Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.05.2023 року у справі №452/2368/19
Постанова КЦС ВП від 18.05.2023 року у справі №452/2368/19

Постанова

Іменем України

18 травня 2023 року

місто Київ

справа № 452/2368/19

провадження № 61-12193св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Самбірського районного нотаріального округу Копистянський Юрій Романович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 червня 2020 року, постановлене суддею Галином В. П., та постанову Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачки

ОСОБА_1 у липні 2019 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , посвідчений 03 січня 2019 року приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Копистянським Ю. Р. (далі - приватний нотаріус), як такий, що укладений у момент, коли заповідач не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними; встановити нікчемність заповіту у зв`язку з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що після смерті свого рідного дядька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте їй було відмовлено, оскільки вона не зазначена у складеному спадкодавцем заповіті.

З матеріалів спадкової справи їй стало відомо, що 03 січня 2019 року ОСОБА_3 заповів усе своє майно відповідачці ОСОБА_2

ОСОБА_1 вважала, що при посвідченні заповіту порушено вимоги закону, оскільки заповіт не був особисто прочитаний та підписаний заповідачем, а від його імені у заповіті підписалася ОСОБА_4 , текст заповіту прочитаний уголос свідками. Як причину, через яку заповідач не зміг особисто прочитати та підписати заповіт, зазначено хворобу.

Посвідчення заповіту відбувається при свідках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, а не через хворобу, як зазначено в оспорюваному заповіті. Підставою для підписання заповіту іншою особою має бути не просто хвороба, як зазначено в заповіті, а тяжкий хворобливий стан заповідача, який позбавляв його можливості підписати заповіт власноруч. Натомість ОСОБА_3 був особою з інвалідністю третьої групи загального захворювання з діагнозом ішемічна хвороба серця та атеросклеротичний кардіосклероз з гіпертензією, що не позбавляло його можливості поставити підпис на заповіті й самостійно прочитати його.

Наведене, на переконання позивачки, свідчить про нікчемність заповіту, складеного на користь відповідачки. Також наявність у заповідача хвороби, через яку він не міг прочитати та підписати заповіт, свідчить про те, що на момент посвідчення заповіту він міг не усвідомлювати значення своїх дій, що є підставою для визнання заповіту недійсним.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

Приватний нотаріус також заперечував проти задоволення позову, пояснив суду, що ОСОБА_5 був при свідомості, розумів значення своїх дій та чітко виявив бажання заповісти усе майно, що йому належить, ОСОБА_6 , онучці своєї покійної дружини, оскільки вона доглядала за ним останні роки його життя. При зустрічі із ОСОБА_3 приватний нотаріус побачив, що той погано володіє рукою, відтак запропонував йому у присутності двох свідків доручити підписання заповіту іншій людині.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 26 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року, Самбірський міськрайонний суд Львівської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов переконання, що оспорюваний заповіт за формою, порядком його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення заповідача відповідає вимогам закону, а на підтвердження його нікчемності чи недійсності позивачка належних та допустимих доказів не надала.

Суд апеляційної інстанції врахував, що ОСОБА_3 перед смертю мав хворобливий стан, був фізично слабким, практично не володів правою рукою та майже не пересувався самостійно, не міг особисто прочитати та підписати заповіт, що підтвердили допитані у судовому засіданні свідки, які також підтвердили волевиявлення заповідача здійснити розпорядження щодо свого майна саме на користь ОСОБА_2

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 06 грудня 2022 року з використанням системи «Електронний суд» направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 червня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 473/1584/16-ц

(провадження № 61-8101св18), від 11 листопада 2020 року у справі № 756/10183/16-ц (провадження № 61-6108св19), від 31 березня 2021 року у справі № 220/1229/17 (провадження № 61-13401св20), від 30 червня 2021 року у справі № 739/516/20 (провадження № 61-5613св21), від 20 липня 2020 року у справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21), щодо обов`язковості доведення наявності фізичних вад чи хвороб у заповідача у разі підписання заповіту іншою особою.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 28 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 72 років, був особою інвалідністю третьої групи, вдівцем, своїх дітей не мав, з вересня 2008 року йому надавалася соціальна допомога за місцем проживання.

Спадкова справа після смерті ОСОБА_3 заведена приватним нотаріусом 19 лютого 2019 року на підставі заяви ОСОБА_2 від 19 лютого 2019 року про прийняття спадщини за заповітом.

Згідно з оспорюваним заповітом від 03 січня 2019 року, посвідченим приватним нотаріусом, ОСОБА_3 заповів усе своє майно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є онукою дружини заповідача.

У зв`язку з хворобою заповідача та на його прохання заповіт посвідчено нотаріусом з виїздом до будинку, в якому він мешкав, за адресою: АДРЕСА_1 , о 15 год. 55 хв., у присутності свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

У заповіті зазначено, що оскільки ОСОБА_3 у зв`язку з хворобою не може особисто прочитати текст заповіту уголос, за дорученням заповідача, в його та нотаріуса присутності текст заповіту до підписання зачитаний уголос запрошеними заповідачем свідками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

В заповіті зазначено, що оскільки ОСОБА_3 у зв`язку з хворобою не може його власноручно підписати, це особисте розпорядження, на його прохання, за його дорученням і в його та нотаріуса присутності підписано ОСОБА_4 .

Нотаріус засвідчив, що заповіт записаний ним зі слів заповідача ОСОБА_3 . Особу заповідача та свідків встановлено, їх дієздатність перевірено. Особу ОСОБА_4 , яка підписала заповіт у присутності нотаріуса, встановлено, її дієздатність перевірено.

Право, застосоване судом

Відповідно до статей 1216 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У статтях 1233 1234 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Загальні вимоги до форми заповіту закріплені у статті 1247 ЦК України. Цією правовою нормою передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

У частині четвертій статті 207 ЦК України визначено, що якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Також згідно зі статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Аналогічні положення містяться у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595. Пунктами 5, 6 глави 9 цього Порядку передбачено, що якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або іншої причини (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа, яка визначається зазначеною фізичною особою. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не мала змоги підписати документ, зазначається у тексті документа та в посвідчувальному написі. Правочин за особу, яка не може підписати його, не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено. Якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.

Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

У статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

На заповіт як односторонній правочин поширюються загальні правила ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має потрібного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з істотним порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати його складання тощо).

Відтак дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право за законом, не має істотних порушень стосовно його форми та посвідчення, за умови, що волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, допоки ця презумпція не буде спростована. Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені ним обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді, коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто у разі його нікчемності) або якщо оспорюваний правочин визнаний судом недійсним.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтовані висновки, що позивачка не надала доказів на підтвердження недійсності, зокрема й нікчемності, заповіту, форма та порядок посвідчення оспорюваного заповіту відповідають вимогам закону, заповіт відтворює дійсне волевиявлення заповідача.

Верховний Суд погоджується з наведеними висновками з таких підстав.

Надаючи оцінку доводам позивачки про те, що заповіт є нікчемним, оскільки, на переконання ОСОБА_1 , не дотримано вимоги щодо його форми та посвідчення, суди першої та апеляційної інстанцій правильно врахували те, що в заповіті зазначено причину, у зв`язку з якою спадкодавець ОСОБА_3 не міг власноручно підписати та особисто прочитати заповіт, а саме хворобу заповідача, тому за його дорученням, а також у присутності заповідача, нотаріуса та свідків заповіт підписала ОСОБА_4 , його текст до підписання вголос зачитали свідки.

З`ясовуючи питання щодо хвороби заповідача, яка об`єктивно перешкоджала йому самостійно підписати та прочитати заповіт, суд першої інстанції заслухав показання свідків.

Так, свідок ОСОБА_9 , який працює лікарем в Самбірській центральній районній лікарні та на прохання матері відповідачки декілька разів приїжджав для огляду хворого ОСОБА_3 за місцем його проживання, пояснив, що ОСОБА_3 в останні місяці свого життя мав понівечені руки.

Свідки ОСОБА_10 , яка була сусідкою ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 також дали показання, за змістом яких ОСОБА_3 перед смертю мав хворобливий стан, був фізично слабким, практично не володів правою рукою та майже не пересувався самостійно, не міг особисто прочитати та підписати заповіт.

Приватний нотаріус у судовому засіданні в суді першої інстанції надав пояснення, відповідно до яких ОСОБА_3 погано володів рукою, а тому нотаріус запропонував йому доручити підписання заповіту іншій особі у присутності двох свідків.

Також суди врахували, що оспорюваний заповіт посвідчувався в присутності двох свідків і зачитувався ними вголос у зв`язку з хворобою спадкодавця, про що зазначено в тексті заповіту.

Доводи позивачки про те, що приватний нотаріус повинен був зазначити у тексті заповіту конкретне захворювання заповідача та визначити тяжкість його хворобливого стану, є необґрунтованими, оскільки законом передбачено, що підписання заповіту іншою особою за дорученням заповідача та прочитання його тексту свідками можливе, зокрема, внаслідок хвороби заповідача. Норми права, яка б визначала конкретний перелік захворювань, виключно за наявності яких можливе підписання заповіту іншою особою, чинне законодавство не містить.

Відтак, не встановлені підстав вважати оспорюваний заповіт нікчемним відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України, оскільки порушень вимог закону щодо форми заповіту та порядку його посвідчення не встановлено.

Свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 також повідомили суд про те, що заповідач виявив свою волю розпорядитися своїм майном саме на користь ОСОБА_2 . Дійсне волевиявлення ОСОБА_3 було перевірене приватним нотаріусом, який записав заповіт зі слів заповідача, встановив його особу та перевірив дієздатність ОСОБА_3 .

У матеріалах справи немає доказів того, що волевиявлення ОСОБА_3 на момент складення заповіту не було вільним і не відповідало його волі, а також доказів того, що на момент посвідчення заповіту спадкодавець не міг усвідомлювати значення своїх дій, тому немає підстав для визнання заповіту недійсним згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 473/1584/16-ц (провадження № 61-8101св18), від 11 листопада 2020 року у справі № 756/10183/16-ц (провадження № 61-6108св19), від 31 березня 2021 року у справі № 220/1229/17 (провадження № 61-13401св20), від 30 червня 2021 року у справі № 739/516/20 (провадження № 61-5613св21), від 20 липня 2020 року у справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21), з таких підстав.

У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року

у справі № 473/1584/16-ц (провадження № 61-8101св18) зазначено, що суд апеляційної інстанції встановив, що в порушення Порядку в оспорюваному заповіті міститься лише посилання на похилий вік заповідача без посилання на фізичні вади заповідача, які б перешкоджали самостійно підписати заповіт; у заповіті зазначено, що його складено та посвідчено вдома заповідача за адресою його реєстрації, тоді як фактично він постійно мешкав за іншою адресою; заповідач міг в момент складення та посвідчення заповіту розрізняти його текст і особисто його підписати, тоді як через вади слуху був позбавлений можливості сприймати прочитаний йому текст. З наведених підстав Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про порушення порядку посвідчення заповіту. Брак передбачених законом підстав для підписання заповіту замість заповідача іншою особою, що є порушення вимог щодо його форми, підтверджено встановленими обставинами.

У постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 756/10183/16-ц (провадження № 61-6108св19) Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, не звернув увагу на те, що крім похилого віку заповідача в оспорюваному заповіті приватний нотаріус не зазначив фізичних вад або хвороб спадкодавця, які б заважали особисто прочитати та підписати заповіт. Наведене свідчить про невстановлення передбачених законом підстав для підписання заповіту замість заповідача іншою особою та про порушення при посвідченні оспорюваного заповіту вимог закону щодо його форми.

У постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 739/516/20 (провадження № 61-5613св21) зазначено, що оспорюваний заповіт замість заповідача підписала інша особа. У тексті заповіту зазначено, що заповідач є неосвіченим і не може підписати заповіт власноручно. Водночас відомостями із трудової книжки підтверджено, що заповідач мав професію ветфельдшер, постійно працював за освітою, займав посади ветсанітара станції, техніка держплемстанції, лаборанта хімвідділу ветлабораторії та агрохіміка-аналітика. Заповідач особисто отримував пенсію та розписувався за її отримання. З наведених підстав Верховний Суд дійшов переконання, що немає підстав вважати заповідача неосвіченою особою, а відтак потреби у підписанні заповіту іншою особою не було, отже заповіт не відповідає вимогам закону щодо його форми, а саме - не підписаний власноруч заповідачем, тому є нікчемним. Також Верховний Суд врахував, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, що у момент складення заповіту у заповідача були фізичні вади або хвороби, які позбавляли його здатності самостійно прочитати заповіт та вчинити на ньому свій підпис.

Отже, за обставинами справ № 473/1584/16-ц (провадження № 61-8101св18) та № 756/10183/16-ц (провадження № 61-6108св19) заповіт підписано іншою особою через похилий вік заповідача, а у справі № 739/516/20 (провадження № 61-5613св21) - через неосвіченість заповідача. Проте Верховний Суд у цих справах виснував, що підстав для підписання заповітів замість заповідачів іншими особами не було, оскільки заповідачі не мали фізичних вад або хвороб, які позбавляли їх здатності самостійно прочитати заповіти та підписати їх. Тоді як у справі, що переглядається, причиною, на підставі якої оспорюваний заповіт підписано не заповідачем, а іншою уповноваженою особою, є хвороба останнього, про що зазначено в заповіті та підтверджено показаннями свідків.

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 220/1229/17 (провадження № 61-13401св20) зазначив, що суд першої інстанції встановив, що позивач не надав до суду належних та допустимих доказів щодо наявності будь-яких об`єктивних даних, які б свідчили про те, що заповідач не міг підписати заповіти за станом здоров`я. Самий факт наявності у заповідача хвороби не є достатнім доказом фізичної неспроможності заповідача в межах, потрібних для волевиявлення і складення заповіту. Особистий підпис заповідача у заповітах свідчить про вільне волевиявлення заповідача, й обставини, які вплинули на волевиявлення заповідача, судом не встановлені. Верховний Суд, врахувавши те, що обставин, які вплинули на волевиявлення заповідача, суди не встановили, справжність підпису від імені заповідача у заповітах не оспорена, заповіти посвідчено секретарем сільської ради та зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій органу місцевого самоврядування, погодився з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані заповіти відповідають вимогам статей 1247 1251 ЦК України, а тому підстав для визнання їх недійсними/нікчемними немає.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, не суперечать зазначеним висновкам, оскільки суди у цій справі вважали доведеною обставину неспроможності заповідача особисто підписати заповіт через хворобу, а також встановили, що волевиявлення заповідача було вільним, тому виснували, що підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним/нікчемним немає.

У постанові від 20 липня 2020 року у справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21) Верховний Суд зазначив, що суди при відмові в задоволенні позову вважали, що заповіт посвідчений з порушенням порядку його посвідчення, оскільки не були присутніми двоє свідків при його посвідченні, тому такий заповіт є нікчемним. Втім, суди не врахували, що тільки у разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках, і саме в цьому разі недотримання такої вимоги щодо порядку посвідчення заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України має наслідком нікчемність заповіту. Водночас заповідачем у заповіті власноручно написано, що «заповіт йому прочитано вголос, зміст його йому зрозумілий та з його слів записано вірно». За таких обставин, немає підстав для кваліфікації заповіту як нікчемного.

Тож фактичні обставини справи № 461/2565/20

(провадження № 61-21209св21), у якій встановлено, що заповідач в заповіті власноручно написав, що «заповіт йому прочитано вголос, зміст його йому зрозумілий та з його слів записано вірно», є відмінними від обставин справи, що переглядається, в якій заповіт за дорученням заповідача та через хворобу останнього підписано іншою особою.

У справі, що переглядається, під час посвідчення оспорюваного заповіту нотаріус дотримався вимог статей 1247 1248 ЦК України, а позивачка не надала до суду належних та допустимих доказів порушення вимог чинного законодавства при його складанні чи посвідченні і не довела, що волевиявлення спадкодавця не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.

Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема у постановах від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17

(провадження № 61-12004св21), від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21), про те, що свобода заповіту є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, зокрема, повагу до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

З огляду на те, що ОСОБА_1 не надала безспірних доказів на підтвердження недійсності чи нікчемності оспорюваного заповіту, що за змістом статті 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові є законними й обґрунтованими.

Резюмуючи, Верховний Суд дійшов переконання, що доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили докази та обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не підтвердилися.Інші доводи касаційної скарги зводяться до непогодження з ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій судовими рішеннями, а також до необхідності здійснення переоцінки досліджених судами доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, що переглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для нового розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 червня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак