Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.02.2018 року у справі №461/4918/17

Постанова

Іменем України

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 461/4918/17

провадження № 61-7461св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

суб'єкт оскарження - головний державний виконавець Галицького відділу державної виконавчої міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Левко Любов Романівна,

заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_3,

стягувач (особа, яка подала касаційну скаргу) - ОСОБА_4,

боржник - ОСОБА_5,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_6,

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7, ОСОБА_6, Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного управління юстиції у Львівській області на ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 09 серпня 2017 року у складі судді Лялюка Є. Д. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Мельничук О. Я. і касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст скарги і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на дії головного державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Галицький ВДВС міста Львів) Левко Л. Р., в якій просила визнати дії головного державного виконавця Галицького ВДВС міста Львів Левко Л. Р. щодо винесення постанови від 25 жовтня 2016 року про звільнення майна боржника з-під арешту в межах виконавчого провадження № 44831119 неправомірними, скасувати постанову головного державного виконавця Галицького ВДВС міста Львів ЛевкоЛ. Р. від 25 жовтня 2016 року про звільнення майна боржника з-під арешту в межах зазначеного виконавчого провадження і зобов'язати державного виконавця відновити чинність знятих арештів.

Обґрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 посилалася на те, що на виконанні у Галицькому ВДВС міста Львів перебувала ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 11 вересня 2014 року у справі № 461/10920/14-ц за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Квадрос» (далі - ТОВ «Квадрос»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Євген» (далі - ТОВ «Євген»), Приватного підприємства «М-Студія» (далі - ПП «М-Студія»), Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Кіпрське підприємство «Лео Порто» (далі - ТОВ Спільне Українсько-Кіпрське підприємство «Лео Порто»), Товариства з обмеженою відповідальністю «САМШИТ» (далі - ТОВ «САМШИТ») про стягнення боргу за договором позики, якою в порядку забезпечення позову було накладено арешт на майно ОСОБА_5, зокрема на житлову будівлю та земельну ділянку по АДРЕСА_1, а також на автомобіль марки «Тойота Ленд Крузер Прадо», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_2, кузов № НОМЕР_1. Постановою державного виконавця від 25 жовтня 2016 року вищевказане майно було звільнено з-під арешту на підставі рішення Галицького районного суду міста Львова від 03 жовтня 2016 року у справі № 461/5308/16-ц про зняття заборони на відчуження майна. Вважала дії державного виконавця неправомірними, оскільки вказане судове рішення було отримане державним виконавцем не від сторони виконавчого провадження і без винесення постанови про відкриття або відновлення виконавчого провадження. Арешт на спірне майно був накладений в порядку виконання ухвали суду про забезпечення позову, тому єдиною підставою для його зняття може бути лише ухвала суду про скасування таких заходів.

Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 09 серпня 2017 року скаргу ОСОБА_4 задоволено. Визнано дії головного державного виконавця Галицького ВДВС міста Львів Левко Л. Р. щодо винесення постанови від 25 жовтня 2016 року про звільнення майна боржника з-під арешту в межах виконавчого провадження № 44831119 неправомірними. Постанову головного державного виконавця Галицького ВДВС міста Львів Левко Л. Р. від 25 жовтня 2016 року про звільнення майна боржника з-під арешту в межах виконавчого провадження № 44831119 скасовано. Зобов'язано головного державного виконавця Галицького ВДВС міста Львів Левко Л. Р. або іншу посадову особу Галицького ВДВС міста Львів відновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про арешт майна боржника ОСОБА_5, а саме на: житлову будівлю, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_4; автомобіль марки «Тойота Ленд Крузер Прадо», кузов НОМЕР_3, д.н.з. НОМЕР_2.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що арешт знято державним виконавцем не у зв'язку з надходженням до нього судового рішення про скасування заходів забезпечення позову. Виконавчий документ отримано не від сторони виконавчого провадження, питання про відновлення виконавчого провадження № 44831119 державним виконавцем не вирішувалося, як і не вирішувалося питання про відкриття нового виконавчого провадження щодо виконання рішення Галицького районного суду міста Львова від 03 жовтня 2016 року у справі № 461/5308/16-ц, яке в подальшому було скасоване рішенням Апеляційного суду Львівської області від 20 червня 2017 року, в резолютивній частині якого не було зазначено про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою суду від 11 вересня 2014 року.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25 жовтня 2017 року апеляційні скарги представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7, представника ОСОБА_6 - ОСОБА_9 та Галицького ВДВС міста Львів відхилено, а ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 09 серпня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ухвала місцевого суду є законною і обґрунтованою, тому не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційних скаргах. Постанова державного виконавця від 25 жовтня 2016 року про звільнення майна з-під арешту отримана ОСОБА_4 11 серпня 2017 року, після чого 18 серпня 2017 року він разом з дружиною ОСОБА_1 звернулися з цією скаргою, тому місцевим судом було правильно поновлено строк для подання скарги. Відсутність підпису ОСОБА_4 у скарзі на дії державного виконавця від 18 липня 2017 року не може бути підставою для скасування законної і обґрунтованої ухвали суду, якою захищено права ОСОБА_4 як стягувача у виконавчому провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2017 року в задоволенні заяви ОСОБА_4 про винесення додаткового рішення відмовлено. Виправлено описки, допущені в ухвалі Апеляційного суду Львівської області від 25 жовтня 2017 року, а саме: у першому реченні вступної частини, у першому та двадцять четвертому абзацах мотивувальної частини ухвали Апеляційного суду Львівської області від 25 жовтня 2017 року ініціали стягувача замість ОСОБА_10 зазначено ОСОБА_1; у четвертому абзаці мотивувальної частині замість «…В якості забезпечення позову, ухвалою судді Галицького районного суду міста Львова від 11 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 01 жовтня 2016 року, був накладений арешт на майно ОСОБА_5, а саме…..» зазначено «…В якості забезпечення позову, ухвалою судді Галицького районного суду міста Львова від 11 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 17 листопада 2016 року, був накладений арешт на майно ОСОБА_5, а саме…..».

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судовий збір у справах за скаргами на постанову, дії та бездіяльність державного виконавця не справляється, тому відсутні підстави для винесення додаткового рішення про вирішення питання щодо судових витрат.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

21 листопада 2017 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 09 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 жовтня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Касаційна скарга мотивована тим, що в порушення норм процесуального права місцевий суд задовольнив скаргу ОСОБА_4, який в установленому законом порядку її не подавав, був присутній в судовому засіданні як заінтересована особа і підтримував скаргу ОСОБА_1 Зобов'язуючи відновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про арешти майна боржника ОСОБА_5, суди попередніх інстанцій не врахували, що спірне майно належить на праві власності ОСОБА_6, тому таке відновлення порушує права власника цього майна. Висновок апеляційного суду про поновлення місцевим судом строку звернення до суду із скаргою не відповідає матеріалам справи, оскільки скаржник таку заяву не подавав, а суд першої інстанції не вирішував питання про поновлення цього строку. На час винесення постанови від 25 жовтня 2016 року про звільнення майна з-під арешту рішення Галицького районного суду міста Львова від 03 жовтня 2016 року у справі № 461/5308/16 про скасування арешту майна було чинним.

21 листопада 2017 року ОСОБА_6 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 09 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 жовтня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що вона була поставлена апеляційним судом в менш вигідне становище відносно інших учасників справи, оскільки з поважних причин не мала можливості приймати участь у розгляді справи, у зв'язку з чим подала клопотання про відкладення розгляду, яке було залишене без задоволення. Судом першої інстанції безпідставно поновлено строк на оскарження дій державного виконавця і не досліджено дійсних обставин справи, згідно з якими ОСОБА_4, будучи представником за довіреністю ОСОБА_1, 23 листопада 2016 року ознайомився з матеріалами виконавчого провадження № 448331119. Апеляційний суд не дав будь-якої оцінки доводам апеляційної скарги щодо пропуску строку на звернення до суду із скаргою. Суд першої інстанції не встановив належним чином обставин справи, не взяв до уваги доводів заінтересованих осіб та безпідставно прийняв до розгляду заяву ОСОБА_1, яка була подана із значним пропуском строку. На час винесення оскаржуваної постанови від 25 жовтня 2016 року про звільнення майна з-під арешту рішення Галицького районного суду міста Львова від 03 жовтня 2016 року у справі № 461/5308/16 про скасування арешту майна набрало законної сили. Місцевий суд задовольнив скаргу ОСОБА_4, якої в матеріалах справи немає. Відсутність підпису ОСОБА_4 на заяві ОСОБА_1 свідчить про подання такої скарги лише ОСОБА_1

29 січня 2018 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2017 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови в задоволенні його заяви про винесення додаткового рішення і справу в цій частині передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що особи, які подали апеляційні скарги, не підтвердили своє право на пільги, передбачені статтею 5 Закону України «Про судовий збір», і не були заявниками в суді першої інстанції, тому судовий збір повинен бути сплачений на загальних підставах.

04 травня 2018 року Галицький ВДВС міста Львів подав касаційну скаргу на ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 09 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 жовтня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Касаційна скарга мотивована тим, що скарга ОСОБА_1 мала бути подана у строк до 03 грудня або до 30 грудня 2016 року, однак з цією скаргою вона звернулася до суду лише 18 липня 2017 року, тобто з пропуском встановленого законом строку. Клопотання чи заяви про поновлення пропущеного строку заявником не подавалися. 23 жовтня 2017 року головним державним виконавцем Левко Л. Р. було подано до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи, однак зазначене клопотання не було розглянуте.

У березні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 подали відзив на касаційну скаргу ОСОБА_6, в якому просили відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що для зняття арешту з майна, накладеного в порядку забезпечення позову необхідна наявність судового рішення про скасування заходів забезпечення позову. ОСОБА_6 не була стороною виконавчого провадження № 44831119, а тому не мала доступу до матеріалів виконавчого провадження. Дії ОСОБА_6 та ОСОБА_5 свідчать про ухилення ОСОБА_5 від виконання своїх зобов'язань, а не про захист свого права власності. Вони не пропустили строк звернення до суду з цією скаргою, оскільки лише 11 липня 2017 року отримали постанову державного виконавця від 25 жовтня 2016 року про зняття арешту з майна, а з цієї скаргою звернулися до суду 18 липня 2017 року.

04 квітня 2018 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, в якому просив відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що судове рішення апеляційного суду про відмову в ухваленні додаткового рішення є законним і обґрунтованим.

05 квітня 2018 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_6, в якому просив її задовольнити, посилаючись на те, що ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду із скаргою і не просила його поновити. Місцевим судом не з'ясовано всіх обставин справи, не встановлено, хто саме звернувся із скаргою. Розгляд справи відбувся упереджено.

15 червня 2018 року ОСОБА_4 і ОСОБА_1 подали відзив на касаційну скаргу Галицького ВДВС міста Львів, в якому просили відмовити в її задоволенні, посилаючись на обставини, викладені в їх відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_6

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 на ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 09 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 жовтня 2017 року і витребувано матеріали справи з Галицького районного суду міста Львова.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 09 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 жовтня 2017 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2017 року.

26 лютого 2018 року справу № 461/4918/17 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Галицького ВДВС міста Львів на ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 09 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 жовтня 2017 року.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Щодо строку звернення до суду із скаргою.

Статтею 383 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до частини першої, другої статті 385 ЦПК України 2004 року скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз'яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин (частина перша статті 72, частина перша статті 73 ЦПК України 2004 року).

З матеріалів справи вбачається, що 21 листопада 2016 року ОСОБА_4 звернувся із заявою до Галицького ВДВС міста Львів про видачу постанови про зняття арешту у виконавчому провадженні ВП 44831119, а 20 грудня 2016 року - із заявою до відділу контролю за виконанням рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області про надання інформації та проведення службового розслідування, в якій зазначив, що йому відомо про зняття арешту з майна у виконавчому провадженні ВП 44831119.

При цьому скарга ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Галицького ВДВС міста Львів щодо винесення постанови від 25 жовтня 2016 року про звільнення майна боржника з-під арешту подана до суду лише 18 липня 2017 року.

Розглядаючи скаргу ОСОБА_1, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вона не просила поновити строк на звернення до суду з цією скаргою, і взагалі не вирішив питання про поновлення пропущеного строку. При цьому апеляційний суд, зазначивши про правильне поновлення судом першої інстанції встановленого статтею 385 ЦПК України 2004 року строку, не пересвідчився в тому, чи була вчинена місцевим судом така процесуальна дія і яким чином вона оформлена.

За змістом частини другої статті 72 ЦПК України 2004 року розгляд заяви (скарги) по суті можливий лише після поновлення строку на її подання. В іншому випадку така заява (скарга) залишається без розгляду.

Щодо вирішення скарги по суті.

Судами встановлено, що у провадженні Галицького районного суду міста Львова перебувала справа № 461/10920/14 за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ТОВ «Квадрос», ТОВ «Євген», ПП «М-Студія», ТОВ Спільне Українсько-Кіпрське підприємство «Лео Порто», ТОВ «САМШИТ» про стягнення боргу за договором позики.

Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 11 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 01 жовтня 2016 року, у справі № 461/10920/14 в порядку забезпечення позову було накладено арешт на майно ОСОБА_5, а саме: житлову будівлю по АДРЕСА_1; земельну ділянку по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_4; автомобіль марки «Тойота Ленд Крузер Прадо», д.н.з. НОМЕР_2, кузов НОМЕР_1; 75 % корпоративних і майнових прав ОСОБА_5 в ТОВ Спільне Українсько-Кіпрське підприємство «Лео Порто», що становить 277 500 грн, та майно, що належить зазначеному підприємству; 90 % корпоративних та майнових прав ОСОБА_5 в ТОВ «Квадрос», що становить 360 000 грн, та рухоме майно, що належить зазначеному підприємству, в тому числі автомобіль марки «Кіа Ріо»,д.н.з. НОМЕР_5; 100 % корпоративних і майнових прав ОСОБА_5 в ПП «М-С Студія», що становить 100 000 грн, та на майно, що належить цьому підприємству.

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 13 січня 2016 року у справі № 461/12463/15-ц позов ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя задоволено. Визнано за ОСОБА_6 право власності, зокрема на автомобіль марки «Тойота Ленд Крузер Прадо», д.н.з. НОМЕР_2, житловий будинок по АДРЕСА_1 загальною площею 54,7 кв. м, комору в підвалі площею 10 кв. м, земельну ділянку площею 0,0077 га, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 03 жовтня 2016 року у справі № 461/5308/16-ц позов ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, треті особи: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Галицький ВДВС міста Львів, про зняття арешту з майна задоволено. Знято арешт та заборону на відчуження житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1, накладену постановою Галицького ВДВС міста Львів на майно боржника ОСОБА_5 в межах виконавчого провадження № 44831119, та постановою Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 25 грудня 2015 року на майно боржника ОСОБА_5 в межах виконавчого провадження № 49724214, шляхом виключення цього майна з-під арешту та заборони на його відчуження. Знято арешт та заборону на відчуження автомобіля марки «Тойота Ленд Крузер Прадо», д.н.з. НОМЕР_2, накладену постановою Галицьким ВДВС міста Львів від 24 вересня 2014 року на майно боржника ОСОБА_5 в межах виконавчого провадження № 44831119 та постановою Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 25 грудня 2015 року на майно боржника ОСОБА_5 в межах виконавчого провадження № 49724214 та Актом опису і арешту майна від 29 лютого 2016 року у зведеному виконавчому провадженні № 49784482, шляхом виключення зазначеного автомобіля з-під арешту та заборони на відчуження.

Постановою головного державного виконавця Галицького ВДВС міста Львів Левко Л. Р. від 25 жовтня 2016 року звільнено з-під арешту автомобіль марки «Тойота Ленд Крузер Прадо», д.н.з. НОМЕР_2, житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1, що належать боржнику ОСОБА_5

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 20 червня 2017 року у справі № 461/5308/16 апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Галицького районного суду міста Львова від 03 жовтня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

За змістом наведеної правової норми позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

ОСОБА_6, реалізуючи надане їй Законом України «Про виконавче провадження» право, звернулася до суду з позовом про зняття арешту з вищевказаного майна, оскільки згідно з вищезгаданим рішенням Галицького районного суду міста Львова від 13 січня 2016 року вона є його власником, а накладення арешту на це майно порушує її права щодо розпорядження ним.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» однією із засад виконавчого провадження є обов'язковість виконання рішень.

Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.

Частиною першою статті 14 ЦПК України 2004 року передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту їх цивільних прав (пункт 49 рішення ЄСПЛ у справі «Белеш та інші проти Чеської Республіки).

Відповідно до частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Як зазначено вище, постановою головного державного виконавця Галицького ВДВС міста Львів Левко Л. Р. від 25 жовтня 2016 року звільнено з-під арешту спірне нерухоме та рухоме майно, яке на час її прийняття належало ОСОБА_6

Згідно з частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами першою, другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Пунктом 5 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Розглянувши по суті вимоги скарги ОСОБА_1 на діїголовного державного виконавця Галицького ВДВС міста Львів щодо винесення постанови від 25 жовтня 2016 року про звільнення майна боржника з-під арешту, суди всупереч вимогам вищенаведених норм процесуального права не вирішили в установленому законом порядку питання про поважність причин пропущення заявником строку на оскарження та про його поновлення.

Також суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не врахував вищенаведених норм матеріального права і встановлених обставин справи, а саме того, що ОСОБА_6 як власник майна звернулася до суду з позовом про зняття з нього арешту, а в подальшому пред'явила до Галицького ВДВС міста Львів рішення Галицького районного суду міста Львова від 13 січня 2016 року про задоволення цього позову.

Зобов'язуючи державного виконавця відновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про арешт майна боржника ОСОБА_5, а саме житлового будинку, земельної ділянки та автомобіля, суди не звернули уваги на те, що на час розгляду цієї скарги ОСОБА_5 не був власником вказаного майна, а тому не мав права на розпорядження ним.

Поза увагою судів залишилося і те, що спірний автомобіль не є нерухомим майном, тому запис про його обтяження неможливо відновити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в який вносяться обтяження лише щодо нерухомого майна.

Посилання апеляційного суду на те, що в резолютивній частині рішення Галицького районного суду міста Львова від 03 жовтня 2016 року відсутній висновок про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою цього суду від 11 вересня 2014 року, є безпідставним, так як вжиті зазначеною ухвалою заходи можуть бути скасовані лише за заявою однієї із сторін у справі. Оскільки ОСОБА_6 не була стороною спору, який виник між ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТОВ «Квадрос», ТОВ «Євген», ПП «М-Студія», ТОВ Спільне Українсько-Кіпрське підприємство «Лео Порто», ТОВ «САМШИТ», то відповідно до вимог чинного законодавства вона як власник спірного майна звернулася до суду з окремим позовом про зняття з нього арешту.

Зазначивши про те, що арешт із спірного майна було знято не у зв'язку з надходженням до державного виконавця судового рішення про скасування заходів забезпечення позову, суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином постанову державного виконавця про звільнення майна боржника з-під арешту, в якій чітко зазначено про надходження до Галицького ВДВС міста Львів рішення Галицького районного суду міста Львова від 03 жовтня 2016 року про зняття арешту та заборони на відчуження нерухомого та рухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Встановлено, що 18 липня 2017 року ОСОБА_1 подала до Галицького районного суду міста Львова скаргу на дії державного виконавця.

Однак як судом першої інстанції, так і апеляційним судом було розглянуто скаргу ОСОБА_4, тобто особи, яка не зверталася з цією скаргою і не була залучена до участі у справі як заявник.

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з'ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки судами порушено вищенаведені норми процесуального права, не досліджено належним чином зібрані у справі докази, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені у справі судові рішення судів попередніх інстанцій слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути скаргу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

У зв'язку із скасуванням ухвали Галицького районного суду міста Львова від 09 серпня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Львівської області від 25 жовтня 2017 року підлягає скасуванню також ухвала Апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2017 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_4 про винесення додаткового рішення та про виправлення описки.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7, ОСОБА_6, Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного управління юстиції у Львівській області, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 09 серпня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2017 рокускасувати.

Скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Левко ЛюбовіРоманівни, заінтересована особа - ОСОБА_3, щодо винесення постанови від 25 жовтня 2016 року про звільнення майна боржника з-під арешту направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик