Історія справи

Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 753/19644/16-ц

провадження № 61-4792 ск 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідач - ОСОБА_3,

треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Болотова Є. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк», банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги, з урахуванням уточнень, обґрунтовані тим, що06 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк») та ОСОБА_5 укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № ВL 3832, на підставі якого останньому були надані кредитні кошти у розмірі 716 000,00 доларів США та 34 304,00 доларів США. В цей же день для забезпечення виконання зобов'язань в рамках кредитного договору між банком та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, у відповідності до якого в іпотеку банку було передано нежиле приміщення під АДРЕСА_1 та договір іпотеки від 06 червня 2008 року, у відповідності до умов якого в іпотеку були передані нежилі приміщення з АДРЕСА_2

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2012 року з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Універсал Банк» стягнуто кредитну заборгованість у сумі 793 248,13 дол. США, що еквівалентно 6 338 052,56 грн.

13 грудня 2016 року відповідно до договорів про задоволення вимог іпотекодержателя ОСОБА_3 став власником зазначених нежилих приміщень.

В липні 2016 року, відповідно інформаційних довідок з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, банку стало відомо, що майно яке перебувало в іпотеці 30 травня 2016 року відчужено ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу який, в свою чергу, 17 жовтня 2016 року це майно відчужив ОСОБА_4 Обидва правочини посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К.Є.

13 грудня 2016 року предмет іпотеки вибув із власності ОСОБА_4 та перейшов у власність ОСОБА_3 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, виданого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О. С.

Зважаючи на вищевикладене, на підставі статті 23 Закону України «Про іпотеку» позивач вважав, що до ОСОБА_3 перейшли всі права та обов'язки за іпотечними договорами укладеними між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_5, тому просив суд в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_5 перед ПАТ «Універсал Банк» за генеральним договором від 06 червня 2008 року в сумі 793 248,13 доларів США, що еквівалентно 6 338 052,56 грн звернути стягнення на предмети іпотеки: нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_3 першого поверху, загальною площею 159,6 кв.м та нежилі приміщення з № 1 по № 16 групи приміщень № 65а в літері «А», загальною площею 148,40 кв.м), які належать ОСОБА_3 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 13 грудня 2016 року №1832, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною 3 309 000,00 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 вересня 2017 року ПАТ «Універсал Банк» відмовлено у задоволені позову.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що пред'явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов'язання. Зокрема, у зв'язку із заборгованістю, яку допустив позичальник зі сплати чергових платежів, позивач у 2012 році скористався своїм правом на пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором. Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв'язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за наявності рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2012 року, яке набрало законної сили про стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором, позивач усвідомлював, що фактично змінив строк погашення заборгованості за основним договором (договором кредиту) та в нього одночасно виникло право задовольнити забезпеченні іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у зв'язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі, починаючи з 05 серпня 2009 року (момент порушення зобов'язання) та з 09 серпня 2012 року з моменту набрання законної сили рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2012 року у цивільній справі № 2-910/11.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено.

В рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_5 перед ПАТ «Універсал Банк» за генеральним договором від 06 червня 2008 року ВL 3832 в сумі 79 324,00 доларів США, що еквівалентно 6 338 052,56 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме нежитлові приміщення, які розташовані в АДРЕСА_2 (нежиле приміщення під № 69 першого поверху, загальною площею 159,6 кв.м та нежилі приміщення з № 1 по № 16 групи приміщень № 65а в літері «А», загальною площею 148,40 кв.м), які належать ОСОБА_3 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 13 грудня 2016 року №1832, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною 3 309 000,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що рішення суду першої інстанції незаконне і необґрунтоване, судом фактично позбавлено банк права на отримання суми заборгованості за кредитним договором, у відповідності до його умов та безпідставно звільнено відповідача від встановленої законодавством і умовами договору іпотеки відповідальності за невиконання умов договору.

Так, у разі невиконання боржником зобов'язання кредитор має переважне право вимоги на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки та переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи, навіть і у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна, а тому ОСОБА_3, як особа до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набув статус іпотекодавця, а тому і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Також строк дії генерального договору про надання кредитних послуг на час звернення позивача до суду, який встановлено до 01 червня 2028 року, не сплинув і основне зобов'язання боржником не виконане.

Крім того, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для застосування строків позовної давності, оскільки про порушення прав щодо предмету іпотеки, банку стало відомо в липні 2016 року з інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і, як зазначено вище, строк дії кредитного договору не сплинув.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, дійшов помилкового висновку про те, що строк дії кредитного договору не сплинув і основне зобов'язання боржником не виконане, тому не має підстав для застосування позовної давності, оскільки про порушення прав щодо предмету іпотеки, банку стало відомо в липні 2016 року з інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Оскільки боржник не виконав зобов'язання за кредитним договором, банк, у межах позовної давності, реалізував своє право на стягнення заборгованості шляхом пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором, чим змінив строк виконання основного зобов'язання. Таким чином, позивач міг пред'явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання (тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі або набрання законної сили рішенням суду).

09 лютого 2018 року Верховним Судом відкрито касаційне провадження у цій справі.

02 березня 2018 року ПАТ «Універсал Банк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2018 року справу призначено до розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 06 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_5 було укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг № ВL 3832, на підставі якого останньому були надані кредитні кошти у розмірі 716 000,00 доларів США та 34 304,00 доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов'язань в рамках кредитного договору між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки від 06 червня 2008 року № 2215, відповідно до умов якого в іпотеку банку було передано нежитлове приміщення під № 69, 1-го поверху, загальною площею 159,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та договір іпотеки від 06 червня 2008 року № 2217, відповідно до умов якого в іпотеку було передано нежитлові приміщення з № 1 по № 16 (групи приміщень № 65а) в літері А, загальною площею 148,40 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно зі статтею 4 договору іпотеки від 06 червня 2008 року, сторонами було погоджено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема, на підставі рішення суду та в порядку передбаченому Законом України «Про іпотеку» .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2012 року у цивільній справі № 2-910/11 за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Універсал Банк» кредитну заборгованість у сумі 793 248, 13 доларів США, що еквівалентно 6 338 052, 56 грн. Рішення суду набрало законної сили 15 квітня 2014 року (ухвала Апеляційного суду міста Києва від 15 квітня 2014 року) та є чинним.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 квітня 2014 року апеляційну скаргу ПАТ «Універсал Банк» відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 квітня 2011 року залишено без змін.

Також судами встановлено, що право власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2, які складають предмет іпотеки ПАТ «Універсал Банк» неодноразово переходило від однієї особи до іншої.

30 травня 2016 року право власності на підставі договору купівлі-продажу перейшло до ОСОБА_6, який 17 жовтня 2016 року відчужив ці приміщення ОСОБА_4 Обидва договори посвідчені приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К.Є.

В подальшому спірні приміщення передавались в іпотеку відповідно до іпотечного договору від 27 жовтня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О. С.

13 грудня 2016 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким право власності на спірні нежитлове приміщення № 69 та нежитлові приміщення з № 1 по № 16 (групи приміщень 65-А в літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 перейшло до ОСОБА_3

Позивач зазначав, що з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 15 липня 2016 року йому стало відомо про те, що обтяження з предметів іпотеки були припинені на підставі рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 29 червня 2015 року по справі №488/9785/15-ц. Проте за повідомленням суду таке рішення не приймалось і цивільна справа в провадженні суду не зареєстрована.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Частиною першою статті 12 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель вправі вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частиною першою статті 33 та статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом частини першої статті 39 Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд,враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог апеляційний суд правильно зауважив, що у разі невиконання боржником зобов'язання кредитор має переважне право вимоги на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки та переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи, навіть і в випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна, а тому відповідач ОСОБА_3, як особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набув статус іпотекодавця, а тому і несе всі обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Доводи касаційної скарги щодо незастосування апеляційним судом до спірних правовідносин наслідків пропуску позовної давності, з огляду на те, що позивачеві було відомо про порушення свого права з 2012 року, тобто моменту ухвалення судового рішення про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором є необґрунтованими, оскільки про порушення прав щодо предмету іпотеки, позивачеві стало відомо в липні 2016 року з інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2012 року не виконано, виконавче провадження щодо його виконання не закінчено.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводами касаційної скарги ці висновки не спростовуються.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скарги ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. СтрільчукСудді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик