Історія справи

Постанова

Іменем України

18 червня 2020 року

м. Київ

справа № 760/891/18

провадження № 61-45806св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ю.С.А.», заступник начальника Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Сергієнко Олексій Миколайович,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 11 червня 2018 року в складі судді Лазаренко В. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року в складі колегії суддів: Прокопчук Н. О., Саліхова В. В., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця та просив визнати неправомірною бездіяльність заступника начальника відділу Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - Бориспільського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Київській області) Сергієнка О. М. з приводу невнесення до Бориспільського міськрайонного суду Київської області або Солом`янського районного суду міста Києва подання про примусове проникнення на склад ПММ № 2 Військової частини А2215, що знаходиться по вулиці Соцмістечко № 1 у місті Бориспіль Київської області; зобов`язати заступника начальника відділу Бориспільського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Київській області Сергієнка О. М. звернутися до Бориспільського міськрайонного суду Київської області або Солом`янського районного суду м. Києва із поданням про примусове проникнення на склад паливно-мастильних матеріалів № 2 за адресою: АДРЕСА_1 , до військової частини А 2215 з метою виконання виконавчого листа № 2/760/4856 та припинення дій командування Військової частини А 2215 Міністерства оборони України при вчиненні перешкод при відпуску палива (виконанні умов договору відповідального зберігання № 1-Г від 20 січня 2016 року) за заявками ОСОБА_1 з належних ТОВ «Ю.С.А.» резервуарів складу ПММ № 2.

В обґрунтування вимог скарги зазначав, що на виконанні в Бориспільському міськрайонному ВДВС ГТУЮ у Київській області перебуває виконавче провадження ВП № 54138042 з виконання виконавчого листа № 2/760/4856 про зобов`язання ТОВ «Ю.С.А.» виконати умови договору відповідального зберігання № 1-Г від 20 січня 2016 року, який був виданий на підставі рішення Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Ю.С.А.» про стягнення штрафних санкцій та зобов`язання вчинити певні дії. 21 липня 2017 року він подав до державного виконавця заяву про звернення державного виконавця до суду із поданням про примусове проникнення на територію складу паливно-мастильних матеріалів № 2 за адресою: АДРЕСА_1 , до військової частини А 2215 з метою виконання рішення у справі № 760/11898/16-ц в межах ВП № 54138042.

Однак, відповіді на вказану заяву він не отримав, а при ознайомленні 05 січня 2018 року з матеріалами виконавчого провадження його представнику стало відомо про те, що листом від 11 серпня 2018 року державним виконавцем було відмовлено в задоволенні заяви про звернення до суду із клопотанням про примусове проникнення до приміщення, що знаходиться на території військової частини А 2215, що свідчить про неналежне виконання державним виконавцем своїх обов`язків при примусовому виконанні судового рішення.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанції

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 11 червня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року, в задоволенні скарги відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що звернення до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника є правом державного виконавця, а не його обов`язком, а тому він не може бути зобов`язаний судом до вчинення дій, які віднесені не до його обов`язків, а до його прав.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 11 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що розглядаючи скаргу суди попередніх інстанцій не надали оцінки обставинам та долученим у справі доказам, не врахували положення законодавства про обов`язковість рішення суду, сприяння виконання якого в першу чергу покладається на державного виконавця.

Зазначає, що державний виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішення, які залежать від характеру виконуваного рішення. У даному випадку доцільним заходом примусового виконання рішення у справі № 760/11898/16-ц було звернення з поданням до суду про примусове проникнення складу, розташованого на території військової частини А 2215. При цьому, та обставина, що військова частина не є стороною виконавчого провадження не може впливати на правомірність ухвалених судами рішень.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

14 лютого 2019 року справа № 760/891/18 надійшла до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2017 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Ю.С.А.» про стягнення штрафних санкцій та зобов`язання вчинити певні дії зобов`язано відповідача виконати умови договору відповідального зберігання № 1-Г від 20 січня 2016 року.

На виконання вказаного рішення суду 12 червня 2017 року виданий виконавчий лист № 2/760/4856.

Постановою заступника начальника відділу Бориспільського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Київській області Сергієнка О. М. від 16 червня 2017 року відкрито виконавче провадження ВП № 54138042.

21 липня 2017 року ОСОБА_1 подано до заступника начальника відділу Бориспільського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Київській області Сергієнка О. М. заяву про звернення до суду з поданням про примусове проникнення на територію складу паливно-мастильних матеріалів № 2 за адресою: АДРЕСА_1 , до військової частини А 2215 з метою виконання рішення у справі № 760/11898/16-ц в межах ВП № 54138042 про зобов`язання ТОВ «Ю.С.А.» (після перейменування ТОВ «Гарант Ойл Групп») виконати умови договору відповідального зберігання № 1-Г від 20 січня 2016 року.

Листом від 11 серпня 2017 року за підписом виконуючого обов`язки начальника відділу Бориспільського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Київській області Сергієнка О. М. боржника ТОВ «Гарант Ойл Групп» було повідомлено про те, що військова частина А 2215 не є стороною виконавчого провадження, а отже в державного виконавця відсутні підстави для звернення до суду із поданням про примусове проникнення на територію складу паливно-мастильних матеріалів № 2 до військової частини А 2215.

Відповідно до умов договору відповідального зберігання № 1-Г від 20 січня 2016 року, що був укладений між ТОВ «Ю.С.А.», яке в подальшому змінило свою назву на ТОВ «Гарант Ойл Групп», та ОСОБА_1 , товариство прийняло на відповідальне зберігання нафтопродукти, які належать ОСОБА_1 та зобов`язалося зберігати їх протягом погодженого терміну та їх повернути в асортименті і кількості згідно з додатком № 1 до договору.

Згідно з пунктом 1.2. цього договору, зберігання нафтопродуктів здійснюється на складі паливно-мастильних матеріалів № 2, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , на території військової частини А 2215 у ємностях, які є власністю ТОВ «Ю.С.А.».

Договір відповідального зберігання та додаток до нього укладені та підписані сторонами договору без погодження та залучення до участі в них військової частини А 2215.

Відповідно до акту державного виконавця від 04 липня 2017 року, заступником начальника Бориспільського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Київській області Сергієнко О. М. установлено, що боржник у виконавчому провадженні ВП № 54138042 рішення суду не виконує з огляду на те, що представник військової частини А 2215, на території якої зберігаються нафтопродукти, які належать ОСОБА_1 , перешкоджає їх відвантаженню.

Статтею 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Статтею 6 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

У статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначені права та обов`язки виконавців при примусовому виконанні рішень. Зокрема, згідно з пунктом 3 частини другої цієї статті виконавець зобов`язаний розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Пунктом 13 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб.

Установивши, що державний виконавець належним чином розглянув заяву ОСОБА_1 про звернення до суду з поданням про примусове проникнення до нежитлового приміщення і надав на неї обґрунтовану відповідь, при цьому врахувавши, що звернення до суду з цим поданням є правом, а не обов`язком державного виконавця, у зв'язку з чим суд не вправі зобов`язати його вчинити вказані дії, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 11 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 11 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук