений строк на його клопотання, що стало підставою для звернення 15 червня 2021 року із заявою про залишення без розгляду двох заяв від 17 лютого 2021 року. Однак до цього часу заява від 15 червня 2021 року не розглянута, що є порушенням статей 1, 5, 6, 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Позивач вказував, що через рік після подачі заяви від 15 червня 2021 року він отримав копію рішення Дніпровської міської ради від 24 листопада 2021 року № 508/12 «Про відмову у видачі дозволу на розробку проектів землеустрою з відведення земельних ділянок громадянам у м. Дніпрі (16 чоловік)», пункт 1.2 якого містить номери клопотань позивача, які він просив залишити без розгляду у заяві від 15 червня 2021 року.

Посилаючись на порушення своїх прав, закріплених у статтях 34 40 Конституції України, статей 269-275 ЦК України, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконною бездіяльність Дніпровської міської ради щодо його заяви від 15 червня 2021 року № 36/3667;

- зобов`язати Дніпровську міську раду розглянути клопотання від 15 червня 2021 року № 36/3667;

- розглянути клопотання за вх. №36/1043 та за № 36/1044 від 17 лютого 2021 року після подання заяви від 15 червня 2021 року за № 36/3667, визнати незаконним порушення особистих прав позивача;

- пункт 1.2 рішення Дніпровської міської ради від 24 листопада 2021 року № 508/12 «Про відмову у видачі дозволу на розробку проектів землеустрою з відведення земельних ділянок громадянам у м. Дніпрі (16 чоловік)» відносно клопотань ОСОБА_1 за вх. №36/1043 та за № 36/1044 від 17 лютого 2021 року про відвід земельних ділянок по фактичному розміщенню гаражів № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 в кооперативі з будівництва та експлуатації колективних гаражів « Кипарисний», визнати незаконним та скасувати;

- визнати незаконним, таким, що порушує положення , вказані у пункті « в» частини третьої статті 116 ЗК України та вимоги статті 15 Закону України «Про звернення громадян» відмову Дніпровської міської ради від 09 червня 2022 року № 8/7-438 та від 28 серпня 2022 року № Б-20/0-1/09-22 про неможливість оформлення правовстановлюючих документів на землю в гаражному кооперативі «Кипарисний» на підставі заяви позивача від 23 червня 2021 року;

- зобов`язати Дніпровську міську раду розглянути заяву від 23 червня 2021 року вх. №36/3847 відповідно до вимог пункту «в» частини третьої статті 116, частин шостої-сьомої статті 118, статті 121 ЗК України, статті 15 Закону України «Про звернення громадян»;

- стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2022 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання бездіяльності незаконною, зобов`язання вчинити певні дії, визнання пункту рішення та відповідей незаконним та стягнення моральної шкоди і рекомендовано звернутися до Дніпропетровського окружного адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2022 року - без змін.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, послався на пункти 1, 2 частини першої статті 4 , пункт 9 частини першої статті 19 КАС України та вказав, що позивачу слід відмовити у відкритті провадження у цивільній справі, оскільки відповідачем у позові є суб`єкт владних повноважень, а предметом спору є оскарження його рішень, дій, тому в цьому випадку заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а позивачу слід звернутися до належного суду в порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

06 березня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, у якій він просив скасувати оскаржувані судові рішення, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2023 року ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду Коломієць Г. В. повернуто заявнику без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, іншому учаснику надіслано копії касаційної скарги.

У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20) та у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18 (провадження № 61-9249св21).

Вважає, що позов подано за місцем знаходження нерухомого майна - земельної ділянки, а спори, що виникають із земельних правовідносин, згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства.

Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до співних правовідносин положень статей 17 18 КАС України, оскільки стаття 17 КАС України містить основні положення досудового врегулювання спорів, а стаття 18 КАС України розкриває поняття Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року Дніпровська міська рада подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року - без змін, яка такі що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Із позовної заяви встановлено, що ОСОБА_1 звертався до Дніпровської міської ради з приводу надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок по фактичному розміщенню гаражів у гаражному кооперативі та отримання безоплатно у власність цих земельних ділянок. Згодом, не отримавши відповіді на свої звернення, та не погоджуючись з рішеннями відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, позивач звернувся до суду першої інстанції з цим позовом.

Суди попередніх інстанцій встановили, що спір виник між фізичною особою та юридичною особою, яка є суб`єктом владних повноважень, з приводу публічно-правових відносин.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають з огляду на таке.

Положеннями статей 2 4 19 КАС України закріплено завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Однак сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 звернувся до суду загальної юрисдикції з позовом у якому, зокрема, був не згодний з пунктами рішення Дніпровської міської ради та наданими нею відповідями на його звернення щодо отримання дозволу на розробку проектів землеустрою на відведення двох земельних ділянок, на яких фактично розташовані гаражі, та отримання цих земельних ділянок у власність. Вважав, що у зв`язку з цим відповідач порушив земельне законодавство України, Закон України «Про звернення громадян», чим завдав йому моральну (немайнову) шкоду, яку позивач оцінив у 10 000,00 грн.

Отже, у цій справі виник спір про право, що унеможливлює його розгляд за правилами адміністративного судочинства. Вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини, які склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, що виникає із земельних правовідносин та права власності.

Та обставина, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень - Дніпровська міська рада, не змінює правової природи спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту її прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Позивач вважав, що рішення та бездіяльність відповідача, суб`єкта владних повноважень, порушує його право на безоплатне отримання у власність земельних ділянок у місті Дніпро, на яких розташовані гаражі, а тому в цьому випадку існує спір про право цивільне, що у свою чергу унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства, якщо позивач цими гаражами користується або є їх власником.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Таким чином, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Подібні висновки щодо застосування норм права викладені, зокрема,

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2018 року

у справі № 761/33504/14-а, від 20 червня 2018 року в справі № 727/10968/17,

від 12 червня 2019 року в справі № 1903/944/12 від 11 вересня 2019 року у справі № 815/742/14, від 23 вересня 2020 року у справі № 494/32/18 (провадження № 61-38563св18).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі має публічно-правовий характер.

Висновки про правильне застосування норм права

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року скасувати і передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400 402 409 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року скасувати і передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець