Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа №488/3511/18

провадження №61-18960св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 вересня

2019 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М.,

Кушнірової Т. Б.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України»,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі -

ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України») з позовом, у якому просила визнати незаконним та скасувати наказ від 01 червня 2017 року «Про скасування наказу по поновлення на роботі ОСОБА_1 »; поновити її на посаді заступника директора (з виробництва) у відокремленому структурному підрозділі Філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Миколаївський портовий елеватор» з 01 червня 2017 року; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 червня 2017 року по дату винесення рішення у даній справі.

2. Позовна заява мотивована тим, що з 2012 року позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем - обіймала посаду заступника директора (з виробництва) філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Миколаївський портовий елеватор».

3. Наказом від 26 жовтня 2015 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату за пунктом 1 частини першої статті

40 КЗпП України.

4. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого

2016 року ОСОБА_1 було поновлено на роботі на вказаній посаді, і на її користь з відповідача стягнуто 24 737,30 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Дане судове рішення було виконане відповідачем, і наказом від 27 травня 2016 року її поновлено на роботі з 05 лютого 2016 року.

5. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року в частині поновлення позивачки на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

6. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року вищенаведене рішення апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року скасовано, справу було направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

7. У подальшому, постановою апеляційного суду Миколаївської області

від 16 січня 2018 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року було змінено, зменшено розмір моральної шкоди

з 10 000 грн до 3 000 грн, та виключено з мотивувальної частини рішення суду висновки про порушення відповідачем вимог частини другої статті 40, статей 43, 252 КЗпП України. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

8. Позивачка вказує, що відповідач скориставшись рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року, яке було скасовано, неправомірно виніс 01 червня 2017 року наказ про скасування наказу

від 27 травня 2016 року, яким її було поновлено на роботі.

9. Ураховуючи наведене, позивач просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

10. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 10 червня

2019 року у складі судді Селіщевої Л. І. в задоволенні позову відмовлено.

11. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що про порушення свого права позивачка достеменно дізналася 25 серпня 2017 року, і саме з цього часу має відраховуватись строк звернення до суду, що визначений статтею 233 КЗпП України. Проте, в порушення приписів зазначеної норми права, позивач звернулася до суду із даним позовом лише 10 серпня 2018 року, тобто із значним пропуском вказаного строку. При цьому, звертаючись до суду із даним позовом, позивачка не заявляла клопотання про визнання поважними причин пропуску строку та його поновлення.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

12. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 10 червня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову, якою ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі за недоведеністю.

13. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено.

14. Стягнуто з ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 259 720,50 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вирішено питання розподілу судових витрат.

15. Постанова апеляційного суду мотивована відсутністю підстав для ухвалення судового рішення про скасування наказу та поновлення позивача на роботі на тій же посаді, врахувавши, що незаконність її звільнення встановлена рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва

від 05 лютого 2016 року.

16. Вирішуючи спір в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд дійшов висновку, що поновлення позивача на роботі, на виконання постанови апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року повинно бути виконано відповідачем негайно, тобто вже наступного робочого дня, незалежно від реалізації позивачем процедури примусового виконання цього судового рішення. Затримка роботодавцем виконання судового рішення про поновлення на роботі прирівнюється до вимушеного прогулу працівника, тому в такому випадку роботодавець зобов`язаний виплатити середній заробіток за весь час затримки. Такі висновки судів відповідають вимогам статті 236 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17. У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року, ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18. Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду про те, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на підставі рішення Корабельного районного суду Миколаївської області

від 05 лютого 2016 у справі №488/4844/15-ц є необґрунтованим та безпідставним, а постанова такою, що прийнята з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Апеляційний суд не врахував, що прийнявши наказ від 27 травня 2016 року про поновлення на роботі ОСОБА_1

ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» виконало в повному обсязі рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва

від 05 лютого 2016 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року, ухвалені у справі №488/4844/15-ц, що також установлено Верховним Судом у постанові від 13 червня 2018 року у справі

№ 488/3841/16-ц.

19. Аргументом касаційної скарги також указано те, що позивач не надала жодних доказів в розумінні статті 77 ЦПК України, щодо поважності причин не подання позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу протягом строку, визначеного статтею 233 КЗпП України. Суд апеляційної інстанції не врахував, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не є заробітною платою, тому строк звернення позивача до суду з вимогою про його стягнення обмежується трьома місяцями відповідно до статті 233 КЗпП України. Оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника не відноситься до фонду оплати праці, з позовом ОСОБА_1 звернулася лише у серпні 2018 року, тоді як право на пред`явлення цієї вимоги у позивача виникло з моменту, коли вона дізналася про ніби-то порушення свого трудового права, тобто якщо позивач стверджує про невиконання рішення Корабельного районного суду Миколаївської області від 05 лютого 2016 року, то таке право у позивача виникло 05 лютого 2016 року або якщо брати до уваги постанову апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 у справі 488/4844/15-ц,

то 16 січня 2018 року.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

20. 23 січня 2020 року на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу.

21. Даний відзив колегія суддів не бере до уваги, оскільки він не відповідає вимогам частини четвертої статті 395 ЦПК України, так як не містить доказів надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

22. Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року поновлено

ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.

23. Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24. З вересня 2012 року ОСОБА_1 обіймала посаду заступника директора (з виробництва) філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Миколаївський портовий елеватор».

25. Наказом від 26 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

26. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого

2016 року у справі №488/4844/15-ц ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника директора (з виробництва) філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Миколаївський портовий елеватор» та на її користь був стягнутий середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі

24 737,30 грн, а також моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

27. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2016 року у справі №488/4844/15-ц рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року в частині поновлення на роботі, залишено без змін. В частині розміру моральної шкоди змінено з 10 000 грн до 1000 грн, виключено з мотивувальної частини рішення суду висновок про порушення відповідачем вимог частини другої статті 40, статей 43, 252 КЗпП України.

28. На виконання вказаного рішення суду першої інстанції, 27 травня 2016 року відповідачем був виданий наказ про поновлення позивача на роботі

з 05 лютого 2016 року, а у її трудовій книжці зроблений запис № 10 про недійсність запису № 9 про звільнення з роботи, згідно наказу від 26 жовтня 2015 року.

29. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21 грудня 2016 року рішення апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2016 року скасована, а справу направлено на новий розгляд до апеляційної інстанції.

30. При новому апеляційному розгляді рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та судових витрат скасована, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

31. На виконання рішенняапеляційного суду Миколаївської області

від 16 лютого 2017 року, відповідачем 01 червня 2017 року видано наказ, яким скасовано наказ від 27 травня 2016 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі.

32. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 08 листопада 2017 року рішення апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року скасована, а справу направлено на новий розгляд до апеляційної інстанції.

33. Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня

2018 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року змінено.

34. Зменшено розмір моральної шкоди, яка стягується з ПАТ «Державна продовольчо - зернова корпорація України», на користь ОСОБА_1

з 10 000 грн до 3 000 грн. Виключено з мотивувальної частини рішення суду висновки про порушення ПАТ «Державна продовольчо - зернова корпорація України» вимог частини другої статті 40, статей 43, 252 КЗпП України.

35. В іншій частині рішення залишити без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

36. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

37. Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

38. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

39. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

40. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги,під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

41. Частиною першою статті 402 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

42. Предметом позову у справі, яка переглядається, є про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі

43. У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 оскаржує наказ відповідача від 01 червня 2017 року «Про скасування наказу по поновлення на роботі ОСОБА_1 »; та просить поновити її на посаді заступника директора (з виробництва) у відокремленому структурному підрозділі Філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Миколаївський портовий елеватор» з 01 червня 2017 року.

44. З обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, та матеріалів справи слідує, що рішенням Корабельного районного суду

м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року у справі №488/4844/15-ц

ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника директора (з виробництва) філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Миколаївський портовий елеватор».

45. На виконання наведеного вище ПАТ «Державна продовольчо - зернова корпорація України» 27 травня 2016 року був виданий наказ про поновлення позивача на роботі з 05 лютого 2016 року.

46. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого

2017 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та судових витрат скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

47. Наказом ПАТ «Державна продовольчо - зернова корпорація України» від 01 червня 2017 року скасовано наказ від 27 травня 2016 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі. Підставою винесення даного наказу зазначено рішення апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року.

48. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 08 листопада 2017 року рішення апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року скасована, а справу направлено на новий розгляд до апеляційної інстанції.

49. При новому розгляді постановою апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року змінено. Зменшено розмір моральної шкоди, яка стягується з ПАТ «Державна продовольчо - зернова корпорація України», на користь ОСОБА_1 з 10 000 грн до 3 000 грн. Виключено з мотивувальної частини рішення суду висновки про порушення ПАТ «Державна продовольчо - зернова корпорація України» вимог частини другої статті 40, статей 43, 252 КЗпП України. В іншій частині рішення залишено без змін.

50. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішення постановою Верховного Суду 02 грудня 2019 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року, у незміненій апеляційним судом частині, та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року залишено без змін.

51. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень.

52. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування на всій території України у випадках, установлених міжнародними договорами, згода та обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

53. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

54. Апеляційний суд установив, що рішенням Корабельного районного суду

м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року (справа №488/4844/15-ц) на користь ОСОБА_1 з відповідача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 жовтня 2015 року по 05 лютого 2016 року у розмірі 24 737,30 грн.

55. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 25 квітня 2017 року, змінено рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2017 року (справа № 488/3841/16-ц) на користь ОСОБА_1 з

ПАТ «Державна продовольчо - зернова корпорація України» стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 вересня 2016 року

по 16 лютого 2017 року в сумі 47 843,25 грн.

56. Звертаючись 10 серпня 2018 року з позовом у даній справі, ОСОБА_1 просила стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період

з 01 червня 2017 року по дату винесення рішення у даній справі.

57. Частиною сьомою статті 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

58. Аргументуючи відзив на апеляційну скаргу, ПАТ «Державна продовольчо - зернова корпорація України» вказувало на пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду.

59. Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

60. За змістом положень статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

61. Апеляційним судом установлено, що поновлення позивача на роботі, на виконання постанови апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року повинно бути виконано відповідачем негайно. ОСОБА_1 до роботи відповідачем не допущена, не зважаючи на її звернення, що не заперечується представником відповідача. Отже, рішення суду не виконується.

62. Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

63. За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

64. Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

65. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.

66. Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

67. Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

68. Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

69. У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

70. Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

71. Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

72. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

73. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

74. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

75. Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).

76. Припинення, розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.

77. З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.

78. До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

79. Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

80. Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).

81. Встановивши, що з ухваленням постанови апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року, рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року, яким ОСОБА_1 поновлено на роботі, набрало законної сили і підлягає виконанню, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що судом відновлено порушене право позивача - визнано її звільнення 26 жовтня 2015 року з роботи незаконним, а тому відсутні підстави для ухвалення судового рішення про скасування наказу та поновлення позивача на роботі на тій же посаді, зважаючи на те, що незаконність її звільнення встановлена рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року.

82. Покладаючи на ПАТ «Державна продовольчо - зернова корпорація України» обов`язок по сплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходив із того, що після скасування постанови апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року ОСОБА_1 до роботи не допущено, що є свідченням не виконання рішення суду про поновлення на роботі.

83. Разом із тим, суд апеляційної інстанції не перевірив доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

84. Так, рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді Корабельним районним судом м. Миколаєва ухвалено 05 лютого 2016 року.

85. Дане рішення неодноразово було предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

86. Остаточна постанова апеляційного суду Миколаївської області за результатами апеляційного перегляду рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року судом апеляційної інстанції прийнята 16 січня 2018 року.

87. У даній справі ОСОБА_1 оспорила наказ ПАТ «Державна продовольчо - зернова корпорація України» від 01 червня 2017 року. Копію вказаного наказу позивач отримала 25 серпня 2017 року.

88. З позовом про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ОСОБА_1 звернулась 10 серпня 2018 року.

89. Постанова апеляційного суду не містить жодних правових висновків щодо доводів відповідача про пропуск позивачем установленого статтею 233 КЗпП України тримісячного строку звернення з позовом за захистом порушених прав.

90. Наведе свідчить про неповне встановлення апеляційним судом конкретних фактичних обставин справи від встановлення яких залежить правильність вирішення спору.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

91. У силу положень статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

92. Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

93. За таких обставин, коли фактичні обставини апеляційним судом не встановлені, постанова апеляційного суду не може вважатись законною і обґрунтованою та в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» задовольнити частково.

2. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 вересня

2019 року скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська