Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.11.2018 року у справі №2-1484/06
Постанова КЦС ВП від 10.08.2020 року у справі №2-1484/06

Постанова

Іменем України

20 березня 2019 року

м. Київ

справа № 2-1484/06

провадження № 61-47480св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Дорошенко Олени Миколаївни, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив суд визнати дійсним договір купівлі-продажу адміністративно-торгівельного комплексу по АДРЕСА_1, укладений 10 травня 2006 року між ним та ОСОБА_2, та визнати за ним право власності на вказане нерухоме майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна - адміністративно-торгівельного комплексу по АДРЕСА_1, укладений 10 травня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Визнано за ОСОБА_1 право власності на адміністративно-торгівельний комплекс по АДРЕСА_1.

Зобов'язано Дніпропетровське районне комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на адміністративно-торгівельний комплекс по АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами відбулось повне виконання договору купівлі-продажу від 10 травня 2006 року, але відповідач ухиляється від виконання взятих на себе за договором зобов'язань щодо його нотаріального оформлення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2018 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2006 року.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року закрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2006 року.

Апеляційний суд, закриваючи апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3, виходив із того, що вона не має права апеляційного оскарження, оскільки рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2006 року не вирішувалось питання про її права та обов'язки, а скасування рішення суду, ухваленого у 2006 році, про визнання права власності за особою на об'єкт нерухомого майна, яке набрало законної сили та є виконаним, призведе до порушення його права власності у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2018 року представник ОСОБА_3 - адвокат Дорошенко О. М., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і направити справу до Дніпровського апеляційного суду для продовження розгляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 2-1484/06 з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

11 грудня 2018 року справа надійшла доВерховного Суду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 лютого 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_3 з 21 квітня 2001 року до цього часу перебуває з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі.

За час перебування у шлюбі, 24 березня 2005 року ОСОБА_2 придбав у товариства з обмеженою відповідальністю «Агромашсервіс» на підставі договору купівлі-продажу 8/100 частин комплексу нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

10 травня 2006 року ОСОБА_2, перебуваючи у шлюбі, без згоди дружини - ОСОБА_3, відчужив на користь ОСОБА_1 об'єкт нерухомого майна, який в договорі визначений як «самовільно побудований». Договір купівлі-продажу нотаріально посвідчений не був.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відтак, 8/100 частин комплексу нежитлового приміщення, право власності на яке набуте ОСОБА_2, належать йому та його дружині ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності.

Отже, ухвалення рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області про визнання права власності за ОСОБА_1, позбавило дружину відповідача права власності на майно, належне їй на праві спільної сумісної власності.

Також договір купівлі-продажу від 10 травня 2006 року, ймовірно, був підписаний не з метою створення юридичних наслідків, а задля ухилення від довготривалої та досить витратної процедури введення до експлуатації самовільно побудованого майна. Про що свідчить той факт, що договір у простій письмовій формі був підписаний 10 травня 2006 року, а вже 26 червня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, не надавши при цьому доказів ухилення ОСОБА_2 від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законними і обґрунтованими, апеляційний суд правильно застосував норми процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку доказам, наданим заявником.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Подаючи апеляційну скаргу, ОСОБА_3 як особа, яка не була залучена до участі у справі, посилалась на те, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, а рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2006 року про визнання за ОСОБА_1 права власності на адміністративно-торгівельний комплекс по АДРЕСА_1 порушуються її права та обов'язки, оскільки майно - адміністративно-торгівельний комплекс, що знаходиться по АДРЕСА_1, яке було предметом договору купівлі-продажу, укладеного 10 травня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, є спільною сумісною власністю подружжя, а саме, її та ОСОБА_2 Проте згоди на продаж зазначеного майна вона не надавала.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Дорошенко О. М., підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 КПК України зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України 2004 року, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - недопустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_3 з 21 квітня 2001 року до цього часу перебуває з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. За час перебування у шлюбі, 24 березня 2005 року, ОСОБА_2 придбав у товариства з обмеженою відповідальністю «Агромашсервіс» на підставі договору купівлі-продажу 8/100 частин комплексу нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9-10).

10 травня 2006 року ОСОБА_2, перебуваючи у шлюбі, як зазначається у касаційній скарзі, без згоди дружини - ОСОБА_3, відчужив на підставі договору купівлі-продажу адміністративно-торгівельної будівлі на користь ОСОБА_1 об'єкт нерухомого майна (а.с. 11-12), договір не був посвідчений нотаріально.

Проте апеляційний суд, зазначивши, що оскаржуваним рішенням не вирішувалось питання про права та обов'язки ОСОБА_3, не дослідив, чи не належить предмет договору купівлі-продажу адміністративно-торгівельної будівлі від 10 травня 2006 року до спільного сумісного майна подружжя.

Посилання апеляційного суду про необхідність захисту права власності особи, набутого на підставі рішення суду ще у 2006 році, по-перше, є вірним, але, по-друге, захист одного права не може порушувати права інших осіб на власність у разі його доведення, а, по-третє, врахування принципу пропорційності обраного способу судового захисту має здійснюватись при розгляді справи по суті, а не шляхом процесуального (формального) закриття апеляційного провадження у справі.

Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до частин четвертої та шостої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Дорошенко Олени Миколаївни, задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року скасувати, справу передатидо Дніпровського апеляційного суду для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк