Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.07.2018 року у справі №683/402/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2020 року м. Київ

справа № 683/402/17 провадження № 61-38290св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю "КЕЙ-КОЛЕКТ",

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Хмельницької області від 10 травня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Янчук Т. О., Купельського А. В., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати неправомірними та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. від 16 березня 2016 року про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "КЕЙ-КОЛЕКТ" (далі - ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ"), на житловий будинок загальною площею 102,7 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1.

Позов мотивовано тим, що 23 березня 2007 року ОСОБА_1 та Акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк", який 21 грудня 2009 року змінив організаційно-правову форму та назву на Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), уклали договір про надання споживчого кредиту №11131932000, за умовами якого банк надав йому кредит в сумі 65 400
доларів США зі сплатою 13% річних за користування кредитом строком до 23 березня 2018 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26 березня 2007 року ПАТ УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в іпотеку майно, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 102,7 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Старокостянтинівського районного нотаріального округу Голуб О. Є.

11 червня 2012 року ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за яким до ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" перейшло право вимагати виконання зобов'язань за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним та забезпечувальним договорами, укладеними банком і ОСОБА_1

16 березня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А. М. прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 102,7 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, за ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" на підставі договору іпотеки № 637 від 26 березня 2007 року.

Позивач вважав такі дії приватного нотаріуса незаконними та такими, що грубо порушують його права, оскільки на момент звернення до суду жодної письмової вимоги щодо обставин, які передбачені статтею 35 Закону України "Про іпотеку" він не отримував, про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" йому стало відомо лише 18 січня 2017 року.

Приватним нотаріусом рішення прийнято не на підставах та не у спосіб, визначених чинним законодавством України, оскільки нотаріусом не встановлено відповідність наданих товариством документів, вимогам законодавства. Крім того, вказував, що площа будинку, який є предметом іпотеки, не перевищує 250 кв. м, він постійно проживає у вказаному будинку, тому відповідно до статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого майна, яке є предметом застави. Позивач зазначав, що на момент звернення ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" із заявою про реєстрацію права власності на підставі іпотечного договору в Державному реєстрі був запис про державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження зазначеного будинку, належного позивачу, що було перешкодою для здійснення реєстраційних дій до того часу, поки такі обтяження не будуть зняті.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 24 січня 2018 року позов задоволено. Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни від 16 березня 2016 року про державну реєстрацію права власності за ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" на житловий будинок загальною площею 102,7 кв. м, розташований на АДРЕСА_1.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що із долучених до справи копій документів, на підставі яких нотаріусом прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" на спірний житловий будинок, були відсутні дані про наявність заборгованості, її загальну суму та всі складові, а документів, наданих товариством нотаріусу для державної реєстрації, було недостатньо для висновку про правильність проведення розрахунків, наявність заборгованості та її безспірність. Крім того, станом на день прийняття рішення про державну реєстрацію права власності зазначений житловий будинок знаходився під арештом, без скасування якого державна реєстрація не могла бути вчинена.

Постановою апеляційного суду Хмельницької області від 10 травня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" задоволено, рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 24 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнено зі ОСОБА_1 на користь ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1
057,20 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважав його висновки такими, що не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Так, судом першої інстанції застосовано статтю 88 Закону України "Про нотаріат" про умови вчинення виконавчого напису, яка не підлягає застосуванню, оскільки виконавчий напис нотаріусом за спірними правовідносинами не здійснювався.

Посилаючись на норми статей 12, 33 Закону України "Про іпотеку", суд апеляційної інстанції вказав, що законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання. Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі.

Пунктом 5.1 іпотечного договору від 26 березня 2007 року передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Встановивши, що грошове зобов'язання ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 11131932000 від 23 березня 2007 року належним чином не виконував і на 1 грудня 2013 року його заборгованість складала 92 714,88 доларів США, у ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" виникло право у передбачений п. 5.1 іпотечного договору спосіб задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна без використання судового примусу, надавши приватному нотаріусу копії письмової вимоги про усунення порушень, надісланої ОСОБА_1, та документу, що підтверджує завершення 30-ти денного строку з моменту отримання ОСОБА_1 письмової вимоги.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що не спростовують зазначені висновки суду і посилання позивача щодо протиправності такого переходу права власності з огляду на встановлену Законом України від 3 червня 2014 року "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки, оскільки реєстрація державним реєстратором права власності на спірний житловий будинок відбулася в позасудовому порядку за умовами договору іпотеки від 26 березня 2007 року без звернення до суду (без примусового стягнення).

Апеляційний суд вважав, що накладений постановою державного виконавця відділу ДВС Старокостянтинівського районного управління юстиції від 5 жовтня 2010 року арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 не поширюється на товариство, оскільки він накладений саме в інтересах третьої особи як іпотекодержателя і забороняє укладати цивільно-правові угоди щодо всього нерухомого майна, проте ніяких заборон щодо реєстраційних дій постанова не містить.

Суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, на зазначене уваги не звернув, помилково дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

16 червня 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просив скасувати постанову апеляційного суду Хмельницької області від 10 травня 2018 року і залишити в силі рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 24 січня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховані фактичні обставини справи та незаконність дій приватного нотаріуса, що грубо порушують його права, оскільки на момент звернення до суду жодної письмової вимоги щодо обставин, передбачених статтею 35 Закону України "Про іпотеку", він не отримував. Крім того, наголошує про необхідність застосування статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" і помилкове невраховання апеляційним судом запису про державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження зазначеного будинку.

Позиція інших учасників справи

6 серпня 2018 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що судове рішення суду апеляційної інстанції винесене у відповідності до норм матеріального та процесуального права і відповідає правовим позиціям Верховного Суду.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 9 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 3 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що 23 березня 2007 року ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11131932000 в сумі 65 400
доларів США зі сплатою 13% річних за користування кредитом строком до 23 березня 2018 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 26 березня 2007 року ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, відповідно до п. 1.1 розділу 1 якого боржник передав в іпотеку житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 102,7 кв. м, розташований на АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності на підставі договору дарування від 27 липня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Старокостянтинівського районного нотаріального округу Хмельницької області Вакарєвою О. В.

12 грудня 2011 року банком і ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" укладено договір відступлення права вимоги за кредитним і іпотечним договорами, боржником за якими, в тому числі, є ОСОБА_1.

Таким чином, кредитором позивача та іпотекодержателем житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами стало ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ".

Розділом 4 іпотечного договору від 26 березня 2007 року врегульовано питання звернення стягнення, яким передбачено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором.

Відповідно до повідомлення ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" від 5 липня 2014 року про намір звернути стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_1 повідомлено про намір ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на вказаний предмет іпотеки відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку".

Дане повідомлення отримане ОСОБА_1 23 липня 2014 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0315044664926.

На підставі договору факторингу від 12 грудня 2011 року № 1 та відступлення права вимоги за договором іпотеки від цієї ж дати ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" звернулося до нотаріуса як державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію права на житловий будинок по АДРЕСА_1.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно суди встановили, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А. М. 16 березня 2016 року прийняла рішення (індексний номер 28756928) про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" на підставі договору іпотеки за № 637 від 26 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Старокостянтинівського районного нотаріального округу Голуб О. Є.

Суди також встановили, що 10 лютого 2011 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Старокостянтинівського районного управління юстиції Кравчук С. О. накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1, про що внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження ~organization0~ 10 липня 2011 року.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною 3 статті З ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов до таких висновків.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному частина 1 статті 400 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Між сторонами виник спір щодо правомірності рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на домоволодіння, яке передано в іпотеку. Ці правовідносини регулюються нормами ЦК України, Законами України "Про іпотеку", "Про нотаріат", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до статті 1054 ЦК України позичальник за кредитним договором зобов'язаний повернути кредит та сплатити процентів в розмірі та на умовах, встановлених договором.

Згідно зі статями 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк.

Відповідно до статей 12 і 33 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону).

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Таким чином, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, набутого в позасудовому порядку.

Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Відповідно до статей 36,37 Закону України "Про іпотеку" передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Саме такий правовий висновок зробила і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18), від 23 травня 2018 року у справі № 916/5073/15 (провадження № 12-33цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 520/6819/14-ц (провадження № 14-343цс18), від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц (провадження № 14-117цс18).

Іпотечний договір, укладений ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 26 березня 2007 року, містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (пункт 5 договору іпотеки), яке передбачає звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Як передбачено пунктами 5.4 договору, у разі передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя, даний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

Іпотекодержатель ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ", маючи намір звернути стягнення на предмет іпотеки, попередило про такі дії ОСОБА_1 повідомленням, яке ним отримане 23 липня 2014 року, і 16 березня 2016 року державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А. М. - прийняла рішення (індексний номер 28756928) про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" на підставі договору іпотеки за № 637 від 26 березня 2007 року.

З даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 78332345 від 18 січня 2017 року. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 10 лютого 2011 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Старокостянтинівського районного управління юстиції накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1, про що внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження ~organization1~ від 10 лютого 2011 року.

Відповідно до частини другої пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (чинного на час прийняття рішення нотаріусом), наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності іпотекодержателем.

На підставі викладеного Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що в зв'язку з накладеним арештом на все нерухоме майно ОСОБА_1 постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Старокостянтинівського районного управління юстиції від 5 жовтня 2010 року саме в інтересах третьої особи як іпотекодержателя майна, вказана заборона на товариство не поширюється. Верховний Суд звертає увагу на те, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса, прийнятих або вчинених ним під час реалізації функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист застосованого на приписах цивільного законодавства приватного (майнового) права у відносинах з іншими особами, нотаріус має залучитись до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а сама така справа - розглядатись залежно від суб'єктного складу її учасників за правилами ЦПК України чи ГПК України.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 686/17779/16-ц.

Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстроване стороною (постанова Великої Палати Верховного Суду № 11-377апп18 від 4 вересня 2018 року). Отже, у даній справі приватний нотаріус, яка зареєструвала право власності за іпотекодержателем, є неналежним відповідачем.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання виконання судом обов'язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні, суд касаційної інстанції відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Касаційну скаргу залишено без задоволення, тому підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Хмельницької області від 10 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов