Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 2-4915/12

провадження № 61-16044св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Михайлівсько-Рубежівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області,

особа, яка звернулася з апеляційною скаргою, - ОСОБА_2 ,

особо, яка звернулася з касаційною скаргою, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року в складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Михайлівсько-Рубежівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та просив визнати за ним право приватної власності на спадкове майно, до складу якого входить: житловий будинок літ. «Д» (загальною площею 184, 7 кв. м, житловою площею 52, 2 кв. м), житловий будинок літ. «Е» (загальною площею132, 0 кв.м, житловий будинок 60, 5 кв. м), навіс літ. «Ж», басейн літ. «З», сарай літ. «И», навіс літ. «Л», навіс літ. «К», свердловина № І, яма обладнана (вибірна) № ІІ, огорожа № 1-3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

На обґрунтування позову зазначав, що після смерті його батькаОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої увійшов будинок АДРЕСА_1 .

Він в установленому законом порядку прийняв спадщину шляхом подачі заяви до Третьої Київської державної нотаріальної контори, однак завідувач нотаріальної контори Мітрохіна В. Є. відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 лютого 2013 року позов задоволено.

Визнано право приватної власності ОСОБА_1 на спадкове майно, до складу якого входить: житловий будинокліт. «Д» (загальною площею 184, 7 кв. м, житловою площею 52, 2 кв. м), житловий будинок літ. «Е» (загальною площею132, 0 кв.м, житловий будинок 60, 5 кв. м), навіс літ. «Ж», басейн літ. «З», сарай літ. «И», навіс літ. «Л», навіс літ. «К», свердловина № І, яма обладнана (вибірна) № ІІ, огорожа № 1-3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач в установлений законом строк прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_4 , однак нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1 , що є підставою для задоволення вимог ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, особа, яка не брала участь у справі, - ОСОБА_2 у грудні 2020 року оскаржила його в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного суду рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 лютого 2013 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 є дочкою померлого ОСОБА_4 і станом на день його смерті їй виповнилось лише 16 років, відтак вона вважається такою, що прийняла спадщину. Даних про те, що ОСОБА_2 відмовилася від спадщини, матеріали справи не містять. За таких обставин спір стосувався майна, право на яке мала ОСОБА_2 , однак її не було залучено до участі у справі у якості відповідача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

У грудні 2024 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Глушко З. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасуватипостанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2019 року в справі № 542/401/18, від 10 вересня 2020 року в справі № 757/66808/19-ц, від 17 червня 2021 року в справі № 626/2547/19, від 14 липня 2021 року в справі № 237/2312/17, від 16 лютого 2022 року в справі № 752/3435/16, від 13 вересня 2023 року в справі № 295/14178/21, від 27 листопада 2024 року в справі № 759/19105/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зазначав про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц, який застосовано судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Апеляційний суд не врахував, що у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі і судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Помилковими є висновки апеляційного суду, що ОСОБА_2 повинна бути відповідачем у справі. Суд не надав оцінку тому факту, що ОСОБА_2 подала заяву про прийняття спадщини 26 травня 2020 року та не обґрунтувала підстави неможливості нею вчасно подати таку заяву, адже після досягнення 14-річного віку спадкоємець самостійно подає до нотаріуса заяву про прийняття спадщини.

Апеляційний суд не врахував, що постановою Третьої державної нотаріальної контори від 28 травня 2020 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 .

Відтак подання ОСОБА_2 заяви про прийняття спадщини 26 травня 2020 року не свідчить про фактичний вступ нею в управління або володіння спадковим майном.

ОСОБА_2 в апеляційній скарзі не навела жодних обставин на підтвердження поважності причин неможливості звернення до нотаріуса та суду з апеляційною скаргою до 2020 року.

Апеляційний суд встановивши, що частина спірного будинку належить ОСОБА_3 , неправомірно не залучив її до участі у справі в якості третьої особи.

В матеріалах справи відсутні докази фактичного вступу в управління спірним майном ОСОБА_2 .

У разі, якщо ОСОБА_2 вважає, що її спадкові права порушені, належним способом захисту є звернення до суду з віндикаційним позовом.

У грудні 2024 року представник особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 - адвокат Давиденко К. С. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в які просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року та залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судом апеляційної інстанції норм прав без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року в справі № 910/1873/17, від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц, від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14- ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17, від 05 серпня 2020 року в справі № 298/1105/15-ц, від 06 жовтня 2021 року в справі № 234/17030/18, від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19, від 09 листопада 2021 року в справі № 466/8649/16-ц, від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16, від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, від 14 червня 2023 року в справі № 756/4141/13-ц, від 20 червня 2023 року в справі № 362/2707/19, від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21, від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19, від 14 грудня 2023 року в справі № 199/1204/21, від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22, від 20 червня 2024 року в справі № 465/4103/21, від 11 грудня 2024 року в справі № 209/1235/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

Також оскаржила судове рішення з підстав, передбачених частиною першою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалюючи постанову, апеляційний суд вирішив питання про її права, не залучивши до участі у справі.

ОСОБА_2 була обізнана про час і місце відкриття спадщини після смерті батька, однак не звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини як у встановлений законом строк, так і після досягнення повноліття. Вона не погодилася зі спадкуванням позивачем спірного житлового будинку, однак отримала у власність інше майно після смерті батька.

ОСОБА_2 , вважаючи себе спадкоємцем, яка у встановленому законом порядку прийняла спадщину, встановивши, що інша особа у незаконний спосіб набула право власності на спадкове майно, повинна захищати своє порушене право шляхом пред'явлення віндикаційного позову.

Звернення з апеляційною скаргою на рішення, яким визнано право власності на житловий будинок за ОСОБА_1 в порядку спадкування, та яке вже було реалізовано та вичерпало свою дію, не призведе до відновлення прав ОСОБА_2 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано її матеріали з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3

27 березня 2025 року справа № 2-4915/12 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 - закриттю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої увійшов будинок АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 в установлений законом строк звернувся до Третьої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на вищевказаний житловий будинок.

ОСОБА_2 є дочкою померлого ОСОБА_4 і станом на день його смерті їй виповнилось 16 років.

Із заявою про відмову від прийняття спадщини ОСОБА_2 до нотаріуса не зверталася.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 1273 ЦК України неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування.

Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Встановлено, що особа, яка звернулася з апеляційною скаргою, - ОСОБА_2 є дочкою померлого ОСОБА_4 і станом на день його смерті їй виповнилось 16 років, відтак, вона вважається такою, що прийняла спадщину після смерті батька.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Згідно статті 51 ЦПК України належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб`єктного складу її учасників.

У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21), від 19 січня 2022 року у справі № 280/4/18 (провадження № 61-403св19).

Встановивши, що ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_4 , відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки на момент смерті батька була неповнолітньою особою та не зверталася із заявою про відмову від її прийняття, апеляційний суд дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову в позові у зв'язку з його пред'явленням до неналежного відповідача.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про недоведеність ОСОБА_2 поважності причин неможливості звернення до суду з апеляційною скаргою до 2020 року.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Частиною другою статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Аналіз вказаних процесуальних норм дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.

Виключенням з цього правила є, зокрема, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Оскільки ОСОБА_2 не була залучена до участі у справі, однак суд першої інстанції ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, в матеріалах справи відсутні відомості про отримання заявником копії оскаржуваного рішення суду першої інстанції, доводи касаційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до власного тлумачення заявником норм законодавства та необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_3 .

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції (пункт 1 частини першої статті 389 ЦПК України).

Зазначені норми цивільного процесуального права визначають коло осіб, які наділені процесуальним правом на касаційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

У частині четвертій статті 389 ЦПК України визначено, що особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою, крім випадку, коли судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи було ухвалено безпосередньо судом апеляційної інстанції. Після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в касаційному порядку лише ті судові рішення, які встановлюють, змінюють або припиняють права й обов`язки цих осіб. Особа, яка не брала участі у розгляді справи та звертається з касаційною скаргою, повинна довести, що оскаржене судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

ОСОБА_3 звернулася з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, якою відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання за ним права власності в порядку спадкування на будинок АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи порушення своїх прав, ОСОБА_3 посилалася на те, що їй на праві власності належить частина спірного житлового будинку АДРЕСА_1 , а також частина земельної ділянки, розташованої за цією ж адресою, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Таким чином, внаслідок ухвалення апеляційним судом оскаржуваної постанови вона буде позбавлена права власності на житловий будинок та, в подальшому, на земельну ділянку.

Суд вважає, що такі аргументи не можуть свідчити про вирішення судом апеляційної інстанції питання про права та інтереси ОСОБА_3 , оскільки відмова у задоволенні позову спадкоємця власника будинку про визнання за ним права власності на цю нерухомість в порядку спадкування у зв'язку з пред'явленням позову до неналежного відповідача жодним чином не порушує права заявника.

Мотивувальна частина постанови суду апеляційної інстанції не містить висновків про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 . У резолютивній частині постанови суд також не вказав про права, інтереси та (або) обов`язки заявника.

Таким чином, заявник не довела належними та достатніми доказами, що суд апеляційної інстанції, відмовивши у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання за ним права власності в порядку спадкування на спірну нерухомість, в оскаржуваному рішенні вирішив питання про її права, інтереси та обов`язки.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 396 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року закрити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді:М. Є. Червинська А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов