Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.10.2018 року у справі №527/600/17
Ухвала КЦС ВП від 03.06.2019 року у справі №527/600/17

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 527/600/17

провадження № 61-28431 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Новомосковськ Агро»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Новомосковськ Агро» на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 29 червня 2017 року у складі судді Марущак Р. М. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 31 липня 2017 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Обідіної О. І., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Новомосковськ Агро» (далі - ТОВ «Новомосковськ Агро») про розірвання договору оренди землі та зобов'язання передати земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки площею 3,45 га, розташованої на території Глобинської міської ради Глобинського району Полтавської області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 02 березня 2004 року.

30 липня 2009 року між ним та ТОВ «Новомосковськ Агро» укладено договір оренди землі, за умовами якого він передав в оренду товариству вищевказану земельну ділянку строком на 49 років, зі сплатою кожного року, не пізніше 20 грудня, 3 % від нормативно-грошової оцінки даної земельної ділянки - 1 399 грн 49 коп. на рік, з подальшою індексацією.

Відповідач взяті на себе зобов'язання за вищевказаним договором належним чином не виконує, а саме систематично не сплачує орендну плату за користування спірною земельною ділянкою, на його неодноразові звернення щодо сплати цих коштів не реагував.

З урахуванням викладеного ОСОБА_4 просив суд розірвати договір оренди землі від 30 липня 2009 року, укладений між ним та ТОВ «Новомосковськ Агро», зобов'язати відповідача передати йому земельну ділянку площею 3,45 га розташовану на території Глобинської міської ради Глобинського району Полтавської області у стані придатному для цільового використання.

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 29 червня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Договір оренди землі, укладений 30 липня 2009 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Новомосковськ Агро», розірвано. Зобов'язано ТОВ «Новомосковськ Агро» передати ОСОБА_4 земельну ділянку площею 3,45 га розташовану на території Глобинської міської ради Глобинського району Полтавської області у стані придатному для цільового використання. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним умов договору оренди землі у частині сплати позивачу коштів за користування орендованою земельною ділянкою у розмірах та у строки, встановлені цим договором. Тому з урахуванням пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України наявні підстави для розірвання цього договору. Позовна давність не пропущена, так як строк дії договору 49 років, а позов пред'явлено про його розірвання.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 31 липня 2017 року апеляційна скарга ТОВ «Новомосковськ Агро» відхилена, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що взяті на себе зобов'язання за договором оренди землі відповідачем виконано не було, а, отже, підставою для розірвання вказаного договору є систематична несплата ним орендної плати за користування належною позивачу земельною ділянкою. Посилання ТОВ «Новомосковськ Агро» на сплату ним орендної плати шляхом взаємозаліку коштів, отриманих позивачем в якості безвідсоткової позики, є безпідставними, оскільки не підтверджені відповідними доказами укладення між сторонами письмового договору позики і внесення відповідних змін до договору оренди землі у частині порядку внесення орендної плати. Також безпідставними є посилання відповідача на бухгалтерські довідки і копії рахунків, так як ці документи не підтверджують факт виплати і отримання грошових коштів позивачем, як орендодавцем. Визнаний позивачем факт отримання від відповідача грошових коштів у розмірі 15 тис. грн, як винагороду за укладення договору оренди землі на значний строк, що не були передбачені умовами спірного договору оренди, не можуть бути визнані спрямованими на виконання обов'язку по оплаті орендної плати.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ «Новомосковськ Агро» просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що встановлено факт отримання позивачем від відповідача 15 тис. грн за спірним договором оренди землі, ці кошти були надані ОСОБА_4 як безпроцентна позика, тобто вказані обставини свідчать про виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди землі по сплаті орендної плати шляхом взаємозаліку зазначених грошових коштів з орендною платою, що підтверджується відповідними бухгалтерськими документами. Крім того, позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено товариством, який має обчислюватись з першої несплати орендної плати, як зазначає позивач, а це липень 2009 року.

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 подав заперечення на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законним і обґрунтованим, відповідачем не надано ні самого договору позики укладеного між сторонами, ні договорів, угод чи інших документів про взаємозалік за ним, так не надано і касових ордерів, розписок чи інших документів з його підписом, які б підтверджували отримання ним грошових коштів від ТОВ «Новомосковськ Агро» у позику чи для інших цілей.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 3,45 га, розташованої на території Глобинської міської ради Глобинського району Полтавської області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 02 березня 2004 року.

30 липня 2009 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Новомосковськ Агро» укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передав в оренду товариству вищевказану земельну ділянку строком на 49 років, зі сплатою кожного року, не пізніше 20 грудня, 3 % від нормативно-грошової оцінки даної земельної ділянки - 1 399 грн 49 коп. на рік, з подальшою індексацією.

Пред'являючи у березні 2017 року позов, ОСОБА_4 зазначав, що з липня 2009 року (тобто за весь період договору) відповідач орендну плату не сплачував.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

У травні 2017 року ТОВ «Новомосковськ Агро» до суду першої інстанції було подано заяву про застосування позовної давності до всіх правовідносин, що існували між сторонами до 05 березня 2014 року (а.с. 56).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

В апеляційній скарзі (а.с. 99-101) ТОВ «Новомосковськ Агро» посилалось на те, що районний суд не застосував положення ЦК України про позовну давність.

Апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону та вимог статей 212-214, 303, 315 ЦПК України 2004 року фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не встановив. У порушення частини другої статті 315 ЦПК України 2004 року доводи апеляційної скарги про позовну давність взагалі не зазначив, питання щодо її застосування не вирішив.

Суд не звернув уваги на те, що строк позовної давності слід обчислювати з дня першої несплати орендної плати за спірним договором оренди землі, а за його умовами це не пізніше 20 грудня поточного року (пункт 4.3. договору), тобто з дати, коли позивач довідався чи міг довідатися про своє порушене право.

Частиною третьою статті 10 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 59 ЦПК України2004 року обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року).

Аналогічна норма міститься у частині шостій статті 81 ЦПК України.

Відповідно до статті 212 ЦПК України2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Таким чином, апеляційному суду при новому розгляді справи слід належним чином перевірити, що за суму вказано ТОВ «Новомосковськ Агро» у податковому розрахунку, оскільки відповідач зазначив про те, що вказано суму саме орендної плати за спірним договором оренди землі, яку отримав позивач.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у нормах ЦПК України визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Відповідно до статті 335 ЦПК України 2004 року суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому суд касаційної інстанції не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

У зв'язку з викладеним суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити власне судове рішення.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справина новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Новомосковськ Агро» задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 31 липня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Є.В. Синельников

С.Ф. Хопта

Ю.В. Черняк