Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.01.2020 року у справі №431/2579/17

Постанова

Іменем України

13 січня 2021 року

м. Київ

справа 431/2579/17

провадження № 61-22779 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, ОСОБА_2;

представник позивачів - ОСОБА_3;

відповідач - ОСОБА_4;

представник відповідача - ОСОБА_5;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Авалян Н. М., Коновалової В. А., Луганської В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовомдо ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування та розподіл спадкового майна.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві померла їх мати - ОСОБА_6. Після смерті спадкодавця відкрилось спадкове майно у вигляді чотирьох земельних ділянок, що належали ОСОБА_6, й садиби по АДРЕСА_1. Позивачки своєчасно звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини за заповітом.

ОСОБА_4 отримала право на встановлення додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом за рішенням суду від 27 червня 2018 року. За заповітом, складеним ОСОБА_6, все належне їй на день смерті майно розподіляється порівну між позивачками й відповідачкою.

Вважали, що ОСОБА_4 треба усунути від права від спадкування за заповітом на підставі частини 5 статті 1224 ЦК України, як таку, що ухилялась від надання допомоги спадкодавцеві - ОСОБА_6, яка через похилий вік й тяжку хворобу була у безпорадному стані.

Зазначали, що відповідач не здійснювала догляд за ОСОБА_6, яка була в похилому віці й не могла обслуговувати себе самостійно, не надавала їй матеріальної допомоги, внаслідок чого вони вимушені були забрати її до м. Києва для лікування та проживання.

Через те, що правовстановлюючі документи на спадкове майно знаходяться у відповідача оформити свої права на спадщину вони не можуть.

Ураховуючи викладене, позивачі просили суд усунути ОСОБА_4 від права на спадкування після смерті їх матері - ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, розподілити спадкове майно між ними в рівних частках.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 09 липня 2019 року у складі судді Ткач О. В. позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено. Усунуто ОСОБА_4 від права на спадкування за заповітом спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1. Поділено спадкове майно, що є спадщиною за заповітом, відкритого після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках та визнано за ними право власності в рівних частках на наступне майно: домоволодіння АДРЕСА_1; земельної ділянки, розташованої на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області площею 4,1353 га згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ЛГ № 4171500016; земельної ділянки № НОМЕР_1, розташованої за межами населеного пункту Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області площею 0,9118 га згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 549011; земельної ділянки площею 1,700 га на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області, державний акт на право приватної власності на землю серії 1V-ЛГ № 042485; земельної частки (паю), що належав ОСОБА_6, площею 7,46 умовних кадастрових гектарів, розташованого у с.

Хворостянівка Старобільського району Луганської області (сертифікат серії ЛГ № 0028172). Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимога про усунення права від спадкування за заповітом через ухилення надання спадкодавиці допомоги, яка через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво була в безпорадному стані, є обґрунтованою відповідно до вимог частини 5 статті 1224 ЦК України та доведеною належними та допустимими доказами. Позивачки в рівних частках мають право на спадщину за заповітом після смерті матері, але позбавлені можливості оформити спадщину через відсутність у їх розпорядженні оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно, а тому вимоги про поділ спадкового майна є обґрунтованими.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Луганського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 09 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи не містять допустимих доказів (тобто медичних висновків) на підтвердження того факту, що ОСОБА_6 на момент проживання в с. Лозовівка Старобільського району Луганської області перебувала у безпорадному стані, внаслідок чого потребувала догляду відповідачки, яка проживала поруч.

З листопада 2006 року до смерті в лютому 2013 року спадкодавиця проживала в м.

Києві у рідної дочки та не потребувала будь-якої допомоги саме відповідачки.

Також не встановлено, що спадкодавиця потребувала матеріальної допомоги відповідачки. Відповідно до СК України відповідачка не зобов'язана була надавати матеріальну допомогу, оскільки не є рідною дочкою спадкодавиці. Таку допомогу у разі потреби зобов'язані надавати діти, тобто позивачки, відповідно до статті 51 Конституції України, якою передбачено, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків, а також статті 202 СК України, відповідно до якої повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Задовольняючи позов про розподіл спадкового майна, суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки не розділив майно, а визнав за позивачками право власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом, хоча така позовна вимога заявлена не була.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 431/2579/17 із Старобільського районного суду Луганської області.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_6 в 2006 було 82 роки, тобто вона була особою похилого віку. Страждала на хронічні захворювання, синдром паркінсонізму, деменцію, деформуючий атеросклероз, що підтверджується відповідними витягами, не могла сама себе обслуговувати й потребувала сторонньої допомоги внаслідок похилого віку й наявності хронічних хвороб, не мала належних умов проживання у домоволодінні: відсутність душу, туалету у житлі; відсутність телефону; відсутність умов для приготування їжі. ОСОБА_4, проживаючи з ОСОБА_6 на одному подвір'ї, що підтверджується довідкою про спільне проживання і адресою реєстрації з померлою за однією адресою, наданою відповідачем, та являючись її падчеркою, мала нею опікуватись та доглядати через її безпорадний стан: похилий вік, нездатність самообслуговування. Але ОСОБА_4 усунулась від такої допомоги, хоча мала змогу її надати. Вважали задоволення судом першої інстанції вимоги про усунення права від спадкування за заповітом через ухилення надання спадкодавцеві допомоги, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, був в безпорадному стані, законним та обґрунтованим.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2020 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим.

Відтак, підстав для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Київ від атеросклеротичної хвороби серця (а. с. 6,8).

За заповітом від 11 травня 1989 року ОСОБА_6 склала заповідальне розпорядження щодо всього свого майна на час її смерті про його заповіт ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 (а. с. 9).

Спадкодавець ОСОБА_6 була мачухою ОСОБА_4.

До листопада 2006 року спадкодавець - ОСОБА_6 проживала у флігелі домоволодіння АДРЕСА_1. У 2002 році вона продала належний їй будинок НОМЕР_2 за цією ж адресою, розташований на цьому ж подвір'ї, ОСОБА_4. На той час спадкодавці ОСОБА_6 було 82 роки, тобто вона була особою похилого віку.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у встановлений законом строк звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини (а. с. 98,103).

23 червня 2017 року ОСОБА_4 було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/3 частку.

Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 27 червня 2018 року, що набрало законної сили, ОСОБА_4 визначений додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини від спадкодавця ОСОБА_6 терміном в 2 місяці (а. с. 131-132).

Згідно з копіями документів спадкове майно, що відкрилось після смерті ОСОБА_6, складається із: садиби АДРЕСА_1; земельної ділянки, розташованої на території Хворостянівської сільради Старобільського району Луганської області площею 4,1353 га відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ЛГ № 4171500016; земельної ділянки № НОМЕР_1, розташованої за межами населеного пункту Хворостянівської сільради Старобільського району Луганської області площею 0,9118 га відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 549011; земельної ділянки площею 1,700 га на території Хворостянівської сільради Старобільського району Луганської області, державний акт на право приватної власності на землю серії 1У-ЛГ № 042485; земельної частки (паю), що належав ОСОБА_6, площею 7,46 умовних кадастрових гектарів, розташованого у с. Хворостянівка Старобільського району Луганської області (сертифікат серії ЛГ № 0028172) (а. с. 111-112,112а, 113,156).

З виписки із медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_6 вбачається, що адреса хворої ОСОБА_6 вказана: АДРЕСА_4. Вона спостерігалась у поліклініці Деснянського району м. Києва з січня 2007 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 з діагнозом: ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз. Померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 7).

З витягу з амбулаторної карти хворої ОСОБА_6 вбачається, що вона була обстежена 09 листопада 2006 року за місцем реєстрації її дочки - ОСОБА_2, яка здійснювала догляд. Встановлено, що хвора дезорієнтована в просторі та часі, анемічна, тремор, надмірне слиновиділення, уповільнені рухи і мова, міняє положення тіла та пересувається зі сторонньою допомогою, вираз обличчя "маскообразний", не має інтересу до життя, постійно плаче. В анамнезі: місце реєстрації хворої: АДРЕСА_2, пенсіонерка. Зі слів хворої за місце проживання (за часи роботи вчителем) знаходилась на "Д" обліку у кардіолога з діагнозом: ІХС, стенокардія та ревматоїдний артрит, на обліку у дерматолога з діагнозом: екзема. За останні 10 років не лікувалась і обстежень не проходила. Стан хворої став постійно погіршуватись на протязі останніх 3-4 років у зв'язку з неможливістю себе обслуговувати, переїхала до доньки в листопаді 2006 року. Діагноз: ІХС, стенокардія 111 ф. кл, хр. атеросклеротичний кардіосклероз, синдром паркінсонізму на тлі дисцикуляторної енцефалопатії 111 ст. з вираженим мнестичним зниженням, деменція. Деформуючий остеоартроз в/к. хр. холецистопанкреатит, атрофічний гастрит (а. с. 146-147).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 1 статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до частини 1 статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно з частиною 2 статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у частиною 2 статті 1223 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з частинами 5 , 6 статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Для задоволення вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини 5 статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Правила частини 5 статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15-ц (провадження № 61-8023св18), від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц (провадження № 61-45879св18) та від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц (провадження № 61-25032св19).

Крім того, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св 18) та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18) зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" судам роз'яснено, що правило абзацу другого частини 3 статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.

Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах 1 та 2 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, апеляційний суд, належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, врахувавши усі обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами того, що спадкодавець перебувала у безпорадному стані та потребував допомоги саме від ОСОБА_4, а остання у свою чергу, умисно ухилялася від надання такої допомоги, що могло бути підставою для усунення від права на спадкування.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Луганського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович