Історія справи

Постанова

Іменем України

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 552/4080/17

провадження № 61-13480св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 листопада 2017 року у складі судді Васильєвої Л. М. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 16 січня 2018 року у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Дряниці Ю. В., Кривчун Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування та витребування майна від добросовісного набувача.

Позовна заява мотивована тим, що з 2003 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5

Після смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 року вона та ОСОБА_2 як спадкоємці першої черги за законом відповідно до статті 1261 ЦК України, звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, зокрема частини житлового будинку АДРЕСА_1 , який ОСОБА_5 , в свою чергу, успадкував від своєї матері ОСОБА_6

З приводу вказаного спадкового майна вона та ОСОБА_2 неодноразово зверталися до суду щодо визнання права власності та розподілу спадкового майна. На момент звернення до суду з указаним позовом набрало законної сили рішення Київського районного суду м. Полтави від 16 березня 2011 року, яким за ОСОБА_2 визнано право власності на 9/25 частини спірного домоволодіння у вигляді квартири АДРЕСА_2 .

Оскільки рішенням суду за ОСОБА_2 було визнано право власності на 9/25 частини спірного домоволодіння, остання не має правових підстав претендувати на отримання спадщини за заповітом на квартиру АДРЕСА_3 , оскільки на час відкриття спадщини ця квартира рахувалась як прибудова і була самочинним будівництвом, а отже, не входила до спадкового майна, на яке поширювався заповіт. На цей час вказана квартира узаконена, не відноситься до самочинно збудованого нерухомого майна, а тому підлягає поділу між спадкоємцями ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у рівних частках.

Позивач також зазначала, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 30 травня 2012 року за ОСОБА_2 було визнано право власності на 477/2500 частини домоволодіння квартири АДРЕСА_3 , яку відповідач подарувала своїй матері ОСОБА_3 згідно з договором дарування від 08 листопада 2012 року. Мотивуючи тим, що вищевказаний договір дарування укладено на підставі рішення Київського районного суду м. Полтави від 30 травня 2012 року, яке в наступному було скасоване, вказувала, що ця прибудова на момент розгляду справи є спадковим майном для неї та ОСОБА_2

На підставі викладеного ОСОБА_4 просила суд визнати за нею та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частини спадкового майна в будинку

А-1 по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після ОСОБА_5 , а саме: квартиру НОМЕР_1 , яка складається з кімнати 1 площею 16,9 кв. м, кухні 2 - 8,8 кв. м, кімнати 3 - 15,2 кв. м, кімнати 4 - 14,6 кв. м, сіней - 8,8 кв. м, сіней - 3,6 кв. м, котельні - 14,3 кв. м, кладової - 14,1 кв. м, кладової - 4,4 кв. м, входу в підвал - 2,4 кв. м, а всього по квартирі НОМЕР_1 - 103,1 кв. м, та підвал А-1, площею 35,2 кв. м;

витребувати у ОСОБА_3 . 477/2500 частини житлового будинку А-1 по АДРЕСА_1 з надвірними будівлями.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 10 листопада 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що єдиним спадкоємцем на отримання спадщини ОСОБА_5 згідно з частиною першою статті 1223 ЦК України є спадкоємець за заповітом ОСОБА_2

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 16 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 листопада 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд правильно визначив правовідносини, які виникли між сторонами, та норми матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні цього спору.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_4 права власності у порядку спадкування за законом з огляду на те, що відповідач ОСОБА_2 є спадкоємцем спірного майна за заповітом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи вказаний спір, суди попередніх інстанцій не врахували, що на день смерті ОСОБА_5 спірна частина будинку, а саме квартира АДРЕСА_3 , йому на праві власності не належала, оскільки не була зареєстрована у встановленому законодавством порядку.

Вказана частина будинку (добудова) стала спадковим майном після отримання дозволу для оформлення, тобто після смерті власника - ОСОБА_6 (матері ОСОБА_5 ). З огляду на те, що ОСОБА_5 є єдиним спадкоємцем після ОСОБА_6 , а також те, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 16 березня 2011 року за ОСОБА_2 визнано право власності на 9/25 частини житлового будинку (квартира НОМЕР_2 ), то прибудова до будинку у вигляді квартири НОМЕР_1 є спадковим майном, право власності у рівних частках на яку мають ОСОБА_4 та ОСОБА_2 Враховуючи, що вимоги статті 1269 ЦК України щодо своєчасного прийняття спадщини позивачем та ОСОБА_2 виконані, суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні позову.

Оскільки спірне майно вибуло із власності спадкоємців ( ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ) на користь ОСОБА_3 на підставі договору дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , то відповідно до рішення суду щодо розподілу цього майна, яке в подальшому було скасоване, наявні підстави вважати, що 1/2 частини квартири НОМЕР_1 у будинку перебуває у ОСОБА_3 як добросовісного набувача, оскільки правова підстава його набуття відсутня.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 заперечувала проти її доводів. Вказувала, що позивач не мала правових підстав для звернення до суду з відповідним позовом, оскільки подібний спір між цими самими сторонами вже вирішувався у судовому порядку, під час розгляду якого представником позивачки було подано заяву про відмову від позову, яку прийнято Апеляційним судом Полтавської області та закрито провадження у справі. Належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_4 не надала, а тому суди обґрунтовано відмовили їй у позові.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 16 січня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування та витребування майна від добросовісного набувача призначено до судового розгляду.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанції

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Судами уставлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер (а. с. 36).

16 червня 2005 року ОСОБА_5 складено заповіт, згідно з яким все належне йому майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, що на день смерті буде йому належати і взагалі все те, на що він на день смерті матиме право за законом, він заповів дочці ОСОБА_2

Позивач ОСОБА_4 на час смерті ОСОБА_5 перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі.

До нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після ОСОБА_5 своєчасно звернулися: ОСОБА_4 - за законом, ОСОБА_2 - за заповітом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Виконавчого комітету Київської районного ради народних депутатів м. Полтави від 05 березня 1991 року № 124 затверджено акт введення в експлуатацію житлового будинку по АДРЕСА_1 . Вказане рішення було прийнято вже після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 35, 41).

Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Права та обов'язки спадкодавця як забудовника є майновими, оскільки пов'язані із створенням та набуттям власності на нерухому річ, а тому є майном у розумінні частини першої статті 190 ЦК України.

Враховуючи, що ОСОБА_6 за життя збудувала житловий будинок, в якому знаходиться спірна квартира, однак не зареєструвала квартиру (добудову) у встановленому законом порядку, таке нерухоме майно на момент відкриття спадщини після її смерті вважалося об'єктом незавершеного будівництва та могло бути успадковане.

Чинне спадкове законодавство України (книга VI ЦК України) ґрунтується на принципі переваги формального волевиявлення спадкодавця над положеннями закону.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому (частина перша статті 1236 ЦК України).

Судами встановлено та не заперечувалося сторонами, що ОСОБА_5 прийняв спадщину після своєї матері ОСОБА_6 Це означає, що він прийняв усі права, які належали померлій, у тому числі і на здійснення дій, які були необхідні для реєстрації права власності на добудовану квартиру АДРЕСА_3 , який їй належав. Однак за життя ОСОБА_5 указані дії не здійснив.

Спадкодавець ОСОБА_5 виклав своє волевиявлення щодо належного йому майна у формі заповіту на користь дочки ОСОБА_2 , тому єдиним спадкоємцем на отримання спадщини ОСОБА_5 згідно з частиною першою статті 1223 ЦК України є спадкоємець за заповітом ОСОБА_2

З матеріалів справи відомо, спір між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 неодноразово був предметом розгляду судів різних інстанцій. Разом з тим на момент звернення ОСОБА_4 до суду з цим позовом чинним є лише рішення Київського районного суду м. Полтави від 16 березня 2011 року, яким встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_5 після смерті матері ОСОБА_6 Визнано за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно за заповітом після смерті ОСОБА_5 на 9/25 частини житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 в частині визнання заповіту недійсним та визнання за нею права власності на спірне спадкове нерухоме майно відмовлено.

За таких обставин правомірним є висновок про те, що оскільки ОСОБА_6 до моменту своєї смерті (ІНФОРМАЦІЯ_2 року) була законним власником будинку АДРЕСА_3 , однак не зареєструвала добудову до нього у вигляді квартири НОМЕР_1, а акт введення в експлуатацію житлового будинку по АДРЕСА_3 затверджено рішенням Виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Полтави від 05 березня 1991 року № 124, тобто після її смерті, то вказане майно з урахуванням положень статті 190 ЦК України входило до складу спадщини та мого бути успадковане у передбаченому законом порядку спочатку ОСОБА_5 , а після його смерті - спадкоємцем за заповітом ОСОБА_2

З матеріалів справи також відомо, що спірна частина квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 08 листопада 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Ющенко В. В., належить ОСОБА_3 , її право власності зареєстровано в установленому законом порядку.

Указаний договір дарування ОСОБА_4 не оспорювався, на час розгляду цієї справи є чинним.

Зазначене вище унеможливлює витребування спірної квартири шляхом віндикації.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог процесуального законодавства України, встановивши, що позивач ОСОБА_4 є спадкоємцем першої черги за законом на майно ОСОБА_5 , дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачкою права власності на 1/2 частини спірного житлового приміщення у вигляді квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом.

Таким чином, доводи касаційної скарги в цій частині не впливають на законність судових рішень у справі.

Інші доводи касаційної скарги фактично стосуються незгоди заявника з мотивами оскаржуваних судових рішень виключно з формальних міркувань, правового значення для вирішення цього спору не мають та додаткового правового аналізу не потребують.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з положеннями статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 16 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк