Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.01.2022 року у справі №462/2690/20

Постанова

Іменем України

20 січня 2022 року

м. Київ

справа № 462/2690/20-ц

провадження № 61-15504св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «ДКП» Фармацевтична фабрика»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залічничного районного суду м. Львова від 23 грудня 2020 року у складі судді Ліуша А. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Ванівського О. М., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до товариства з обмеженою відповідальністю «ДКП» Фармацевтична фабрика» (далі - ТОВ «ДКП» Фармацевтична фабрика») про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 10 грудня 2019 року вона працювала на посаді менеджера з питань територіального розвитку у м. Львові

ТОВ «ДКП» Фармацевтична фабрика». 14 квітня 2020 року її було звільнено

з цієї посади на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП.

Вважала, що відповідач, маючи намір звільнити її із займаної посади

за згодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП своїми узгодженими діями із посадовими особами, а саме проведенням службових розслідувань щодо невиконання нею посадових обов`язків та погроз звільнення «по статті», вплинув на неї, що стало причиною написання заяви про звільнення за згодою сторін.

На думку позивача, такі дії роботодавця є тиском на неї, який спрямований на спонукання написання нею заяви про звільнення.

Крім того, зазначала, що наказ про її звільнення в день звільнення

їй вручено не було. Про те, що її звільнено з 14 квітня 2020 року згідно наказу від 14 квітня 2020 року № 158-к їй стало відомо з інформації, зазначеної у трудовій книжці, яку вона отримала 22 квітня 2020 року.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення від 14 квітня 2020 року № 158-к, поновити її на посаді менеджера з питань територіального розвитку

у м. Львові та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 23 грудня 2020 року

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача

на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України проведено відповідачем з дотриманням вимог трудового законодавства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 23 грудня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, законно та обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України проведено відповідачем з дотриманням вимог трудового законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у постановах Верховного Суду

від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, від 07 липня 2021 року у справі № 587/2051/18, від 21 березня 2019 року у справі № 568/879/17

та від 30 жовтня 2019 року у справі № 711/9146/16-ц, а також посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій

й ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.

ОСОБА_1 зазначає, що вона не підписувала заяву про звільнення

за допомогою електронного підпису, а також не подавала оригіналу заяви про звільнення у письмовій формі, у зв`язку із цим вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми статей 95 100 ЦПК України та статей 5-7 Закону України «Про електронні документи

та електронний документообіг».

При цьому вважає, що фотокопія заповненого бланку заяви про звільнення не є належним доказом, який підтверджує подання нею оригіналу заяви про звільнення.

Також позивач вважає її звільнення з 14 квітня 2020 року на підставі

пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України незаконним і через те,

що роботодавцем не було досягнуто з нею згоди щодо дати звільнення.

На її думку, визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1

частиною першою статті 36 КЗпП України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 462/2690/20-ц із Залізничного районного суду м. Львова.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив

ТОВ «ДКП «Фармацевтична фабрика» на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом генерального директора ТОВ «ДКП «Фармацевтична фабрика»

від 09 грудня 2019 року № 363-к ОСОБА_1 прийнято на роботу

на посаду менеджера з питань територіального розвитку в м. Львові

з 10 грудня 2019 року з оплатою згідно штатного розпису.

10 квітня 2020 року на офіційну електронну адресу ТОВ «ДКП» Фармацевтична фабрика» надійшла заява ОСОБА_1 про звільнення

з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України

з посади менеджера з питань територіального розвитку у м. Львові

в ТОВ «ДКП» Фармацевтична фабрика» з 13 квітня 2020 року.

Наказом генерального директора ТОВ «ДКП «Фармацевтична фабрика»

від 14 квітня 2020 року № 158-к ОСОБА_1 звільнено з посади менеджера з питань територіального розвитку у м. Львові у ТОВ «ДКП» Фармацевтична фабрика» з 14 квітня 2020 року на підставі її заяви

за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої

статті 36 КЗпП України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду

і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено

за угодою сторін з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Слід зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку

чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку із чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 роз`яснено, що в разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору

за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено

як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1

частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Також роз`яснено, що пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути в письмовій або в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням

на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується

на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів

у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України).

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 12 81 ЦПК України), встановивши, що позивач зверталася на офіційну електронну адресу відповідача із заявою про

її звільнення з роботи за угодою сторін з 13 квітня 2020 року, яка була погоджена відповідачем та ураховуючи те, що на час видачі спірного наказу про звільнення та на час припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України волевиявлення позивача про припинення трудового договору за угодою сторін нею не спростовано

та сторонами у справі це питання не узгоджувалось, дійшов правильного

та обґрунтованого висновку про те, що при звільненні позивача відповідачем було дотримано вимоги трудового законодавства, а тому відсутні підстави для скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги про те, що з ОСОБА_1 не було узгоджено дату її звільнення 14 квітня 2020 року, що є підставою для скасування оспорюваного наказу про звільнення є необґрунтованими, оскільки відсутні належні та допустимі докази того, що позивач наполягала на її звільненні

з посади саме з 13 квітня 2020 року та що її звільнення з роботи з 14 квітня 2020 року завдало їй суттєвої шкоди. При цьому, звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулося лише після передачі нею відповідачу товарно-матеріальних цінностей та автомобіля, який вона використовувала

в службових цілях, як менеджер, що додатково підтверджує її намір про звільнення з роботи.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального

й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, від 07 липня 2021 року у справі № 587/2051/18, від 21 березня 2019 року

у справі № 568/879/17 та від 30 жовтня 2019 року у справі № 711/9146/16-ц, на які заявник посилався у касаційній скарзі, є необґрунтованими,

а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою

до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень

статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 23 грудня 2020 року

та постанову Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

О. М. Білоконь

О. М. Осіян