Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.11.2018 року у справі №203/2243/17

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 203/2243/17

провадження № 61-46466св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2018 року у складі судді Єдаменка С. В. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про стягнення грошових коштів.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 28 вересня 2009 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір банківського вкладу № SAMDN 01000707403280 , за умовами якого він передав, а банк прийняв грошові кошти в розмірі 28 750 доларів США строком на 12 місяців, до 28 вересня 2010 року включно. У якості документу, що підтверджує внесення коштів на депозит, банк видав йому електронну ощадну книжку № НОМЕР_2 , що дозволяє отримувати у банкоматах ПАТ КБ «ПриватБанк» інформацію про суму вкладу та проценти до виплати.

На сьогоднішній день депозитний рахунок заблоковано.

26 травня 2016 року він звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання договору та повернення коштів разом з нарахованими відсотками.

Проте, листом від 27 травня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомило про неможливість повернення суми вкладу, який було відкрито на території Автономної Республіки Крим, через припинення діяльності банку на території Автономної Республіки Крим.

Ураховуючи вищевикладене, з урахуванням збільшених позовних вимог, ОСОБА_1 просив розірвати договір банківського вкладу (депозиту) № SAMDN01000707403280 від 28 вересня 2009 року, стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь грошові кошти банківського вкладу в сумі 1 151 172,03 грн та 34 535,15 грн процентів за користування вкладом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 723 939,10 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» не виконує свої зобов`язання щодо повернення коштів ОСОБА_1 за договором банківського вкладу, чим порушує права позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення з відповідача документально підтверджену суму коштів внесену позивачем на депозит в розмірі 27 710 доларів США, що еквівалентно 723 939,10 грн.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 документально підтвердженої суми банківського вкладу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У жовтні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати і направити справу у вказаній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували доводів відповідача про те, щобанк не має доступу до інформації щодо клієнтів, які уклали договори з Кримською філією ПАТ КБ «ПриватБанк», й відповідно не має можливості підтвердити існування правовідносин із позивачем, а позивачем не надано належних доказів укладення договору та знаходження коштів на банківському рахунку, які він мав можливість безперешкодно зняти.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 28 вересня 2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір банківського вкладу (депозиту) № S AMDN 01000707403280 (вклад «Приват-вклад»), за умовами якого позивач передав, а банк прийняв грошові кошти в сумі 28 570 доларів США строком на 12 місяців, до 28 вересня 2010 року, включно, з правом пролонгації на такий же строк, якщо вкладник до закінчення строку не звернеться до банку із письмовою заявою про відмову від продовження строку.

На підтвердження внесення коштів на депозит, банк видав йому електронну ощадну книжку № НОМЕР_2 , що дозволяє отримувати у банкоматах ПАТ КБ «ПриватБанк» інформацію про суму вкладу та проценти до виплати

Квитанціями, які містять усі необхідні реквізити, такі як найменування банку, який здійснив банківську операцію, дату здійснення касової операції, підпис працівника банку, який прийняв готівку та відбиток печатки (штампу) підтверджено внесення позивачем на рахунок, відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів в загальному розмірі 17 710 доларів США.

26 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з письмовою вимогою видати банківський вклад в повному обсязі та нараховані відсотки.

Листом від 27 травня 2016 ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомило про неможливість повернення суми вкладу, який було відкрито на території Автономної Республіки Крим, оскільки банк відповідно до постанови Національного банку України від 06 травня 2014 року № 260 припинив свою діяльність в Автономній Республіці Крим.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між фізичною та юридичною особою (пункт 2 частини першої статті 208 ЦК України).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів. Вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно з пунктом 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам поточні рахунки за договором банківського рахунка, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Цим же пунктом Інструкції встановлено, що до поточних рахунків також належать карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції.

Договір банківського рахунку та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунку та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов`язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення (пункт 1.9 Інструкції № 492).

Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції № 492).

Відповідно до глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 174 від 01 червня 2011 року, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, в тому числі належать: квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями (п.1.1). Касові документи, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, мають містити такі обов`язкові реквізити: ідентифікатор банку (філії, відділення) або інші реквізити, за допомогою яких є можливість його ідентифікувати; номер платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; вид операції; реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі; суму комісійної винагороди.

Згідно з пунктом 1.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення № 516), залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунку клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, за змістом наведених норм письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший аналогічний документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-997цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) та постановах Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 316/265/17 (провадження № 61-20111св19), від 25 травня 2020 року у справі № 487/438/17 (провадження № 61-39св18).

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, правильно встановили характер спірних правовідносин та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, обґрунтовано виходили із того, що позивачем доведено факт укладення між сторонами договору банківського вкладу та внесення грошових коштів у розмірі, який підтверджено квитанціями зі всіма реквізитами, та що, не повернувши грошові кошти за вимогою вкладника, банк не виконав належним чином своїх зобов`язань і позбавив його права користуватися належними йому грошовими коштами.

Доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про відсутність між сторонами зобов`язальних правовідносин є необґрунтованими, суперечать наявним у справі доказам. Крім того, саме на відповідача покладається обов`язок довести належне виконання своїх зобов`язань за договорами банківських вкладів, а також те, що кошти були повернуті вкладнику і відсутні на його депозитних рахунках, однак банком таких доказів не надано.

Аргументи касаційної скарги щодо відсутності у АТ КБ «ПриватБанк» інформації стосовно наявності укладених договорів з кримськими клієнтами, фактичної конфіскації частини майнового комплексу ПАТ КБ «ПриватБанк» окупаційною владою Автономної Республіки Крим (Російська Федерація) та втрату своїх активів на вказаній території є неспроможними та висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, оскільки договори банківських вкладів були укладені не з відділенням чи філією банку, а з ПАТ КБ «ПриватБанк», яке є юридичною особою, місцезнаходження якої у місті Дніпрі, і банк повинен відповідати за своїми зобов`язаннями згідно з чинним законодавством України. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Крім того, такі доводи скарги були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2018 року та постанова Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2018 року відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко