Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.02.2018 року у справі №610/1253/17

Постанова

Іменем України

11 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 610/1253/17-ц

провадження № 61-16562св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - прокурор Лозівської місцевої прокуратури в інтересах держави,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Україна Нова",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Україна Нова" на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 14 січня 2020 року у складі судді Феленка Ю. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року у складі колегії суддів:

Яцини В. Б., Бурлака І. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У травні 2017 року прокурор Лозівської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області), ОСОБА_1, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Україна Нова" (далі - СТОВ Агрофірма "Україна Нова") про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельної ділянки, скасування їхньої державної реєстрації.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що під час вивчення стану законності відведення земельних ділянок для ведення фермерських господарств встановлено, що 26 грудня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагентства у Харківській області із заявою про надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства, загальною площею 139,6 га, кадастровий номер: 6320280400:02:000:0105, що розташована за межами населених пунктів на території Асіївської сільської ради Балаклійського району Харківської області.

При розгляді заяви ОСОБА_1, ГУ Держземагентства в Харківській області не перевірено її відповідність закону, а саме можливість самостійно ним та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, чи мав (має) він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, чи мав ОСОБА_1 потенційних контрагентів, ресурси, яких він може на договірних засадах залучити для ведення фермерського господарства, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці.

ГУ Держземагентства в Харківській області не пересвідчилось у дійсності волевиявлення ОСОБА_1 на створення фермерського господарства з метою вироблення товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації для отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства, не перевірив, чи матиме можливість фермерське господарство, створене заявником, обробляти орендовані землі, чи буде досягнута законна мета оренди земельних ділянок, тобто чи насправді виникли та існують законні сподівання на здійснення майнового права - оренду землі, чи є такі сподівання практичними у своїй реалізації.

ГУ Держземагентства у Харківській області, всупереч вимог статей 124, 134 ЗК України та частини 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство", 30 грудня 2013 року незаконно прийнято наказ про передачу ОСОБА_1 у користування вказаної земельної ділянки.

24 березня 2014 року на підставі зазначеного наказу, між ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 укладений договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 49 років.

05 травня 2014 року між ОСОБА_1 та СТОВ Агрофірма "Україна Нова" укладений договір суборенди зазначеної земельної ділянки, строком на 10 років.

Зазначає, що вказані акти органу виконавчої влади прийняті та укладені з порушенням вимог земельного законодавства, у зв'язку з чим підлягають скасуванню. Дії ОСОБА_1 були спрямовані для отримання СТОВ Агрофірма "Україна Нова" в користування земельної ділянки за спрощеною процедурою, а саме: без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені статтями 124, 134 ЗК України, а сам ОСОБА_1 не мав жодних намірів на створення фермерського господарства та використання земельної ділянки за призначенням.

Посилаючись на викладене, прокурор просив визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагентства у Харківській області № ХА/6320280400:02:000/00000730 від 30 грудня 2013 року "Про надання в оренду земельних ділянок"; визнати недійсним, укладений між ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди землі від 24 березня 2014 року щодо земельної ділянки, кадастровий номер: 6320280400:02:000:0105, загальною площею 139,6 га, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 03 квітня 2014 року за № 5252653; скасувати державну реєстрацію договору оренди землі від 24 березня 2014 року, укладеного між ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1, відомості про який внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 03 квітня 2014 року за № 5252653; визнати недійсним, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ Агрофірма "Україна Нова" договір суборенди землі від 05 травня 2014 року, щодо передачі в суборенду земельної ділянки, загальною площею 139,6 га, кадастровий номер: 6320280400:02:000:0105, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 08 липня 2014 року за № 6329953; скасувати державну реєстрацію договору суборенди землі від 05 травня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ Агрофірма "Україна Нова", відомості про який внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 08 липня 2014 року за № 6329953.

Суди неодноразово розглядали цю справу.

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 31 липня 2017 року у задоволенні позову прокурора відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не мав наміру створювати фермерське господарство, сприяв для передачі в користування СТОВ агрофірмі "Україна Нова" землі за спрощеною процедурою без проведення земельних торгів (аукціону), передбачених статтями 124, 134 ЗК України, у редакції, чинній на момент передачу землі в оренду. Крім того, плата для СТОВ Агрофірми "Україна Нова" за суборенду землі перевищує орендну плату, яку сплачує ОСОБА_1, що суперечить статті 288.6 Податкового кодексу України. Позов прокуратури є обґрунтованим, проте не підлягає задоволенню за спливом строку позовної давності, який починає свій відлік із дня прийняття ГУ Держземагентства у Харківській області спірного наказу.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що норма закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокуратури до суду із заявою про захист інтересів держави. Оскільки спірний наказ ГУ Держземагентства у Харківській області прийнятий у грудні 2013 року, договір оренди укладений у березні 2014 року та зареєстрований у квітні 2014 року, то прокуратура, звернувшись до суду з цим позовом у травні 2017 року, пропустила строк позовної давності.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2019 року касаційну скаргу прокуратури Харківської області задоволено. Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 31 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 08 листопада 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 після укладення договору оренди земельної ділянки відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про фермерське господарство" не зареєстрував в установленому законом порядку фермерське господарство.

Установивши зазначене та те, що ГУ Держземагентства у Харківській області не пересвідчилося в наявності у ОСОБА_1 бажання створити фермерське господарство та спроможності вести таке господарство, погодило передачу останнім як фізичною особою цієї земельної ділянки для ведення фермерського господарства в суборенду СТОВ Агрофірмі "Україна Нова", суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість вимог прокуратури щодо визнання недійсним спірного наказу про надання в оренду земельної ділянки та договорів оренди і суборенди.

Проте, за обставин погодження 29 травня 2014 року ГУ Держземагентства у Харківській області передання земельної ділянки в суборенду фізичною особою та державної реєстрації договору суборенди 29 липня 2014 року, не з'ясувавши всіх обставин щодо того, коли повноважений орган довідався або міг довідатися про порушення інтересів держави, суди дійшли передчасного висновку щодо моменту, з якого у прокуратури виникло право на звернення до суду з позовом. Також суди не надали оцінки доводам Лозівської місцевої прокуратури про те, що орган Держгеокадастру, на який закон покладає функції і повноваження органу Держземагентства, не здійснює або неналежним чином здійснює захист інтересів держави щодо повернення земель державної власності, які одержані в користування приватним суб'єктом поза передбаченою законом обов'язковою процедурою (без проведення земельних торгів), а прокуратура довідалася про порушення інтересів держави лише із інформації Балаклійської державної адміністрації Харківської області у листопаді 2016 року.

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 14 січня 2020 року позов прокурора задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держземагентства у Харківській області № ХА/6320280400:02:000/00000730 від 30 грудня 2013 року "Про надання в оренду земельних ділянок"; визнано недійсним, укладений між ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди землі від 24 березня 2014 року щодо земельної ділянки, кадастровий номер: 6320280400:02:000:0105, загальною площею 139,6 га, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 03 квітня 2014 року за № 5252653; скасовано державну реєстрацію договору оренди землі від 24 березня 2014 року укладеного між ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1, відомості про який внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 03 квітня 2014 року за № 5252653; визнано недійсним, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ Агрофірма "Україна Нова", договір суборенди землі від 05 травня 2014 року, щодо передачі в суборенду земельної ділянки, загальною площею 139,6 га, кадастровий номер: 6320280400:02:000:0105, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 08 липня 2014 за № 6329953; скасовано державну реєстрацію договору суборенди землі від 05 травня 2014 року укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ Агрофірма "Україна Нова", відомості про який внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 08 липня 2014 року за № 6329953. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ГУ Держземагентства в Харківській області під час розгляду заяви ОСОБА_1 не перевірено можливість самостійно ним та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, чи мав (має) він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, чи мав ОСОБА_1 потенційних контрагентів, ресурси яких він може на договірних засадах залучити для ведення фермерського господарства, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці. ГУ Держземагенства в Харківській області не пересвідчилось у дійсності волевиявлення ОСОБА_1 на створення фермерського господарства з метою вироблення товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації для отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства, не перевірило, чи матиме можливість фермерське господарство, створене заявником, обробляти орендовані землі, чи буде досягнута законна мета оренди земельних ділянок, тобто чи насправді виникли та існують законні сподівання на здійснення майнового права - оренду землі, чи є такі сподівання практичними у своїй реалізації.

Отримання СТОВ Агрофірма "Україна Нова" спірної земельної ділянки в оренду за спрощеною процедурою позбавило права інших потенційних учасників брати участь у торгах за право користування зазначеною земельною ділянкою. Держава, в свою чергу позбавлена можливості укласти договір оренди на більш вигідних умовах та отримати більші надходження до бюджету. Крім того, СТОВ Агрофірма "Україна Нова", укладаючи договір суборенди спірної земельної ділянки за вказаних обставин, могло передбачити можливість настання негативних наслідків у виді подальшого визнання договору недійсним.

У спірних правовідносинах органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції є ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Проте, як встановлено в судовому засіданні, вказаний орган є стороною спірних правовідносин, сам допустив порушення вимог законодавства, внаслідок чого є відповідачем у справі, тобто не здійснює захист інтересів держави відповідно до покладених на нього повноважень, а враховуючи подані заперечення на позовну заяву, здійснювати захист порушених інтересів держави і не збирався. За таких обставин, прокурором обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави, а отже, прокурор є належним позивачем у справі.

Про порушення вимог земельного законодавства під час відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1, Балаклійський відділ Лозівської місцевої прокуратури Харківської області дізнався у листопаді 2016 року з листа Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області від 15 листопада 2016 року № 01-45/3899. Враховуючи, що Балаклійський відділ Лозівської місцевої прокуратури Харківської області не є учасником спірних правовідносин, а також з огляду на функції та повноваження органів прокуратури, той факт, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції - ГУ Держгеокадастру у Харківській області сам порушив вимоги чинного законодавства, заходи щодо відновлення та захисту порушених прав держави не здійснював та здійснювати не збирався, що випливає з його заперечень на позовну заяву, суд вважав, що про порушення інтересів держави прокурор міг дізнатися та дізнався саме в листопаді 2016 року з листа Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області. Дізнатися раніше про порушення вимог земельного законодавства, прокуратура можливості не мала. З позовом до суду прокурор звернувся 12 травня 2017 року тобто в межах строку позовної давності, а отже, заяви відповідачів про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності задоволенню не підлягають.

Постановою Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1, отримавши на підставі оскаржуваного наказу ГУ Держземагентства у Харківській області та договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, фермерське господарство не створив, натомість передав вказану земельну ділянку в суборенду, чим допустив порушення земельного законодавства.

ОСОБА_1 діяв із метою отримання земельної ділянки в обхід обов'язкової процедури - земельних торгів не для ведення фермерського господарства, а для передачі в суборенду СТОВ Агрофірма "Україна Нова", що порушує законну мету її отримання в оренду, спричиняє до втрат державного бюджету коштів від земельного аукціону, який є обов'язковим для загального порядку отримання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.

При цьому, звертаючись до суду з цим позовом, прокурор набув статусу позивача, оскільки відсутній орган, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Встановивши, що позивач не знав і не міг знати про наявність порушень вимог земельного законодавства до отримання листа Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області від 15 листопада 2016 року № 01-45/3899, строки позовної давності прокурором не пропущено.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді 2020 року СТОВ Агрофірма "Україна Нова" подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 14 січня 2020 рокута постанову Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року в справі № 910/3723/14,19 квітня 2017 року в справі № 405/4999/15-ц, Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі № 813/1897/17,25 квітня 2018 року в справі № 806/1000/17,10 травня 2018 року в справі № 914/1708/17,22 травня 2018 року в справі № 922/1084/17,25 вересня 2019 року в справі № 819/198/17,19 листопада 2019 року в справі № 910/16827/17,27 травня 2020 року в справі № 819/478/17,22 жовтня 2020 року в справі № 140/756/19, Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц, 22 травня 2018 року в справі № 469/1203/15-ц, 30 травня 2018 року в справі № 367/2271/15-ц, 30 травня 2018 року в справі № 359/2012/15-ц, 05 червня 2018 року в справі № 359/2421/15-ц, 06 червня 2018 року в справі № 372/1387/13-ц, 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17,31 жовтня 2018 року в справі № 367/6105/16-ц, 20 листопада 2018 року в справі № 372/2592/15,20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16,04 грудня 2018 року в справі № 910/18560/16,21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17,26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16,30 вересня 2020 року в справі № 815/6347/17 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України); судами попередніх інстанцій не досліджені зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389, пункт 1 частини 3 статті 411 ЦПК України); апеляційним судом необґрунтовано відхилено клопотання відповідача про закриття провадження у справі (пункт 4 частини 2 статті 389, пункт 3 частини 3 статті 411 ЦПК України).

У своїй касаційній скарзі СТОВ Агрофірма "Україна Нова" просило справу розглядати за участі представника відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Практика ЄСПЛ з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "Varela Assalino contre le Portugal", заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України. Абзац другий частини 1 статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо частини 1 статті 402 ЦПК України не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право особи бути присутньою під час розгляду справи може бути реалізовано у разі розгляду такої справи у відкритому судовому засіданні, у всіх інших випадках присутність інших осіб при розгляді справи у порядку письмового провадження чинним ЦПК Українине передбачено.

Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи у межах повноважень та порядку, визначених частиною 1 статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Бажання СТОВ Агрофірма "Україна Нова" через свого адвоката публічно викласти під час слухання справи свої доводи не обумовлює необхідність призначення справи до розгляду у судовому засіданні з викликом сторін. Сторона відповідача реалізувала свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності на стадії касаційного перегляду справи, шляхом викладення своєї позиції у касаційній скарзі. Клопотання про розгляд справи судом касаційної інстанції за участю представника відповідача не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення може надати представник лише особисто в суді, окрім тих, які викладені письмово.

Відмовляючи у задоволення клопотання про розгляд справи у суді касаційної інстанції за участю сторін, Верховний Суд врахував, що ЄСПЛ неодноразово висловлювався з приводу публічного розгляду судами касаційної інстанції, а саме: якщо розгляд справи у суді першої інстанції був публічним, відсутність "публічності" при розгляді справи у другій та третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури по цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим у апеляційному чи касаційному суді особисто.

Крім того, ЄСПЛ визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі "Varela Assalino contre le Portugal" (заява № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду (рішення від 25 квітня 2002 року). У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права, а саме тлумачення норм Цивільного кодексу.

Верховний Суд, враховуючи практику ЄСПЛ як джерело права, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, який не може встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, оцінивши характер спору та суть правового питання, яке підлягає вирішенню у розглядуваній справі, вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, тобто за наявними у ній матеріалами.

Верховний Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Ураховуючи викладене та зважаючи на відсутність необхідності виклику учасників справи для надання пояснень з огляду на обставини справи, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання СТОВ Агрофірма "Україна Нова".

У грудні 2020 року ГУ Держгеокадастру у Харківські області подано відзив на касаційну скаргу, у якому заявник підтримує доводи викладені у цій скарзі та просить скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову прокурора. Крім того, ні ЗК України ні Законом України "Про фермерське господарство не передбачено вимог щодо подання доказів наявності сільськогосподарської техніки та інших засобів обробітку земель разом із заявою про надання земельної ділянки.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ОСОБА_2 (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О. від 07 грудня 2020 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

14 грудня 2020 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.

У зв'язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_2, на підставі подань секретаря Другої судової палати, розпорядженням від 22 вересня 2021 року № 1776/0/226-21,22 вересня 2021 року справу на підставі повторного автоматизованого розподілу справи між суддями передано судді Верховного Суду Ступак О. В.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

26 грудня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагентства у Харківській області із заявою про надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства, загальною площею 139,6 га, кадастровий номер: 6320280400:02:000:0105, що розташована за межами населених пунктів на території Асіївської сільської ради Балаклійського району Харківської області. До вказаної заяви ОСОБА_1 додані копії паспорта, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, трудової книжки, диплому про вищу освіту, графічні матеріали по земельній ділянці та договір оренди землі.

Наказом ГУ Держземагентства у Харківській області від 30 грудня 2013 року № ХА/6320280400:02:000/00000730 "Про передачу в оренду земельної ділянки", ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, яка розташована за межами населеного пункту на території Асіївської сільської ради Балаклійського району Харківської області, загальною площею 139,6 га, кадастровий номер: 6320280400:02:000:0105.

Пунктом 3.3 вказаного наказу передбачено, що земельні ділянки використовувати за цільовим призначенням, із дотриманням вимог статей 96, 103 ЗК України, Закону України "Про фермерське господарство" та інших нормативно-правових актів.

24 березня 2014 року на підставі зазначеного наказу, між ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 укладений договір оренди без номеру вказаної земельної ділянки, строком на 49 років, нормативно грошова оцінка якої становить 3 206 713,58 грн та встановлена орендна плата в розмірі 128 268,54 грн на рік, яка вноситься рівними частками щомісячно. Договір оренди зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 03 квітня 2014 року за № 5252653. У вказаному договорі оренди передбачене право орендаря передавати земельну ділянку або її частину в суборенду без зміни її цільового призначення, за погодженням з орендодавцем (пункт 29 договору).

05 травня 2014 року між ОСОБА_1 та СТОВ Агрофірма "Україна Нова" укладений договір суборенди без номеру, земельної ділянки сільськогосподарського призначення, загальною площею 139,6 га, кадастровий номер: 6320280400:02:000:0105, яка розташована за межами населеного пункту на території Асіївської сільської ради Балаклійського району Харківської області, строком на 10 років та встановлена суборендна плата у розмірі 153 480,00 грн на рік, яка вноситься рівними частками щомісячно.

29 травня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагентства у Харківській області із заявою про отримання згоди на передання в суборенду СТОВ Агрофірмі "Україна Нова" земельної ділянки та цього ж дня отримав відповідне погодження.

На підставі вказаної заяви, ГУ Держземагентства у Харківській області надано погодження на передачу земельної ділянки, загальною площею 139,6 га, кадастровий номер: undefined, яка розташована за межами населеного пункту на території Асіївської сільської ради Балаклійського району Харківської області в суборенду СТОВ Агрофірма "Україна Нова", терміном на 10 років, що підтверджується листом від 29 травня 2014 року № 19-20-14-6621/0/9-14.

Після погодження з ГУ Держземагентства у Харківській області зазначений договір суборенди 08 липня 2014 року зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за № 6329953.

Нормативно-правове обґрунтування

За змістом статті 22 ЗК України (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини 1 статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статті 124 ЗК України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених статті 124 ЗК України.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним статті 124 ЗК України, здійснюється в порядку, встановленому статті 124 ЗК України.

Згідно з частиною 2 статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частини 2 , 3 статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених частини 2 , 3 статті 123 ЗК України, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених частини 2 , 3 статті 123 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом із тим відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV "Про фермерське господарство" (далі - ~law67~) та іншими нормативно-правовими актами України (~law68~).

У спірних правовідносинах ~law69~ є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Відповідно до ~law70~ (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (~law71~).

Згідно з ~law72~ для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (~law73~).

Таким чином, спеціальний ~law74~ визначає обов'язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула ~law75~).

Отже, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону як спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України.

Таким чином, за змістом ~law76~ заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених ~law77~ відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 525/1225/15-ц, Верховний Суд України у постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-248цс16 та у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 389/29/17-ц

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, перевірив та встановив, що відповідно до статей 8, 14 Закону України "Про фермерське господарство", після укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації, фермерське господарство, яке підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб, ОСОБА_1 так і не створив. Земельну ділянку через короткий інтервал часу він передав у суборенду СТОВ Агрофірма "Україна Нова".

Суди дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не мав наміру обробляти земельну ділянку, а діяв з метою отримання земельної ділянки поза межами обов'язкової процедури - земельних торгів, не для ведення фермерського господарства, а для передачі в суборенду СТОВ Агрофірма "Україна Нова", що порушує законну мету її отримання в оренду, спричиняє до втрат державного бюджету коштів від земельного аукціону, який є обов'язковим для загального порядку отримання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.

Таким чином, встановивши, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження волевиявлення ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки з метою виробництва товарної сільськогосподарської продукції та створення фермерського господарства, а дії ОСОБА_1 спрямовані на отримання СТОВ Агрофірма "Україна Нова" земельної ділянки з метою уникнення проходження процедури земельного аукціону, суди обґрунтовано вважали оспорюваний наказ ГУ Держземагентства у Харківській області незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, вирішуючи вказаний спір, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо повноважень прокурора

Відповідно до статті 131-1 Конституції Українив Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 1 та 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Тлумачення частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно зі статтею 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до статей 5, 6 Закону України "Про державний контроль за використанням і охороною земель", постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є центральним органом виконавчої влади, до повноважень якої належить здійснення контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Підпунктом 30 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Харківській області, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області здійснює державний нагляд (контроль) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладення цивільно-правових договорів, передачі у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.

Натомість, прокуратура відповідно до статті 131-1 Конституції України, статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", наділена повноваженнями щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі шляхом усунення порушень неправомірного володіння земельною ділянкою.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор посилався на те, що порушення інтересів держави полягає в недотриманні ГУ Держземагентства у Харківській області, правонаступником якого є ГУ Держгеокадастру у Харківській області, вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі у користування ОСОБА_1, а згодом в суборенду СТОВ Агрофірма "Україна Нова" без проведення обов'язкових земельних торгів (аукціону) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, чим підривається авторитет держави в особі органів державної влади, які уповноважені на виконання функцій держави та реалізації державної політики на конкретній території.

Оскільки ГУ Держгеокадастру у Харківській області, яке є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, зокрема і щодо законності укладення цивільно-правових угод, є відповідачем у цій справі, тому цей позов прокурор заявляє в інтересах держави як позивач. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновком судів про те, що прокурор, заявивши позов до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1, СТОВ Агрофірма "Україна Нова" у тексті позовної заяви обґрунтував, на його думку, що нездійснення заходів ГУ Держгеокадастру у Харківській області щодо повернення спірної земельної ділянки у власність держави порушує права та інтереси останньої, а також обґрунтував, у чому, на переконання позивача, полягає порушення цих інтересів (тобто навів підстави позову).

Отже, оскільки ГУ Держгеокадастру у Харківській області, надаючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, затверджуючи його на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, неналежно здійснював свої повноваження, а тому прокурор мав право звертатися із позовом до суду в інтересах держави та відповідно до вимог статті 56 ЦПК Українинабув статусу позивача.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Можливість звернення прокурора до суду з позовом щодо оскарження, зокрема наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, на підставі яких ОСОБА_1 безоплатно набув у користування спірну земельну ділянку, відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), відповідно до яких прокурор, самостійно обґрунтовує необхідність захисту інтересів держави шляхом визнання такого наказу недійсним та його скасування.

У своїй касаційній скарзі СТОВ Агрофірма "Україна Нова" стверджує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 819/198/17, від 27 травня 2020 року у справі № 819/478/17, від 22 жовтня 2020 року у справі № 140/756/19.

Разом з тим, вказані доводи не знайшли свого підтвердження, оскільки судами встановлено повноваження прокурора для звернення до суду із цим позовом. Суди надали оцінку доводам прокуратури про те, що орган Держгеокадастру, на який законпокладає функції і повноваження органу Держземагентства, не здійснює захист інтересів держави щодо повернення земель державної власності, які одержані в користування приватним суб'єктом - СТОВ Агрофірма "Україна Нова" поза передбаченою законом обов'язковою процедурою (без проведення земельних торгів). ГУ Держгеокадастру у Харківській області заперечує проти задоволення позову прокурора та вважає, що передача земельної ділянки ОСОБА_1, а потім в суборенду СТОВ Агрофірма "Україна Нова", здійснено на підставі вимог законодавства, а отже, прокурор отримав статус самостійного позивача у справі, з огляду на те, що орган, що уповноважений державою на здійснення функцій захисту інтересів держави щодо повернення земель державної власності не вбачає у своїх діях жодних порушень вимог законодавства.

Щодо позовної давності

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб'єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим закономзвертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46,48,65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Позов у цій справі прокурор подав до суду 12 травня 2017 року.

Відповідачі заявили про сплив позовної давності до всіх вимог.

Суди визнали відсутність підстав для застосування позовної давності, оскільки про наявність порушень вимог земельного законодавства Балаклійський відділ Лозівської місцевої прокуратури Харківської області дізнався у листопаді 2016 року з листа Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області від 15 листопада 2016 року № 01-45/3899

Суди оцінили наявні у справі докази та встановили, що у матеріалах справи відсутні докази того, що прокуратура довідались або могла довідатись про порушення вимог земельного законодавства раніше.

З урахуванням викладеного, відповідний довід касаційної скарги є необґрунтованим, а висновки судів про відсутність пропуску позовної давності - правильним.

У своїй касаційній скарзі заявник стверджував, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року в справі № 910/3723/14,19 квітня 2017 року в справі № 405/4999/15-ц, Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі № 813/1897/17,10 травня 2018 року в справі № 914/1708/17,22 травня 2018 року в справі № 922/1084/17,19 листопада 2019 року в справі № 910/16827/17,22 травня 2018 року в справі № 469/1203/15-ц, 30 травня 2018 року в справі № 367/2271/15-ц, 30 травня 2018 року в справі № 359/2012/15-ц, 05 червня 2018 року в справі № 359/2421/15-ц, 06 червня 2018 року в справі № 372/1387/13-ц, 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17,31 жовтня 2018 року в справі № 367/6105/16-ц, 20 листопада 2018 року в справі № 372/2592/15,20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16,04 грудня 2018 року в справі № 910/18560/16,21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17,26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16,30 вересня 2020 року в справі № 815/6347/17.

Проте, вказані доводи СТОВ Агрофірма "Україна Нова" не знайшли свого підтвердження.

У вказаних постановах Верховного Суду України та Верховного Суду висловлювалася позиція щодо початку перебігу строку позовної давності для звернення прокурора з позовом.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Категорія "подібні правовідносини" може означати як такі правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і такі, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. При визначенні справ із подібними правовідносинами враховується предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове правове регулювання спірних правовідносин.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційної провадження, не підтвердилися, оскільки у цих постановах Верховним Судом встановлено обставини, відмінні, від тих, які встановлено в оскаржуваних судових рішеннях судів у справі, що переглядається.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

У справі, що переглядається, судами правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють строк давності.

Щодо визнання оспорюваних договорів оренди та суборенди недійсними

Так, відповідно до статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статті 215 ЦК України.

Згідно зі статтею 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити статтею 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 648 ЦК Українидоговір, укладений на підставі правового акта органу державної влади, має відповідати цьому акту.

Частиною 3 статті 228 ЦК Українипередбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Ураховуючи положення статті 203, частини 3 статті 215 та статті 228 ЦК України, суд касаційної інстанції вважає, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваних договорів оренди та суборенди недійсними.

Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, Верховний Суд виходить з такого.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи переслідує воно "суспільний ", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій "законності" означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний.

Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного ", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду".

Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

"Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах "Рисовський проти України" (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов'язаних із земельними правовідносинами, Європейський суд з прав людини, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки Європейського суду з прав людини потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки Європейський суд з прав людини рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, а й самого скаржника. Це пов'язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов'язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Верховний Суд дійшов висновку, що прийняття рішення, яким передано ОСОБА_1 земельну ділянку в оренду для ведення фермерського господарства, з порушенням законодавства позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності.

Правовідносини у цій справі пов'язані з вибуттям об'єкта з державної власності та становлять суспільний, публічний інтерес.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини.

Інтереси суспільства для втручання у захищене гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободправо на мирне володіння майном (у даному випадку у вигляді легітимних очікувань орендаря на отримання орендної плати) у даній справі полягають у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання надання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка перебуває у державній власності, в оренду, а також - в отриманні до національного бюджету коштів від передбаченого для таких загальних випадків земельного аукціону, що не відбулося внаслідок дій відповідачів, які свідомо діяли у своїх приватних інтересах з використанням спрощеного порядку отримання земельної ділянки, передбаченого у статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство".

Доводи заявника про те, що судами попередніх інстанцій не досліджені зібрані у справі докази; апеляційним судом необґрунтовано відхилено клопотання відповідача про закриття провадження у справі, не знайшли свого підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Україна Нова" про розгляд справи за участю представника.

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Україна Нова" залишити без задоволення.

Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 14 січня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик