Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.11.2019 року у справі №372/359/17

Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 372/359/17

провадження № 61-29831св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозов Геннадій Вікторович,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Ростислава Юрійовича на рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 липня 2017 року у складі судді Потабенко Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 02 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Ігнатченко Н. В., Суханової Є. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Морозова Г. В., третя особа - ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на такі обставини. 02 вересня 2011 року між нею та ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав їй у власність грошові кошти у розмірі 1 984 000 грн, а вона зобов'язується повернути їх у строк та на умовах, встановлених цим договором.

02 квітня, 28 серпня та 01 листопада 2012 року до договору позики укладено додаткові угоди № 1,2,3, згідно з якими загальна сума позики становила 3 800
000 грн.

Відповідно до умов вказаних додаткових договорів та договору позики, суму боргу ОСОБА_1 зобов'язується повернути готівкою у строк до 02 вересня 2013 року частинами відповідно до наведеного графіка.

З метою належного виконання умов договору позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 02 вересня 2011 року укладений договір іпотеки. В іпотеку позивачем передано належне їй на праві власності майно, а саме: земельну ділянку площею 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 3223155400:05:025:0044) та житловий будинок АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами, що розташований на вказаній земельній ділянці.

Відповідно до пункту 1.6 договору іпотеки, заставна вартість майна складає 5 263
024 грн.

30 жовтня 2013 року ОСОБА_2 було складено нотаріально засвідчену заяву про те, що він отримав від ОСОБА_1 суму у розмірі 1 166 968 грн на погашення заборгованості за договором позики. У цій заяві зазначено, що станом на 30 жовтня 2013 року заборгованість за договором позики від 02 вересня 2011 року та додаткових договорів до нього складає 2 633 032 грн.

З Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що перереєстрація права власності на майно відбулось 11 квітня 2014 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Морозова Г. В.

Посилаючись на те, що перехід права власності на належні їй земельну ділянку та будинок відбувся з порушенням вимог чинного законодавства, що призвело до порушення її права, позивач просила суд: визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 квітня 2014 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Морозова Г. В. щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 3223155400:05:025:0044) на підставі договору іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 02 вересня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г. В. за реєстровим № 2147 та додаткових договорів до нього; зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Морозова Г. В. виключити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис від 11 квітня 2014 року № 5318201 щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 3223155400:05:025:0044); визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 12355691) від 11 квітня 2014 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Морозова Г. В. щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 02 вересня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г. В. за реєстровим № 2147 та додаткових договорів до нього; зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Морозова Г. В. виключити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 5316865 від 11 квітня 2014 року щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 02 жовтня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено порушення його прав відповідачем у порядку встановленому Законом України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (далі-Закон № 898-IV), відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом ~organization0~ від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі-Порядок № 296/5), Закону України "Про нотаріат". Позивач була повідомлена про наявність боргу, про строк для його погашення, а зі змісту звіту про оцінку майна вбачається допущена описка щодо місця розташування майна. На думку суду, позивач не довела порушення її прав прийняттям приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г. В. рішення щодо реєстрації права власності на іпотечне майно за ОСОБА_2,

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У жовтні 2017 року представник ОСОБА_1 - Кравець Р. Ю. звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що, звернувшись до нотаріуса, ОСОБА_2 звертався в установленому порядку з письмовою вимогою про виконання порушеного зобов'язання до ОСОБА_1 (пункт 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядок № 868)У В матеріалах справи є лише копія заяви ОСОБА_2 до приватного нотаріуса про вчинення виконавчого напису, яка начебто надсилалась позивачу, а жодної вимоги від іпотекодержателя про виконання порушеного зобов'язання позивач одержувала. Судами не враховано, що нотаріусом вчинено стягнення на предмет іпотеки відповідно до звіту про оцінку іншого майна, а саме у вказаному звіті оцінка проводилась на майно, що знаходиться за іншою адресою та під іншим кадастровим номером. При цьому суд апеляційної інстанції самостійно встановив, що неправильна адреса та кадастровий номер майна в звіті - це просто описка, проте в матеріалах справи відсутні докази, які б це припущення підтверджували. Реальна вартість будинку та земельної ділянки відповідно до договору страхування заставного майна складала 12 605 350 грн, тобто, приватний нотаріус не перевірив правильність визначеної вартості переданого майна в іпотеку. Крім того, апеляційний суд взагалі не надав жодної оцінки доводам позивача щодо порушення нотаріусом пункту 46 Порядку № 868, а саме, що ОСОБА_2 перед тим як звертатись до нотаріуса мав надіслати в установленому порядку письмову вимогу про усунення порушень ОСОБА_1, після чого зачекати 30 днів з дня отримання нею вказаної вимоги і тільки потім, з підтверджуючими ці обставини документами, звернутись до нотаріуса.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 направив на адресу суду заперечення на касаційну скаргу, в яких вказував на необґрунтованість касаційної скарги, а саме, що відповідно до матеріалів нотаріальної справи, які оглядались судом, нотаріусом за дорученням іпотекодержателя була направлена письмова вимога, яка містила розрахунок заборгованості за договором позики та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги. А договором іпотеки встановлена заставна вартість майна, на яку погодились сторони, та яка підтверджується звітом про оцінку.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року вказану справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За нормою статті 213 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 02 вересня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі установленому договором, а ОСОБА_1 зобов'язувалася повернути їх ОСОБА_2 у строк та на умовах, визначених цим договором. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г. В., зареєстрований у реєстрі за № 2142 (т. 1, а. с. 9-12). Згідно з пунктом 2.1 договору, позика надається в розмірі 1 984 000 грн. Відповідно до пунктів 5.1 та 5.1.1 договору виконання позичальником зобов'язань за договором забезпечується іпотекою нерухомого майна, а саме земельною ділянкою площею 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 3223155400:05:025:0044, та житловим будинком АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами, що розташований на вказаній земельній ділянці.

02 вересня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого в забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за договором позики, ОСОБА_1 надала в іпотеку належні їй на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 3223155400:05:025:0044, та житловий будинок АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами, що розташований на вищевказаній земельній ділянці. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г. В., зареєстрований у реєстрі за № 2147 (т. 1, а. с. 17-24). Згідно з пунктом 1.6 договору сторони дійшли згоди, що заставна вартість майна складає 5 263 024 грн.

02 квітня, 28 серпня та 01 листопада 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до договору позики укладено додаткові угоди № 1,2,3, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г. В., відповідно до яких сума позики становить 3 800 000 грн. У ці ж дні між вказаними сторонами укладені додаткові угоди № 1,2,3 до договору іпотеки, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г. В.

30 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г. В. посвідчено заяву, згідно з якою ОСОБА_2 повідомляє про те, що він отримав від ОСОБА_1 суму у розмірі 1 166 968 грн. Станом на день посвідчення заяви заборгованість за договором позики та додатковими договорами до нього становить 2 633 032 грн.

13 лютого 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г. В. посвідчено заяву, відповідно до якої ОСОБА_2 просив вчинити виконавчий напис за договором іпотеки від 02 вересня 2011 року щодо стягнення майна, яке є предметом іпотеки, а саме земельної ділянки, площею 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 3223155400:05:025:0044 та житлового будинку АДРЕСА_1, що розташований на вищевказаній земельній ділянці, у зв'язку з невиконанням боржником умов договору позики.

Відповідно до інформаційної довідки від 01 лютого 2017 року № 79369003 на підставі договору іпотеки від 02 вересня 2011 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер undefined, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 12358656, від 11 квітня 2014 року (т.1, а. с. 37).

Згідно з інформаційною довідкою від 01 лютого 2017 року № 79369255 на підставі договору іпотеки від 02 вересня 2011 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 12355691, від 11 квітня 2014 року (т. 1, а. с. 38).

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог статей 6, 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ~law38~ іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому ~law39~.

Згідно зі ~law40~ у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки виникає з підстав, встановлених ~law41~. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

~law42~ визначає, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно з ~law43~ підставою набуття права власності на предмет іпотеки є не лише договір про задоволення вимог іпотекодержателя, а й відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Договір іпотеки містить пункт 3.1.6, яким передбачено, що у разі порушення позичальником зобов'язання за договором позики іподекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України.

Пунктами 1,2 Порядку взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб, затвердженому наказом Міністерства юстиції України

від 02 квітня 2013 року № 607/5, встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, проводиться державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру відповідно до Порядку № 868.

Відповідно до пункту 46 Порядку № 868 для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

3) заставну (якщо договором передбачено її видачу).

Відповідно до Порядку № 868 за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у випадку відсутності підстав для відмови в такій реєстрації. Державний реєстратор на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вносить записи до Державного реєстру прав.

Як вбачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень суди не з'ясували дотримання ОСОБА_2 обов'язку надання нотаріусу документів, передбачених пунктом 46 Порядку № 868, а відповідно не перевірили правомірності дій приватного нотаріуса Морозова Г. В. під час прийняття рішення щодо реєстрації права власності на заставне майно за ОСОБА_2.

Зважаючи на предмет спору у цій справі, з'ясування дотримання іпотекодержателем обов'язку надати для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві за відповідним змістом, вимоги про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги, є обов'язковим.

Зазначеного суди попередніх інстанції до уваги не взяли, не дослідили доказів виконання ОСОБА_2 вищевказаного обов'язку, а в оскаржуваних рішеннях обмежилися загальними твердженням про те, що позивач була повідомлена про наявність боргу та строк його погашення.

Згідно з частинами 1 -3 статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частинами 1 -3 статті 10 ЦПК України.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статті 60 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволення позову, суди виходили з того, що позивач не довела порушення її прав відповідачем, проте не обґрунтували такого висновку конкретними аргументами, не зважили на те, що з огляду на характер спірних правовідносин та предмет спору доведення правомірності позбавлення позивача права власності на предмет іпотеки лежить також на особі, до якої перейшло право власності на спірне майно.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги заявника щодо неправильності визначення ціни предмета іпотеки, суд апеляційної інстанції обмежився посиланням на допущену у звіті про оцінку майна описку щодо місця розташування майна без наведення конкретного спростування доводів апеляційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій також не враховано, що спір між сторонами виник з приводу порушення права власності позивача на житловий будинок і земельну ділянку внаслідок дій ОСОБА_2 під час реалізації прав, передбачених договором іпотеки.

Належними відповідачами у таких справах є особа, прав чи інтересів якої щодо вказаного нерухомого майна стосується оскаржене рішення державного реєстратора, а нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (пункт 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 686/17779/16-ц).

Проте позов ОСОБА_1 пред'явила лише до нотаріуса, а ОСОБА_2 зазначено як третю особу.

Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до частиною 1 статті 11 ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини 1 статті 30 ЦПК України 2004 року сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Враховуючи обсяг процесуальних прав та обов'язків, визначених статтями 3, 27, 31 ЦПК України 2004 року, учасниками спірного матеріального правовідношення є сторони.

Статтею 119 ЦПК України 2004 року встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Частиною 1 статті 33 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

За змістом статей 33, 119 ЦПК України 2004 року позивач визначає відповідача у справі.

Під час розгляду справи суд має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем, а також відповідно до вимог цивільного процесуального закону вирішити питання заміни неналежного відповідача (залучення співвідповідачів).

У разі пред'явлення позову, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача замінити неналежного відповідача на належного або залучати до участі у справі як співвідповідачів.

Згідно з частиною 4 статті 10 ЦПК України 2004 року суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених частиною 4 статті 10 ЦПК України.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

У порушення вимог частини 4 статті 10 ЦПК України 2004 року суд першої інстанції не з'ясував думки позивача про заміну первісного відповідача належним відповідачем або про залучення до участі у справі ОСОБА_2 як співвідповідача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин 3 та 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

У § 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини нагадав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм процесуального права: не дослідили наявні у справі докази, не встановили належності відповідачів й обґрунтованості позову, що унеможливлює виправлення цих недоліків судом касаційної інстанції та забезпечити належне обґрунтування рішень, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Ростислава Юрійовича задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 02 жовтня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко