Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.02.2025 року у справі №751/1680/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 751/1680/21

провадження № 61-13305св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

треті особи:Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Управління у справах дітей Чернігівської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Єрмоленко Оксани Олександрівни на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2023 року, ухвалене у складі судді Плахотнюк К. Г., та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Нежури В. А., Верланова С. М., Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з матір`ю та відібрання дитини.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 08 червня 2019 року між нею та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 .

Вказувала на те, що сімейне життя з ОСОБА_2 не склалося, останній її постійно принижував, застосовував психологічне та фізичне насильство, що мало місце і в присутності її малолітньої дочки від першого шлюбу. Зазначені обставини стали причиною, що вона 15 липня 2020 року, зі згоди відповідача, разом із дітьми переїхала на постійне проживання до м. Чернігова. З цього ж часу ніколи не перешкоджала ОСОБА_2 спілкуватися з сином, коли він приїжджав.

Оскільки відповідач не надавав їй матеріальної допомоги, вона була змушена звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів на її утримання та утримання сина.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15 вересня 2020 року у справі № 751/4804/20 стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на її утримання в розмірі 1/6 частини усіх виді його заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 27 липня 2020 року і до досягнення дитиною трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

20 липня 2020 року Голосіївський районний суд міста Києва у справі № 752/13800/20 видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання сина в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 20 липня 2020 року і до досягнення сином повноліття.

Зазначала, що після ухвалення судами вказаних судових рішень поведінка ОСОБА_2 щодо неї ще більше погіршилась, він постійно погрожував викрасти дитину.

10 вересня 2020 року відповідач мав намір викрасти у неї дитину, однак цьому перешкодила її мати.

14 жовтня 2020 року під час чергової зустрічі з сином ОСОБА_2 викрав у неї їхнього сина, коли вона спілкувалася з його батьком.

Зазначала, що у такий спосіб відповідач наразив дитину на небезпеку та спричинив психологічний стрес, оскільки примусово перервав грудне вигодовування дитини та позбавив дитину материнського піклування. З цього ж часу дитина проживає з ОСОБА_2 , який не допускає її до сина навіть з метою грудного вигодовування.

Вважала, що в інтересах дитини доцільно проживати саме з матір`ю, а не з батьком, оскільки вона з 15 липня 2020 року разом із дітьми проживає в м. Чернігові у двокімнатній квартирі, яка перебуває у власності її батька та передана у користування їй разом із дітьми. У квартирі створені всі умови для виховання та розвитку дитини. Також вона виховує дочку від першого шлюбу, в питаннях виховання дочки має успіхи і з цього приводу позитивно характеризується. Вона працевлаштована, однак перебуває у відпустці по догляду за дитиною, як мати піклується про своїх дітей та сприяє їх гармонійному розвитку, характеризується позитивно.

Вказувала на те, що їх спільний з відповідачем син висловити свою прихильність до одного з батьків не може, але за своїм віком син першочергово потребує піклування та любові матері, його розлучення з матір`ю негативно вплине на його ж психоемоційний стан та розвиток.

Зазначала, що вона може у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та розвитку дитини, задовольнити гармонійний розвиток особистості дитини в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Найкращим інтересам дитини буде відповідати визначення місця проживання сина разом із матір`ю, а вона в свою чергу не чинитиме жодних перешкод для спілкування батька з сином і готова усіма силами сприяти, щоб дитина через розлучення батьків не була позбавлена батьківського піклування.

З огляду на те, що відповідач без її на те згоди самочинно (протиправно) змінив місце проживання їхнього сина шляхом його викрадення, вважала за необхідне відібрати у відповідача малолітнього сина ОСОБА_4 та повернути сина їй.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд розірвати шлюб, зареєстрований між нею та ОСОБА_2 ; визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю; відібрати у ОСОБА_2 малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та повернути його матері.

У січні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просиввизначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що після реєстрації шлюбу (08 червня 2019 року) ОСОБА_1 разом зі своєю дочкою від першого шлюбу ОСОБА_5 переїхала до нього за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син, який також проживав за вказаною адресою, перебував на обліку в КНП «Центр первинної медико-соціальної допомоги № 1, амбулаторія № 8 та медичного центру «Добробут-Поліклініка», лікарі яких слідкували за станом здоров`я сина.

Вказував на те, що до пологів між ним та дружиною сварок практично не виникало, вони розуміли один одного, йшли на поступки. Після народження сина ставлення дружини до нього різко змінилось, ОСОБА_1 безпричинно влаштовувала скандали, йшла з дому не повідомивши причину і поверталася часто напідпитку і дуже пізно. Сином ОСОБА_1 практично не займалась, до своєї старшої дочки ставилася агресивно, він захищав дівчинку від безпідставних нападок ОСОБА_1 , займався вихованням та доглядом обох дітей, супроводжував ОСОБА_6 до школи і зі школи, робив з нею шкільне завдання, відвідував з дітьми поліклініку. У ОСОБА_1 практично не було грудного молока, він купував для сина дитяче харчування.

У липні 2020 року ОСОБА_1 виїхала з його помешкання, повідомивши його, що хоче погостити у своїх батьків. Надалі стало відомо, що позивачка оселилася в м. Чернігові у квартирі своїх батьків.

Зазначав, що він не надавав згоди на зміну місця проживання дитини. Він неодноразово приїздив до м. Чернігова та намагався поговорити з дружиною і узгодити два-три дні на тиждень, коли б він мав можливість безперешкодно спілкуватися з сином, однак ОСОБА_1 брутально висловлювалася на його адресу та висувала вимогу, що їй потрібні гроші і він буде бачитися з сином, коли буде привозити гроші, кожного разу називала суму, яку він мав привезти, пропонувала йому придбати у неї сина. Декілька разів він мав змогу побачити сина, під час його прогулянки з бабусею, під час однієї з таких зустрічей ОСОБА_1 повідомляла поліцію, що він хотів викрасти сина. Звернувшись до сусідів ОСОБА_1 за місцем проживання сина, він отримав інформацію, що ОСОБА_1 ніколи не гуляє з дитиною, це робить її мати або старша дочка. У поліклініці, де перебував на обліку їх син, він отримав інформацію, що мати не повідомляла лікаря, що дитина переболіла коклюшем і видалила листи з відповідними записами з медичної карти сина, відмовлялася робити щеплення.

14 жовтня 2020 року він домовився з ОСОБА_1 , що привезе їй чергову суму грошових коштів, вона покаже йому сина та узгодять графік побачень з дитиною. Проте, під час спілкування з дружиною вона повідомила, що погодить графік, якщо він дасть згоду на виїзд сина за кордон. Побоюючись за здоров`я сина, не знаючи, з якою ціллю дружина хоче вивезти сина за кордон, він в цей же день забрав дитину. Оскільки ОСОБА_1 пропонувала йому продати сина, то не було ніякої гарантії, що вона не запропонує сина комусь іншому. Вивезення сина за кордон в період всесвітньої пандемії вважав нерозумним, а також небезпечним для його здоров`я.

Після прибуття з сином за місцем його проживання, він повідомив поліцію, Службу у справах дітей, ОСОБА_1 , а наступного дня звернувся з дитиною до медичного закладу, де було повністю проведено обстеження дитини, зроблено щеплення. Наразі дитина проживає з ним, мати може вільно спілкуватися з сином, він не чинив і не чинить перешкоди їй, однак численними актами державного виконавця підтверджено, що ОСОБА_1 часто не з`являлася на побачення з дитиною та відмовлялася годувати дитину грудним молоком.

Також вказував, що під час відвідування сина ОСОБА_1 вчиняла різного роду провокації та скандали, голосно кричала, лякаючи сина, кидалась з кулаками на його матір. Членами його родини було помічено, що ОСОБА_1 вживала якісь пігулки, після чого її поведінка ставала неадекватною.

Вказував на те, що проживаючи з ним дитина забезпечена всім необхідним, визначення місця проживання дитини з батьком буде відповідати принципу статті 6 Декларації про права дитини від 20 листопада 1959 року та найвищим інтересам малолітнього ОСОБА_4 . Він, ОСОБА_2 , забезпечений житлом із сучасним ремонтом та обладнанням, де створені всі умови для проживання та виховання сина, син має окрему кімнату. Він також має самостійний заробіток, завжди належним чином піклується про розвиток, стан здоров`я та виховання сина, не має хронічних захворювань. Дитина тривалий час проживає в його родині, всі рідні допомагають йому в догляді за сином, дитина виховується в любові та турботі про неї, що сприяє нормальному розвитку та вихованню. Він працює дистанційно, син буде мати можливість відвідувати садочок, а також різні секції та кружки. Вказував, що він дуже любить сина, син є сенсом його життя, він не планує створювати нову сім`ю, повністю присвятить себе сину, у той час, як ОСОБА_1 має такі наміри, про що свідчить її фото на сайті знайомств.

Зазначав, що його дружина не має самостійного заробітку, часто вживає спиртні напої, негативно характеризується за місцем проживання і майже не займається вихованням сина, надані ним грошові кошти на утримання сина використовує у власних інтересах, житло, в якому вона проживає, належить її батькам, батьки проживають у м. Мена Чернігівської області і не мають можливості завжди допомагати ОСОБА_1 доглядати сина.

Крім того, під час їх спільного проживання ОСОБА_1 без будь-яких підстав била свою старшу дочку, використовуючи ненормативну лексику, кричала на їхнього сина.

З урахуванням зазначеного, вважав, що сину краще буде проживати з батьком.

Ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 11 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з матір`ю та зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком роз`єднані в самостійні провадження; виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір`ю та зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком. Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір`ю та зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком передано для розгляду Голосіївському районному суду міста Києва за територіальною підсудністю.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з його матір`ю ОСОБА_1 .

Відібрано в ОСОБА_2 малолітню дитину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та передано матері ОСОБА_1 .

Встановлено адаптивний період зустрічей матері ОСОБА_1 з малолітньою дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , протягом шести місяців з дня набрання рішенням суду законної сили, а саме:

- перших п`ять місяців кожної першої та третьої суботи кожного місяця з 10 години до 15 години у м. Києві в присутності батька ОСОБА_2 ;

- кожної другої неділі кожного місяця з 12.00 години до 17.00 години у м. Києві в присутності батька ОСОБА_2 ;

- кожної четвертої неділі кожного місяця з 11.00 години до 16.00 години у м. Чернігові в присутності батька ОСОБА_2 ;

- шостий місяць першої та третьої суботи з 10 години до 15 години у м. Києві без присутності батька ОСОБА_2 ;

- другої неділі з 11.00 години до 16.00 години у м. Чернігові в присутності батька ОСОБА_2 ;

- четвертої неділі з 11.00 години до 16.00 години у м. Чернігові без присутності батька ОСОБА_2 .

Зобов`язано батька ОСОБА_2 забезпечувати зустрічі малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 у м. Києві та у м. Чернігові.

Виконання рішення суду в частині визначення місця проживання та відібрання дитини відстрочено на час дії адаптивного періоду - 6 (шість) місяців.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Волковим А. В., та апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана адвокатом Редіч Н. Ю., залишено без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2023 року залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_2 14 жовтня 2020 року самовільно,без згоди матері дитини змінив місце проживання дитини, шляхом викрадення дитини, перешкоджає матері у спілкуванні з сином, позбавляючи його материнського піклування та виховання, що призводить до руйнування зв`язків дитини з матір`ю і суперечить найкращим інтересам дитини.

Суди також врахували ставлення кожного з батьків до дитини, стать дитини, її вік, житлово-побутові умови для проживання і розвитку дитини.

З огляду на житлово-побутові умови для проживання і розвитку дитини, які створені матір`ю, наявність у матері стабільного доходу, достатнього для утримання своїх дітей, враховуючи відсутність будь-яких обставин, які б давали підстави для висновку про негативний вплив матері на дитину чи про відсутність в ОСОБА_1 батьківського потенціалу, відсутність інформації про вчинення останньою будь-яких дій, які суперечили б інтересам дитини, та враховуючи позитивну характеристику ОСОБА_1 як матері її ж дитини ОСОБА_7 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Врахувавши факт тривалого проживання малолітньої дитини з батьком, суди дійшли висновку про необхідність встановлення адаптивного періоду, який повинен передувати передачі дитини матері і який сприятиме налагодженню більш тісного контакту матері і дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У жовтні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Єрмоленко О. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким визначити місце проживання дитини з батьком ОСОБА_2 .

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що саме матір малолітнього ОСОБА_8 без погодження з батьком дитини у липні 2020 року змінила місце проживання малолітньої дитини - поїхала з дитиною з м. Києва до м. Чернігова та оселилась у квартирі своїх батьків. Батько дитини не надавав згоди на зміну місця проживання свого сина.

Суди попередніх інстанцій помилково вважали, що у жовтні 2020 року батько дитини самовільно змінив місце проживання дитини.

На момент ухвалення судом рішення ОСОБА_1 не мала самостійного доходу майже півтора роки, оскільки була звільнена з посади фахівця зі зв`язків з медичною громадськістю 30 червня 2022 року за угодою сторін.

Матір дитини проживає за кордоном, виїхала з дочкою до Польщі. Зі слів ОСОБА_1 , сину буде безпечніше з нею у Польщі, де вона має гарну роботу.

Суди попередніх інстанцій не встановили, у яких умовах матір дитини проживає у Польщі, а також чи буде таке середовище для маленької дитини безпечним, спокійним та стійким та чи не зашкодить воно здоров`ю та розвитку дитини.

Враховуючи малий вік дитини, проживання дитини з народження за адресою батька, а також те, що тривалий час дитина проживає разом з батьком, до якого має більшу прихильність і який може забезпечити більш стабільні та звичні матеріально-побутові умови для проживання, визначення місце проживання дитини разом із батьком відповідає найкращим інтересам дитини.

Відібрання маленької дитини у батька, який піклується про здоров`я свого сина, забезпечує дитину всім необхідним для розвитку дитини та визначення місця проживання дитини з матір`ю, за умови, що під час розгляду справи взагалі не встановлено, в яких умовах буде проживати дитина, є порушенням норм законодавства та небезпечним для дитини.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 (провадження № 61-592св19), від 21 листопада 2023 року у справі № 753/15815/20 (провадження № 61-4432св23).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Волков А. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що 12 липня 2020 року до м. Києва приїхали батьки ОСОБА_1 та на її прохання забрали її, маленького сина ОСОБА_4 та дочку ОСОБА_6 і перевезли на постійне проживання до власної квартири у м. Чернігові. Виїзд відбувався за присутності ОСОБА_2 та його родичів. Отже, у липні 2020 року малолітній син залишився проживати з матір`ю у м. Чернігові за взаємною згодою сторін.

ОСОБА_2 самочинно, без згоди матері дитини, змінив місце проживання дитини, а надалі створював колишній дружині перешкоди у вихованні дитини та у спілкуванні з нею, зокрема обмежив матір дитини на побачення з нею лише у межах домоволодіння ОСОБА_2 , у присутності його родичів та під стеженням відеокамер, що свідчать про те, що ОСОБА_2 діяв недобросовісно, а його неправомірна поведінка шкодить особистісному розвитку дитини, порушує її право на материнську любов, турботу, виховання, піклування, належний догляд та духовний і емоційний зв`язок з матір`ю, що дуже важливо для дитини з огляду на її вік та стать.

Після початку бойових дій та збройного вторгнення російської федерації в Україну ОСОБА_2 блокував усі намагання ОСОБА_1 вийти на зв`язок, її неодноразові спроби та прохання домовитись про виїзд з сином задля його безпеки до Польщі залишились без задоволення.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2024 року продовжено представнику ОСОБА_2 - адвокату Єрмоленко О. О. строк для усунення недоліків, вказаний в ухвалі Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2024 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Єрмоленко О. О. про поновлення строку подачі касаційної скарги задоволено, поновлено строк для подачі касаційної скарги. Продовжено строк для усунення недоліків, вказаний в ухвалах Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року та від 22 жовтня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Єрмоленко О. О., витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Єрмоленко О. О. про зупинення виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року.

У січні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 червня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 березня 2021 року.

Після реєстрації шлюбу подружжя ОСОБА_9 проживало в житловому приміщенні за місцем проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_2 , який з моменту народження проживав за адресою: АДРЕСА_1 , разом із обома батьками та дочкою ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З 15 липня 2020 року ОСОБА_1 разом із малолітнім сином ОСОБА_10 та малолітньою дочкою від першого шлюбу ОСОБА_5 стали проживати за адресою: АДРЕСА_2 .

З 14 жовтня 2020 року малолітній ОСОБА_3 проживає з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 характеризуються позитивно за місцем роботи та проживання, не мають наркологічної залежності, не страждають на психічні захворювання, до кримінальної відповідальності не притягувалися.

Згідно з актом обстеження умов проживання за місцем проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , створені всі належні умови для проживання та розвитку малолітнього ОСОБА_11 . У дитини є власна кімната, ліжко, шафа, стіл. Місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , малолітній ОСОБА_3 не зареєстрований за цією ж адресою. Садиба за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована на праві приватної власності за матір`ю ОСОБА_2 - ОСОБА_12 . ОСОБА_13 16 грудня 2020 року надала згоду на проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 , який належить їй на праві приватної власності.

Відповідно до довідки № 1 від 15 травня 2024 року ОСОБА_2 працює в ТОВ «АФ «Аудит сервіс» з 01 вересня 2020 року, займає посаду заступника директора, отримує заробітну плату за штатним розписом.

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади від 31 березня 2024 року місце перебування ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки ТОВ «Теплосервіс СК» від 30 травня 2024 року ОСОБА_1 працює на посаді менеджера з 20 травня 2024 року.

Згідно з довідкою Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 35 від 08 травня 2024 року дочка ОСОБА_1 - ОСОБА_14 є ученицею 6-Е класу Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 35. Зарахована до закладу освіти 28 липня 2020 року та навчається час видачі цієї довідки.

Відповідно до акта обстеження умов проживання за місцем проживання ОСОБА_15 за адресою: АДРЕСА_2 , створені умови для проживання малолітнього ОСОБА_11 , а саме: є дитяче ліжко, одяг відповідного віку, шафа для одягу, іграшки, дві коляски, велосипед, спортивна стінка, ванночка, ходунки. Загальний стан приміщення добрий. Квартира складається з двох житлових кімнат. Дитині створені всі належні умови для відпочинку, виховання та проживання. Місце проживання ОСОБА_1 , її дочки ОСОБА_14 з 24 липня 2020 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , без реєстрації місця проживання постійно проживає син ОСОБА_3 . Зазначена квартира належить на праві приватної власності батьку ОСОБА_1 - ОСОБА_16 .

21 жовтня 2020 року ОСОБА_16 зробив заяву, що він дає свою згоду на проживання в квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить йому на праві приватної власності, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з висновком Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації (орган опіки та піклування) від 07 грудня 2021 року, орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_2 , 2020 року народження, з батьком ОСОБА_2 .

У суді першої інстанції допитані свідки: ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Єрмоленко О. О. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21) зазначено, що «міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах».

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20 Верховний Суд вказав, що створювані одним із батьків для іншого протягом тривалого часу перешкоди у вихованні дитини та спілкуванні з нею мають наслідком руйнування зв`язків із сім`єю, до якої належить як батько, так і мати дитини, а отже в такому разі поведінка того із батьків, хто створює перешкоди, суперечить сімейним цінностям та не відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 559/1215/19-ц, висновок органу опіки та піклування є документом, який подається для прийняття відповідного рішення судом, тобто він є доказом у цивільній справі, який підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору виконує допоміжну функцію при вирішенні спорів, які стосуються прав та інтересів дітей, та спрямований передусім на отримання максимальної інформації щодо обставин, які мають значення для вирішення конкретного спору.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 створила належні умови для проживання, виховання та розвитку дитини, має стабільний дохід, позитивно характеризується як матір її ж дитини ОСОБА_7 і відсутні будь-які обставини, які б давали підстави для висновку щодо негативного впливу матері на дитину, або ж відсутність в ОСОБА_1 батьківського потенціалу, вчинення останньою будь-яких дій, які суперечили б інтересам дитини.

Оцінюючи можливість залишення дитини проживати із батьком, суди врахували, що ОСОБА_2 14 жовтня 2020 року самовільно, без згоди матері дитини змінив місце проживання дитини, шляхом викрадення дитини, перешкоджає матері у спілкуванні з сином, позбавляючи його материнського піклування та виховання, що призводить до руйнування зв`язків дитини з матір`ю і суперечить найкращим інтересам дитини.

Належні та допустимі докази, які б підтверджували доводи ОСОБА_2 про невиконання ОСОБА_1 своїх обов`язків відносно малолітнього сина, ОСОБА_2 не надав.

Суди попередніх інстанцій на виконання вимог статті 19 СК України надали оцінку висновку органу опіки та піклування щодо розв`язання спору та дійшли висновку про неврахування висновку органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком.

Надавши належну оцінку доказам та врахувавши обставини, встановлені у розглядуваній справі, пріоритетність інтересів дитини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про доцільність визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки батько, хоча й має належні умови для проживання дитини, однак, перешкоджаючи матері у спілкуванні із сином, позбавляє його як належної опіки і виховання з боку матері, так і порушує їх право на прямі контакти, що вочевидь суперечить найкращим інтересам дитини і призводить до її відчуження від матері.

Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я, стан розвитку сина, незалежно від того, з ким він буде проживати.

Визначення місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю не позбавляє батька дитини батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору врахували найкращі інтереси дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з урахуванням встановлених судами обставинами справи. Для забезпечення інтересів дитини саме визначення місця проживання дитини із матір`ю відповідатиме її інтересам.

Питання встановлення спільної фізичної опіки над дитиною сторонами справи не ініціювалося та судами попередніх інстанцій не вирішувалося.

За істотної зміни обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку фізичної опіки щодо дитини.

Верховний Суд також погоджується з висновком судів попередніх інстанційпро встановлення адаптивного періоду зустрічей матері з сином у зв`язку з тривалим проживанням дитини з батьком. Такий адаптивний період мав сприяти поступовому відновленню відносин між матір`ю та дитиною і формуванню емоційного контакту.

Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 (провадження № 61-592св19), від 21 листопада 2023 року у справі № 753/15815/20 (провадження № 61-4432св23), не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не має самостійного доходу та проживає за кордоном, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, зокрема витягом з реєстру територіальної громади від 31 березня 2024 року, згідно з яким місце перебування ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , та довідкою ТОВ «Теплосервіс СК», згідно з якою ОСОБА_1 працює на посаді менеджера з 20 травня 2024 року та має стабільний дохід.

Посилання у касаційній скарзі на те, що саме ОСОБА_1 , а не ОСОБА_2 ,змінила місце проживання малолітньої дитини, зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних судових рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ґрунтується на аналізі та оцінці всіх наявних у справі доказів у їх сукупності.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Єрмоленко Оксани Олександрівни залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець