Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 727/4474/17

провадження № 61-15412св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 листопада

2017 року у складі судді Семенка О. В. та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 17 січня 2018 року у складі колегії суддів:

Владичана А. І., Міцнея В. Ф., Лисака І. Н.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 05 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії

№ 909, відповідно до умов якого та додаткових угод № 9 від 04 грудня

2009 року та № 10 від 25 січня 2010 року ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 1 000 000 грн на споживчі потреби зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,5 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення

до 28 листопада 2017 року згідно з графіком погашення кредиту.

Позичальник належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором не виконував, внаслідок чого станом на 03 травня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 1 287 374 грн 51 коп., з яких: 519 063 грн 98 коп. заборгованості за кредитом, 64 334 грн 22 коп. відшкодування 3 % річних,

703 976 грн 31 коп. інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, ПАТ «Ощадбанк» просив суд стягнути з

ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 287 374 грн 51 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 листопада

2017 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «Ощадбанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 24 листопада 2011 року банком було надіслано вимогу до ОСОБА_1 про дострокове погашення кредиту та відсотків за його користування відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, що вбачається із наданих відповідачем копій вимог банку № 26/6844 та 26/6845, заяви про вчинення виконавчого напису від 10 квітня 2011 року та виконавчого напису від 11 квітня 2012 року. Вказана обставина встановлена рішеннями Апеляційного суду Чернівецької області від 17 березня 2016 року та 05 березня 2015 року, про що вказано у рішенні Шевченківського районного суду м. Чернівців від 01 грудня 2016 року та в ухвалі Апеляційного суду Чернівецької області від 01 лютого 2017 року, які міститься в матеріалах справи, тому з урахуванням частини третьої

статті 61 ЦПК України 2004 року суд вважав вказану обставину доведеною.

Якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов`язання, позовна давність обчислюється від цієї дати. Отже, за обставинами цієї справи позовна давність щодо заборгованості за кредитом почалася з дати надіслання банком

24 листопада 2011 року боржнику вимоги про дострокове повернення кредиту. З моменту пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту 24 листопада 2011 року банк не звертався до суду із вимогою про стягнення заборгованості за кредитом до відповідача

ОСОБА_1 . Трирічна позовна давність щодо вимоги про стягнення заборгованості за кредитом закінчилася 24 листопада 2014 року, банк звернувся до суду з цим позовом у травні 2017 року, тобто після спливу позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем.

Також суд зазначив, що пред`явлення позову до поручителів у травні

2013 року не перервало позовну давність до відповідача ОСОБА_1 , оскільки з пред`явленням позову в установленому порядку до одного з кількох боржників переривається перебіг позовної давності щодо вимог до цього боржника.

Також судом встановлено, що у квітні 2012 року банк звертався до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, виконавчий напис вчинено

11 квітня 2012 року, його визнано таким, що не підлягає виконанню рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 05 березня 2015 року. Звернення кредитора із заявою про вчинення виконавчого напису є позасудовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки, відтак, не є позовом в розумінні частини другої статті 264 ЦК України і не перериває позовну давність.

Щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, то відповідальність за прострочення грошового зобов`язання може наставити лише за вимогою про сплату суми боргу, яка підлягає задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 17 січня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Ощадбанк» залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 листопада 2017 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що трирічна позовна давність за вимогою до боржника ОСОБА_1 сплила 24 листопада

2014 року, а позов у цій справі пред`явлено у травні 2017 року. Тому наявні підстави для відмови у позові до ОСОБА_1 у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем.

Подання банком позову до поручителів у травні 2013 року про стягнення заборгованості за кредитним договором не перервало перебіг позовної давності щодо вимог до відповідача у справі, що розглядається, оскільки до нього позов у травні 2013 року не пред`являвся. З моменту пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту 24 листопада 2011 року банк не звертався до суду із вимогою про стягнення заборгованості за кредитом до відповідача ОСОБА_1 до моменту пред`явлення позову про стягнення боргу у справі, що розглядається.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-1763цс16, не перериває перебігу позовної давності подання позову з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами. Отже, пред`явлення позову у 2016 році до відповідача ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки не перериває позовної давності щодо вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, зазначені предмет спору є різними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду,

ПАТ «Ощадбанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року справу за позовом

ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до вимоги банку № 26/6844 від 24 листопада 2011 року, що знаходиться в матеріалах справи, позичальнику було запропоновано погасити заборгованість за кредитним договором протягом 30 календарних днів. Початком перебігу позовної давності судами визначено не момент одержання вимоги позичальником, а момент надіслання її банком. Крім того, судами не встановлено, чи надсилалась така вимога банком і чи отримана вона позичальником.

Перебіг позовної давності за вимогами банку до позичальника переривався неодноразово: 03 травня 2014 року шляхом пред`явлення банком позову до поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором

(справа № 727/3901/13-ц); 30 травня, 05 серпня, 29 вересня 2014 року,

10 березня, 24 березня, 08 травня, 25 квітня, 24 травня, 28 липня 2015 року та 31 жовтня 2016 року відбувалися часткові погашення заборгованості за кредитним договором у зв`язку із виконанням заочного рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 серпня 2013 року у справі № 727/3901/13-ц.

Висновки судів про звільнення позичальника від передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України відповідальності у зв`язку зі спливом позовної давності за вимогою про стягнення основного боргу вважав помилковим, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами у розумінні

статті 266 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 909, відповідно до умов якого та додаткових угод № 9 від 04 грудня 2009 року та № 10 від 25 січня 2010 року ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 1 000 000 грн на споживчі потреби зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,5 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення

до 28 листопада 2017 року згідно з графіком погашення кредиту.

24 листопада 2011 року банком було надіслано вимогу до ОСОБА_1 про дострокове погашення кредиту та відсотків за його користування відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України (а. с. 89-90).

Станом на 03 травня 2017 року заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії складає 1 287 374 грн 51 коп., з яких:

519 063 грн 98 коп. заборгованості за кредитом, 64 334 грн 22 коп. відшкодування 3 % річних, 703 976 грн 31 коп. інфляційних втрат.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 610, 611 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 3.3.1 вказаного договору відновлювальної кредитної лінії позичальник зобов`язався у строки, обумовлені договором, повернути кредит, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом та належним чином виконувати взяв на себе інші зобов`язання за договором. У випадку неналежного виконання взятих на себе зобов`язань на першу вимогу банку в порядку, передбаченому договором, достроково повернути кредит.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, за зобов`язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята

статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252, 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ПАТ «Ощадбанк» у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором скористався правом, передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України, та надіслав відповідачу вимогу щодо відкликання кредиту від 24 листопада 2011 року, в якій вимагав повернення всієї суми кредиту, здійснення платежів по нарахованих процентах за користування кредитом та інших платежів у сумі 1 160 663 грн 43 коп. Банк зобов`язаний пред`явити позов до боржника протягом трьох років від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. Тобто є правильними висновки суду апеляційної інстанції про те, що зазначеними діями позивач змінив строк виконання основного зобов`язання.

Відповідно до матеріалів справи вказану вимогу ОСОБА_1 отримав

01 грудня 2011 року, тому, з урахуванням тридцятиденного строку на виконання цієї вимоги позовну давність потрібно обчислювати з 01 січня 2012 року.

Як встановлено судами, у квітні 2012 року банк звертався до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, виконавчий напис вчинено

11 квітня 2012 року, його визнано таким, що не підлягає виконанню рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 05 березня 2015 року.

Правильним є висновки судів про те, що звернення кредитора із заявою про вчинення виконавчого напису є позасудовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки і не перериває позовної давності.

При цьому колегія суддів не може погодитись із висновком апеляційного суду про те, що подання банком позову до поручителів у травні 2013 року про стягнення заборгованості за кредитним договором не перервало перебіг позовної давності щодо вимог до відповідача у справі, що розглядається.

Після настання строку виконання основного зобов`язання (який слід обчислювати з 01 січня 2012 року) банком вживалися заходи для погашення суми боргу за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 .

Так, у травні 2013 року банк звертався з позовом до поручителів

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , як до осіб, які несуть солідарну відповідальність разом з боржником ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором від 05 грудня 2007 року, позичальником за яким є відповідач ОСОБА_1

(справа № 727/3901/13-ц).

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 серпня 2013 року цей позов було задоволено, а рішення звернено до виконання.

Тому, відповідно до правил статті 264 ЦК України мало місце переривання перебігу позовної давності.

Указане рішення районного суду було скасовано апеляційним судом

лише 29 червня 2016 року.

Відповідно до частин другої-третьої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Не зважаючи на переривання позовної давності у травні 2013 року,

ПАТ «Ощадбанк» звернувся до суду з цим позовом у травні 2017 року, тобто з пропуском позовної давності.

Зважаючи на викладене, правильними є висновки судів про відмову у задоволенні позову ПАТ «Ощадбанк» щодо стягнення кредитної заборгованості у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі (а. с. 86-88).

Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Оскільки позивач звернувся за стягненням з ОСОБА_1 3 % річних та інфляційних втрат за час прострочення, який, як він вважав, тривав з

03 травня 2014 року по 03 травня 2017 року (тобто за 3 роки до дня звернення з цим позовом), то суд повинен установити, чи дотримано строки позовної давності з урахуванням викладеного вище висновку Великої Палати Верховного Суду. За таких обставин судове рішення апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409, частинами третьою та четвертою статті 411 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, не надав оцінки наданим сторонами розрахункам про стягнення коштів.

З огляду на викладене постанову суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 17 січня 2018 року в частині відмови в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович