Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.09.2025 року у справі №361/1889/19
Ухвала КЦС ВП від 18.06.2019 року у справі №361/1889/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 361/1889/19

провадження № 61-8908св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант», ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Татаринцева Євгенія Анатоліївна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Сича Олександра Юрійовича, на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2025 року

у складі судді Василишина В. О. та постанову Київського апеляційного суду

від 05 червня 2025 року у складі колегії суддів: Оніщук М. І., Шебуєвої В. А., Кафідової О. В.,

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант» (далі - ТОВ «КК «Гарант»), ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Татаринцева Є. А., Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» (далі - ТОВ «АКЗБ «Дельта М»), про визнання правочину недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

2. На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона з 20 січня 2001 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .

3. 05 грудня 2006 року між Акціонерним банком «Банк регіонального розвитку» (далі - АБ «Банк регіонального розвитку») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 27/10-721І, відповідно до змісту якого АБ «Банк регіонального розвитку» зобов`язалося надати ОСОБА_3 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (кредит) у розмірі

56 000,00 дол. США, а ОСОБА_3 зобов`язався сплачувати за користування кредитом проценти із розрахунку 13% річних, комісійну винагороду та повернути кредит до 04 грудня 2016 року.

4. Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору цільовим призначенням кредиту вказано оплата за договором № К-1016 купівлі-продажу цінних паперів від 09 листопада 2006 року, укладений між банком та ОСОБА_3 (надалі - договір купівлі-продажу облігацій), згідно з яким ОСОБА_3 придбаває цільові облігації, емітовані Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівна корпорація «Місто» (далі - ТОВ «ІБК «Місто»), в кількості 8 793, загальною вартістю 408 874,50 грн, з метою подальшого їх погашення шляхом отримання у власність квартири

АДРЕСА_1 , площею 87,93 кв. м. (в подальшому нерухомість, предмет іпотеки), згідно із договором резервування квартири № 11/230/06

від 09 листопада 2006 року, що укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «ІБК «Місто».

5. З метою забезпечення виконання зобов`язань 05 грудня 2006 року між

АБ «Банк регіонального розвитку» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передано майнові права на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 87,93 кв. м., житловою площею 40,11 кв. м. Після введення будинку

в експлуатацію номер квартири змінено на АДРЕСА_2 .

6. 05 грудня 2006 року між АБ «Банк регіонального розвитку» та позивачкою укладено договори поруки № 027/ДП9471, а також договір поруки

№ 027/ДП9451 між АБ «Банк регіонального розвитку» та відповідачем

ОСОБА_4 .

7. 10 квітня 2008 року між АБ «Банк регіонального розвитку» та

ОСОБА_3 укладено додатковий договір № 1 до іпотечного договору

№ 027/Д3946І від 05 грудня 2006 року, згідно з яким внесено зміни до пункту 1.2. іпотечного договору, яким в іпотеку передано двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер - 22026717, належну іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06 лютого

2008 року, серія НОМЕР_1 , виданого виконкомом Броварської міської ради 06 лютого 2008 року на підставі рішення № 681 від 25 грудня 2007 року.

8. Квартира належала позивачці на праві спільної сумісної власності, оскільки позивачка із 20 січня 2021 року перебуває з ОСОБА_3

у зареєстрованому шлюбі, а 31% вартості квартири подружжя сплатило за спільні кошти.

9. Згідно з постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 02 грудня 2009 року № 713 з 07 грудня 2009 року відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації АБ «Банк регіонального розвитку».

10. Ліквідація банку розпочалася до прийняття Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а відтак непродані активи останнього передавалися в управління визначеній НБУ юридичній особі.

11. Відповідно до змісту укладеного між АБ «Банк регіонального розвитку», НБУ та ТОВ «АКЗБ «Дельта М» тристороннього договору управління

в управління ТОВ «АКЗБ «Дельта М» передано майнові права за 86 кредитними договорами, в тому числі кредитний договір № 27/10-721І, укладений між банком та ОСОБА_3

12. 30 вересня 2015 року між ТОВ «АКЗБ «Дельта М» та ТОВ «КК «Гарант» укладено договір № 009 про відступлення права вимоги за кредитним договором № 27/10-7211 від 05 грудня 2006 року.

13. 07 грудня 2015 року між ТОВ «АКЗБ «Дельта М» та ТОВ «КК «Гарант» укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором № 027/ДЗ9461, посвідченим 05 грудня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельником Р. П. за реєстровим номером, № 4949 на підставі якого до ТОВ «КК «Гарант» перейшло право вимоги за іпотечним договором.

14. 17 березня 2016 року ТОВ «КК «Гарант» на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, передбаченого змістом іпотечного договору, та на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку» здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу квартири з ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є. А., зареєстрованого в реєстрі за № 147.

15. Про продаж квартири позивачці стало відомо 22 серпня 2016 року

з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 66387395.

16. У жовтні 2018 року НБУ звернувся до суду із позовами до ТОВ «АКЗБ «Дельта М» та ТОВ «КК «Гарант» про визнання недійсними всіх договорів, укладених у вересні 2015 року між ТОВ «АКЗБ «Дельта М» та ТОВ «КК «Гарант», про відступлення права вимоги за кредитними договорами, переданими

в управління ТОВ «АКЗБ «Дельта М» у листопаді 2013 року.

17. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22 грудня 2021 року

у справі № 910/13299/18 позов НБУ задоволено, визнано недійсним договір

№ 009 від 30 вересня 2015 року про відступлення права вимоги за кредитним договором № 27/10-7211 від 05 грудня 2006 року.

18. Відтак, на переконання позивачки, договір купівлі-продажу квартири від 17 березня 2016 року має бути визнаний недійсним з наступних підстав:

- ТОВ «КК «Гарант» не є належним кредитором за кредитним договором та договором іпотеки, а тому, не мало відповідної дієздатності для укладення оспорюваного договору купівлі-продажу;

- ТОВ «КК «Гарант» не повідомило позивачку та ОСОБА_3 про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, а також не надало відповідних документів на підтвердження переходу права вимоги, а тому, не мало права приступати до звернення стягнення;

- ТОВ «КК «Гарант» не направило позивачу та ОСОБА_3 повідомлення про порушення основного зобов`язання у порядку, передбаченому

статтею 35 Закону України «Про іпотеку» та умовами договору іпотеки, а також не направило вимогу про дострокове повернення кредиту у порядку, передбаченому Законом України «Про захист прав споживачів».

19. З урахуванням вищезазначеного, ОСОБА_1 , з урахуванням часткової зміни предмета позову, просила суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 17 березня 2016 року двокімнатної квартири, загальною площею 87 кв. м., житловою площею

40,2 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ТОВ «КК «Гарант» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є. А., зареєстрований в реєстрі за № 147;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо нерухомого майна: квартира, двокімнатна, об`єкт житлової нерухомості, загальна площа 87 кв. м., житлова площа 40,2 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 ; запис про право власності: 13859022, дата та час державної реєстрації: 17 березня 2016 року 19:31:36; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 884658432212;

- відновити право власності ОСОБА_2 на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , право власності набуте на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06 лютого 2008 року, серія НОМЕР_1 , виданого виконкомом Броварської міської ради 06 лютого 2008 року на підставі рішення № 681 від 25 грудня 2007 року, запис про право власності в реєстрі прав власності на нерухоме майно від 06 лютого 2008 року; номер запису 10639

у книзі 24/9, реєстраційний номер майна: 22026717.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

20. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області

від 30 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 червня 2025 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 17 березня 2016 року двокімнатної квартири, загальною площею 87 кв. м., житловою площею

40,2 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ТОВ «КК «Гарант» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є. А., зареєстрований в реєстрі за № 147.

Відновлено право власності ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (право власності набуте на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06 лютого 2008 року, серія

НОМЕР_1 , виданого виконкомом Броварської міської ради 06 лютого 2008 року на підставі рішення № 681 від 25 грудня 2007 року, запис про право власності

в Реєстрі прав власності на нерухоме майно від 06 лютого 2008 року; номер запису: 10639 у книзі 24/9, реєстраційний номер майна: 220267170).

У іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «КК «Гарант» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 47 500,00 грн та судовий збір у розмірі 384,20 грн.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 47 500,00 грн та судовий збір у розмірі 384,20 грн.

21. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що оскільки договір купівлі-продажу квартири від 17 березня 2016 року, укладений між ТОВ «КК «Гарант» та ОСОБА_2 , вчинено на підставі недійсного договору, такі дії ТОВ «КК «Гарант», спрямовані на звернення стягнення на предмет іпотеки, не створюють юридичних наслідків, а відтак наявні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та відновлення права власності ОСОБА_3 на спірне майно.

22. Водночас суди зауважили, що вимога про скасування запису про право власності, з урахуванням змін до законодавства України, не є ефективним способом судового захисту інтересу позивачки та не призводить до відновлення прав останньої, а тому дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення такої вимоги.

23. Крім того, врахувавши характер та обсяг виконаних представником позивачки робіт, складність справи, співмірність та розумність заявлених стороною позивача судових витрат, критерій реальності останніх, а також критерій розумності розміру таких витрат, виходячи з обставин справи, міськрайонний суд, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування на користь позивачки витрат на правничу допомогу у розмірі 95 000,00 грн (по 47 500,00 грн з кожного з відповідачів).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

24. У липні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Сича О. Ю., на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області

від 30 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2025 року у вказаній справі.

25. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

26. У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Сич О. Ю., просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити

у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

27. Підставою касаційного оскарження вказує неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15-ц, від 11 березня 2021 року в справі № 283/2791/19, від 21 квітня 2021 року

в справі № 705/2550/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

28. На переконання заявника касаційної скарги, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки кредит, наданий ОСОБА_3 на придбання квартири, відповідно до змісту останнього не є споживчим кредитом, а грошові кошти, своєю чергою, видавалися позичальникові задля придбання цінних паперів.

29. Звертає увагу на те, що позивачка не є споживачем кредитних послуг, оскільки не є стороною кредитного договору, а є виключно поручителем за кредитним договором. Відтак, на переконання адвоката Сича О. Ю., суди попередніх інстанцій помилково застосували при вирішенні справи зміст

статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

30. Заявник вказує, що суди не врахували те, що договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором не оскаржувався, а відтак ТОВ «КК «Гарант» набуло права іпотекодержателя та правомірно уклало договір купівлі-продажу квартири.

31. З урахування вищевказаного адвокат Сич О. Ю. вважає, що

ОСОБА_2 є належним набувачем квартири за оскаржуваним договором купівлі-продажу.

32. Заявник також заперечує висновки судів щодо наявності підстав для стягнення витрат на правову допомогу, вказуючи, що часткове задоволення позову виключає підстави для стягнення гонорару успіху у повному обсязі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

33. У серпні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

34. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05 грудня .2006 року між

АБ «Банк регіонального розвитку» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 27/10-721І, згідно з умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (кредит) у сумі - 56 000,00 дол. США, а позичальник зобов`язався сплачувати за користування кредитом проценти з розрахунку 13% річних, комісійну винагороду та повернути кредит до 04 грудня 2016 року.

35. Відповідно до змісту пункту 1.3. кредитного договору останній видано на оплату по договору № К-1016 купівлі-продажу цінних паперів від 09 листопада 2006 року, укладеному між банком та позичальником, згідно з яким позичальник придбаває цільові облігації, емітовані ТОВ «ІБК «Місто», в кількості 8 793 штуки, загальною вартістю 408 874,50 грн, з метою подальшого їх погашення шляхом отримання у власність квартири

АДРЕСА_1 , площею 87,93 кв. м., згідно з договором резервування квартири № 11/230/06 від 09 листопада 2006 року, що укладений між позичальником та ТОВ «ІБК «Місто» (Т.1, а.с.33-36).

36. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АБ «Банк регіонального розвитку» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 027/Д3946І від 05 грудня 2006 року, відповідно до умов якого в іпотеку передано майнові права на об`єкт нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 87,93 кв. м., житловою площею 40,11 кв. м. (Т.1, а.с.39-42).

37. Після введення будинку в експлуатацію у листопаді 2007 року номер квартири змінено на АДРЕСА_2 .

38. 05 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 027/ДП9471, а також договір поруки № 027/ДП9451 із ОСОБА_4 (Т.1, а.с.45-48).

39. Пунктом 3.2.1 договору поруки, укладеного із позивачкою, передбачено обов`язок банку повідомити поручителя про порушення боржником основного зобов`язання із наданням розрахунку заборгованості.

40. Пунктом 3.5.1 договору поруки передбачено, що поручитель зобов`язаний протягом двох робочих днів від дати отримання повідомлення банку про невиконання боржником забезпеченого порукою зобов`язання виконати відповідне зобов`язання, шляхом перерахування всієї суми заборгованості боржниках по реквізитах, вказаних банком.

41. Згідно з пунктом 3.5.2 договору поруки поручитель зобов`язаний

у випадку невиконання боржником забезпеченого порукою зобов`язання нести перед банком солідарну відповідальність за основним зобов`язанням.

42. 10 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено додатковий договір № 1 до іпотечного договору № 027/Д3946І від 05 грудня 2006 року, відповідно до умов якого сторонами внесено зміни до пункту 1.2. іпотечного договору, яким в іпотеку передано двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер - 22026717, що належала іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06 лютого 2008 року, серія НОМЕР_1 , виданого виконкомом Броварської міської ради 06.02.2008 на підставі рішення № 681 від 25 грудня 2007 року (Т.1, а.с.43-44).

43. На момент укладення вищевказаних договорів ОСОБА_1 перебувала із ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі.

44. Відповідно до абзацу 5 пункту 1.2. додаткового договору № 1

від 10 квітня 2008 року до договору іпотеки предмет іпотеки є спільною сумісною власністю подружжя та передається в іпотеку за письмовою згодою другого з подружжя відповідно до статті 65 Сімейного кодексу України.

45. Постановою Правління НБУ від 02 грудня 2009 року № 713 «Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації АБ «Банк регіонального розвитку» відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації банку із 07 грудня 2009 року.

46. Відповідно до змісту тристороннього договору управління, укладеного

20 листопада 2013 року між АБ «Банк регіонального розвитку», НБУ та

ТОВ «АКЗБ «Дельта М», в управління передані майнові права за 86 кредитними договорами, зокрема, за кредитним договором № 27/10-721І, укладеним між банком та ОСОБА_3 (Т.1, а.с.50-56)

47. 30 вересня 2015 року між ТОВ «АКЗБ «Дельта М»та ТОВ «КК «Гарант» укладено договір № 009 про відступлення права вимоги за кредитним договором №27/10-7211 від 05 грудня 2006 року (Т.1, а.с.68-71).

48. 07 грудня 2015 року між ТОВ «АКЗБ «Дельта М» та ТОВ «КК «Гарант» укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором № 027/ДЗ9461, посвідченим 05 грудня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельником Р. П. за реєстровим номером № 4949, відповідно до змісту якого право вимоги за іпотечним договором перейшло до ТОВ «КК «Гарант» (Т.1, а.с.73-75).

49. 17 березня 2016 року ТОВ «КК «Гарант» на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя зазначеного в іпотечному договорі, та на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку» здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу квартири зі ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є. А., зареєстрованого в реєстрі за № 147 (Т.1, а.с.29-32).

50. Доказів повідомлення позивачки про порушення основного зобов`язання із наданням розрахунку заборгованості матеріали справи не містять.

51. Відповідно до змісту рішення Господарського суду м. Києва від 22 грудня 2021 року у справі №910/13299/18 за позовом НБУ до ТОВ «АКЗБ «Дельта М» та

ТОВ «КК «Гарант» позовні вимоги НБУ в частині визнання недійсним договору №009 від 30 вересня 2015 року про відступлення права вимоги (цесії) задоволено.

Визнано недійсним договір №009 від 30 вересня 2015 року про відступлення права вимоги (цесії), укладений між ТОВ «АКЗБ «Дельта М»та ТОВ «КК «Гарант» за кредитним договором №27/10-7211 від 05 грудня 2006 року.

52. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 у вищевказаній справі залишено без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 22 грудня 2021 року залишено без змін.

Позиція Верховного Суду

53. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

54. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права

у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

55. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

56. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише

в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

57. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

58. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

59. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

60. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

61. Судові рішення оскаржуються заявником виключно в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , а також в частині вирішення питання щодо розподілу судових витрат, а тому в іншій частині Верховним Судом не переглядаються.

62. За змістом пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори й інші правочини.

63. Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

64. Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

65. Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

66. Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

67. Відповідно до частини першої - другої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

68. Отже, чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. У майбутньому можуть бути припинені виключно права та обов`язки сторін за тим недійсним правочином, за яким ці права та обов`язки передбачалися на майбутнє (постанова Верховного Суду від 04 вересня

2024 року у справі № 925/1446/23).

69. Частиною першою статті 512 ЦК України визначено, що кредитор

у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

70. Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

71. Відповідно до частини першої - другої статті 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

72. Недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

73. Таким чином, встановивши, що судовим рішенням у іншій справі визнано недійсним договір №009 від 30 вересня 2015 року про відступлення права вимоги (цесії), укладений між ТОВ «АКЗБ «Дельта М»та ТОВ «КК «Гарант» за кредитним договором №27/10-7211 від 05 грудня 2006 року, урахувавши що правочин є недійсним з моменту його вчинення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що ТОВ «КК «Гарант» не мало право вчиняти звернення стягнення на предмет іпотеки та, відповідно, укладати оспорюваний договір купівлі-продажу квартири, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу, наслідком чого

є відновлення права власності ОСОБА_3 на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

74. Водночас колегія суддів зауважує, що з урахуванням, визнання недійсним договору про відступлення права вимоги в судовому порядку, наслідком чого

є недійсність останнього з моменту його укладення, не заслуговують на увагу доводи заявника щодо дійсності договору про відступлення прав за іпотечним договором.

75. Також колегія суддів вважає необґрунтованими посилання касаційної скарги щодо неправильного встановлення судами характеру кредитного договору та, відповідно, помилкове застосування до спірних правовідносин положень закону України «Про захист прав споживачів» з огляду на таке.

76. У пункті 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня

2020 року в справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), на яку, зокрема, посилається заявник касаційної скарги, зроблено висновок, що

у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).

77. Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

78. Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої зазначеної статті у відповідній редакції).

79. 10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня

2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів».

З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

80. Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року

у справі № 6-223цс16).

81. Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що виходячи безпосередньо з умов кредитного договору, останній мав цільове призначення, а саме придбання квартири, проте з використанням процедури цільового інвестування на стадії будівництва.

82. Відтак, на переконання колегії суддів, правильним є висновок судів щодо дійсного характеру кредитного договору як споживчого, а доводи касаційної скарги у вищевказаній частині на увагу не заслуговують.

83. При цьому колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 звернулася до суду для захисту своїх прав не як поручитель, а як співвласник спірного майна, яким була надана згода на передачу його в іпотеку.

84. Щодо посилань касаційної скарги на помилково визначений розмір судових витрат, що підлягали відшкодуванню на користь позивача за наслідками вирішення спору, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

85. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 06 березня 2019 року між ОСОБА_1 та адвокатом Курочкіним О. О. укладено договір про надання правової допомоги строком на один рік.

86. Згідно з пунктом 1.2. правова допомога за цим договором полягає

в підготовці позовної заяви про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 17 березня 2016 року за адресою: АДРЕСА_2 , підготовці заяв по суті справи, інших заяв та клопотань, представництві інтересів клієнта в судах.

87. У пункті 4.2. договору встановлені фіксовані розміри гонорару адвоката незалежно від витраченого часу.

88. Загальна сума гонорару адвоката за договором, відповідно до акту

від 01 травня 2020 року, становить 20 000,00 грн.

89. Відповідно до наданих до суду розписок, ОСОБА_1 сплатила на користь Курочкіна О. О. 29 березня 2019 року - 12 500,00 грн, 05 серпня

2019 року - 2 500,00 грн, 05 лютого 2020 року - 5 000,00 грн.

90. 01 травня 2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Курочкіним О. О. укладено новий договір про надання правової допомоги.

91. Відповідно до пункту 4.2. договору розмір гонорару оплачується у випадку задоволення судом позовних вимог за результатами надання правової допомоги передбаченої договором та після набрання судовим рішенням законної сили, а саме клієнт сплачує на користь адвоката «гонорар успіху»

у розмірі 50 000,00 грн. Вказана сума оплачується клієнтом протягом, 10 робочих днів з моменту набрання законної сили судового рішення ухваленого на користь клієнта.

92. Відповідно до змісту договору, адвокат надав клієнту послуги, перелік яких налічує 28 позицій.

93. 20 березня 2024 року сторони уклали додаткову угоду № 2 до договору про надання правової допомоги від 01 травня 2020 року, в якій внесли зміни до пункту 4.2. договору та виклали його у наступній редакції: розмір гонорару оплачується у випадку задоволення судом позовних вимог за результатами надання правової допомоги, передбаченої договором та після набрання судовим рішенням законної сили, а саме клієнт сплачує на користь адвоката «гонорар успіху» у розмірі 75 000,00 грн. Вказана сума оплачується клієнтом протягом, 10 робочих днів з моменту набрання законної сили судового рішення у справі

№ 361/1889/19 ухваленого на користь клієнта.

94. Відтак, загальна вартість судових витрат на професійну правову допомогу, яку сторона позивача просила стягнути на свою користь складає 95 000,00 грн.

95. Враховуючи характер та обсяг виконаних адвокатом робіт, складність справи, співмірність та розумність судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності розміру останніх, виходячи з конкретних обставин справи, міськрайонний суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, вважав обґрунтованим заявлений стороною позивача до відшкодування розмір понесених витрат у зв`язку із розглядом справи у розмірі 95 000,00 грн (по 47 500,00 грн з кожного з відповідачів).

96. Колегія суддів зауважує, що позов у справі, яка є предметом касаційного перегляду, подано 18 березня 2019 року, а у задоволенні вимог про скасування запису про право власності відмовлено у зв`язку із набранням 16 січня 2020 року чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», яким внесено зміни до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Вищезазначені зміни і зумовили висновок суду про неефективність обраного способу захисту, а тому відмова у задоволенні вимоги була викликана незалежними від позивача обставинами.

97. При цьому вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, за допомогою яких право власності позивача на спірну квартиру було захищено, задоволено в повному обсязі, що свідчить про досягнення мети, заради якої

і було укладено договір про надання правової допомоги.

98. Більше того, відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення, однак заявник не скористався цим правом під час розгляду справи у суді першої інстанції.

99. За вищевказаних обставин доводи касаційної скарги щодо безпідставності відшкодування витрат на правничу допомогу на увагу не заслуговують.

100. Доводи касаційної скарги в частині неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, від 26 травня 2020 року

в справі № 638/13683/15-ц, від 11 березня 2021 року в справі № 283/2791/19, від 21 квітня 2021 року в справі № 705/2550/16-ц, на які посилається заявник

у касаційній скарзі, не можуть бути застосовані у справі, що переглядається, оскільки сформульовані за інших фактичних обставин.

101. Більше того, оскільки наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, на переконання Верховного Суду, відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявників.

102. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення

від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення

від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

103. Підсумовуючи, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи та у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

104. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

105. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

106. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

107. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Сича Олександра Юрійовича, залишити без задоволення.

2. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

В. В. Шипович