Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.02.2020 року у справі №760/6274/19

Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 760/6274/19

провадження № 61-2480св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство "Трест "Київміськбуд-2",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-2" на постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю.

О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року приватне акціонерне товариство "Трест "Київміськбуд-2" (далі - ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення з наданням іншого житлового приміщення.

Позовна заява мотивована тим, що ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" є власником гуртожитку по АДРЕСА_1. Гуртожиток побудований у 1953 році та перебуває у незадовільному технічному стані, комунікації будинку застарілі та не можуть експлуатуватися без проведення капітального ремонту або реконструкції, технічний стан його конструкцій відноситься до ІІІ категорії технічного стану (непридатний до нормальної експлуатації) та до IV категорії технічного стану (аварійний).

Таким чином приміщення не відповідає встановленим законодавством України санітарним та технічним вимогам, а відтак є нежилим та не може використовуватись для проживання людей.

Позивач зазначав, що ним, як власником гуртожитку, з метою захисту життя та здоров'я мешканців, а також запобіганню можливому руйнуванню будівлі, яка знаходиться в аварійному стані, 20 серпня 2018 року було прийнято рішення про виведення будівлі з експлуатації та її часткове від'єднання від комунікацій.

Починаючи із червня 2018 року, усім мешканцям гуртожитку запропоновано переселитися у відремонтовані та підготовлені для проживання кімнати в гуртожитку по АДРЕСА_2, власником якого також є позивач. Однак, листом від 03 грудня 2018 року відповідачі відмовилися переселитися у запропоноване житло, продовжують незаконно знаходитись у непридатній для проживання аварійній будівлі, чим позбавляють власника права розпочати роботи по реконструкції будівлі, на проведення якої отримано усі дозвільні документи.

З урахуванням викладеного, ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" просило виселити відповідачів із займаної ними кімнати № 3122 у гуртожитку по АДРЕСА_1 та переселити їх до кімнати № 38/3 гуртожитку по

АДРЕСА_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 02 вересня

2019 року позов ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" задоволено.

Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з кімнати АДРЕСА_1 з наданням іншого жилого приміщення - кімнати АДРЕСА_2. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наданими доказами аварійності спірного будинку, потреби у реконструкції та небезпечності умов для проживання в ньому людей, позивачем доведено, що виселення із аварійної будівлі відповідачів є виправданим, не порушує прав мешканців гуртожитку та відповідає вимогам закону.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким в задоволенні позову ПрАТ
"Трест "Київміськбуд-2" відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що переселення відповідачів із гуртожитку є допустимим лише у випадку прийняття виконавчим органом відповідної місцевої ради рішення про визнання будівлі аварійною чи непридатною для проживання людей, на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку з наступним затвердженням сесією цієї ради. Такого рішення позивачем до суду надано не було. Крім того, незадовільний стан будівлі гуртожитку та неможливість його експлуатації без проведення капітального ремонту або реконструкції не може бути підставою для виселення відповідачів та переселення до кімнати в іншому гуртожитку з підстав, передбачених статтею 132 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР), оскільки питання переселення мешканців гуртожитків в інше приміщення, у зв'язку з капітальним ремонтом будинку, врегульовано статтею 101 ЖК УРСР. Позивач з такими позовними вимогами не звертався, а звернувся з позовом на підставі статті 132 ЖК УРСР, проте не дотримався установленого законом порядку для визнання приміщення непридатним для проживання з подальшою зміною його статусу та переведення

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду суперечать фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам. При вирішенні спору апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статті 319, 322, 323, 383, 386, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 4, 18, 101, 132 ЖК УРСР, порушено положення статей 76, 78, 89, 263, 265 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), до спірних правовідносин не застосовано спеціальні будівельні норми та не застосовано положення статей 4, 18, 132 ЖК УРСР, статей 383 та 391 ЦК України, що призвело до незаконного скасування правильного рішення суду першої інстанції і прийняття незаконної постанови.

Наголошує на тому, що ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" є власником спірного гуртожитку.

Зазначає, що належними та допустимими доказами доведено, що будівля гуртожитку є непридатною для проживання, такою, що не відповідає санітарним та технічним вимогам, є аварійною і такою, що загрожує обвалом, що дає правові підстави для виселення відповідачів з такого приміщення в порядку статті 132 ЖК України.

Законодавством України чітко встановлено, що житлове приміщення, яке не відповідає встановленим санітарним та технічним вимогам, є нежилим і не може використовуватися для проживання людей, а обов'язок прийняття рішення щодо виведення з експлуатації непридатного для використання житлового будинку приватного житлового фонду, відселення осіб, проведення капітального ремонту, реконструкції, чи знесення будинку покладається виключно на власника майна - позивача у справі.

Стверджує, що апеляційним судом проігноровано той факт, що правовідносини, які виникли між сторонами як мешканцями гуртожитку є цивільно-правовими, а позивач як приватний власник в силу приписів спеціальних будівельних норм зобов'язаний виселити відповідачів та має право, а не обов'язок надати відповідачам інше жиле приміщення.

Вказує, що судом апеляційної інстанції неправомірно застосовано

статтю 101 ЖК УРСР до тимчасового житла, а крім того цей суд дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 189 від 26 квітня

1984 року (далі - Положення) та не врахував лист Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 056/920-3940

від 19 лютого 2019 року, який є належним та допустимим доказом правомірності дій позивача, як приватного власника.

З огляду на характер спірних правовідносин положення статей 19, 20 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку" не підлягали застосуванню та застосовані апеляційним судом передчасно.

Проживання осіб у гуртожитку на цивільно-правових підставах без дотримання обов'язкової передумови, а саме: наявності у особи ордера та договору найму жилого приміщення, що відповідають та видані згідно із статтею 129 ЖК УРСР, не дає таким особам прав, визначених Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку".

Відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вони посилаються на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови. Вказують, що вони проживають у вказаному гуртожитку на законних підставах, зокрема на підставі ордеру на заселення від 02 січня 1990 року № 368.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 01 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" є власником гуртожитку по АДРЕСА_1,1953 року побудови, на підставі свідоцтва про право власності

від 18 вересня 1998 року серії НОМЕР_1.

Згідно з актом огляду приміщення гуртожитку від 11 квітня 2017 року, складеним відповідно до наказу ПрАТ "Трест" Київміськбуд-2" від 06 квітня 2017 року, в момент обстеження будинок мав значні пошкодження: вертикальні та похилі тріщини, руйнування захисного шару бетону і оголення, корозія арматури несучих конструкцій залізобетонних балконних балок. У приміщеннях загального користування - замокання, грибок, здуття штукатурки, корозія плит і балок перекриття.

Значні пошкодження технічного стану будинку зафіксовані у висновку науково-виробничого підприємства "Будконструкція" від 07 вересня

2011 року.

У технічному паспорті на будинок, виготовленому 27 грудня 2018 року

ФОП ОСОБА_3, у графі 21 "Характеристика будинку, допоміжних будівель та споруд" зазначено, що процент зносу будинку складає 81 %.

Науково-технічним звітом з обстеження, визначення технічного стану конструкції та дослідження інженерно-геологічних умов в основі фундаментів гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1,

від 26 червня 2018 року встановлено, що в обстеженій частині будівлі наявні ділянки та конструкції категорій технічного стану: 3 - непридатні до нормальної експлуатації; 4 - аварійні.

Наказом ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" від 01 червня 2018 року № 40, у зв'язку із незадовільним станом будівлі гуртожитку, вирішено організувати повідомлення мешканців про виведення будівлі з експлуатації з 17 серпня 2018 року та розробити комплекс заходів, пов'язаних з виведенням будівлі із експлуатації.

ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" видано наказ від 20 серпня 2018 року № 53 щодо виведення з експлуатації будівлі гуртожитку за адресою:

АДРЕСА_1, та його часткового від'єднання від комунікацій.

Починаючи з червня 2018 року, мешканців гуртожитку, зокрема і відповідачів, листами від 06 червня 2018 року, 23 липня 2018 року, 14 вересня 2018 року, 08 листопада 2018 року та 04 січня 2019 року повідомлено про реконструкцію гуртожитку та відключення будівлі із 17 серпня 2018 року від зовнішніх мереж електропостачання, газопостачання, теплопостачання, водопостачання, водовідведення та виведення з експлуатації.

Цими ж листами відповідачам запропоновано переселитися до гуртожитку ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" на АДРЕСА_2.

Листом від 03 грудня 2018 року ОСОБА_1 повідомила позивача про відмову від переселення у запропоноване житло.

Листом від 24 січня 2019 року Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація були повідомлені позивачем про визнання жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1, таким, що не відповідає санітарним та технічним вимогам і непридатним для проживання (нежилим). У цьому листі позивач просив визначити доцільність додаткового визнання жилого будинку на АДРЕСА_1 таким, що не відповідає санітарним та технічним вимогам і є непридатним для проживання (нежилим).

Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом № 056/920-3940 від 19 лютого 2019 року повідомлено, що позивач як власник будівлі самостійно приймає рішення щодо придатності такої будівлі до нормальної експлуатації.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла

до 08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При цьому згідно із частиною 4 статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Питання правових підстав виселення з гуртожитків врегульовано зокрема статтею 132 ЖК УРСР, а також положеннями спеціального Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Згідно із частинами 1 , 4 статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" сфера дії частинами 1 , 4 статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених частинами 1 , 4 статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу. Дія частинами 1 , 4 статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 01 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" громадяни, на яких поширюється дія частини 1 статті 8 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", які проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи управлінні, чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених у процесі корпоратизації чи приватизації колишніх державних та комунальних підприємств, у тому числі тих, яким ці гуртожитки були передані до статутних капіталів чи фондів або були відчужені в інший спосіб, крім організацій, створених органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їхніх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, якщо такі гуртожитки не передаються їх власниками у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання у таких гуртожитках до вирішення їхньої житлової проблеми щодо забезпечення їх житлом.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що на спірні правовідносини між сторонами поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", оскільки гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1, який належить на праві власності ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2 ", увійшов до статутного фонду ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" у порядку приватизації, що не заперечується позивачем.

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків відповідно до частини 2 статті 19 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей, на підставі рішення, прийнятого відповідно до частини 2 статті 19 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Згідно статті 20 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" рішення про визнання гуртожитку аварійним чи непридатним для проживання людей приймається виконавчим органом відповідної місцевої ради на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку (цілісного майнового комплексу чи його відокремленої частини) з наступним затвердженням сесією цієї ради.

Усім мешканцям гуртожитку, визнаного аварійним чи непридатним для проживання людей, у порядку, зазначеному частиною першою цієї статті, терміново надається інше, придатне для тимчасового проживання людей житло тим органом місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади, на території якої розміщено такий гуртожиток.

Отже належною підставою віднесення будинку до такого, що перебуває в аварійному стані, може бути рішення виконавчого органу відповідної місцевої ради, прийняте на підставі обстеження в установленому порядку стану гуртожитку (цілісного майнового комплексу чи його відокремленої частини), з наступним затвердженням такого рішення сесією цієї ради.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції.

Апеляційним судом вірно враховано, що позивачем не зазначено та не надано, а судом під час розгляду справи не встановлено існування відповідного рішення органу місцевого самоврядування про визнання гуртожитку на АДРЕСА_1 аварійним чи непридатним для проживання людей.

Саме по собі направлення позивачем у січні 2019 року до Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації листа про визнання жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1, таким, що не відповідає санітарним та технічним вимогам і є непридатним для проживання (нежилим), та відповідь на нього Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не є належним доказом визнання будівлі гуртожитку непридатним для проживання чи аварійним.

При цьому, судом апеляційної інстанцій враховано, що Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради у зазначеній відповіді одночасно роз'яснено позивачу, що він не позбавлений права на звернення до виконавчого органу Київської міської ради з документами, визначеними Положенням, з метою встановлення відповідності будинку гуртожитку санітарним та технічним вимогам і визнання жилих будинків, жилих приміщень непридатними для проживання.

Особливі гарантії забезпечення та реалізації прав мешканців гуртожитків підлягають реалізації з дотриманням Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", що є спеціальним під час визначення належного правового регулювання таких відносин.

Одночасно апеляційним судом враховано, що такі спеціальні норми не перебувають у протиріччі із загальними правилами житлового законодавства в разі визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані.

Так, згідно із частиною 5 статті 132 ЖК УРСР особи, які проживають у гуртожитках, виселяються також у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому особам, які виселяються надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення.

Відповідно до Положення, - у разі необхідності до обстеження жилих будинків залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби. Якщо експлуатація будинків відомчого або громадського житлового фонду здійснюється безпосередньо відповідним підприємством, установою, організацією, то обстеження цих будинків за клопотанням такого підприємства, установи, організації здійснюється житлово-експлуатаційною організацією, визначеною виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.

У разі ж неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту вноситься до виконкому районної, міської, районної у місті Ради пропозиція про визнання жилого будинку таким, що не відповідає зазначеним вимогам і є непридатним для поживання.

Згідно із пунктом 5 Положення, якщо під час обстеження стану жилих будинків буде виявлено невідповідність санітарним і технічним вимогам цих будинків (жилих приміщень), яку можливо і доцільно усунути шляхом проведення капітального ремонту, житлово-експлуатаційна організація вирішує в установленому порядку питання про проведення такого ремонту. У разі неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання. При цьому додаються такі документи: а) акт обстеження стану жилого будинку з відповідним висновком; б) технічний паспорт жилого будинку з даними про його фізичну зношеність; в) висновок проектної або науково-дослідної організації (при необхідності) щодо технічного стану жилого будинку (жилого приміщення) та про неможливість або недоцільність проведення капітального ремонту будинку (жилого приміщення); г) висновок органу або закладу санітарно-епідеміологічної служби щодо відповідності жилого будинку (жилого приміщення) санітарним вимогам.

Відповідно до пунктів 6,7 Положення виконавчим комітетом відповідної Ради призначається спеціальна комісія у складі визначеного зазначеним Положенням спеціалістів.

При обстеженні громадського або відомчого житлового фонду до складу такої комісії також включається представник органу, який здійснює управління відповідним фондом.

Після проведення дій, визначених Положенням, при визнанні жилого приміщення непридатним для проживання комісія вносить місцевій раді пропозицію з проектом відповідного рішення.

Згідно із пунктом 8 Положення виконавчий орган місцевої Ради розглядає подані комісією матеріали і приймає рішення щодо непридатності жилого будинку для проживання та вносить до виконавчого комітету обласної, міської Ради народних депутатів про використання цього будинку в інших цілях або про знесення будинку.

Під час вирішення питання щодо жилого будинку відомчого або громадського жилого фонду пропозиція погоджується з відповідним підприємством.

Вирішуючи спір, дослідивши та оцінивши наявні в справі докази, врахувавши наведені норми матеріального права, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем наявності правових підстав з якими ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" пов'язувало виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із займаної ними кімнати №312 у гуртожитку по АДРЕСА_1.

Висновки апеляційного суду узгоджуються із висновками викладеними у постановах Верховного Суду: від 18 листопада 2020 року у справі № 760/7975/19 (провадження № 61-7707св20), від 12 листопада 2020 року у справі № 760/7981/19 (провадження № 61-2691св20), від 19 серпня

2020 року у справі № 760/7004/19 (провадження № 61-4170св20),

від 02 червня 2020 року у справі № 760/7972/19 (провадження № 61-4688св20), від 25 травня 2020 року у справі № 760/7979/19 (провадження № 61-3940св20), від 11 березня 2020 року у справі № 760/7008/19 (провадження № 61-2318св20), від 11 грудня 2020 року у справі № 760/5571/19 (провадження № 61-3938св20).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції правильно послався на положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних прав людини, яке гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускаються.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У лютому 2020 року ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" подало клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина 1 статті 404 ЦПК України).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" аргументи, у розумінні приписів частини 5 статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему.

Суд бере до уваги, що існує стала практика Верховного Суду, викладена узазначених вище постановах, за участю ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" та інших мешканців гуртожитку на АДРЕСА_1, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання приватного акціонерного товариства

"Трест "Київміськбуд-2" про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства

"Трест "Київміськбуд-2" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович